Чи відкриють союзники "другий фронт"?

Показові виступи закінчено?

Поспілкувавшись минулої неділі по телефону, М.Азаров і Д.Медведєв повідомили світу, що торговельної війни між Україною і Росією немає і бути не може. Напевно, хтось повірив і зрадів. Але що визначають у політиці своїх країн ці два прем'єри? Надто далекі вони не тільки від народу, а й від центру ухвалення принципових рішень у своїх державах...

Значно відвертіші й, головне, ближчі до реальності були у своїх коментарях інші спікери - В.Медведчук і С.Глазьєв. Вони отримують інформацію з першоджерела. Провівши вихідні в Сочі в компанії президентів Росії й Казахстану, які відмовилися від ідеї зустрічі з В.Януковичем у Криму 17–18 серпня (барвисті фото- й відеосвідчення сочинського дозвілля лідера "Українського вибору" щедро викладені в Інтернеті), В.Медведчук попередив: у разі, якщо Україна не піде шляхом вступу в Митний союз і підпише Угоду про асоціацію з ЄС, вона має розуміти, що МС рано чи пізно запровадить захисні заходи. "Однаково доведеться діяти за цими правилами, і краще звикати до цього сьогодні, якщо вже в Україні влада й опозиція об'єдналися в тому, що слід іти саме за західним вектором економічної інтеграції", - зазначив претендент на роль головного лобіста євразійської інтеграції в Україні.

А радник президента РФ С.Глазьєв, назвавши проблеми на українсько-російському митному кордоні "профілактичними заходами" і вказавши на їхній "разовий характер", повідомив, що російська сторона "про всяк випадок" готується до "посилення митного адміністрування, якщо раптом Україна зробить цей самогубний крок, підписуючи Угоду про асоціацію з ЄС". Через три дні в інтерв'ю українській газеті "Вести" С.Глазьєв, для контрасту змалювавши вагон "пряників" для України в МС (поліпшення торговельного балансу до 10 млрд дол. на рік, зниження цін на газ до внутрішньоросійських, безмитні поставки нафти тощо), на випадок, якщо "пряники" не спокусять, повідомив: "Можливо постане питання про припинення відносин вільної торгівлі з Україною, вивченням цього питання вже займається Євразійська економічна комісія". Далі - більше. Очевидно, плутаючи економічні поняття "зона вільної торгівлі" і "митний союз", Глазьєв зробив відкриття: "Якщо Україна підпише угоду про асоціацію з ЄС, вона перестане бути суб'єктом міжнародного права в цілому комплексі торговельно-економічних відносин. Бо суверенні функції регулювання міжнародної торгівлі, митного, технічного регулювання вона передасть Брюсселю".

Схоже, в Москві, захопившись власною пропагандою, забувають, що Україна ще не вступає в Євросоюз, а лише збирається підписати Угоду про асоціацію і створити з ЄС усього лише зону вільної торгівлі (з СНД ж Україна її вже створила!), а не стати частиною його єдиного митного простору. Євросоюзу, який планує на початку вересня розпочати в Україні широкомасштабну інформаційну кампанію щодо цілей, змісту й значення для обох сторін Угоди про асоціацію, очевидно, варто розширити її й на Росію, яка захлинається в міфах і брехні щодо планів ЄС і України. Хіба європейців не має стривожити обіцянка радника президента Росії, що в разі підписання Україною УА, у них "зникає юридична основа для прямого діалогу Києва і Москви. І всі питання торговельних відносин з Україною ми змушені будемо обговорювати не з Києвом, а з Брюсселем. І пожорсткішання відбуватиметься у зовсім іншій площині - між митним союзом Росії, Казахстану, Білорусі і Євросоюзом"?

Наскільки серйозно Брюссель і інші європейські столиці сприйняли початок активного російського наступу на Україну? Вірять вони в "разовість" показової митної акції чи розуміють, що проблема значно більша, ніж прискіпування ФМС РФ до українських експортерів? Чи готові підтримати спрямовану на Вільнюській саміт Україну, допомогти їй відбити російський натиск, вистояти й обстояти свій геополітичний вибір? Чи розуміють, що це виклик не тільки Україні, а й усьому Євросоюзу? Чи усвідомлюють, що Росія боротиметься за Україну до останнього, використовуючи весь свій багатий арсенал методів і засобів? Запитань багато. Відповідей - негусто.

