Як виведення закупівель з-під Prozorro поверне епоху марнотратства

В останні кілька тижнів у системі публічних закупівель відбуваються карколомні зміни. Верховна Рада прийняла закон, який виводить з-під дії Закону «Про публічні закупівлі» будівництво Великої кільцевої дороги навколо Києва (85 млрд грн), а також підготовку до святкування 30-ї річниці незалежності України (5,5 млрд грн).

Причому до плану заходів святкування незалежності входять не тільки урочистості та церемонії, а й модернізація та будівництво шести аеропортів у Вінниці, Дніпрі, Одесі, Рівному, Херсоні та Закарпатському регіоні, завершення будівництва Охматдиту та ціла низка інших масштабних інфраструктурних проєктів. Їхня загальна вартість перевищує 5 млрд грн.

Це означає, що всі ці інфраструктурні об'єкти, будівництва, роботи, товари та послуги буде куплено поза прозорими тендерами та без конкуренції з боку бізнесу. Будь-який підприємець, що хотів би працювати з державою на цих проєктах, не зможе запропонувати своїх послуг на відкритих торгах, а держава не зможе заощадити гроші завдяки конкуренції під час аукціону.

Нагадаю, що загалом ідеться про закупівлі на суму понад 90 млрд грн, або більш як 10% щорічних витрат держави на публічні закупівлі.

Однак це ще не все. Нещодавно у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт, яким пропонується вивести з-під дії закону закупівлі деяких товарів, робіт і послуг для наукових установ і закладів вищої освіти. Крім цього, лунають заклики вивести з-під дії закону закупівлі маркетингових послуг.

Ініціатори цих змін зазвичай пояснюють їх тим, що, мовляв, через Prozorro занадто складно купити якісний товар або послугу. Тому краще, щоб замовник на свій розсуд обирав постачальника. Простіше кажучи, тендери тоді не потрібні.

У відповідь нагадаю лише, що саме так Україна і жила до 2015–2016 років, тобто до реформи Prozorro. Десятки років сфера закупівель вважалася чи не найбільш корумпованою у нашій країні, і саме тому її взялися реформувати однією з перших. Але зараз не про це. Поговорімо про складність Prozorro.

Чому система Prozorro така складна

Як людина, що будує систему Prozorro вже майже п'ять років, я розумію болі державних замовників. Ми у Prozorro часто чуємо, що проводити відкриті тендери складно і довго, що внаслідок демпінгу на них перемагають несумлінні підприємці, що якісний результат тендеру не гарантований.

Prozorro/facebook

Та згадаймо, для чого створювалася система Prozorro. П’ять років тому, коли вона з'явилася, вдалося закрити безліч дірок у публічних закупівлях, через які витікали державні кошти. Насамперед державні закупівлі перестали бути закритою територією для своїх, — бізнес отримав доступ до інформації про всі тендери та можливість податися до участі в них онлайн. Документи постачальників при поданні пропозицій перестали магічним чином зникати, так само, як і рішення тендерних комітетів: інформація на Prozorro не «горить». Загалом повна прозорість тендерів і конкуренція допомогли почати неабияк економити гроші платників податків.

При цьому в публічних закупівлях посилюються правила гри. Поріг для закупівель без проведення тендерів було знижено з 200 тис. грн до 50 тис. Це додаткова робота для замовників, тому я їх чудово розумію. Але за рішенням полісімейкерів (а саме — Мінекономіки та Верховної Ради) посилити правила гри стояла абсолютно конкретна мета.

Насправді відколи Prozorro стала діяти для всіх держорганів, ми регулярно спостерігали, як учасники закупівель придумували дедалі нові й нові способи обійти її. У ці роки дроблення закупівель на суми до 200 тис. грн (а особливо 199 999 грн) було однією з найпоширеніших корупційних практик.

Саме для того, аби зменшити кількість зловживань, полісімейкери знизили поріг з 200 тис. грн до 50 тис. Тепер дробити закупівлі стало набагато складніше, і таких випадків ми бачимо менше. Ба більше, зниження порогу зекономило торік для державної скарбниці 3 млрд грн.

