Битва за князівську спадщину

Будь-яке будівництво в історичному центрі Києва стає причиною багатьох суперечок, а заодно й протестним майданчиком, особливо якщо це будівництво неподалік Андріївського узвозу - головної вулиці любителів старого Києва. Донині тривають дискусії навколо знесення приміщень фабрики "Юність" у нижній частині Андріївського, планів будівництва готелю МЗС на Пейзажній алеї та реконструкції Десятинної церкви Українською православною церквою Московського патріархату. Нещодавно тут виникла ще одна гаряча точка - будмайданчик на місці знесених у Десятинному провулку будинків (3а, 3б та 5д). Цього разу "засвітилася" Українська православна церква Київського патріархату, що, взагалі, рідкість - на відміну від більш нахрапистих колег з інших конфесій, КП не вплутувався в будівельні конфлікти. З огляду на неоднозначність справи та наявність власних аргументів у кожної сторони, DT.UA вирішило ретельно розібратися та ознайомити читачів з обома позиціями.

Історія місця

Сьогодні Десятинний провулок, що пролягає між Пейзажною алеєю та вулицею Володимирською, місце непримітне - кілька будинків та півтора кафе. Однак тисячу років тому це був адміністративний та ідеологічний центр міста: тут, біля Десятинної церкви, височів Західний палац князя Володимира. Утім, за словами кандидата історичних наук, старшого наукового працівника відділу археології Києва Інституту археології НАН України Аркадія Козловського, уже в XI ст. палац був розібраний до фундаменту. Потім були дві трагічні дати - 1169 р., коли місто сплюндрували війська князя Андрія Боголюбського, і 1240-й, коли під час облоги Києва ордами хана Батия Десятинна церква, останній бастіон городян, зруйнувалася від ударів облогових машин монголо-татар. Верхнє місто надовго стало пусткою.

Донедавна у Десятинному провулку стояла будівля, зведена в XIX ст., - невелика садиба протоієрея Павла Підвисоцького, настоятеля Андріївської церкви, - і кілька господарських приміщень поруч. Про те, що на цьому місці колись був князівський палац, ніхто не знав. Уперше на його рештки наштовхнулися лише за радянських часів будівельники, які прокладали комунікації. За словами пана Козловського, тоді ж археологи провели дослідження історичного шару.

2002 р. садибу, вже помітно занедбану, було передано Українській православній церкві Київського патріархату в порядку реституції (нагадаємо, відповідної процедура в нашому законодавстві де-юре не прописана, але у випадках із церквами часто здійснювалася на рівні рішень місцевої влади). 2009 р. міська влада дали дозвіл на знесення садиби, погодившись із тим, що вона не становить історичної чи архітектурної цінності. На цей час Київський патріархат, доручивши ведення проекту ТОВ "Левадія" і взявши в підрядники ЗАТ "Інтергалбуд", збирається будувати там новий будинок - багатоповерховий, у якому, за словами очільника інформаційного управління УПЦ КП архієпископа Євстратія, розмістяться офіси церковних служб, кілька майстерень і готель для тих, хто прибуває на церковні ж заходи (справді зручно, з огляду на близькість Михайлівського монастиря та Київської духовної академії). Частину будівлі на правах інвестора займе "Левадія". Яку саме, архієпископ не каже, посилаючись на зобов'язання не розголошувати комерційну таємницю спільних із "Левадією" документів. Це породжує сумніви у противників будівництва - мовляв, чи не станеться так, що "Левадії" там буде більше, ніж патріархату? Принаймні перший поверх будівлі забудовники обіцяють віддати під музейний комплекс.

У противників будівництва також безліч аргументів - зважаючи на те, що вони самі - досить різношерста компанія.

