Гамбурзький розрахунок

Київ перервав затишшя на російсько-українському фронті.

У Донбасі немає масштабних бойових зіткнень, хоча проросійські бойовики щодня обстрілюють українські позиції, в результаті чого гинуть наші солдати. Та й на дипломатичному полі протистояння України і Росії - штиль. Але напередодні другого туру президентських виборів Київ розпочав наступ на судовому напрямку. Прагнучи домогтися справедливості і покарати Росію в залі суду, Україна подала в міжнародні судові інстанції третій міждержавний позов проти Російської Федерації, звинувачуючи її в порушенні Конвенції ООН з морського права (1982 р.).

Минулого тижня Київ звернувся до Міжнародного трибуналу ООН із морського права, що розташований у Гамбурзі, з проханням застосувати тимчасові заходи проти РФ, щоб та негайно звільнила захоплених нею 24 українських моряків і три військові кораблі. Очікується, що приблизно за місяць уже буде проміжне рішення.

Як сподіваються в українській столиці, воно буде позитивним для нашої країни. (У цьому зв'язку доволі цікаво, як проголосує представник від України Маркіян Кулик. Річ у тому, що 2013 року тільки він і представник від Росії Володимир Голіцин проголосували проти рішення трибуналу в справі Arctic Sunrise, про яку ми розповімо далі.)

Одночасно, на підставі додатка 7 до Конвенції ООН із морського права, розпочинається процес формування Арбітражного трибуналу, який і розгляне по суті цей позов проти Росії. Очікується, що склад арбітрів буде визначено протягом кількох місяців.

Нагадаємо, що 25 листопада минулого року в районі Керченської протоки російські військові обстріляли і захопили з екіпажами українські катери "Бердянськ" і "Нікополь", а також буксир "Яни Капу", що прямували з Одеси до Маріуполя. Кількох українських моряків під час атаки росіян було поранено. Екіпажі кораблів заарештовано і перевезено в російські СІЗО "Лефортово" і "Матросская тишина".

Росія звинувачує 24 моряків у кримінальному злочині - незаконному перетині кордону. Їм загрожує до шести років. Цього тижня Лефортовський райсуд Москви продовжив українським морякам строк тримання під вартою до кінця липня. В Україні ж, де моряків визнано військовополоненими, наполягають: кораблі не вторгалися, Росію заздалегідь повідомили про маневри українських кораблів.

У січні Україна подала до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) позов проти Росії через напад і захоплення українських моряків у Керченській протоці. Наразі справа перебуває на попередній стадії: ЄСПЛ не відхилив українського позову, але й не визнав у повному обсязі наших вимог. Та якщо ЄСПЛ, скоріш за все, просто встановить порушення і присудить Росії виплатити компенсації морякам, то в Міжнародного трибуналу ООН із морського права трохи більші можливості. У Києва тут - свій "гамбурзький розрахунок".

По-перше, звернення до Міжнародного трибуналу ООН - це досить дієвий спосіб домогтися якнайшвидшого звільнення українських моряків і їх повернення на Батьківщину. Враховуючи позицію російської влади, малоймовірно, щоб Москва добровільно погодилася відпустити в Україну наших військовослужбовців, воліючи використати їх у своїх дипломатичних іграх із Києвом, Берліном, Парижем і Вашингтоном. У цьому разі рішення Міжнародного трибуналу має стати потужним важелем тиску на Кремль.

Безумовно, Росія може проігнорувати його рішення. Так само, як Москва не виконала тимчасових заходів, до чого її зобов'язав Міжнародний суд ООН, який розглядає позов України проти Російської Федерації за обвинуваченням у порушенні Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Але така поведінка завдає Кремлю серйозних політичної та іміджевої шкоди, роблячи його в очах світового співтовариства злісним порушником міжнародного права.

По-друге, звертаючись до Міжнародного трибуналу ООН, Україна таким чином іще раз продемонструє міжнародному співтовариству, як Росія насправді "дотримується" міжнародного права. Адже коли про його порушення говорить Київ, то у світі це розглядають як позицію України, однієї зі сторін конфлікту. І зовсім інакше сприймається ігнорування міжнародного права, коли свій вердикт виносить авторитетна міжнародна судова інстанція.

