Різноголосся євроатлантичного хору

Російсько-українська війна знову з'явилася у світових топ-новинах.

Довідавшись із мас-медіа про обстріл і захоплення Росією українських військових суден, про взяття в полон наших моряків і рішення РНБОУ запровадити воєнний стан, друзі й родичі багатьох українців, що перебувають за кордоном, стривожено обривали телефони й відправляли мейли з одним-єдиним запитанням "Що відбувається?".

Те саме запитання ставили і в європейських та американських столицях, де новина про ескалацію ситуації в районі Керченської протоки на якийсь час потіснила тему Брекзиту й проблему з мігрантами на американсько-мексиканському кордоні. У політиків і дипломатів подія викликала "глибоку стурбованість". Адже обстріл українських військових катерів і буксира не просто ще одне порушення Росією міжнародного права: зростають ризик повномасштабного воєнного конфлікту і загроза безпеці держав Чорноморського регіону.

Москва, перевівши конфлікт навколо Азовського моря з гібридного протистояння у відкриту збройну агресію, звинувачує Київ у провокації і стверджує, що українські кораблі порушили "російські територіальні води". Судячи з того, що Болівія, Казахстан і Китай підтримали в Радбезі ООН російський порядок денний, ці країни поділяють таку версію подій. Але далеко не всі у світі погодилися з кремлівською інтерпретацією.

Як міжнародні організації (НАТО), так і країни демократичного співтовариства знову підтвердили свою підтримку суверенітету й територіальної цілісності України в рамках її міжнародно визнаних кордонів, закликали звільнити захоплені кораблі й моряків, а також зажадали від Росії забезпечити вільне проходження суден в Азовське море через Керченську протоку і назад. Однак цей євроатлантичний хор не був злагодженим.

Найжорсткіше на події в районі Керченської протоки відреагували Сполучені Штати. Підтримавши нашу країну словом (засудивши дії Росії, яка, за словами американського посла в Києві Марі Йованович, захопленням українських кораблів офіційно підтвердила свою участь в агресії проти України), США і ділом посилили тиск на РФ: у четвер Дональд Трамп оголосив через Twitter, що він скасував зустріч із Володимиром Путіним в Аргентині.

"Спираючись на той факт, що кораблів і моряків не повернуто в Україну з Росії, я вирішив, що для всіх зацікавлених сторін буде ліпше скасувати мою раніше заплановану зустріч в Аргентині з президентом Володимиром Путіним", - написав Д.Трамп. За словами заступника голови прес-служби Держдепу Роберта Палладіно, це сильне послання президента, і воно допоможе ізолювати РФ.

Правда, Вашингтон змусив трохи понервуватися Київ, коли протягом першої доби після захоплення українських кораблів і моряків від представників Білого дому й Держдепу не пролунало жодного коментарю. А тим часом в Оттаві очільник МЗС заяву зробив того ж дня! Причина тривалого мовчання США, ймовірно, не тільки в загостренні проблеми мігрантів на кордоні з Мексикою, а й у тому, що американці непогано орієнтуються в українських реаліях і хотіли подивитися, що буде з президентськими виборами, як відбуватиметься голосування у Верховній Раді щодо запровадження воєнного стану і яким буде остаточний варіант указу президента.

Так, реакція американців була найбільш сильною і жорсткою, і спасибі їм за це. Однак не варто особливо обнадіюватися з приводу значущості українських проблем для Вашингтона: як і раніше, зовнішня політика Білого дому визначається внутрішньополітичними течіями, і загострення в Азовсько-Чорноморській акваторії збіглося з московським "штормом" навколо Трамп-тауера і з новою хвилею скандалу з приводу ймовірного співробітництва представників передвиборного штабу Трампа з Росією, щоб вплинути на результат президентських перегонів.

На відміну від американської, позиція Європейського Союзу виявилася не такою жорсткою. Євросоюз - це 28 країн, 28 урядів, що мають різні відносини з Росією і різні інтереси в співробітництві з Москвою.

Висловивши стурбованість ескалацією конфлікту, одні європейські держави (зокрема Польща й країни Балтії) чітко заявили про агресію РФ і закликали запровадити проти неї нові санкції. Несподівано за посилення антиросійських обмежувальних заходів активно висловилися раніше стримані в цьому питанні Нідерланди. Велика Британія, Німеччина, Франція, Швеція та інші - обмежилися звинуваченням Росії в порушенні норм міжнародного права. Треті ж (як, наприклад, Угорщина) не поспішають засуджувати Кремль, пояснюючи свою позицію недостатньо "чіткою картиною інциденту". А Болгарія вустами свого прем'єр-міністра взагалі обмежилася закликом до обох країн - і жертви, і агресора - до діалогу й стриманості.