"Серед захисників цього місця є й прості кияни, і громадські організації, і політичні партії - як мінімум представники УДАРу та "Громадянської позиції" відповідний мітинг відвідували, - коментує організатор руху "Захисти старий Київ!" Ігор Луценко. - Були навіть язичники, в котрих якісь свої сакральні претензії на цю територію. У цілому вимоги полягають у тому, щоб не будувати запланований високий будинок. Претензії є й до цільового призначення будівлі - люди думають, що тут має бути туристичний об'єкт, а не офісна чи господарська будівля, і до місця, де її планують зводити: буферна зона заповідника "Софія Київська" належить до особливо цінних земель, тому на будівництво потрібен дозвіл Верховної Ради та ЮНЕСКО. Дехто згадав, що ще в 60-ті роки ці землі виділялися Академії наук, і рішення досі не скасоване. Є також припущення, що церква виступає, швидше, прикриттям для свого інвестора". Серед інших аргументів пан Луценко назвав побоювання з приводу можливого пошкодження археологічного шару.

Єдиної позиції в протестувальників немає: якщо одні виступають проти будівництва у принципі, то інші сподіваються на можливість відновити князівський палац як туристичний об'єкт.

Представники церкви, у свою чергу, натякають, що в лави протестувальників прокралися й ті, хто раніше був причетний до реалізації цього проекту та одержання дозвільної документації на нього, але згодом виявився незадоволеним результатами співробітництва.

За і проти

Спробуємо розглянути всі аспекти можливого будівництва.

Археологічний. Для того щоб уточнити археологічну цінність ділянки, DT.UA звернулося до вже згаданого Аркадія Козловського - саме він уже кілька років керує розкопками, які здійснює на Десятинній Інститут археології. За його словами, від князівського палацу не залишилося навіть фундаменту: після того як його розібрали, залишки засипали будівельним сміттям. Проте й незначні, як на перший погляд, знахідки принесли користь - вдалося, наприклад, уточнити площу палацу, який виявився приблизно на 250 кв. м більше, ніж вважали вчені. На цей момент археологи досліджують відповідний шар землі, сподіваючись знайти щось цікавіше.

Претензій до забудовника археологи не мають: це явно не той випадок, коли можна казати про збереження чи відновлення історичної будівлі. "Нам обіцяли дочекатися результатів розкопок і музеєфікувати перший поверх будинку. Власне територію палацу буде збережено, - пояснює пан Козловський. - А ось до активістів громадських організацій, які протестують проти забудови, запитання є. Декому аби лишень покричати. До аргументів не дослухаються, приходять, галасують. На нашу групу налетіли, кричали: "Ви, чорні археологи, ідіть звідси!..".

Контраргумент: противники будівництва закидають Інституту археології заангажованість. За словами Ігоря Луценка, Інститут надто швидко погодив можливість будівництва: розкопок іще не завершено, а будівельники вже вбивають у ґрунт палі.

Юридичний. Документи в забудовника в цілому сумнівів не викликають - це визнає більшість противників. Отримано відповідні дозволи та погодження від Київради, Мінкульту, Інституту археології та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Екс-голова постійної комісії Київради з питань культури і туризму, а нині нардеп-бютівець Олександр Бригинець навіть подавав заяву до прокуратури, але її перевірка показала, що все в порядку. Однак якщо бути зовсім точним, то такий самий "порядок" - на будь-якому іншому будмайданчику в центрі Києва. Тобто присікатися все-таки можна, а саме:

1. 2002 р. УПЦ КП брала дозвіл на обслуговування будівель, а не на знесення. Тобто цільове призначення було порушено. Раніше представники забудовника стверджували: у 2009 р. міська влада визнала стан будівель незадовільним і дала дозвіл на знесення. Тут можна довго сперечатися, чи були будівлі у плачевному стані через недостатню турботу патріархату, чи він уже прийняв їх такими, як стверджують представники церкви. Справедливі, скоріш за все, обидва твердження. За словами архієпископа Євстратія, одним з основних аргументів на користь знесення стало завершення археологічних робіт.

