Дорога одна, та роздоріж багато

Вже й не знаю, що там спостері­гають у свої телескопи астрономи з Банкової і про що говорять метео­карти синоптикам з Михай­лівсь­кої, проте для всіх інших уже очевидно: у результаті тривалого затемнення в Києві та в умовах північно-східного холодного циклону над Україною згущуються хмари із Заходу. А там, дивись, не забаряться і приморозки, здатні змінити вже було усталений сприятливий клімат у відносинах України та Європейського Союзу.

Напередодні виголошення вироку Юлії Тимошенко в останні півтора тижня Київ буквально накрив шквал заяв і попереджень наших європейських партнерів. Після польського президента Б. Коморовського, котрий недвозначно дав зрозуміти В. Януко­вичу, що справа Ти­мошенко «так, як вона сьогодні виглядає», може бути серйозною перешкодою у збереженні темпу наближення України до західного світу, міністри закордонних справ ЄС на своїй неформальній зустрічі в Со­поті минулої суботи (де також обговорювали стан справ у Біло­русі!) чітко позначили: якщо ситуація зі справою Тимошенко не зміниться, процес ратифікації підготовлюваної Угоди про асоціацію між Україною і ЄС буде поставлено під питання. В офісі Верховного представника з питань зовнішньої політики та полі­тики безпеки К.Ештон ще раз озвучили цю позицію держав - членів ЄС і висловили «надзвичайну стурбованість» справою Тимошенко. Франція ще раз зажадала справедливого судового процесу над екс-прем’єром вустами свого міністра закордонних справ А.Жюппе, котрий також нагадав, що угода про асоціацію не набуде чинності, поки справедливість у справі Тимошенко не восторжествує. Глава МЗС Словач­чи­ни М.Дзуринда, котрий був у Києві цього тижня з візитом, «у дуже дружньому тоні» висловив стурбованість ЄС ситуацією навколо української опозиції. А глава представництва Євросоюзу в Україні Ж. Тейшейра, котрий зазвичай уникав гострих коментарів, в інтерв’ю «Деловой столице» заявив: «Якщо найпопулярніший опозиційний політик, кот­рий програв президентську кампанію з невеликим розривом, або інші опоненти влади не зможуть брати участі в майбут­ніх виборах до Верховної Ради, це поставить під сумнів їхні результати». Най­ближчого понеділка у Страс­бурзі на позачерговому засіданні комітету з питань закордонних справ Європарла­мен­ту обговорюватимуть рекомендації ЄП Раді ЄС та Євроко­місії що­до Угоди про асоціацію з Ук­раїною. Дебати обіцяють бути гарячими.

І хоча ще місяць тому вітчизняне МЗС бадьоро запевняло громадськість, що жодних уск­лад­нень у переговорах з європейцями щодо Угоди про асоціацію воно не відчуває, сьогодні проблема стала очевидною. Коли до заповітного грудневого саміту Ук­раїна-ЄС, на якому планувалося оголосити про завершення переговорів, залишилося всього три місяці, коли довгоочікуваний і вистражданий документ уже майже готовий, все може піти (на радість Москві) за іншим сценарієм.

Продовжувати чи блокувати переговори з ЄС? Буде чи не буде парафовано угоду? Ці питання вже обговорюють європейці - на різних рівнях, палко й серйозно. Євросоюз розгублений: укотре йому необхідно терміново вирішувати, «що робити з Україною». Єврокомісару з питань розширення та політики сусідства Ш.Фюле не позаздриш: цілком імовірно, що вирок Тимо­шенко оголосять вже наступного тижня, коли представник Єврокомісії якраз буде в Україні, і йому доведеться якимось чином коментувати ситуацію, висловлювати позицію ЄС. Але на сьогодні однозначної позиції немає. Розбіжності в думках мають місце не тільки між різними державами Європейсь­кого Союзу, а й між політиками та дипломатами всередині самих країн. Та що казати, коли навіть групу Євро­пейської народної партії в Євро­парламенті, котра послідовно підтримує Тимошен­ко, зараз розколола гостра дискусія - продовжувати чи блокувати переговори з Україною про асоціацію?

Так, у Сопоті було ухвалено рішення поки що продовжувати переговори з Україною, попри арешт Тимошенко та сумнівний судовий процес над нею. На сьогодні країни Євросоюзу офіційно дотримуються саме цієї позиції. Але як вона може бути змінена після виголошення вироку Тимошенко? Які міркування змушують Євросоюз продовжувати сьогодні переговори про асоціацію та зону вільної торгівлі? Якими є і наскільки вагомі резони, котрі змушують європейців і далі панькатися з Україною Януковича, попри очевидне звуження рамок демократії та обмеження громадянських свобод?