Є кілька причин такого різноголосся.

По-перше, на позицію урядів країн Євросоюзу впливають як євроскептики й популісти, що вже прийшли або ж рвуться до влади, так і значне проросійське лобі. Всі вони запевняють, що антиросійські санкції неефективні й завдають шкоди економіці країн ЄС, що для діалогу з РФ двері слід залишати відкритими. І хоча наслідки для європейських компаній не такі катастрофічні, як у цьому переконує кремлівське лобі (див. спецпроект "Викрадення Європи"), міф про серйозний вплив обмежувальних заходів на економіку Євросоюзу живучий. І його активно використовують "друзі Росії", прагнучи повернутися нехай на ризикований, але досить привабливий російський ринок.

По-друге, на Заході бояться подальшої ескалації ситуації на Сході.

Багатьох лякає, що конфлікт низької інтенсивності переросте у відкрите воєнне протистояння України і Росії, що воєнні дії вийдуть за межі Донбасу, і потреба якось реагувати на війну в центрі Європи порушить спокійне й розмірене життя європейців. Тому-то, хоча фракція ХДС/ХСС у Бундестазі й ухвалила жорстку заяву проти воєнних дій Росії, німецькі дипломати закликають обидві країни - Україну і Росію - до деескалації і кажуть, що важливо вживати "заходи для зміцнення довіри" і вирішувати питання за допомогою "стриманості й діалогу". І це не тільки позиція Німеччини.

Тому, коли Петро Порошенко заявляє, що одним з можливих варіантів підтримки України може бути присутність кількох суден НАТО в Чорному морі, то на сьогодні це видається малоймовірним. Показово, що прес-секретар уряду ФРН Штеффен Зайберт уже заявив, що Німеччина відхилила заклик України відрядити німецькі військові кораблі в Чорне море.

Обережна позиція членів альянсу зрозуміла. Але дуже образлива. Адже Україна свого часу брала участь в операції НАТО "Активні зусилля" із запобігання пересуванню терористів у Середземному морі й операції ЄС "Аталанта" у рамках заходів щодо боротьби з піратством біля берегів Африканського рогу. Але ж дії Росії в Азовсько-Чорноморській акваторії це те саме що напади сомалійських піратів. Утім, хіба ж Росія це Сомалі? Вона - "Верхня Вольта з балістичними ракетами".

Настільки ж малоймовірно, що на запланованій на 4–5 грудня зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО з очільниками зовнішньополітичних відомств України й Грузії альянс підтримає пропозицію Києва розширити натовську присутність у Чорноморському регіоні повітряним патрулюванням, збільшенням заходжень туди кораблів і посиленням взаємодії у сфері безпеки в різних форматах. Знову ж таки через те, що провідні європейські члени НАТО розглядають таку пропозицію як крок до ескалації.

Неважко припустити, яка доля очікує й ініціативу командувача українських ВМС Ігоря Воронченка, котрий заявив, що Україна звертатиметься до світового співтовариства з проханням закрити для Росії Босфорську протоку. Києву буде складно знайти аргументи, здатні переконати в цьому Стамбул, який водночас і за свободу мореплавства в Азовському морі та Керченській протоці виступає, і вмиротворює Москву. Тим більше що турецький президент Реджеп Ердоган пропонує турецьке посередництво між Україною і Росією з урегулювання "інциденту в Керченській протоці".

По-третє, на позиції західних партнерів позначається й загальна недовіра до української влади, яка пускає порох в очі псевдореформами, загрузла в корупційних скандалах і не дотримується взятих на себе зобов'язань.

На цьому тлі не тільки Будапешт хоче мати "чітку картину" російсько-українського "морського бою". Так, міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн каже, що наразі прояснено не всі обставини події в Керченській протоці: "Україна повинна надати докази конкретних подій". А спікер парламенту Словаччини Андрей Данко взагалі прямолінійно заявив, що українська влада може приховувати правду про події 25 листопада. "Я не та людина, яка довіряє Порошенкові. Знову ж таки, за повідомленнями, Україна обдурила з померлим журналістом (ідеться про інсценування СБУ замаху на російського опозиційного журналіста Аркадія Бабченка. - В.К.). Ми повинні спокійно подивитися на всі події і факти. Але насправді я боюся, що деякі люди з нами знову просто зіграли. Не вимагайте від нас негайно давати судження і не вимагайте мільйона санкцій, важливим є мир між Україною і Росією", - заявив очільник словацького парламенту.