Євросоюз поки що, в основному, спостерігає й вичікує. Росіяни, як завжди, вибрали для своєї митно-інформаційної атаки дуже вдалий час: вся Європа у відпустках, а ті, хто не ніжиться на пляжах, - у передвиборних турботах.

Проте ще 16 серпня представник Єврокомісії з питань торгівлі Д.Кленсі від імені ЄК закликав обидві сторони "швидко знайти рішення виниклої проблеми" і наголосив на "необхідності для сторін працювати разом і вирішити це торговельне питання з повним поважанням правил і зобов'язань, узятих у рамках СОТ". Крім того, як повідомило агентство УНІАН із посиланням на The Financial Times, Євросоюз у вівторок, 20 серпня, направив Росії різке попередження щодо однобічних і дискримінаційних торговельних обмежень, запроваджених щодо України за її прагнення налагодити тісніші економічні зв'язки з ЄС. За заявою Д.Кленсі, Брюссель ставить під питання підстави для обмеження Росією українського експорту. За його словами, "з погляду ЄС, будь-яка економічна загроза з Росії, спрямована проти України й пов'язана з можливим підписанням цією країною Угоди про асоціацію з ЄС, неприйнятна".

Та хоча, як свідчать наші європейські джерела, у Брюсселі багато хто роздратований антиукраїнськими діями Росії, повідомлень про те, що в середу на своєму засіданні Рада міністрів закордонних справ ЄС крім ситуації в Єгипті обговорювала й українські проблеми, не надходило...

Оперативніші й відвертіші у своїх висловлюваннях європарламентарії. Ще в понеділок, 19 серпня, голова комітету ЄП з питань закордонних справ Елмар Брок ініціював проведення 28 серпня екстреного засідання у зв'язку з єгипетськими й українсько-російськими подіями. Крім того, разом із колегою депутатом Я.Саріуш-Вольським він закликав Євросоюз захистити Київ від торговельного тиску з боку Москви. Два відомих євродепутати, які суперничають на ниві східної політики ЄС та українського напрямку, нечасто роблять спільні заяви. Об'єднати зусилля їх, очевидно, змусило усвідомлення серйозності й небезпеки поведінки Москви. На переконання європарламентаріїв, яких цитує "Укрінформ" із посиланням на РАР, її дії "ворожі" не тільки щодо України, а й щодо Євросоюзу, який готував із Києвом важливу угоду кілька років. "Євросоюз має здійснити відповідні політичні й дипломатичні дії, захищаючи Україну та її право вибору", - йдеться в заяві. Її автори вважають, що пасивність Єврокомісії та Європейської служби зовнішньої діяльності тільки заохочуватиме Росію до "продовження політики тиску й шантажу, що, цілком ймовірно, посилиться перед Вільнюським самітом і спрямовуватиметься також і на інші країни".

На відміну від вільних у своїх висловлюваннях європарламентаріїв, більшість європейських урядів і їхніх членів не можуть дозволити собі таких яскравих і відвертих формулювань. Але не без винятку. Шведський міністр закордонних справ, "нерв Європи", Карл Більдт відреагував швидко й по суті, на другий же день "митного протистояння" Москви й Києва чітко сформулювавши на своїй сторінці у Твіттері: "Росія починає мовчазну торговельну війну проти України, щоб блокувати її відносини з ЄС? Це може бути дуже серйозно".