Насамперед це, звісно, міркування власного благополуччя та безпеки. ЄС послідовно прагне створити по периметру своїх кордонів стабільний і якщо не процвітаючий, то бодай не бідуючий простір.

Якщо сказати цинічніше, то європейцями керує страх. Страх перед можливою нестабільністю у великій країні з 46-мільйонним населенням під самісіньким боком у ЄС. Україна може стати дуже великою проблемою. А європейцям не потрібні ні економічні мігранти з нашої країни в разі тяжкої економічної ситуації, ні політичні біженці в разі репресій. І революції їм, загалом, теж зараз не потрібні: з Північною Африкою та Близьким Сходом розібратися б, та й з Білоруссю проблем вистачає. Тому поки можна ще розмовляти з Януковичем і хоч якось на нього впливати, європейці продовжуватимуть це робити.

Наша газова труба - теж усе ще вагомий чинник європейської безпеки. Адже недарма енергетична частина переговорів щодо зони вільної торгівлі була од­нією з найскладніших: після холодного жахіття зими 2008-2009 євро­пейці будь-що намагаються убезпечити себе від його повторення. І сьогодні пильно стежать за розвитком українсько-російсь­кого конфлікту навколо можливого перегляду газових контрактів 2009 року.

Європейцям дуже не хочеться встрявати в цю історію, вони зволікали скільки могли, але, мабуть, ситуація, що складається, лякає їх настільки, що цього тижня негласну обітницю мовчання було порушено. Минулої середи міністр закордонних справ головуючої в ЄС Польщі Р.Сікорсь­кий, посилаючись на те, що Євросоюз брав участь у підготовці газових угод 2009 р., заявив, що Єврокомісія могла б провести їх аудит. А єврокомісар з питань енергетики Г.Еттінгер того ж дня висловив готовність ЄС виступити в ролі посередника в українсько-російській суперечці. І хоча російське МЗС одразу ж різко відкинуло будь-яке посередництво в газових справах з Києвом, Євросоюз не той партнер, від якого можна просто так відмахнутися. У будь-якому разі, втягнувши Брюссель у свої газові справи з Москвою, Київ почуватиметься упевненіше. Нагода обговорити деталі європейського посередництва випаде під час запланованого на 30 вересня візиту Г.Еттінгера до Києва. Цей приїзд, первісною метою якого було обговорення надання Украї­ні європейських кредитів на модернізацію ГТС, влітку було перенесено, однак зараз є всі підстави очікувати, що єврокомісар таки прибуде до Києва. Аналі­тична група ЄС, котра працює зараз в Україні, вже завершує свою роботу з вивчення стану виконання нашою країною закону про газ, президент Янукович доручив уряду до 1 жовтня розробити програму реформування «Нафтогазу» (давно очікуваного ЄС), а очільник Міненерго­ву­гіль­прому Ю.Бойко цього тижня вже відрапортував, що до 1 січня 2012 р. поділ функцій НАКу буде завершено, після чого компанії буде виведено або на IPO, або на продаж. Отже, європейсь­кий інтерес до української ГТС, імовірно, повинен значно зрости.

Цього тижня Єврокомісія ухвалила й оприлюднила нову стратегію безпеки енергетичних поставок та міжнародних відносин у сфері енергетики. Її мета - замінити європейське різноголосся і «самодіяльність» у даних питаннях «єдиним голосом» ЄС. За свідченням Г.Еттінгера, це надає Євросоюзу можливість укладати угоди у сфері інфраструктури з третіми країнами. Що відкриває перед Києвом і Брюсселем нові горизонти співпраці в енергетиці та питаннях енергетичної безпеки.

Щоправда, в разі блокування переговорів щодо асоціації та ЗВТ і різкого погіршення відносин ці горизонти обом сторонам розгледіти буде проблематично.

Крім спільних для більшості держав ЄС резонів продовжувати інтенсивний діалог з Україною і прагнути до завершення переговорів щодо асоціації та ЗВТ, у різних груп країн усередині Євросоюзу є і свої особливі причини бажати міцної прив’язки нашої країни до ЄС. Наприклад, європейські важковаговики - Франція і Німеччина - вельми зацікавлені в розвитку торгівлі та економічних відносин з Україною і, безперечно, в доступі до української землі. Представники цих країн самі визнають: це міф, що в Україні, в непрозорій і корупційній атмосфері, успішно працювати можуть тільки росіяни. Чимало західних компаній уже вельми непогано освоїлися в місцевому середовищі, а деякі з них навіть перейняли не найкращі українські традиції ведення бізнесу та «вирішення питань». Проте більшості все ж таки дуже хотілося б, щоб правила та умови для бізнесу в Україні і Євросоюзі не дуже різнилися. А для цього необхідна угода про ЗВТ, підписавши яку, Україна не тільки відкриє європейцям свої ринки, а й буде змушена ухвалити значну частину законодавства ЄС. Що ж до відкоту Януковича в демократичній сфері - так, це дуже недобре, вважають у Парижі та Берліні і критикують українську владу. Проте знову ж таки, якщо міркувати цинічно, то і з Каддафі, і з іншими диктаторами цілком же можна було мати справу - домовлятися і качати нафту.