Цього разу Захід насторожило не тільки те, що серед членів екіпажу були й співробітники військової контррозвідки СБУ, про присутність яких радісно повідомила російська влада. Зрештою, на військових суднах завжди були присутні "особісти", що й пояснювали європейцям українські дипломати. Партнерів, друзів і союзників України насторожило передусім неочікуване для всіх рішення української влади про запровадження воєнного стану і загрозу перенесення президентських виборів на невизначений час.

На Заході багато хто так і не зрозумів, чому лише на п'ятий рік війни, коли вже загинуло понад десять тисяч українців, Банкова захотіла запровадити воєнний стан. Наших партнерів не переконують пояснення, що на відміну від 2014 року - це вже не приховувана Москвою збройна агресія Росії. (Втім, цей аргумент непереконливий і для багатьох українців.) І словацький спікер А.Данко, який пов'язав майбутні президентські вибори в Україні з подіями в районі Керченської протоки, як хлопчик у казці Андерсена, лише озвучив те, що в багатьох європейських політиків було на думці.

Не виключено, що негативна реакція західних партнерів (озвучена, за інформацією DT.UA, зокрема, і Ангелою Меркель, і Майком Помпео під час телефонної розмови з Петром Порошенком) виявилася однією з причин, що вплинули на рішення українського президента скоротити час воєнного стану і зафіксувати дату проведення виборів.

Перераховані вище чинники, що визначають позицію європейських країн, позначилися й на змісті млявої заяви Ради ЄС. Утім, хіба могла бути іншою ця декларація, коли провідні європейські країни керуються мюнхенською логікою 1938 року - "тільки б не було війни"? Тому й заява НАТО виявилася такою ж безбарвною. Втім, генсек альянсу Єнс Столтенберг, представляючи позицію всіх країн євроатлантичної організації, у своєму коментарі дав жорсткішу оцінку діям Росії: "Немає виправдання застосуванню військової сили проти українських суден і службовців ВМС".

У ситуації ж прямої агресії Росії Київ потребує не тільки осуду атаки на українські військові кораблі, а й дій світового співтовариства, здатних симетрично покарати Москву за порушення міжнародного права і не допустити в майбутньому нападу на нашу країну. Адже, як зазначила депутатка Європарламенту Ребекка Гармс, не можна нічого не робити у відповідь на порушення міжнародного морського права.

Ще в перші години кризи представники України казали: потрібні чіткі дипломатичні й санкційні дії, а також дії у сфері безпеки з боку партнерів України, щоб демотивувати Росію продовжувати ескалацію. Із закликом до європейських країн зробити більше звернулася й офіційна представниця американського Держдепу Гізер Ноєрт. За її словами, один із предметів обговорення - газопровід "Північний потік-2".

Не можна сказати, що в Старому Світі не почули закликів з Нового: у Євросоюзі останніми днями активно обговорювали запровадження нових антиросійських санкцій. Але що довше тривало обговорення, то менше залишалося оптимізму, що ЄС посилить персональні й економічні обмежувальні заходи проти росіян і російських компаній. "Наразі ведеться діалог щодо санкцій. Щось буде. Пізніше, у грудні. Щось..." - зло прокоментував ситуацію український дипломат на умовах анонімності.

Не тільки в Римі, а й у Берліні й Парижі (де чудово розбираються в нюансах того, що відбувається на Сході в цілому і в Азовсько-Чорноморській акваторії зокрема) виступають проти посилення обмежувальних заходів щодо Росії. На думку німецьких і французьких дипломатів, санкції - "дещо поспішна" ініціатива, адже вони не є частиною "заходів зі зміцнення довіри" між Києвом і Москвою. І, звичайно ж, у Берліні не збираються відмовлятися від "Північного потоку-2".

Європа "на розтяжці" між політикою пресингу і дипломатією "зі зміцнення діалогу". І таке різноголосся євроатлантичного хору викликає в Росії почуття задоволення. Як і передвиборні ігри патріотів у Києві.