Кадри, з якими не вирішать нічого

Чи можна побудувати новий будинок з гнилих уламків старого? Можна. Але він розвалиться набагато швидше. Кадрова політика нової української влади вимагає відповідей на запитання: що таке перезавантаження влади, що означає "системні зміни", кого насамперед має торкнутися люстрація і хто має бути основною ціллю боротьби з корупцією? І якщо відповідь на ці запитання не буде дано негайно, українську революцію очікує сценарій Єгипту або Жовтня 1917-го.

На ключові пости в більшості державних установ призначають людей, які обіймали високі посади й за старої влади. І це можна було б пояснити тим, що владі потрібні професіонали, адже системної підготовки державних службовців в Україні ніколи не було. Багато вузлів державного апарату завжди перебувало в ручному режимі управління, тому розібратися в цьому хаосі може тільки людина, яка збула досвід тривалої роботи в системі. Це зрозуміло. "Воєнспеці" потрібні кожному революційному режиму. Але те, що відбувається в десятках державних організацій, сьогодні зовсім не схоже на ротацію влади із залученням радників, експертів і помічників. Часто відбувається вбудовування однієї-двох нових осіб у дружні фаланги тих, хто обслуговував фінансові схеми кримінальної влади Януковича. Тих, хто роками сидів на "схемах", тих, хто вірою і правдою служив гаманцеві "Сім'ї". Люди, які ставили підписи на фінансових документах при Януковичі, коли кожна транзакція супроводжувалася відкотом, коли кожна державна послуга й підпис "обилечивались" за мафіозними тарифами, знову отримують у свої руки право розпоряджатися державним майном і грошима.

Невипадково врочисто представлені Люстраційний комітет і Антикорупційне бюро не є пріоритетами нової влади. Вони, як і раніше, залишаються групами ентузіастів, які кинули виклик Левіафану.

Єгор Соболєв, голова Люстраційного комітету: "Я категорично проти перетворення люстрації на полювання на відьом. Люстрація і робота мого комітету розраховані на дуже короткий період. Люстрація має на меті відсторонити назавжди від можливості обіймати державні посади й балотуватися в органи самоврядування та законодавчої влади тих осіб, які перетворили Україну на мафіозну клоаку. Наголошую, люстрація - це не в'язниця, це не обмеження прав людини. Це гарантія того, що люди, які себе дискредитували, знеславили країну, прямо чи опосередковано причетні до корупційних схем та обмеження демократичних свобод, більше ніколи не зможуть ухвалювати рішення в цій державі".

В українських умовах люстрація має бути персональною. Тому що від управління державою слід відлучити не тільки тих, хто ставив підписи і на кого є докази, а й замовників і організаторів злочинних дій. Виходячи з цього, я бачу кілька етапів здійснення люстрації.

1. Негайне голосування за закон про люстрацію держслужбовців, які ухвалювали рішення про силові акції проти громадян у ході революції, що його Соболєв уже подав у Верховну Раду, і який Рада чомусь не квапиться ухвалювати. Люстраційний комітет пропонує насамперед піддати люстрації Януковича, Клюєва, Захарченка, Якименка, Портнова, Лукаш. Слід створити прецедент.

2. Відсторонення від влади суддів, прокурорів, співробітників міліції, які ухвалювали рішення про політичні репресії проти активістів у ході революції.

3. Відсторонення від влади співробітників уряду, Нацбанку, органів виконавчої та судової влади, причетних до корупційних фінансових схем і наповнення "общака" Януковича.

4. Зняття депутатської недоторканності з окремих народних депутатів, які фальсифікували голосування за закони 16 січня, - це Ігор Калєтнік, Володимир Олійник, Вадим Колесніченко, Олег Царьов.

Чому відповідальність має бути персональною? Без персоналізації відлучити від влади "смотрящих" буде неможливо.

Державну систему в Україні сьогодні знищено. Кримінально-бюрократичні угруповання 23 роки розкладали держапарат, а "смотрящие" Януковича довели процес до логічного кінця - остаточно девальвувавши значення й сенс державних інститутів. Картковий будиночок Януковича розвалився, тому що основні функції держави - перерозподіл фінансових потоків для життєдіяльності суспільства та системи безпеки - повністю перейшли до рук мафії. Державні процедури втратили сенс, держава перестала бути арбітром, захисником, творцем. Сьогодні у високих кабінетах змінилися таблички, а середня й нижча ланки держуправління повністю деморалізовані. В умовах війни та найжорстокішої кризи влада мусить вибудовувати нову кадрову систему. Де основною мотивацією знову має стати закон - а не бандити з бітами.

Сьогодні з'явилося багато правозахисників, які багато говорять про "правову державу", про необхідність дуже акуратного й вибіркового застосування проти представників старої влади санкцій та переслідування новою владою. Але ж насправді жодних репресій, по суті, нова влада й не чинить. Більше того - питання притягнення до відповідальності в Україні не може розглядатися з погляду виключно букви закону. Справедливість в Україні можна забезпечити, якщо держава ухвалить політико-правове рішення щодо притягнення до відповідальності осіб, причетних до роботи основних корупційних схем у державних відомствах.