Геополітичний же аспект цікавить ці дві країни, котрі традиційно вважаються в нас надміру русофільськими, помітно менше, ніж економічний. Французи й німці не бачать сьогодні в Росії великих імперських амбіцій, та й Митний союз не сприймають надто серйозно, не вірячи в його можливості й не бачачи в ньому гідного суперника, навіть якщо він поглине Україну. (Хіба що «зерновий ОПЕК» став би неприємністю.) Для цих країн важливе зближення України з Євросоюзом не тому, що вони бояться посилення Росії у разі повернення України на її орбіту, а тому, що їм не подобаються нинішні події в Росії, на яку їм важко впливати і яку їм не під силу змінити. А на Україну ще можна впливати, і ще залишаються шанси її змінити.

Геополітика відіграє значно більшу роль у позиції країн Центральної Європи та Балтії. Вони не хочуть «віддавати» Ук­раїну Росії, вони на собі відчули «імперські амбіції» і не вірять у їхню «смерть». Окрім того, стурбовані долею ініціативи «Схід­ного партнерства», в якому Ук­раїна - «пілотний проект» (на ній відпрацьовуються угоди і про асоціацію, і про зону вільної торгівлі, і про лібералізацію візового режиму), наші найближчі європейські друзі та сусіди не хочуть, аби цей «пілот» провалився, скомпрометувавши ініціативу в цілому, що ускладнить відносини ЄС із іншими активними її учасниками, зокрема з Молдовою та Грузією.

Менш за все турбує доля української євроінтеграції, звісно, Європу Південну - Іспанію та Італію. Це й зрозуміло, у них завжди були інші пріоритети, зараз би їм Північній Африці та напливові іммігрантів дати раду.

А ось для північних країн особливо принциповим є питання дотримання в Україні демократичних норм і поваги до європейських цінностей.

Втім, можна сміливо припустити, що найближчим часом це питання має шанси стати особливо принциповим для всього Євросоюзу. Як він вчинить, коли Тимошенко - символу переслідуваної української опозиції - ухвалять жорсткий вирок? Чи влаштує країни ЄС сурогатне рішення, в результаті якого Тимо­шенко засудять, потім випустять за амністією, але брати участі у виборах не дадуть?

Не реагувати на це не можна, відсутність дієвої реакції не зрозуміє спільнота ні в Україні, ні в країнах ЄС, де сьогодні ЗМІ приділяють «справі Тимошенко» дуже велику увагу. Окрім того, європейці вважають, що в них є пев­ні зобов’язання перед Тимо­шенко, оскільки, замерзаючи взимку 2008/2009 р., Євросоюз дуже наполегливо закликав Київ підписати з Росією угоди щодо газу якомога швидше.

Дослухаються в європейських столицях і до думки української опозиції. І Ю.Тимошенко, і Ю.Луценко, вже перебуваючи за гратами, заявляли, що європейське майбутнє країни не повинно стати заручником несправедливого процесу над ними. І хоча більшість інших лідерів опозиції рішуче впевнені, що переговори про асоціацію ЄС має продовжувати з Україною до успішного їх завершення незважаючи ні на що, європейці чують й іншу точку зору. За нашою інформацією, під час зустрічі учасників КОД із представниками закордонного дипкорпусу колишній віце-прем’єр Г.Немиря, а потім і О.Турчинов, який підтримав його, закликали європейців заблокувати переговори з Украї­ною. «Я не уявляю, як Євросоюз підписуватиме угоду з Янукови­чем, коли Тимошенко сидітиме у в’язниці», - обурювався Немиря. Та й сама Юлія Володимирівна з наближенням вироку вже трохи змінила тональність у «європейському питанні». В опублікованій у Wall Street Journal статті (написаній у співавторстві з тим-таки Немирею) найзнаменитіша українська ув’язнена написала: «Ми пристрасно віримо в те, що майбутнє України разом із Євросоюзом. <…> І хоча ми не хочемо, щоб показні політичні судилища над Тимошенко та її соратниками відвертали Україну від руху європейським шляхом, слід зазначити, що ніколи раніше Євросоюз не укладав настільки далекосяжної угоди про вільну торгівлю з недемократичною державою. На жаль, саме на таку державу перетворюється Україна».

