День 110-й. Фатальний

25 червня, коли голова Хмельницької обласної державної адміністрації Леонід Прус проводив прес-конференцію за підсумками 100 днів на посаді, напевне ж стало для нього вдалим днем. Журналістські запитання були не дуже в'їдливими, звіти у засобах масової інформації опісля - досить лояльними. Тож Леонід Іванович, либонь, мав усі підстави вважати, що "попустило": область, яка вороже сприйняла його призначення за квотою УДАРу, що не мав на Хмельниччині ні розвиненої партійної мережі, ні кадрового резерву, вочевидь змирилася з тим, що найвища посада державної владної вертикалі тут зайнята. Хоч би ким - а зайнята. І крапка.

Чесно кажучи, прес-конференція справді була вдалою. Чиновник, від якого журналісти нічого не чекали, здивував. Орієнтувався у питаннях, які цікавили медійників, особливо - у проблемах сільського господарства, де раніше працював. Відчувалося, що сто днів не минули для нього марно. Принизлива жалість, яку досі викликав цей донедавна нікому в області не відомий чоловік, зовні разюче схожий на Берію, але, видавалося, з категорично іншим, м'яким і спокійним, характером, змінилася на співчуття: ох і непросто доводиться толерантному керівнику в сучасних українських реаліях, що весь час вимагають "владу застосувати".

Та 2 липня все розставило на свої місця.

Напередодні до Пруса вкотре звернулися представники крайової організації Всеукраїнського лікарського товариства і Ради Майдану. Вимагали призначити керівником департаменту охорони здоров'я Бориса Ткача. Вимагали давно. Департамент залишився без директора одразу після революційних подій. Попередня його очільниця Наталія Свестун, пов'язана тісними дружніми стосунками з тодішнім головою облдержадміністрації Василем Ядухою і подружніми узами - з найодіознішим хмельницьким хабарником-стоматологом Романом Свестуном, якого правоохоронці взяли на гарячому, а суди всіх рівнів відпустили з усіма "чесно заробленими" грішми, - звільнилася ще навесні.

На цю посаду претендували троє лікарів. Усі партійні: два ударівці і свободівець Ткач. Але висували їх не партії, а колеги по роботі. Причому кандидатура Ткача взагалі була першою пропозицією від громадськості на заповнення керівних посад в області. Колеги з лікарського товариства були переконані, що ініціатор створення їхньої крайової філії і натхненник усіх її справ упорається з організацією роботи департаменту. Понад те - буде для медиків прикладом служіння не лише професії, а й Вітчизні. Успішний нейрохірург обласної лікарні, Борис Ткач протягом зими не раз брав відпустку за власний кошт, аби оперувати поранених на київському Майдані. Тому його одностайно підтримала і Рада хмельницького Майдану, через горнило якої нині змушені проходити всі претенденти на високі обласні крісла.

Під тиском громади голова облдержадміністрації 4 червня дав добро на призначення Ткача. Той підготував усі документи, пройшов відповідну перевірку. Та погодження так і не вийшло з кабінету Пруса. Коли Ткач зателефонував йому і поцікавився, в чому річ, голова ОДА призначив зустріч… біля "Епіцентру". Де й назвав причину: брак управлінського досвіду.

Хоча цей недолік не завадив самому Прусу очолити область, але - люби, Боже, правду - галуззю охорони здоров'я на Хмельниччині завжди керували авторитетні професіонали з управлінським стажем. Винятком була тільки Н.Свестун. Та після її діянь медики почали вважати головною чеснотою керівника галузі не так досвід, як порядність. Тож уперто наполягали: тільки Ткач!
І поступливий голова ОДА запропонував укласти меморандум - щоб громадськість узяла на себе відповідальність за діяльність Ткача на керівній посаді.

Підписати меморандум домовились о 8 ранку 2 липня.

У призначений час близько сотні активістів були в обласній адміністрації. Голова прийшов о 9-й.
І сказав: ні. Меморандум не матиме жодної юридичної сили. І взагалі, він формує свою команду, в яку Ткач не вписується.

Що було потім, показали, здається, всі українські телеканали. Розлючені активісти кричали й сварилися з Прусом. Ткач сказав, що відмовляється від посади - бо хіба за таких обставин можлива плідна співпраця? Міліція, як завжди останнім часом, спостерігала й практично ні в що не втручалася. Зате втрутилися самооборонівці, причому звідкілясь узялися й ті, кого вже давно звільнили з "Самооборони" за порушення статуту, але ніяк не можуть звільнити від них незаконно захоплене аптечне приміщення. Хтось щораз істерично волав: "Слава Україні!", і так само щоразу повторюваний самотній відгук "Героям слава!" наче спеціально ілюстрував причетність до цього буйства свободівців - ну просто ідеальна картинка для російських ЗМІ. Ті свободівці, що прийшли як члени Ради Майдану, справді були причетні. Як і викликаний на бучу "Грифон". Дійшло до бійки. Хтось бризнув перцевим газом. Прус утік через вікно.