По-третє, у Києві вважають, що майбутнє рішення Міжнародного трибуналу ООН позитивно вплине на продовження політики санкцій проти Росії, зокрема і з боку Європейського Союзу. Адже в червні знову постане питання про продовження санкцій Євросоюзу проти Російської Федерації. А очікуване судове рішення (яке, нагадаємо, можуть ухвалити вже в травні) посилює позицію Києва.

По-четверте, принципово, щоб наших моряків не обміняли на прихильників "ДНР/ЛНР" або учасників російських диверсійних груп під час якихось закулісних домовленостей, а звільнили саме за рішенням міжнародної судової інстанції, яка доведе неправочинність дій Москви. Це дозволить ВМС України в майбутньому ефективніше виконувати свої завдання в Азовському й Чорному морях, оскільки рішення трибуналу про тимчасові заходи трохи стримає бойовий запал Росії, яка почувається володаркою азовсько-чорноморської акваторії після анексії Криму.

Коментуючи новий позов України, у російському зовнішньополітичному відомстві заявили, що Міжнародний трибунал ООН не має юрисдикції розглядати цю справу. "Зокрема, через зроблені і Російською Федерацією, і Україною застереження про незастосовність передбачених конвенцією 1982 року процедур до окремих категорій спорів", - ідеться в заяві МЗС РФ.

Саме звернення до трибуналу російське МЗС назвало недобросовісним, оскільки використовується Києвом "у внутрішньополітичних цілях", а також повідомило, що не вбачає "у запитаних Україною тимчасових заходах елемента термінової потреби, що є обов'язковою умовою для їх призначення". І цинічно закликав Київ "замість ініційованого ним судового розгляду розпочати консультації між сторонами".

У Києві ж вважають, що інцидент із захопленням військових кораблів та їхніх екіпажів - це якраз компетенція Міжнародного трибуналу ООН. Адже, по суті, цей позов - про імунітет військових кораблів. Річ у тому, що згідно зі ст. 32 Конвенції ООН із морського права, військові кораблі та їхні екіпажі мають абсолютний імунітет. Це означає: іноземні держави не можуть їх заарештовувати, затримувати і судити. А отже, захоплення Росією кораблів, взяття в полон моряків і суд над ними - пряме порушення положень Конвенції.

Позиція Москви, яка відмітає юрисдикцію суду і закликає Київ до консультацій, - стандартна модель поведінки російської влади при порушенні РФ міжнародного права. Точно так само в Кремлі відмовлялися й від участі в справі Arctic Sunrise: судно міжнародної екологічної організації Greenpeace було захоплене у вересні 2013 року російським спецназом у міжнародних водах під час спроби екологів провести акцію протесту проти видобування нафти на платформі "Приразломная" у Баренцевому морі.

Нідерланди відправили скаргу в Гамбург приблизно через місяць після інциденту. Росія не брала участі у процесі, оскільки стверджувала, що не приймає процедури арбітражу в цій справі. Позиція Москви не завадила Міжнародному трибуналу ООН із морського права винести своє рішення. Буквально через місяць після подання Нідерландами скарги на дії Росії Міжнародний трибунал ООН ухвалив рішення, яким зобов'язав Москву звільнити судно і його екіпаж під заставу. І хоча Росія не брала участі в суді, вона оголосила амністію і відпустила всіх іноземних членів екіпажу.

А в серпні 2015 року Постійна палата третейського суду в Гаазі визнала дії російської сторони щодо судна Arctic Sunrise порушенням статей Конвенції ООН із морського права і зобов'язала Росію виплатити Нідерландам близько 5,4 млн євро як компенсацію. Коментуючи в липні 2017 року арбітражний розгляд у справі Arctic Sunrise, представник МЗС РФ Артем Кожин знову заявив: Росія не брала участі в процесі, оскільки вважає, що арбітраж не має юрисдикції в цій справі.

Ми невипадково так докладно зупинилися на справі Arctic Sunrise. На неї насамперед спиралися українські дипломати при підготовці нового позову. Але на відміну від Нідерландів Україна подала позов тільки на п'ятий місяць після атаки на українські кораблі та взяття в полон екіпажів.

На перший погляд, п'ять місяців - довгий строк. За це зволікання МЗС нерідко критикували: багато українців хотіли б якнайшвидшого звернення до суду. Своєю чергою російська дипломатія, маніпулюючи цією багатомісячною паузою, хоче дискредитувати український позов. У вже цитованій вище заяві МЗС РФ також говориться: "Той факт, що Україна протягом майже п'яти місяців не поспішала зі зверненням до трибуналу, також свідчить про відсутність терміновості".