Але саме для того, щоб повернути нашу країну в демократичне русло, європейські прихильники підписання Угоди про асоціацію з Україною закликають зробити це якомога швидше. Їхні аргументи такі. Якщо ЄС не підпише з Україною цієї угоди, він втратить останні важелі впливу на українського президента. Якщо ж дати Януковичу можливість продемонструвати гучний успіх на європейському напрямі й дозволити йому гордо помахати європейським прапором перед виборцями, це накладе на українського лідера певні зобов’я­зання перед Євросоюзом, і тоді на нього легко буде впливати. У тому числі й гальмуючи ратифікацію угоди, без якої документ не може набрати чинності. Ос­кіль­ки ж ратифікація має відбутися в парламенті усіх 27 членів ЄС плюс у Європарламенті, то вимагати від Януковича можна буде багато чого. Адже, крім економічної частини, документ містить і значну політичну, яка накладає на Україну серйозні зобов’язання у сфері демократії. Підписавши цю угоду, ЄС, як там вважають, отримає можливість ефективно впливати на внутрішні процеси в Україні. У тому числі й через Європейський суд.

Окрім того, вважають прибічники цього сценарію, після підписання Угоди про асоціацію з ЄС Януковичу вже майже неможливо буде дати задній хід і замінити європейський вибір якимось іншим.

А що стосується процесу над Тимошенко, то, замість карати за нього всю країну, можна показово покарати бодай кількох його учасників - суддів, прокурорів, чиновників. Точкові санкції, наприклад у вигляді заборони на в’їзд до країн ЄС окремим українським персонам, досить активно обговорюють як мінімум у дипломатичному середовищі, і не можна повністю виключати, що цей захід залишиться незадіяним. Як «останнє європейське попередження» може бути використане й перенесення на кілька тижнів завершальних раундів щодо ЗВТ і підписання угоди в цілому.

Скептики ж побоюються, що вплив на українську владу через затримання ратифікації Угоди про асоціацію буде досить обмеженим. Оскільки парафування або підписання документа можна гарно показати по телевізору й розповісти, який Янукович молодець, а про проблеми з ратифікацією нічого не повідомляти, так само, як замовчує сьогодні видресируване Банковою телебачення критичні заяви наших європейських партнерів і можливі проблеми із завершенням переговорів про асоціацію. Ратифі­кація - процес тривалий, малоцікавий для виборця, а якщо й виникнуть у публіки якісь запитання, завжди ж можна сказати, що це противні німці з французами, як завжди, не хочуть бачити Україну в Європі.

Роздумуючи, підписувати чи не підписувати безпрецедентний документ із Україною, європейці, за нашою інформацією, обговорюють і третій варіант - підписувати, але не все. Якщо ситуація з Тимошенко та демократією в Україні буде зовсім уже кричущою, може статися, що Євро­союз не захоче політично асоціюватися з країною, в якій чиниться судове беззаконня, обмежуються основні свободи і порушуються права людини, - але погодиться на економічну інтеграцію з нею. Таким чином, зберігши політичне обличчя, Євросоюз не втратить економічну вигоду, уклавши з Україною якусь тимчасову угоду про зону вільної торгівлі (причому навіть не обов’язково «поглиблену і всеосяжну») на невизначений період - «доки в Україні не покращиться ситуація». (Сумна іронія долі: ще за Ющенка українська сторона пропонувала розділити політичну й економічну частини угоди, правда, з іншої причини, - Київ не бажав тоді підписувати політичну частину без фіксації перспективи членства в ЄС, але не хотів через це гальмувати економічну інтеграцію з Євро­сою­зом. Аж донедавна ЄС був категорично проти такого поділу документа).

Але якщо європейці виберуть саме цей варіант, то вони мусять розуміти, що насправді такий сценарій дуже вигідний саме Януковичу. Адже в такому разі він отримує вихід на європейський ринок (чого з таким нетерпінням чекає олігархат із його оточення), проте не бере на себе жодних зобов’язань у сфері демократії й не обіцяє дотримуватися незрозумілих і непотрібних йому європейських цінностей.

Вирішуючи найближчим часом проблему, завершувати чи блокувати переговори з Украї­ною, підписувати чи не підписувати з нею Угоду про асоціацію, в ЄС мають розуміти, що Янукович і Тимошенко - це ще не вся Україна, що дуже важливий і безпрецедентний документ, хоча на ньому й стоятиме автограф Януковича, насправді підписуватиметься з Україною.

А якщо не підписуватиметься, то ЄС мусить усвідомлювати, що, таким чином «захищаючи» Тимошенко й «караючи» Януко­вича, він покарає заодно і 46 млн. українців, які хочуть жити, працювати, відпочивати, лікуватися й навчатися, як громадяни ЄС.

А Янукович давно вже живе набагато краще, ніж більшість європейців.