Хто відповість за дороги? Всі і ніхто

Минулого вівторка Верховна Рада ухвалила в першому читанні урядовий проект закону про реформування системи управління автодорогами загального користування. Як уже писало DT.UA, Кабмін має намір передати більшу частину доріг, що перебувають у віданні Укравтодору, місцевій владі - в областях і Криму, залишивши собі лише третину. У підсумку уряд майже домігся своєї мети - зняти левову частку відповідальності з Мінінфраструктури й Укравтодору і перекласти її на губернаторів та уряд Криму. Це нібито поліпшить систему управління дорогами та, як наслідок, їхню якість. Таке рішення абсолютно нічим не можна пояснити, і позитивний ефект від нього більш ніж сумнівний. Але найдивніше полягає в тому, що, ухвалюючи цей закон, Кабмін і депутати не зважили, що місцевій владі, крім відповідальності, треба б дати грошей. Як вони вирішать це непорозуміння і що буде з дорогами тепер?

Починаємо витрачати, заробимо потім

Як писало DT.UA, Укравтодор повідомив, що з 1 січня 2014 р. з 169,5 тис. км автодоріг, які перебувають в управлінні дорожнього агентства при Мінінфраструктури, 117 тис. км будуть передані на баланс обласних адміністрацій та уряду Криму разом із фінансуванням, тому що "на місцях краще знають, які дороги потрібні". Вже у вересні
голова Укравтодору Євген Прусенко заявив, що Кабмін затвердив це рішення, і не тільки це.

Уряд також затвердив Програму розвитку автомобільних доріг на 2013–2018 рр., яка передбачає й передачу доріг губернаторам та уряду Криму, і фінансування в розмірі 214 млрд грн (від початку планувалося 264,55 млрд грн). Однак дотепер ніхто не відповів виразно на запитання, звідки візьмуться гроші, адже це майже 50% держбюджету на 2013 р., а всі витрати України на дороги нині становлять близько 20 млрд (з них понад 8 млрд іде на погашення кредитів і близько 5 млрд - у розпорядження місцевої влади). Отже, для реалізації програми потрібно збирати щорічно удвічі більше грошей. І Мінфін, і Мін'юст уже заявляли, що не бачать джерел коштів на такі витрати. Але це нікого не збентежило, і програму було затверджено.

Навіть після схвалення всіх програм Прусенко, виступаючи у вересні на публічних дебатах, організованих фондом "Ефективне управління" Ріната Ахметова, заявив, що через два-три роки в країні взагалі не буде доріг. Якщо не буде грошей. Отже, переможні вигуки впереміж із пророкуванням апокаліпсиса наводять на думку (уже вкотре), що країна уявлення не має, що робити з дорогами. І, попри те, що звучать ідеї удвічі підвищити акциз на пальне і зробити кілька доріг платними, до цих планів поки не дійшло і дійде не скоро. Тому що через зростання акцизів постраждає імідж президента Віктора Януковича, оскільки інтенсивність трафіку на українських дорогах не дасть змоги окупити вкладення в шляхи швидко (і нешвидко теж), а ще тому, що навіть самі шляховики не до кінця переконані, що й платні дороги не будуть наступного ранку після введення в експлуатацію такими самими убитими, як 99% нинішніх шляхів.

Крім того, затверджена Програма на 2013–2018 рр. викликає сумніви ще з двох причин. Перша - 2013 р. уже, вважайте, закінчився. Друга - ще забавніша. Прем'єр-міністр Микола Азаров багаторазово заявляв, що для доведення всіх доріг до ладу потрібно 500 млрд грн. А 214 млрд грн, закладені в програму, - майже половина того, що потрібно. Чи означає це, що до 2018 р. половина шляхів буде в доброму стані? Ні. Чому? Тому що на ці 214 млрд із 170 тис. км буде побудовано та реконструйовано всього 1500 км та 24 тис. км відремонтовано. Це в 7 разів менше, ніж є. Тобто або одна із цифр - 500 чи 214 - узяті зі стелі, або обидві разом. І при цьому, повторимо ще раз, за прогнозом Прусенка, через три роки доріг не буде в принципі.

Ще одна деталь. Укравтодор довго переконував нас у тому, що вартість кілометра доріг у Європі становить 7–8 млн євро, в Україні - 5, і ця різниця скорочується, тобто наші шляхи дорожчають. Причина подорожчання невідома. Але й це не відповідає дійсності: у вересні Азаров підписав розпорядження про будівництво менш як 12 км доріг у Харківській області за 848 млн грн, тобто по
70 млн грн за 1 км. А це й є 7 млн євро. Це просто немислимо - майже мільярд гривень на 12 км...

Усі ці дані та цифри озвучувалися публічно, і коли починаєш їх зіставляти, розумієш, що з дорогами зовсім кепсько.

