Батько брехні

"Путін збожеволів". Ці слова облетіли весь світ і побували на вустах у всіх - від Ангели Меркель до бабусь на лавочках Молдаванки. Деякі лікарі навіть спробували поставити лідерові країни з найбільшим у світі ядерним потенціалом заочний діагноз.

Ми не лікарі і навіть пробувати не будемо. Подивімося на ситуацію під іншим кутом: а чи був у Володимира Володимировича хоч якийсь шанс зберегти адекватність суджень?

Не факт.

Прокляття мідних труб

Сучасний світ уже майже забув, яку небезпеку приховують у собі держави з жорсткою вертикаллю влади. Тобто він, звичайно, пам'ятає, але на умоглядному рівні - мовляв, якщо на троні такої держави опиняється деспот і самодур, то держава стає небезпечною для себе й оточення. Думка слушна, але дуже неповна і випускає з уваги один дуже важливий чинник. Насправді на троні такої держави практично завжди опиняється деспот і самодур. Рано чи пізно вона сама зробить його навіть із розумної, витриманої і адекватної людини.

Автор цих рядків уже згадував цей ефект у своїй статті, присвяченій кадровій політиці Віктора Януковича. У будь-якій системі лідер повинен постійно чути критику. Відсутність критики буквально зводить людину з розуму: вона втрачає здатність помічати власні помилки. Ну а якщо замість критики вона чує лестощі - процес прискорюються в кілька разів. Це досить добре відомо історикам. Азійський тип держав, де лестощі були чи не головним способом кар'єрного зростання, породжував особливий тип правителя. У Європі короля робив почет, в Азії почет сплітав тирана.

На жаль, Володимир Володимирович Путін зробив Росію саме такою державою. Він зробив це не спеціально, воно само так вийшло в рамках зачистки оточення від потенційно нелояльних персонажів. Коли з оточення Путіна зникла остання людина, здатна сказати йому не те що "Вова, ти дурень", а й просто "ні" - втрата адекватного сприйняття реальності стала лише питанням часу. Тим більше що матеріал був піддатливий: скромний, майже забитий чиновник швидко перетворився на завзятого нарциса. Нині для цієї людини існують лише дві думки: її і неправильна. І нема кому її переконати в протилежному.

Джельсоміно в країні Кисельових

Про те, наскільки незвичайний цей російсько-український конфлікт, уже пишуть провідні світові аналітики. Тут вам і "новий тип війн" у вигляді повзучої окупації, і зневажання залишків ялтинсько-потсдамських норм міжнародного права, і дискредитація світового співтовариства увиразненням його безпорадності... Але нам варто зупинитися на болючому. Сторони цього конфлікту, по суті, живуть у різних світах.

Ті, кому довелося спілкуватися з російськими друзями, колегами й родичами, можуть підтвердити. Україна, яку багато хто з них описує, не має нічого спільного з Україною, в якій живемо ми. Слово честі, такій Україні ми й самі оголосили б війну! У цій жахливій державі владу захопили ультраправі, штурмують Києво-Печерську лавру, переводять мову на латиницю, змушують людей розмовляти українською мовою і навіть убивають за відмову. Взагалі ж, таку маячню ми вже чули й раніше і майже до неї звикли...

З тією лише різницею, що так раніше марили міські божевільні на зарплаті Інституту країн СНД. Тепер же таке можна почути, без перебільшення, від більшості росіян.

Промили мізки, скажете ви. Кисельов і Ернст постаралися. Довго брехали й повністю спотворили росіянам картину світу. Ретельно, комплексно. Ті, хто пишається, що не дивляться Кисельова по телевізору, читають Вершиніна в ЖЖ - та хрін від редьки, на жаль, не солодший. Усе інформаційне поле - одна велика Країна Чудес.

Це так. Та смію зазначити, що собаку зарито набагато глибше. У цьому випадку брехня, що ллється з екранів телевізорів і сторінок Живого Журналу, - це не проста брехня й пропаганда. Це, без перебільшення, духовна скріпа. Основа моралі й державності. Лакмус, що відокремлює своїх від чужих.

Коні і олені

Юлія Латиніна у цьому зв'язку навела порівняння з відомим випадком в історії Китаю - коли могутній царедворець Чжао Гао публічно подарував імператорові оленя, назвав його "конем" і за реакцією челяді визначив, хто ж із них лояльний йому більше, ніж правді й здоровому глузду. Аналогія хороша, але неповна. У випадку Чжао Гао це був одиничний "перевірочний" акт вузького кола придворних. У випадку Путіна це вже цілісна й постійно діюча схема, тому доречніше вже порівнювати чи то з Орвеллом, чи то з відомою в СРСР дитячою книжкою "Джельсоміно в країні брехунів". Маємо систему, в якій усі брешуть, усі знають, що брешуть, і за відмовою від брехні вирізняють ворогів поміж своїх. Брехня зливається з правдою і стає патріотизмом. Як сказала Маргарита Симоньян, "я думаю, що позиція Росії правильна, бо я росіянка".

На вулицю вийшов хлопець з плакатом "Ні війні!". На нього налетіли. На нього посипалися лайки. Його намагалися бити. Коли міліція його вела, за ним бігла екзальтована дама з криками: "Він ворог народу! Давайте я буду свідком і скажу, як він ударив дитину!".

