Довідка про те, як вони роблять це

В останні тижні в Україні лунають припущення щодо можливості запровадження міжнародних санкцій проти деяких осіб, які обіймають високі посади в нашій країні. Ці розмови пожвавилися у зв’язку із винесенням вироку у справі Тимошенко. Дозволимо собі навести деякі приклади того, як і в яких випадках це робилося в недавній історії, і як це відбувається нині.

Якщо ви не подобаєтеся друзям. Найчастіше заходи проти осіб, котрі з якихось причин є небажаними, ухвалюються окремими державами в односторонньому порядку. І прикладами цього можуть бути не тільки ворожі одна до одної держави. У недалекому минулому ми були свідками, як дві держави, що є стратегічними партнерами - Україна і Росія, обмінювалися заборонами на в’їзд окремим громадянам і видворяли тих, хто встиг в’їхати. Останній приклад - видворення за межі території України колишнього президента Кримської АО Мєшкова. Основ­ними причинами відмови у в’їзді або видворення у випадку відносин України і Росії були недружні дії проти держави, куди особа зібралася в’їхати чи на території якої вона перебувала. Порівняно з іншими прикладами, які наведемо нижче, українсько-російський можна схарактеризувати російською приказкою «милі сваряться - тільки тішаться».

Якщо ваша корупція не подобається США. Список Магнитського. 26 липня цього року державний департамент США, очолюваний Гілларі Клінтон, запровадив заборону на видачу віз групі офіційних осіб Російської Федерації, котрі, як припускають, відіграли свою роль у смерті юриста Сергія Магнитського. За повідомленнями ЗМІ та правозахисних організацій, у списку значаться 60 людей (34 чоловіки та 26 жінок), включаючи суддів (дев’ять осіб), працівників прокуратури, чиновників міністерства внутрішніх справ, податкових органів та федеральної служби безпеки. Сергій Магнитський захищав інтереси інвестиційної компанії Hermitage Capital Management, заснованої громадянином США.

Юрист Магнитський помер 16 листопада 2009 року в лікарні слідчого ізолятора Бутирської в’язниці у Москві після 11 місяців попереднього ув’язнення. Спочатку адміністрація СІЗО повідомила, що причиною його смерті став панкреонекроз. Пізніше версію змінили. У проведенні повторного судово-медичного обстеження родичці було відмовлено. Сергій Маг­нитсь­кий, наш земляк, який народився в 1972 р. в Одесі, намагався зірвати злочинну схему незаконного виведення коштів з компанії Hermitage Capital Management у розмірі 5,4 млрд. рублів за участі офіцерів МВС, співробітників прокуратури та податкових органів. У відповідь правоохоронні органи Росії ініціювали кримінальну справу проти самого Магнитського. У ході слідства Магнитський звинуватив у корупції ряд співробітників російських силових структур, і від нього вимагали відмовитися від таких показань.

Смерть Магнитського викликала бурхливу реакцію спочатку міжнародних юридичних кіл, потім політиків і громадських діячів багатьох країн і в самій Росії. За твердженням адвокатів, смерть Магнитського стала нас­лідком відмови адміністрації СІЗО надати підслідному необхідну медичну допомогу попри близько 100 скарг із цього приводу.

У квітні 2010 року американський сенатор Бенджамін Кардін ініціював скасування віз на в’їзд у США, виданих шістдесятьом високопосадовцям російських правоохоронних органів. Кардін заявив, що «візові санкції стануть важливим сигналом для корумпованих чиновників у Росії та всьому світі, який засвідчить, що США серйоз­но налаштовані боротися із зарубіжною корупцією».

Можливо, заборони на в’їзд у США та наміри деяких інших країн (наприклад Канади та Ні­дерландів) запровадити аналогічні заходи, привели до того, що влада Росії почала з’ясовувати причини смерті юриста Магнитсь­кого й шукати винних. Правда, на сьогодні поки що нікого з імовірно винних не засуджено.

Якщо ваші кілери не подобаються Великобританії. Список Литвиненка. Колишній офіцер ФСБ Росії Олександр Литви­ненко, який емігрував до Англії у зв’язку із загрозою для життя, зустрівся зі своїм знайомим Луговим 1 листопада 2006 року, захворів, і за три тижні помер у страшних муках. Проведене англійською владою розслідування причин смерті встановило, що його було отруєно радіоактивним полонієм. Головний прокурор, який розслідував убивство Литвиненка, публічно припустив, що вбивство - це «страта за вказівкою держави». Під державою малася на увазі Росія.