А перша заява на захист України від імені уряду зробила... ні, не Польща, як очікував багато хто, а Німеччина, яку в Києві так люблять звинувачувати в гальмуванні нашої широкої євроінтеграційної ходи. Джерела DT.UA, як у Києві, так і Берліні, свідчать: і в МЗС Німеччини, і в офісі федерального канцлера до останніх подій в україно-російських відносинах поставилися з усією серйозністю й розглядають їх у набагато ширшому, ніж митному чи торговельному, контексті. Минулої середи уряд Німеччини першим у ЄС закликав Росію поважати право України на тісні відносини з Європейським Союзом. Як цитує спікера федерального уряду Deutsche Welle, "Україна повинна мати можливість розвивати тісні, зокрема й економічні, відносини як із Росією, так і з ЄС. Це повинні визнати й партнери України". Німецький уряд підтримує подальше зближення України з Євросоюзом і сподівається на підписання Угоди про асоціацію на Вільнюському саміті Східного партнерства в листопаді. Однак, нагадали в Берліні, для цього слід виконати критерії, раніше сформульовані ЄС. Серед них - просування в ухваленні виборчого законодавства, яке відповідає європейським стандартам; реалізація Порядку денного асоціації, а також припинення практики вибіркового правосуддя. "Якщо подивитися на нинішню ситуацію в Україні, то не можна не помітити істотних вад із погляду поваги до основ правової держави. Важливим прикладом цього є тюремне ув'язнення колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Таким чином, Україна досі не виконала названих критеріїв", - підкреслив офіційний представник німецького уряду. Особливий наголос у Берліні зробили на незмінності своєї позиції щодо умов підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Без сумніву, для того, щоб українська влада не подумала розслаблятися. А росіян їхні берлінські джерела, схоже, підвели...

Проте сьогодні важливо те, що Німеччина обстоює право України на зближення з ЄС і сподівається на підписання Угоди у Вільнюсі. А позиція європейського "важковаговика" дорогого варта. Треба тільки ще й самим не облажатися…

Слідом за Німеччиною подали голос і наші близькі друзі. На сайті Ради ЄС з'явився відеовиступ міністра закордонних справ Литви, яка головує в ЄС, Лінаса Лінкявичуса, який підкреслив право кожної країни на вибір власного шляху і розцінив дії Росії як "свідчення звичайної помсти або контрзаходи, реакцію на можливе підписання Угоди про асоціацію". Міністр заявив, що подібна поведінка "неприйнятна", й назвав це "своєрідною політичною стратегією Росії", акцентувавши, що "в таких випадках ЄС має захищати Україну". Яким чином - не уточнив.

Ось на сьогодні, мабуть, і всі офіційні голоси з ЄС на підтримку нашої країни. З іншого боку, європейців можна зрозуміти: українська влада так і не оголосила публічно alarm, вочевидь, перейнявши тактику росіян: президенти - відмовчуються, прем'єри - обнімаються, держоргани воюють "під килимом".

Європейська ж преса досить широко висвітлювала "митний конфлікт", часто критикуючи Росію й висловлюючи припущення, що настільки недружні дії північної сусідки можуть спонукати Київ до більш швидких і рішучих дій для зближення з ЄС, а також створити сприятливіше, подекуди навіть "співчутливе", тло для підписання УА в самому Євросоюзі.

Чи зможе російський тиск на Україну пом'якшити до сприятливого критичне налаштування північних країн і держав Бенілюксу? Не впевнена. Для цього Київ сам мусить іще добряче піднапружитися, щоб продемонструвати, що він бодай розуміє, що таке "європейські цінності". Отже, на Карла Більдта покладайтеся, проте й самим схибити ніяк не можна.

Ще важче з країнами південними. Тут ми традиційно нікому не цікаві. Росія - навпаки, у пошані й повазі. Тут багато хто після ретельної та щедро профінансованої роз'яснювальної роботи росіян переконаний, що Митний союз працює за правилами СОТ, і щиро дивуються, чому він так не до вподоби Україні. А в керівництві профільних відомств, коли цікавляться в українських дипломатів і чиновників можливою реакцією Росії на підписання Угоди про асоціацію, турбуються не про Україну, а, боячись гнівної реакції Москви, намагаються спрогнозувати можливі наслідки для свого бізнесу.

