І В ОПОЗИЦІЇ НЕ СОЛОДКО, І В БІЛЬШОСТІ НЕ З МЕДОМ

Процеси, що відбуваються в українському парламенті, загострили суперечності не лише між політичними силами різної спрямованості, а й у станах політиків, які позиціюють себе однодумцями. Один із наочних прикладів цього — нещодавні заяви деяких народних депутатів про призупинення свого членства у фракції «Наша Україна».

Що стосується мотивацій учинків Олександра Омельченка й Тараса Чорновола, то, у принципі, вони цілком адекватні сформованій ситуації. Напевно, швидше, слід було б дивуватися відсутності з їхнього боку таких дій. Трохи інакшу оцінку викликала заява Юрія Артеменка, суть якої зводиться до того, що нардеп поділяє «мету і загальну стратегію партії», але йому «не подобаються деякі методи досягнення цих цілей, особливо якщо вони відбуваються в сесійній залі».

Зокрема одним із таких методів, на думку Артеменка, став той злощасний випадок, коли його колега по фракції жбурнув квіти в обличчя спікеру, протестуючи проти дій керівництва парламенту під час прийняття з порушенням норм Конституції та регламенту ВР Закону «Про внесення змін у Конституцію України». Дії спікера нардеп вважає протиправними, а вчинок колеги — безрозсудним.

— Регламент не містить такого формулювання як «призупинення членства», — каже Ю.Артеменко. — Але для мене це питання моралі.

Вагомість цієї аргументації відразу піддали сумніву деякі спостерігачі, які висловили припущення, що депутат просто скористався моментом для пошуку більш привабливої фракції або групи в парламенті. І хоча Артеменко не згоден із такою оцінкою, він не поспішає її категорично спростовувати, звертаючи увагу на те, що великою проблемою для «Нашої України» є боротьба за лідерство і за місце біля лідера.

— На мій погляд, опозиція боротьбу в парламенті програла, — вважає нардеп. — З різних причин — через дурість, невміння, відсутність аналітиків, сміливості... Нині можна виграти битву за владу, за хорошого президента лише з допомогою вулиці. Ось це має зрозуміти опозиція. Бути в опозиції важко. Я бачу, як знищують бізнес моїх колег, як їх обпльовують, не дають сказати. Але ще важче бути в більшості, де зовсім немає прав на власну думку. У мене немає бізнесу, тому я почуваюся вільно. У фракції «Наша Україна» працювати і легко, і важко. Важко тому, що фракція велика, до неї входять різні люди. А легко тому, що можна говорити те, що думаєш. Питання в іншому — чи буде сказане тобою почуте і сприйняте.

— Яка реакція лідера фракції на вашу заяву?

— Зі мною він не зустрічався. Він ні з ким не зустрічався. Може, з поважних причин. Відбулося засідання групи «Солідарність», на якому були серйозні розбірки — висловлювались різні погляди, позиції. Тобто моя заява ніби трішки прорвала фурункул наших внутрішніх суперечностей. Я сформулював свої умови, яких не можу озвучити, оскільки вони стосуються питань тактики, методів роботи. До речі, більшість членів фракції поділяють мою позицію. Тепер ми вже як група чекаємо зустрічі з Ющенком.

— Припустімо, висунутих вами умов не приймуть. Яким буде ваш наступний крок?

— Не знаю. Не треба задавати мені запитань, на які я не можу відповісти. Коли я прийшов у парламент, було таке відчуття, ніби в перший клас потрапив. Там є свої негідники, розумники, лідери, ті, що тебе дурять, а ти потім лише починаєш замислюватися. І ти стоїш там і позиціюєшся. Я не розумію, коли люди сім разів міняють фракції. Але один раз, мабуть, можна.

— І все-таки, припустімо, ваших умов не приймуть...

— Гіпотетично я не обговорюю таких питань.