Олександр Литвиненко став відомим 17 січня 1998 року, коли в складі групи співробітників ФСБ узяв участь у прес-конфе­ренції, на якій було зроблено сенсаційні заяви. За словами чекістів, управління з розробки та при­пинення діяльності злочинних об’єднань (УРПО) ФСБ, крім основної діяльності, займалося замовними вбивствами та викраденням людей. У 2000 році Литвиненко з родиною емігрував до Великобританії, де невдовзі влада надала йому політичний притулок. Тут він пише книж­ки, в яких викриває злочинну, на його погляд, діяльність російської влади та ФСБ, - «ФСБ взрывает Россию» и «ЛПГ. Лу­бянс­­кая Преступная Группировка».

Оскільки вбивство натуралізованого британського підданого було скоєне іноземцем на території Великобританії, понад те, життя тисяч громадян було піддано небезпеці у зв’язку з тим, що сліди полонію виявили в багатьох місцях, її влада вимагала від Росії видати підозрюваного в убивстві громадянина РФ Андрія Лугового. В чому було відмовлено з посиланням на конституційну заборону. Мало того, Луговий опинився на найближчих виборах у списку однієї з провідних політичних партій.

Враховуючи ці та інші не менш важливі обставини, влада Великобританії перевела справу в політичну площину. Спочатку було вислано чотирьох російських дипломатів. Росія відповіла аналогічним заходом. І тоді англійці запровадили обмеження на видачу віз, запит на які подав уряд Російської Федерації. Рішення про видачу туристичних віз ухвалювалися у звичайному режимі. Фактично під забороною опинилося необмежене коло людей, об’єднаних однією ознакою - належністю до кола офіційних осіб Російської Федерації.

Також були заморожені переговори щодо полегшення візового режиму. Враховуючи, що тільки в Лондоні на цей час проживають кілька сотень тисяч росіян, цей захід виявився досить болючим.

Якщо ви не подобаєтеся Європі. Список Лукашенка. 10 жовтня цього року Рада ЄС під час засідання в Люксембурзі ухвалила рішення про посилення обмежувальних заходів проти Білорусі. Зокрема, до затвердженого раніше «чорного списку» 192 представників влади Білорусі було додано ще 16 осіб, яким забороняється в’їзд до країн Євросоюзу й чиї банківські активи в Європі заморожуються.

Цих людей у Євросоюзі вважають відповідальними за продовження репресій проти громадянського суспільства, політичної опозиції та незалежних ЗМІ. Рада ЄС також продовжила обмежувальні заходи, що діють проти Білорусі, до 31 жовтня 2012 року.

Це вже не перше таке рішення Ради ЄС. Раніше було ухвалено аналогічні рішення щодо величезного й досить різноманітного за складом списку білоруських громадян, відповідальних, на думку Ради, за порушення під час проведення президентських виборів у Білорусі 19 грудня 2010 року міжнародних стандартів та тиск на громадянське суспільство і демократичну опозицію, а також на фізичних і юридичних осіб, з ними пов’язаних.

У списку осіб, проти яких застосовано настільки суворі санкції, особисто президент Лука­шенко та його старший син, колишні й нинішні керівники адміністрації президента, депутати парламенту, міністри оборони, юстиції, інформації та інших міністерств, керівники прокуратури, багато суддів (33 особи), генеральний прокурор і всі його заступники, голова білоруського КДБ та його заступники, колишні командири бригади спецназу, численні керівники центральної та місцевих виборчих комісій, журналісти державних телеканалів, редактори друкованих засобів масової інформації і навіть (!) ректор Білоруського державного університету та головлікар Мінської лікарні швидкої допомоги. У списку є і такий собі «Лукашенко Дмитро Олександ­рович», який потрапив до списку як «бізнесмен, що активно брав участь у фінансових операціях, у які залучена родина Лукашенка». Важливо знати, що «список» Лукашенка вже двічі поповнювався.

Якщо ви не подобаєтеся всьому світу. Список Каддафі. Рекордсменом за кількістю міжнародних організацій і країн, які склали власні обмежувальні списки, став режим лівійського диктатора Каддафі. Санкції було застосовано з огляду на величезні й систематичні порушення прав людини, включаючи репресії проти мирних демонстрантів, численні вбивства мирних громадян. Зокрема, на основі резолюції Ради Безпеки ООН від 26 лютого 2011 року, що має обов’язкову силу для всіх країн - членів ООН, було складено два списки. Перший містить імена членів родини Каддафі та наближених до нього осіб і встановлює заборону на в’їзд і транзит територією держав - членів ООН. Другий стосувався заморожування всіх фондів, інших фінансових активів та економічних ресурсів, що контролювалися прямо чи опосередковано особами, переліченими в списку, на території держав - членів ООН.