2. Ця адреса входить до так званої буферної зони Софії Київської і належить до особливо цінних місць культурної спадщини. Раніше представники засновника заявляли, що дана ділянка до буферної зони не належить - противники ж будівництва наполягали на протилежному. Перевірка DT.UA зайняла більше часу, ніж очікувалося: у самому заповіднику "Софія Київська" нам пояснили, що без точного плану робіт стверджувати нічого не можна, оскільки ділянка за відповідною адресою може бути як на території зони, так і за її межами, і порадили знайти видання Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень "Историко-градостроительные исследования Киева". Ми знайшли і перевірили за мапами: ділянка все-таки потрапляє до "буфера" заповідника, нехай і перебуває на самій її межі. Вищезгадані будівлі не виділені як такі, що становлять будь-яку особливу цінність, однак якщо ділянка потрапляє до такої зони, то для будівництва потрібен дозвіл Верховної Ради та схвалення ЮНЕСКО.

Позиція українського парламенту, втім, не надто хвилює навіть противників будівництва: норми про необхідність його згоди й без того ніколи не дотримувалися. Інша річ - вердикт ЮНЕСКО: і Ігор Луценко, і Олександр Бригинець вважають, що позитивний вердикт організації зняв би основні претензії до забудовника.

Зауважимо: попри те, що будівля розташована "на околиці" буферної зони, та за умови, що висновки Інституту археології справедливі, навряд чи в ЮНЕСКО були б особливі заперечення. Проблема в тім, що до них поки що не зверталися.

Архітектурний. Цей аспект міг би стати одним з головних, але він не надто обговорюється через відсутність чіткого проекту майбутньої будівлі. Наразі відомо, що планується звести п'ять поверхів - трохи вище за сусідні будівлі, але нижче, ніж будинок навпроти. У медіа потрапили відразу кілька різних ескізів: усе по-своєму симпатично, але явно "надто скляне" для того, щоб сподіватися на схвалення києвофілів. Контраргумент забудовників: спорудження не фасадне, з Володимирської вулиці його взагалі не видно, отже, зовнішній вигляд історичного центру ніяк не зіпсує. "Ми самі не зацікавлені в тому, щоб ця будівля вибивалася з зовнішнього вигляду Києва", - стверджує владика Євстратій.

Можливість діалогу

Тут криється одна з головних проблем цього будівництва: сторони взагалі мало налаштовані на безпосереднє обговорення. При спробі з'ясувати, чи намагалися їхні представники просто сісти за стіл і поговорити, виявилося, що намагалися, але без особливого ентузіазму. Зустріч представників руху "Збережи старий Київ!" с архієпископом Євстратієм теж ні до чого не привела: вони посилалися на висновок своїх юристів, він - на висновки юристів патріархату. Археологи роздратовані діями громадських активістів - ті, у свою чергу, заявляють про недовіру вітчизняним ученим. Не додала розуміння й спроба язичників улаштувати демонстрацію в Будинку письменників під час виступу патріарха Філарета. Отже, поки що єдиний "компроміс" у недалекій перспективі - описане вище виділення першого поверху під консервацію залишків історичного шару та музей. Позицію противників будівництва із цього приводу лаконічно сформулював Олександр Бригинець: "Краще з гіршого".

У цій ситуації арбітром, безперечно, могла б стати ЮНЕСКО - принаймні звернувшись у цю організацію, Київський патріархат зміг би позбутися досить неприємної історії і при цьому набагато краще виглядати на тлі будівельної діяльності іншоконфесійних "колег". Після відповідного схвалення противитися зведенню будівлі зможуть хіба що маргінали. Інше питання - чи захоче патріархат і пов'язаний із ним інвестор ризикнути своїми планами у світлі того, що ЮНЕСКО все ж таки може заперечити чи висунути додаткові вимоги до будівництва?

Симптоматично, втім, що, як і за князівських часів, розібратися між собою без варягів кияни так само неспроможні.