Гросмейстер зіграв «є-2—є-4»

Борючись за збереження своєї влади, Віктор Янукович визначає геополітичний вибір України. Такого висновку можна дійти, спостерігаючи за сеансом одночасної гри, яку господар Банкової проводить на російській, європейській, американській та китайській дошках. Крім того, надзвичайно важлива гра для Януковича відбувається на внутрішньополітичному полі, у зв’язку з чим крики «ухи! ухи!», судячи з рейтингів, чути дедалі виразніше. Однак серйозна розмова про становище на дошках - в одному з найближчих чисел. В інтересах Януковича результати матчів якомога довше зводити до нічиєї. Проте всі плани можуть зруйнуватися після очевидної поразки в одному з них. Тому сьогодні ми поговоримо про зустріч із прем’єром Російської Федерації Володимиром Путіним.

Господар Росії приїде в Київ по Україну. Напередодні переговорів позиції і Путіна, і Медведєва збігаються: серйозні поступки в ціні на газ (яка, з урахуванням ПДВ і плеча транспортування, у віддалених куточках України вже у третьому кварталі підбереться до п’ятисот доларів) можливі тільки в тому разі, якщо Україна вступить у Митний союз. Віктор Янукович до цього не готовий, - блиск лівреї швейцара його не приваблює. Тому, швидше за все, суботню партію буде відкладено. Однак є варіанти її проведення.

Варіант перший. Україна запропонує зосередитися на млявому процесі створення зони вільної торгівлі в рамках СНД. Остання спроба вдихнути життя в цей проект, освячена присутністю Миколи Азарова в Мінську, бадьорості проектові не забезпечила. І все ж наступну зустріч призначили на вересень. За розрахунками економістів, котрі входять до робочої групи, яка аналізує, за розпорядженням президента й під кураторством першого віце-прем’єра, всі можливі варіанти співжиття вовків і овець, зона вільної торгівлі в економічному плані відчутних плюсів Україні не дасть. У разі ж згоди Кремля може стати прийнятним компромісом, покликаним камуфлювати домовленості щодо ряду конкретних «анексій та контрибуцій», покликаних на певний час задовольнити російського прем’єра.

Варіант другий, який отримав назву «3 + 1». Ідеться про створення зони вільної торгівлі не з аморфним СНД, а з дуже конкретним Митним союзом, до якого, як відомо, входять Росія, Білорусь і Казахстан. ЗВТ з Митним союзом не передбачає членства в ньому України, однак дозволяє знайти взаємовигідні секторальні розв’язки, дає шанс взаємовигідної співпраці з цілого ряду проектів. «3 + 1», з погляду українських перемовників, - максимально придатний варіант не тільки тому, що економічно відчутно вигідний Україні. Є ще одна причина. Торік керівництво Росії ініціювало початок переговорів з ЄС про створення зони вільної торгівлі між Європейським Союзом та Митним союзом. Однак пропозиція не була зустрінута активно. Якщо ж Україні вдасться отримати й обкатати перший досвід створення ЗВТ з Митним союзом і при цьому восени нинішнього року Київ зможе підписати ЗВТ з Брюсселем, то з часом Україна, на думку Банкової, зможе стати каталізатором у створенні зони вільної торгівлі між ЄС та Митним союзом. Оптимісти, які тренують Віктора Януковича в сеансі одночасної гри, вважають таку ідею реалістич­ною. Песимісти, скосивши око, згадують приказку: «коня кують, а жаба ногу наставляє».

Однак зазирати аж так далеко в майбутнє навряд чи слід, пам’ятаючи, що варіант «3 +1» з політичних та ідеологічних міркувань досі не влаштовував Володимира Путіна.

Третій варіант отримав назву «Нульовий». Це коли ні про що не домовилися: ні про зниження коефіцієнтів у формулі, яка утворює ціну на газ, що, до речі, за словами українського президента, було обіцяно Дмитром Медведєвим Віктору Януковичу під час підписання Харківських угод; ні про схему взаємин України з Митним союзом; ні про припинення економічної війни, яка починається, а в разі переходу в активну фазу може завдати серйозної шкоди економікам обох країн, де українську частину втрат аналітики Банкової оцінили у вигляді всихання 5-6% ВВП упродовж півтора року; ні про ті ж таки точкові «анексії й контрибуції», які у разі схвалення Януковичем неминуче приведуть його ж до капітуляції. Про що йдеться? Про це українська сторона може лише здогадуватися. Лампою в обличчя Володимир Володимирович світити, звісно, не буде, але практичні навички, набуті в молодості, російський прем’єр застосовує і в переговорах, ошелешуючи співрозмовника по другий бік столу запитанням, яке потребує негайної відповіді. Питань може бути багато: і земля, і машинобудування, і Кременчуцький НПЗ, і ОПЗ, і окремо «Південмаш»... Та мало під що стоять напоготові кредитні лінії у «ВЭБ», банку пітерських братів Ковальчуків, у «Сбербанке России» тощо. Але насамперед, звісно, може йтися про трубу. Україна, як відомо, принаймні публічно, підкреслювала прагнення до створення тристороннього спільного підприємства, в якому була б присутня, окрім Росії, європейська сторона. Однак чи то запрошували європейців нещиро, чи то самі європейці на питання енергетичної безпеки чхати хотіли, чи то Росія це чхання в Берліні, Парижі, Римі й Брюсселі простимулювала... Але натхнення, яке б перетікало в практичну площину, питання створення СП з управління і модернізації української газотранспортної системи в ЄС поки що не викликало. На цю обставину нарікають на Банко­вій, зважуючи всі «за» і « проти» створення двостороннього СП, яке, хоч де-юре й не передбачає злиття НАКу та «Газпрому», де-факто - приведе до домінування газпромівських інтересів. Історія з «Укргаз-Енерго», яке формально існує під контролем «50 на 50», а реально перебуває під пальцями «Газпрому» та наближених ділків, - показовий приклад того.

Втім, про все це Віктор Федорович сам знає не з чуток. Розуміє він також і те, що програш партії з Путіним позбавляє сенсу проведення сеансу одночасної гри на інших дошках, - адже далі за Україну гратиме Володимир Володимирович.