Два закони за ціною одного

Ухвалений минулого вівторка в першому читанні проект закону про реформування системи управління автодорогами загального користування розроблений з метою закріплення законодавчої передачі доріг на баланс областей і Криму. Водночас цей закон, якби його ухвалили остаточно, перекладає й відповідальність за дороги з Укравтодору на місцеву владу.

Депутати розглядали не один проект, а два - першим був проект Миколи Катеринчука, який написав майже те саме, що й Кабмін. Під час обговорення обох проектів депутати питали: а чому в жодному з них жодного слова не сказано про те, що регіони разом із відповідальністю мають отримати й гроші? Оскільки це обговорення тривало недовго, відповіді на це запитання ніхто не домігся, хоча доповідачем був міністр інфраструктури Володимир Козак.

Насправді питання фінансування буде відображено в держбюджеті на 2014 р. Принаймні має бути. Але нині проект бюджету хоча й поданий до парламенту, але ще не оприлюднений. Очевидно, питання поділу шкури невбитого ведмедя - тих самих 214 млрд грн - залишиться на потім, коли всі розійдуться: як відомо, уряд і Бюджетний комітет парламенту ділять бюджет у закритій кімнаті без сторонніх вух та очей за принципом "кожному за потребами". Ось тоді-то все й вирішиться. Губернаторам уже можна вилітати до Києва просити грошей на дороги, і той, хто прилетить останнім, може нічого не отримати, тому що принцип поділу грошей між регіонами ще ніким не обговорювався, а кілометраж доріг у тій чи іншій області хоча й є важливим, але навряд чи буде вирішальним.

Деякі депутати, запитуючи про гроші, виявляється, не знали, що в законах "Про автомобільні дороги", "Про дорожній рух" та "Про Раду міністрів Автономної республіки Крим" щодо витрат (фактичних даних у цифрах) на шляхи взагалі немає ані слова, а тому на їхні запитання ніхто і не відповів би. А вони однаково проголосували. Примітно, що за урядовий закон була не тільки Партія регіонів, а і комуністи, і "Свобода", яка вважає, що передача доріг в управління місцевій владі - це велике благо. А гроші? Як зазначено багатьма, коли голосує "Свобода", розмова про гроші недоречна.

Проект закону, поданий Катеринчуком, ідентичний урядовому. Імовірно, за допомогою цього депутата створювалася ілюзія, що за управління дорогами взялася й опозиція. Але річ у тому, що тексти і пояснювальної записки депутата, і самого закону, а також порівняльна таблиця збігаються з варіантом Кабміну на добрячих 90%. Якщо порівняти дух і суть двох проектів законів, то без перебільшення можна сказати - це два однакових документи.

Висновки Головного науково-експертного управління Верховної Ради щодо двох проектів також ідентичні (крім кількох відмінностей). І коли Рада спочатку не ухвалила проект Катеринчука, а потім голосувала за урядовий варіант, сам Катеринчук не був і ні за і ні проти, навіть не утримався, а просто не голосував. Будемо вважати, що зберіг обличчя.

Трохи безвідповідальності

Науково-експертне управління, якщо захоче, може навіть й "потролити" автора закону, але тут у його висновках не було жодного гумору, а рекомендація до двох проектів така: ухвалюйте в першому читанні, а там розберемося. Але до кабмінівського проекту експерти все-таки зробили два серйозних зауваження.

Перше полягало в тому, що в пояснювальній записці фраза "закон не вимагає додаткового фінансування" не відповідає дійсності, тому що передача доріг в управління областей і Криму потребує витрат на додатковий персонал. Із чого виходить, що, спихнувши дороги, Кабмін, Мінінфраструктури та Укравтодор не тільки жодного слова не сказали про виділення грошей на шляхи, а й зовсім забули про те, що цими дорогами буквально нікому буде займатися.

Друге зауваження стосувалося того, що вилучення з закону "Про автомобільні дороги" пункту ст. 13 "Відповідальність органів державного управління автомобільними дорогами загального користування" категорично неприпустиме, оскільки це призведе до погіршення якості доріг. Експертів не влаштував навіть перерозподіл відповідальності між центральними органами влади, місцевою владою та автомобілістами. Але, схоже, це й було головною метою двох проектів-близнюків, один з яких ухвалений у першому читанні, - скинути "баласт".

І якщо поліпшення якості доріг від такого рішення сумнівне й неочевидне, то його непотрібність уже доведена на практиці: незалежне від Укравтодору та Мінінфраструктури комунальне підприємство "Київавтодор" краще за всіх знає, які дороги в Києві потрібно лагодити та будувати. Хто може сказати, що вони хороші? Навіть глава Київської міськадміністрації Олександр Попов більше не зважиться таке заявити. Але від "Київавтодору" часто чути стогони про недофінансування, останній раз - на 55%. Точно так само буде й з губернаторами. До речі, у проекті закону є пункт, який зобов'язує їх... фінансувати шляхи. Але не сказано, зрозуміло, за рахунок чого.

І можна вважати, що Прусенко, кажучи про зникнення доріг через два-три роки, мав рацію. Майже все для цього вже готове.