Чому виведення окремих галузей з-під Prozorro — це шлях до корупції

Чому виведення якихось товарів, робіт або послуг з-під Prozorro завдає шкоди державі? Бо ми вже маємо яскраве цьому підтвердження — це коронавірусні закупівлі. У березні 2020 року уряд дозволив публічним замовникам купувати товари та послуги, необхідні для боротьби з COVID-19. Уже понад рік такі закупівлі відбуваються поза системою Prozorro і на будь-які суми. При цьому закупівельники мають прозвітувати в системі Prozorro про те, що вони купили, на які суми і хто отримав підряд.

Так от, тепер під позначкою «COVID-19» на порталі prozorro.gov.ua можна знайти не лише ліки, тести, апарати ШВЛ тощо, а й меблі, поточні ремонти приміщень, офісну техніку та багато чого іншого, що не має жодного стосунку до засобів боротьби з пандемією. І все це непрозоро, без конкуренції та із втратою державних коштів.

Утім, нещодавно цю шпарину якраз спробували закрити, прийнявши законопроєкт №3715, який суттєво обмежує те, що можна купувати для боротьби з COVID-19 без аукціонів. Таким чином влада намагається зупинити витрачання публічних коштів не за призначенням.

Менше грошей у держави — більше контролю

Навіщо Україні прозорі конкурентні закупівлі — насправді філософське питання. Поясню на простих прикладах з нашого життя.

Уявіть себе на місці звичайного покупця.

Ситуація №1: ви йдете до магазину і ретельно підраховуєте, скільки вам доведеться витратити на купівлю товарів.

Ситуація №2: у магазині ви кладете у кошик багато товарів і лише на касі дізнаєтеся суму до сплати.

Чим відрізняються ці ситуації? У першій ви економите гроші, а у другій — ні. До речі, кілька років тому твіт канадської блогерки Ерін Брук став віральним якраз із такою ж тезою: «Ви перестаєте бути бідним тоді, коли перестаєте рахувати гроші в продуктовому магазині».

Ці принципи працюють і в публічних закупівлях. І це не означає, що за державні кошти потрібно обов’язково закуповувати найгірше та найдешевше.

Prozorro/facebook

Якщо у вас у державному та місцевих бюджетах достатньо грошей, аби не економити, ви просто дозволяєте держустановам купувати будь-які дрібні і навіть недрібні товари напряму. І змушуєте їх проводити тендери лише на дуже великі суми, де втрати від можливих зловживань будуть відчутними для бюджету. Тобто ви починаєте рахувати гроші лише при великих покупках.

Якщо у вас у державному та місцевих бюджетах достатньо грошей, щоб узагалі не думати про економію, а громадяни мають доступ до всіх благ, то в такій (дещо утопічній) картині світу можна взагалі не проводити тендерів. На невеликі суми так точно.

Якщо ж грошей у бюджеті немає, то варто рахувати кожну копійку. А кращого способу добиватися економії, ніж проводити конкурентні торги між учасниками, світ ще не придумав.

Який шлях обере Україна?

Під час Революції Гідності Україна визначилася не тільки із зовнішньополітичним курсом, а й з необхідністю пильнувати за кожною копійкою. Враховуючи, що за останні 12 років ми жодного разу не мали профіциту бюджету, це цілком розумна ідея. Так, контроль у сфері закупівель поки що залишає бажати кращого, — ми майже не бачимо ані гучних справ від контролюючих органів, ані судів щодо порушень у сфері закупівель. Але це не означає, що держава не повинна бачити всі свої закупівлі або має виводити з-під прозорих тендерів цілі галузі та великі об'єкти. Тим більше що прозорість тендерів дає можливість журналістам проводити гучні розслідування, виводити корупціонерів на світло та зупиняти порушення.

Торік український бюджет заощадив понад 55 млрд грн наших із вами податків завдяки системі Prozorro. Це 25% минулорічного дефіциту бюджету. І я готовий закластися, що якби не було тендерів, то й економії від очікуваної вартості теж не було б. Бо замовники витрачали б усе, що заклали в бюджет. Тобто якби замовники не проводили тендерів, ми мали б +55 млрд грн витрат...

Тож для мене питання виведення окремих галузей з-під дії Закону «Про публічні закупівлі» дуже просте. Якщо ми як країна вирішимо, що нам неважлива економія коштів, тоді й правила публічних закупівель можна буде полегшити та спростити.