Хлопець вийшов проти брехні і тим позначив себе як "чужого". Чужого не шкода. Він ворог народу. Брехня і лжесвідчення - природний засіб для боротьби з такими. Настільки природний, що про це можна кричати на вулиці привселюдно.

Це - дія системи великої брехні на внутрішньоросійському рівні.

А тепер на російсько-українському рівні: заявлено, що МЗС РФ готове вести переговори з Україною лише в тому разі, якщо вона перестане наполягати на наявності російських військ у своїй країні. "Назви чорне - білим, а біле - неіснуючим, - отоді ми з тобою і поговоримо". Історія, гідна священних книг!

На глобальному рівні: провідні світові держави, як і перед вторгненням Гітлера до Чехословаччини, знову поставлені перед вибором між війною і безчестям. Але цього разу ставки вищі: ми живемо в ядерному світі. Кремль збрехав, атакувавши державу, яку поклявся захищати, і пропонує іншим вчинити так само - самоусунутися. Перед Великобританією і США постав вибір: або в тій чи іншій формі знехтувати свої зобов'язання захищати суверенітет України, або вплутуватися в конфлікт із ядерною державою. Але порушення Будапештського меморандуму - це буде набагато більше, ніж просто зрада України: це буде визнання легковагості власних слів, рішень і зобов'язань. "Тебе зважено на терезах і знайдено дуже легким". Велика держава велика доти, доки на неї можуть зіпертися союзники, доки вона є реальним центром тяжіння. Втрать це - і з Великої станеш просто великою. Не кажучи вже про те, що в разі, якщо Будапештський меморандум виявиться пустушкою, нас чекає нова гонка ядерних озброєнь, яка в довгостроковій перспективі здатна, без применшення, змінити курс розвитку людської цивілізації, спрямувавши її до самознищення. Так само як і про те, скільки війн спричинить такий переділ кордонів: усі охочі також спробують свої сили в боротьбі зі слабкішими сусідами. Страшна сила прецеденту.

Що ж, можна привітати Володимира Володимировича Путіна: людина, яка 20 років тому тягала валізу, за Собчаком, таки вийшла на рівень світової історії. Проблема лише в тому, що слава Герострата й Адольфа Алоїзовича - навряд чи той ідеал, про який у давні роки мріяв скромний пітерський юнак.

Та, коли що, він збреше і собі, а близькі підтримають.

Сам собі телевізор

Тут ми підходимо до найстрашнішого. Ви звернули увагу на слова Путіна, звернені до Мустафи Джемілєва? Про те, що бандерівці втягують татар у конфлікт?

Це були слова, сказані в непублічній телефонній розмові. Це не гра на публіку. Він і справді так думає. Він насправді вважає нинішню владу України "бандерівською", незважаючи на всіх Коломойських. І справді вважає, що Україна незаконно вийшла з СРСР. І щиро вірить у багато химер.

Якщо ти зробив свою країну Матрицею, то ти живеш у Матриці. Якщо ви гадаєте, що в Путіна є переконання "для себе" і "для лохів", ви не зовсім маєте рацію. За всієї поінформованості російської верхівки вона дивиться той самий телевізор, якому сама ж колись віддала команду брехати. І рано чи пізно він справляє на неї той самий магічний ефект, що й на інших людей. Зіткані російською верхівкою міфи зажили власним життям і змусили своїх творців у себе повірити.

Цей кривий обух не перебити батогом. Забудьте про факти, докази, аргументацію. Коли брехня замикається сама на себе, вона здатна створювати нову реальність. В якій нас потрібно рятувати від нас же. В якій десятки наших улюблених акторів і режисерів закликають в ім'я миру ввести до нас війська. В якій ми завжди будемо самі винні.

Привітаємо ж самі себе: поруч із нами - не просто держава з неадекватним лідером. Поруч із нами тепер країна, в якій неадекватне сприйняття реальності вважається обов'язковим проявом громадянської свідомості. А нерозуміння нас і агресія на нашу адресу - обов'язковий елемент цього сприйняття.

Як із цим жити? Для початку - розстатися зі своїми ілюзіями. Зрозуміти, що стіна, яка виросла між нами, буде нездоланною доти, доки Матрицю не зламають самі росіяни, зсередини. Сформувати свою інформаційну політику - і, бажано, двокомпонентну, яка охоплює і україномовні регіони, і російськомовні краї, а можливо, і частину громадян Російської Федерації, які не піддалися загальному гіпнозу. Витиснути пропагандистську машину Кремля з наших умів не просто заборонами та обмеженнями, а створенням власного продукту - водночас достатньо об'єктивного, щоб не бути на неї схожим, і достатньо якісного, щоб, як мінімум, навіть у найбільш проросійських регіонах не виникало бажання перемикати на "РТР-Планета", а як максимум - щоб і в Москві купували наші канали в рамках супутникових пакетів. Створення власного інформаційного поля і поширення його на всі регіони країни - завдання, виконання якого унеможливить конфлікти, подібні до кримського. Це стратегічне питання, питання національної безпеки - таке ж важливе, як і відродження армії.

Ми живемо поруч із царством брехні. Настав час призвати правду до себе на службу.