Та тільки ця затримка цілком виправдана, вважають українські дипломати: у судових справах ліпше поспішати повільно.

Метушлива гонка може занапастити справу, в якій на кін поставлено не тільки свободу, а й життя наших моряків. "Поспішливість і гучні заяви в міжнародних судових процесах призводять тільки до таких безславних результатів, які Україна отримала в низці торговельних спорів із РФ", - пояснювала ситуацію на своїй сторінці у Faсebook заступниця міністра закордонних справ України з питань євроінтеграції, агент України Олена Зеркаль.

Збирання доказів, опрацювання інформації, вироблення аргументів потребує часу. Адже слід вивчити карти, скласти хронометраж подій, зіставити показання свідків. Час потрібен як для консультацій із фахівцями з міжнародного морського права та західними партнерами України, так і для переговорів (нехай і формальних, але важливих із погляду дотримання букви права) з росіянами. Нарешті, час потрібен для вироблення судової стратегії і тактики.

Так, у Києві певний час розглядали можливість додати епізод із захопленням українських військових кораблів і взяттям у полон моряків до поданого Україною ще у вересні 2016 року позову проти Росії щодо порушення нею Конвенції ООН із морського права. (У цьому процесі наша країна домагається, щоб суд визнав: у Чорному й Азовському морях було порушено права України як прибережної держави.)

Від цієї ідеї відмовилися. У Києві вирішили, що вже сформованому Арбітражному трибуналу в Гаазі знадобиться занадто багато часу, щоб ухвалити тимчасове рішення щодо українських моряків. Водночас, задіявши механізм Міжнародного трибуналу ООН, Київ розраховує отримати тимчасове рішення вже за кілька тижнів.

Утримувала від поспішної подачі позову й позиція деяких західних партнерів України, які не відразу підтримали ініціативу Києва звернутися до Міжнародного трибуналу ООН. Один з учасників переговорного процесу зазначив, що з вуст німецьких і французьких представників часто доводилося чути аргументи російської сторони. Але в результаті консультацій ставлення Парижа й Берліна до ініціативи Києва змінилося.

Нарешті, свою роль у затримці з подачею позову відіграли й думки різних фахівців з міжнародного права. Річ у тому, що в деяких юристів викликала сумнів правочинність застосування в цьому випадку Конвенції ООН із морського права. Свої висновки вони робили виходячи з того, що раз Україна перебуває в стані війни з Росією, то тоді щодо українських моряків (яких Київ офіційно розглядає як військовополонених) слід застосовувати міжнародне гуманітарне право.

Посилювало аргументацію цих юристів і те, що в березні в оприлюдненій доповіді Управління верховного комісара ООН із прав людини зазначено, що українські моряки, захоплені російськими прикордонниками біля берегів анексованого Криму, можуть вважатися військовополоненими. В ООН заявили, що затримані моряки потрапляють під дію Женевської конвенції і перебуватимуть у статусі військовополонених доти, доки компетентний суд не ухвалить іншого рішення.

І все ж таки в цій науково-прикладній дискусії переміг підхід, що в позові все-таки слід спиратися на Конвенцію ООН із морського права. Допоміг у цьому й сам Кремль, який заперечує стан війни з Україною і постійно говорить про "внутрішньоукраїнський конфлікт". Москва офіційно розглядає українських моряків не як "військовополонених", а як "порушників кордону" і ставиться до них відповідно: забравши військову форму, російська влада утримує їх у загальних слідчих ізоляторах і судить у звичайних судах.

Поки що неясно, чи візьме Росія участь у формуванні Арбітражного трибуналу за цим позовом. Судячи з заяви МЗС РФ, як і у випадку з Arctic Sunrise, у Москві поки що переважають настрої не визнавати юрисдикції суду й не брати участі в його роботі. Але в кожному разі процес відбудеться. А поки що в Києві з нетерпінням очікують вердикту Міжнародного трибуналу ООН.

Однак нам, українцям, дуже хотілося б, щоб наші моряки опинилися вдома в оточенні рідних іще до завершення цього судового розгляду. Адже Гамбург не тільки в легендах славиться своїм "рахунком".