Міліція кваліфікувала інцидент як хуліганство і відкрила кримінальне провадження за ч. 4 ст. 296 ККУ, яка передбачає позбавлення волі від 3 до 7 років.

Що, за логікою, мало б відбутись опісля? Те, що відбувається завжди в таких випадках, - розбір польотів. Тобто - усвідомлення причин, які призвели до такої ганьби. І якби пошук цих причин був чесним, то неминуче дійшли б до основної, на яку DТ.UA вказувало ще перед призначенням чільних кадрів у Хмельницькій області: неприпустимість партійного квотного принципу в цей надважкий для країни час, коли керівниками повинні ставати найкращі, найдосвідченіші, найпатріотичніші, найпідготовленіші до роботи в складних умовах професіонали, авторитетні й шановані громадою - незалежно від їхньої партійності. Та якщо вже прорвало (казав же незабутній Плющ: "Не впихуйте невпихуємоє!"), то слід негайно виправляти становище.

Як? Можливо (хоч після того, що трапилося, малоймовірно) - через порозуміння обласного керівника з громадою. Адже політика - мистецтво компромісів.

Та сталося навпаки. Наступного дня коридори Будинку Рад знову наповнилися людьми. На відміну від 2 липня, коли рушійною силою були жінки-медики, тепер переважали чоловіки міцної статури. Під проводом заступника голови обласної організації партії "УДАР" Василя Куйдана і Олександра Дехтярука, помічника нардепа-ударівця Олександра Корнійчука, вони спершу пішли до голови обласної ради свободівця Івана Гончара. Він їх не прийняв. Тоді натовп рушив до кабінету першого заступника голови обласної державної адміністрації, теж свободівця Олександра Симчишина. І… повторив там учорашній сценарій - з ґвалтом, матюками, шарпаниною, вимогою написати заяву про відставку і навіть скандуванням: "Банду - геть!". Більшість присутніх вигукувала це гасло чи не вперше - на відміну від Симчишина, незмінного голосу хмельницького Майдану протягом усієї зими, вони на майданах не дуже світились.

В оточенні натовпу Симчишин вийшов на Майдан. Здивовано стенув плечима: "Бандитська отвєтка". Голова облради Гончар звинуватив у цих безпідставних діях ударівців народного депутата Олександра Корнійчука, з яким голова ОДА Прус начебто звіряє всі свої кроки.

Ніби у відповідь - у місцевих електронних ЗМІ з'явилося записане десь на природі звернення Леоніда Пруса. Він назвав події 2 липня замовною акцією місцевої "Свободи", що перейшла будь-які межі політичної боротьби в гонитві за "теплими" посадами. І висловив упевненість, що відповідну оцінку їм дадуть правоохоронні органи.

Свою оцінку вже дали хмельничани. Рада Майдану звернулася до президента і прем'єр-міністра з вимогою звільнити голову облдержадміністрації, який не впорався з покладеними на нього обов'язками і став "фактором дестабілізації в області". Адже ситуація з Ткачем - не перша кадрова проблема на Хмельниччині. На багатьох відповідальних посадах досі - колишні керівники, зокрема ті, хто викликає категоричне несприйняття громадських активістів. Надзвичайні ситуації склалися в двох районах. У Волочиському, де головою райдержадміністрації було призначено активіста Майдану Аліма Міщука, - йому так і не дали стати до виконання обов'язків. Понад те - указом в.о. президента Турчинова через місяць його було звільнено. Міщук переконаний, що все це справа рук народного депутата Сергія Лабазюка, який вважає Волочиськ своєю вотчиною. Але ж відповідне подання зробив голова облдержадміністрації. В той же час у Ярмолинецькому районі схожа проблема: місцеві активісти не визнають головою райдержадміністрації призначеного їм "чужака". Проте його не звільняють. Бо - ударівець?

Що тут коментувати? Чи запитувати - про що? УДАР своїми діями випередив усі можливі запитання. Засвідчивши повне нерозуміння процесів, що відбулися в суспільстві. Проявивши абсолютну відірваність від реалій краю. Продемонструвавши ділову неспроможність і нездатність до об'єктивної самооцінки. Зневаживши політичних союзників (а "Свобода" була рушійною силою революційних процесів на Хмельниччині не лише під час цієї зими, а й упродовж усього часу президенства Януковича). Відмовляючись чути громадян, які боролися не за крісла для політиків, а за зміни в країні із залученням до цих процесів якнайширших народних мас.

…У неділю на хмельницькому Майдані знову - після тривалого затишшя - збирають народне віче.