Двері не винні

Ось уже два тижні хмельницькі базарники, наче на роботу, ходять на центральний міський майдан: як і їхні колеги в інших містах України, протестують проти Податкового кодексу. Масовістю хмельницькі мітинги поступаються хіба що київським; але ж там підприємці з усієї країни, а тут — тільки з хмельницького базару. Правда, на першу акцію протесту 16 листопада з’їхалися малі підприємці і з інших міст області — тоді просторий Майдан Незалежності в Хмельницькому аж тріщав від десятитисячного велелюддя. Та так, що двері до обласної адміністрації затріщали теж, коли мітингувальники, не дочекавшись ні губернатора, якого гукали тисячоголосо, ні будь-кого іншого з начальства, ринули до приміщення. Посилена охорона їх таки зупинила — а ось двері не витримали.

Пізніше столичні ЗМІ повідомили про ганебну втечу голови адміністрації «таємними ходами». Не факт. Василь Ядуха пояснив згодом, що не був тоді в місті. А потім хоч і був, та вочевидь займався важливішими справами: 18 листопада, скажімо, вітав зі святом аграріїв. Правда, на торжества до театру, який від адміністрації за сотню метрів, треба було б іти через вируючий майдан. Либонь, довелося об’їжджати на авто — від гріха подалі.

До мітингувальників Василь Степанович вийшов тільки на четвертий день протестів, перед тим запевнивши депутатів облради: «Ніхто нікого не боїться». Усе й справді виявилося не так страшно, хоча народу знову набилося майже повний майдан. Вислухавши двохвилинний спіч губернатора, вдовольнилися делегуванням для виступу на сесії голови регіональної асамблеї громадських об’єднань малого і середнього бізнесу в Хмельницькій області Галини Кулик. Сесія підтримала деякі вимоги протестувальників у зверненні до президента України. І попросила начальника міської міліції звільнити затриману на 72 години (через ті ж таки зірвані з петель двері) учасницю «взяття адміністрації» Галину Ковалевську.

Згодом цей сценарій — міліція затримує, а майдан звільняє через суд під підписку про невиїзд — повторювався з новими й новими учасниками, яким також інкримінують хуліганство через ті злощасні двері. 23 листопада у майданівців луснув терпець, і вони зажадали притягнути до відповідальності губернатора — за створення провокаційної ситуації 16 листопада, внаслідок чого постраждали казенні двері, а тепер страждають живі люди. І ще вимагали перекваліфікувати порушені проти них кримінальні справи на адміністративні.

Звісно, це напружує вже начебто налагоджений канал спілкування майданівців з обласною адміністрацією — через заступника голови Леоніда Гураля. Хоч він і так не може похвалитися особливою конструктивністю. «А що ми можемо?» — розводить руками обласне начальство. І справді — що воно наразі може, крім як передати нагору вимоги протестувальників, які, власне, ідентичні з вимогами учасників столичних мітингів? Хіба що — бути буфером між верховною владою і народом; та й то — з такими дверима…

Можливо, якби ці пропозиції передавалися раніше… Підприємці стверджують, що вони це робили, й неодноразово — ще з весни. Та в обладміністрації їхні пропозиції клалися в довгу шухляду і до Києва так і не потрапили. Чиновники заперечують, але за їхніми словами вчувається роздратування: ну хто там, угорі, прислухатиметься до бажань базарників? Адже, як сказав віце-прем’єр Тігіпко, «народне обговорення Податкового кодексу — це нісенітниця». Хоч на хмельницькому ринку, до речі, 37% крамарів — із вищою освітою.

Власне, не можна стверджувати, що такого обговорення не було. Не так самого кодексу, як мотивів його прийняття. У кожному разі, порозуміння з підприємцями активно шукав Пенсійний фонд. Начальник його головного управління в області Ольга Заярнюк постійно виступала в засобах масової інформації, зустрічалася з підприємцями — як мовиться, з цифрами на руках. Адже в області — 426 тисяч пенсіонерів: фактично, на одного працюючого припадає один пенсіонер. При цьому 32% працюючих не отримують — принаймні офіційно — навіть мінімальної зарплати. До запровадження пенсійних внесків приватні підприємці, які перебували на єдиному податку, «відстібали» у Пенсійний фонд 84 гривні, а від фіксованого взагалі сльози — шість гривень (так мінімальної пенсії і за сто літ не заробиш). Та й тепер — хто наповнюватиме Пенсійний фонд, скажімо, в місті Хмельницькому, де 70 тисяч пенсіонерів, а близько 30 тисяч містян трудяться на базарі, перераховуючи символічні пенсійні внески? Адже вісімдесят «спрощенців» утримують лише одного пенсіонера.