Тут неминуче порівняння з досвідом Грузії. Михайло Саакашвілі також не мав можливості висунути претензії тіньовим мафіозним босам - вони залишалися поза законом, вони не ставили підписів, працювали поза системами контролю, без відповідальності. Але реформи були б неможливі, якби держава не відсторонила всіх тих, хто її грабував. І тому грузинські закони і рішенні органів юстиції були прив'язані не до статей кодексу - а до імен мафіозі.

Відповідальність має бути персональною, не можна судити систему "стрілочників". Не можна саджати тільки тих "зіцголів", яких спеціально наймали на випадок "шухеру".

Сьогодні питання боротьби з мафією Януковича має принципове для держави значення саме тому, що основна мета люстрації та боротьби з корупцією полягає не тільки й не стільки в покаранні багатьох тисяч чиновників, бандитів і бізнесменів, які прямо працювали на "общак" Януковича, скільки у відстороненні їх від влади. Сама присутність "схемників" та їхніх спільників у високих кабінетах у будь-якому статусі - це найглибша дискредитація держави. Якщо знання бандитів і злодіїв так уже необхідні - їм ніхто не забороняє висловлювати свої зауваження й рекомендації. Але вони не повинні мати права ставити підписи під державними рішеннями. Недосвідчену, але моральну людину можна навчити, можна запитати, можна приставити до неї радників. Професійному шулерові нічого пояснювати не треба, у нього одна мораль - тирити й відмивати.

Як можна говорити про боротьбу з корупцією, якщо не оголошені в розшук, не притягуються до відповідальності й не ходять на допити Олександр Янукович, Юрій Іванющенко, Олександр Клименко, Сергій Арбузов, Сергій Курченко, Іван Аврамов, Борис Кауфман, Раїса Богатирьова, Юрій Колобов, Микола Присяжнюк, Сергій Клюєв, Олександр Вілкул?

Як можна говорити про боротьбу з корупцією, якщо розграбований Курченком "Брокбізнесбанк" Верховна Рада пропонує націоналізувати? Тобто створити новий бездонний "Родовід", і за держрахунок сховати всі злочини й покрити всі збитки?

Як можна говорити про боротьбу з корупцією, якщо в Генеральній прокуратурі працюють ті самі заступники генпрокурора, які жили там і заробляли при всіх режимах, такі як Голомша і Баганець? Та й сам генпрокурор - не з подарункового магазину. Коли на посаду прокурора Києва, Львова та інших міст і областей призначають найбільш одіозних осіб, скандально відомих при попередній владі, таких як Лупеко?

Як можна говорити про боротьбу з корупцією, якщо у Вищому господарському суді, як і раніше, засідає Артур Ємельянов - права рука одіозного Татькова, який перетворив Вищий господарський суд на гніздо корупції та свавілля?

Як можна говорити про боротьбу з корупцією, якщо заступником начальника митної служби призначено Сергія Семка? Це блискучий професіонал, однак він був одним з керівників митниці й відповідає за все, що відбувалося в ній останні чотири роки.

Як можна говорити про боротьбу з корупцією, якщо начальники міліції, яких призначають в області, перше, що роблять, - починають збирати данину й вибудовувати корупційні вертикалі, а народ приходить їх скидати?

Подивімося на конкретний приклад, як збереження старих скомпрометованих кадрів у міністерствах завдає прямої шкоди вже новій Україні.

Так, у Міністерстві аграрної промисловості після приходу нової влади не змінилося практично нічого. У нового міністра Швайки, кажуть, навіть секретарки залишилися від колишнього міністра Присяжнюка. А сам Присяжнюк став… радником міністра! І вже мелькає у рекламних програмах на ТБ, розповідає про посівну. Нагадаємо, Микола Присяжнюк - одна з найодіозніших і найбільш близьких до Януковича фігур. Аграрний гаманець "Сім'ї". Партнер Юрія Іванющенка, Олександра Януковича і Сергія Арбузова у справі "освоєння" багатьох галузей сільського господарства. Саме Присяжнюк провалив довгостроковий контракт на постачання української пшениці Китаю - на три мільярди доларів, які Україна на супервигідних умовах отримала від Китаю. І тепер навколо китайської теми в'ються люди Іванющенка - Філіпенко й Вовчук. Здібні…

Нова влада оголосила призов добровольців для захисту України від зовнішньої агресії - і 40 тисяч громадян самі прийшли до військкоматів, купуючи принагідно папір і конверти для військкомів, щоб злиденна армія могла швидше призвати їх на службу. Але влада не оголосила призову добровольців, щоб будувати державу і рятувати від агресії мафії, яка роз'їдає країну зсередини. Переконаний, що рятувати країну вийшли б тисячі юристів і економістів, які не мають досвіду роботи в державних установах, але ненавидять корупцію і свавілля. Які не мають нічого спільного зі зграєю тих "професійних" керівників, які як сарана зжерли цю країну зсередини.

Зрозумійте, суспільство змінилося безповоротно! Якщо влада не зміниться сама - змінювати її прийде людина з рушницею, і ті, хто прийшов не будувати, а красти, почують: "Гей, хто тут тимчасові", - дуже скоро. Боронь Боже…