Утім, про свій бізнес турбуються всі (крім України - тут його ще й звинувачують у неготовності до російських дій). За нашою інформацією, у вівторок у представництві Єврокомісії в Києві збиралися торговельні представники з посольств держав ЄС, щоб обговорити українсько-російські "митні" проблеми та обмінятися інформацією про те, чи торкнулися дії росіян і європейських товаровиробників. З'ясували: не торкнулися (всупереч твердженню Медведчука, що нормативи російської митниці "діють щодо всіх"). (До речі, за інформацією DT.UA, після початку блокади українського експорту вітчизняні держоргани також зафіксували: товари з третіх країн, увезені українськими перевізниками на територію Росії, оформляються в штатному режимі, без затримок.) Але якщо російські митні обмеження не торкнулися європейських експортерів, вирішили торгпреди ЄС, чого кипішувати? Вирішили чекати й спостерігати: може, це й справді ніяка не "торговельна війна", а банальне двостороннє з'ясування стосунків, із ким не буває? До того ж українське Міндоходів і зборів уже відрапортувало: ФМС Росії повернулася до штатного розмитнення українських товарів. Ось і єврокомісар Фюле з Твіттера радіє: "Щасливий побачити, що ситуація заспокоюється". То й нехай, от і добре.

Навіть від європейців, які співчувають і переживають за Україну, доводиться чути: не перебільшуйте, це не торговельна, і тим паче не широкомасштабна війна, це лише "психічна атака", Москва "залякує" українську владу й олігархів, аби не допустити підписання Угоди, на "війну" Росія не наважиться принаймні поки що; "війна" їй може й не знадобитися, оскільки ваше керівництво досить "талановите", щоб і самому провалити Вільнюський саміт.

ЄС ніколи не відчував бажання поринати в політику україно-російських відносин. А слова "геополітика" взагалі намагається уникати. Коли його вимовляє Україна, її найчастіше підозрюють у шантажі та бажанні одержати бажане, на даному етапі - Угоду про асоціацію, без докладання власних зусиль, без виконання висунутих Євросоюзом вимог і відповідності озвученим ним критеріям. ЄС не любить, коли Україна говорить про російський тиск, про можливість іншого геополітичного вибору. Це дратує, це відволікає, це змушує дивитися не під ноги, а в завтрашній день... У ЄС самого безліч невирішених проблем, навіщо йому ще й чиїсь? Краще розглядати розбіжності між Києвом і Москвою на двосторонньому рівні - україно-російському, зрозуміло. Так Європі простіше, так зручніше. Але не завжди.

У 2006-му, під час "першої газової війни", нам казали: це ваші двосторонні проблеми, розв'язуйте їх з Москвою. У 2009-му Європа одержала взимку порожні труби й холодні батареї і, нарешті, усвідомила, що газовий вентиль може бути зброєю масового, а не тільки українського, ураження.

Знову ж, не бажаючи зважати на геополітику, до 2008 р. Брюссель і чути не хотів про Східне партнерство: "Навіщо? Кому це потрібно? Кому цікаво?". Тільки після російсько-грузинської війни заметушилися: то що там пропонували Польща зі Швецією?

Що ж має відбутися, щоб ЄС включився в геополітичну боротьбу за Україну? Які докази потрібні ще, щоб усвідомити: Москва не зупиниться, її мета - поглинання України. Адже всі докази є - і не тільки в стратегіях, планах та інших документах, яких у Москви, за визнанням Глазьєва, і справді чимало, а й у їхній повсякденній і послідовній реалізації: у роботі з "лояльними" членами уряду, з "п'ятою колоною" у Верховній Раді і суспільстві, із третім сектором і релігійними організаціями, з директорами підприємств і бізнес-асоціаціями, місцевими владою та профспілками, ученими і журналістами, в економічному тиску й політичному шантажі. Цього неможливо не бачити, якщо тільки, звісно, не заплющувати очі й не ховати голову в пісок.

Європейці вичікують і спостерігають. А нам радять "зціпити зуби й рухатися до Вільнюса". Що ж…

За 22 роки своєї незалежності Україна продемонструвала, мабуть, лише два яскраві приклади, коли, мобілізувавшись і активно діючи, вона дала рішучу відсіч непомірним російським домаганням: у 1993-му ми обстояли Севастополь, у 2003-му - Тузлу. Чи здатні ми продовжити цей короткий список у 2013-му, обстоявши не тільки європейський вибір України, а й саму країну? За великим рахунком, це, справді, завдання українців.