На наповнення пенсійних засіків останнім часом були спрямовані зусилля всієї влади — від губернатора до прокурора. І — треба дивитися правді у вічі — підприємці таки не поспішали розлучатися зі своїми кровними. За деякими даними, тільки 35% тих, хто перебуває на єдиному податку, вчасно сплачують пенсійні внески. Тож влада почала вивертати до них кожуха не сьогодні. І не тільки у Хмельницькому.

Наприкінці цьогорічної весни у Хмельницькому відбулося засідання новоствореної асамблеї громадських організацій малого та середнього бізнесу України. На ньому був
присутній і голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський. Власне, для уважного спостерігача вже тоді було зрозуміло: відносини влади і підприємців аж іскрять — отже, слід негайно шукати взаєморозуміння, компромісів. Передвиборне президентське «Почую кожного» потребувало реалізації — вдумливої, серйозної, з повагою до своїх візаві. «Ми готові співпрацювати з владою лише на рівних умовах, — сказав тоді голова координаційної ради асамблеї Олександр Супрунюк. — Якщо ж нас не будуть чути, то слід вдаватися до інших методів впливу. Потрібні будуть страйки? Будуть страйки. Мітинги? Організуємо мітинги. Безстрокові акції протесту? Вийдемо на акції».

Що найдужче обурювало підприємців тоді?

Те, що за їхній рахунок жирують чиновники — з владних структур, податкової, прокуратури, суду: «Весь контроль — лише для наповнення кишень контролерів».

Те ж саме обурює підприємців тепер. «Не будемо працювати, щоб міністрів годувати» — одне з гасел хмельницького майдану.

— Ми готові платити податки, — каже голова незалежної профспілки захисту підприємництва міста Хмельницького Надія Кнець. — Але тільки тоді, коли їх платитимуть усі. Коли вони розподілятимуться прозоро і йтимуть на потреби всіх людей, а не владної верхівки. А нинішній кодекс цього не гарантує. Навпаки: він знищує малий бізнес і оголює місцеві бюджети. Нас звинувачують, що ми протестуємо проти кодексу, якого не читали. А хто його читав? Я на передачі у Савіка Шустера подивилася ці чотири томи в Інни Богословської. Там таблиці, статистика, доповнення, пропозиції, поправки — але остаточного тексту немає. То хто з депутатів знає, за що вони проголосували?

Профспілка, яку очолює Кнець, — один із чинників активності хмельницьких підприємців. Вона народилася ще 2000 року — справді як засіб захисту: чинна тоді міська влада передавала комунальні ринки в чіпкі руки «своїх» людей. Потім профспілка активно боролася проти спорудження торгово-сервісного центру, в якому старожили-базарники вбачали загрозу своїм робочим місцям. Напрацьований у постійній боротьбі авторитет конвертувався для Надії Кнець у мандат депутата міської ради. Немає сумнівів, що її голос у міськраді буде на захист підприємців. Та ще важливіше те, що створена самими підприємцями профспілка, як і асамблея, до складу якої вона входить, жива й дієва — яким і повинен бути рух на захист своїх прав.

У хмельницьких підприємців, до речі, є ще й асоціація ринків — так би мовити, офіційно оформлене представництво. Для влади це наразі — щось на кшталт конструктивної опозиції. А та, що на майдані, — деструктивна. А що така багатолюдна — то все місто сьогодні великий базар. Один із найбільших в Україні.

Під час передвиборної президентської кампанії на ньому побував і Віктор Янукович. Крамарі бігли тоді до нього, як до рідного батька: розглядали, розпитували. Він пообіцяв їм податкові канікули.

Отож вони й виглядають їх на майдані.