У відповідь на цю резолюцію Рада ЄС блискавично ухвалює відразу два документи - 28 лютого та 2 березня, - де конкретизує й уточнює заходи щодо членів родини Каддафі, верхов­них армійських командирів і деяких інших осіб. Зокрема, слово «фонди» розшифровується як: готівка, чеки, вимоги, накази на грошові перекази та інші платіжні інструменти; депозити у фінансових інституціях, борги або боргові зобов’язання; публічно або приватно пропоновані до торгів цінні папери чи боргові інструменти, включаючи акції, частки, сертифікати, бонди, деривативи тощо; інтереси, дивіденди або інший дохід і десятки інших видів фінансових та майнових активів. Прискіпливо європейці підійшли й до розшифрування змісту терміна «заморожування фондів», «заморожування економічних ресурсів» тощо. Також було запроваджено санкції проти компаній, які є основ­ними джерелами фінансування режиму Каддафі. Очолював список пункт про «заморожування» авуарів лівійської Національної нафтової корпорації та п’яти її дочірніх компаній - за запитом ООН. Усі рішення обов’язкові для 27 країн - членів ЄЕС.

Фінансові та інші санкції проти Лівії запровадила й низка інших міжнародних організацій і держав.

І все-таки: як вони роблять ЦЕ? Ось, наприклад, саме «до столу» 1 лютого 2011 року у Швейцарії набрав чинності федеральний закон «Про реституцію неправомірно придбаних майнових цінностей політично значимих осіб». Цей закон заслуговує на особливу увагу багатьох українців, оскільки регулює питання як реституції, так і блокування та конфіскації майна іноземців, яке перебуває на території Швейцарії. Бундесрат може видати розпорядження про блокування майнових цінностей у Швейцарії на підставі того, що їх було виставлено як попереднє забезпечення в рамках процесу міжнародної правової допомоги за кримінальними справами, порушеними для запиту на адресу держави походження. Особливо слід звернути увагу на те, що закон визначає, яке саме майно вважається придбаним неправомірно. Мають бути наявні одночасно дві ознаки: 1) надзвичайне збільшення майна, яке перебуває в розпорядчій владі політично значимої особи або її оточення, у зв’язку з обійманням такою особою офіційної посади;
2) високий рівень корумпованості держави походження чи такої особи під час обіймання нею офіційної посади.

При цьому майнові цінності перебувають у розпорядчій владі: осіб, які виконують або виконували за кордоном важливі офіційні функції (політично значимі особи), особливо глав держав або урядів, високопоставлених політиків, високопоставлених функціонерів в управлінні, юстиції, армії та партіях національного рівня, членів вищих органів державних підприємств національного значення або фізичних чи юридичних осіб, які на підставі сімейних, особистих чи громадських зв’язків є наближеними політично значимих осіб (оточення). Можлива конфіскація такого майна може бути здійснена як в інтересах держави, звідки були «виведені» кошти, так і на користь Швейцарії. Принаймні тепер особам, ознаки яких згадано в законі, необхідно по-новому зважити ризики володіння фінансами та майном, особ­ливо нерухомим, у цій привабливій країні.

Не слід забувати й про можливості США застосовувати конфіскаційні процедури на підставі Акта про практику зарубіжної корупції. Останнім яскравим прикладом були справи низки транснаціональних корпорацій, які ведуть бізнес на території Росії, в одній з яких відповідачі зобов’язалися сплатити загальну суму в розмірі 450 млн. доларів, а в іншій (де були замішані уряд Москви та спецгараж МВС) - 27 млн. 36 тис. доларів.

У 2010 році було ухвалено англійський Акт про хабарництво, який рядом експертів оцінюється як більш жорсткий і має ширшу сферу дії, ніж аналогічний американський антикорупційний закон. Акт передбачає накладення штрафів як на компанії Великобританії, так і на іноземні компанії, якщо вони ведуть бізнес у будь-якій частині Сполученого Королівства. Акт містить положення, що передбачають відповідальність за підкуп іноземних публічних офіційних осіб (включаючи осіб, які обіймають посади в різних органах законодавчої, виконавчої та судової влади закордонних держав) з метою отримання переваг для ведення бізнесу. Будинок у Лондоні чи Парижі, рахунок у Швейцарії чи Ліхтенштейні, завод в Італії чи Німеччині, акції в Нью-Йорку чи Франкфурті, яхта в Монако чи Сардинії можуть бути заарештовані на невизначений строк на підставі резолюції регіональної міжнародної організації та/або національного закону.

А є ще Європейська конвенція про взаємну правову допомогу у кримінальних справах. Її юридичні можливості у світлі свіжих європейських законів можуть значно ускладнити життя багатьох українців (зі списків і поза ними), які хочуть разом із дружинами з’їздити в Лондон, Париж чи Мілан, аби відвідати тамтешні музеї, зупинитися у власному будинку, витратити гроші зі свого зарубіжного рахунка. І все це через якусь маленьку проблему: наприклад недосконалість судової системи країни.