Армії XXI століття: дзвін мечів і стогін булату

Немає таємниці в тому, що Збройні сили для всіх без винятку керівників держави Україна від дня її утворення й понині не були пріоритетним напрямом докладання сил. Правда, на різних часових відтинках - з різних причин. Скажімо, Україна ядерна (і певний час - пост'ядерна) вселяла приблизно таку ж повагу, як п'ятимільйонне радянське військо початку 50-х років минулого століття. Навіть на завершальних етапах роззброєння займатися армією вважалося непристойно - занадто величезним здавався спадковий уламок Радянської армії. Але непомітно, доки українські лідери різних партійних кольорів посилювали внутрішні воєнізовані формування, армія заіржавіла й підупала. А на зміну впевненості в адекватній військовій потузі з'явився невагомий аргумент про сприятливу геополітичну обстановку. Проголошена позаблоковість, яка, за ідеєю, мала б стати імпульсом гіперактивного військового будівництва, тільки поглибила військову недостатність держави. Віднедавна вона базується на думці: для одинокої України змагатися у військовому плані з НАТО або Росією безглуздо; а для локального епізоду згодиться й така армія, яка є. Тим більше що глобальна війна не передбачається, а геополітична обстановка насправді не найгірша.

Щоб оцінити реальну ситуацію, найкраще просто роззирнутися довкола.

Виклики і загрози зразка 2013-го

Події початку XXI ст. свідчать, що проблема глобальної війни в епоху небувалого розвитку комунікаційних технологій справді не стоїть на порядку денному в досяжному майбутньому. Автор готовий визнати: лідери політичних рухів у Криму, котрі вимагають ліквідувати державний статус української мови і повторюють, що "українців немає взагалі", - небезпечніші, ніж сусідні держави, які переозброюються. І все-таки не завадить нагадати, що до України є територіальні претензії, вона є зоною інтересів сусідньої держави, її економічне, енергетичне й технологічне блокування на міжнародній арені - зовсім не жарти. Україна, яка втратила технологічну й військову адекватність, - ослаблена по всьому фронту держава.

Так, прямої військової загрози 2013 року немає. Але є інші ризики й загрози. Інформаційні ін'єкції ідеології сусідніх держав, формування рішень української влади за межами країни, підтримка антиукраїнських рухів, діяльність іноземних спецслужб на території України. Найбільші загрози зміщені з військової сфери у сферу інформаційно-ідеологічну.

"Сплячому велетневі Європи", як інколи називають Україну в західних виданнях, у недалекому майбутньому варто очікувати ще більшого посилення зовнішнього впливу для встановлення контролю над її політичними рішеннями та секторами економіки. Саме тому слід звернути увагу на оборонний сектор, що виходить за межі армійського контексту.

Військові амбіції сусідів

Здавалося б, у регіоні сприятлива тиша. Але чому тоді заводять нове залізо сусіди? Які, до речі, перебувають у складі військово-політичних блоків. Спробуємо поглянути, що й навіщо вони купують.

Польща - одна з держав регіону, які озброюються найбільш динамічно, її оборонний бюджет упродовж останнього десятиліття в середньому вшестеро перевищує український. У середині 2012 р. Варшава запустила нову програму розвитку збройних сил (ЗС) із пріоритетним удосконаленням системи протиповітряної оборони (ППО), підвищенням мобільності військ та розвитком інформаційних систем. Крім того, міноборони Польщі має намір закупити від 123 до 205 безпілотних літальних апаратів до 2018 р. на суму близько 291,5 млн дол. До речі, дуже цікаво, що Польща відмовилася від ізраїльських розробок на користь домашніх. Причому, не виключено, деякі українські розробники приватним чином можуть взяти участь у проекті. Раніше було закуплено й докладно вивчено комплекси п'яти типів: ізраїльські "Orbiter" і "Aerostar", американські "Scan Eagle" і "Shadow 200", а також польські "Flyeye". Коли говорити про вже реалізовані програми, то найбільш ємні з них стосувалися закупівель багатоцільових літаків F-16З/В Blok52+ (понад 6 млрд. дол.) і літаків ВТА C-295M (понад 300 млн дол.). Хоча парк бойових літаків за десятиліття зменшився вдвічі за рахунок скорочення застарілих МіГ-21, МіГ-23 і частини Су-22М, які було замінено американськими багатоцільовими винищувачами, наявність у F-16 сучасних високоточних озброєнь (керованих ракет (КР) класу "повітря-повітря" AIM-9X і AIM-120C, "повітря-земля" AGM-65G і бомби GBU-49/54 і AGM-154C) дозволяє вирішувати набагато більший спектр завдань, ніж раніше. Скажімо, дальність ураження плануючих бомб AGM-154C досягає 130 км. Показовим для України може вважатися той факт, що Польща, перебуваючи в системі колективного захисту (блок НАТО), однак реалізовує самостійну програму "Щит Польщі" (вартість якої приблизно 5,5 млрд дол.). Розрахована до 2025 р., вона охоплює спільну з західними оборонними компаніями розробку, виробництво, постачання та маркетинг зенітних ракетних систем, радіолокаційних станцій (РЛС), автоматизованих систем керування (АСК), зенітних керованих ракет (ЗКР).

Не менш цікаво, що найбільш технологічно складні озброєння поставляють союзники по НАТО: танки "Leopard-2", ПТРК "Spike-lr", зенітні ракетні системи (ЗРС) "Patriot", багатоцільові винищувачі F-16З/В Blok52+ з високоточним озброєнням, транспортні літаки З-130 і З-295, фрегати типу "Perry".

Туреччина на кінець 2012 року домоглася розміщення на своїй території ЗРК "Patriot" - у січні 2013 р. у Туреччину доставлено дві батареї цих зенітних ракетних комплексів (ЗРК) - і оголосила про будівництво восьми нових фрегатів вартістю 7 млрд. дол. з урахуванням імпорту іноземних технологій. У Туреччині тим часом завершено розробку ракети класу "поверхня-поверхня" радіусом дії 200 км. А турецький план модернізації армії (до 2016 р.) передбачає розробку та поставку танків, бойових літаків, ударних і транспортних вертольотів, а також основних класів військових кораблів місцевої розробки. До речі, до 2016 р. Анкара планує досягти обороту в ОПК в 8 млрд дол., до того ж ще на 2 млрд дол. - від експорту озброєнь та військової техніки (Україні таке й не снилося). Серед інших помітних програм - виведення на орбіту власного розвідувального супутника, виробництво турбогвинтового літака TAI Hürkuş, комплексу протитанкових керованих ракет і лазерного наведення.

Румунія восени 2012 року оголосила про намір придбати 12 старих винищувачів F-16 Fighting Falcon у Португалії на суму близько 600 млн дол. Серед великих оборонних програм Румунії слід назвати спільне з компанією Lockheed Martin виробництво 17 багатоцільових мобільних РЛС кругового огляду TPS-79 (R) для забезпечення безперервного радіолокаційного поля в рамках системи АСУ ВПС і ПВО НАТО в Європі. А також придбання технології модернізації ЗРК ППО "Howk" і посилення мобільної складової за рахунок закупівель легкої бронетехніки та військово-транспортних літаків. Для гарантованого захисту своєї території до 2015 р. Румунія планує розмістити на ній елементи системи американської ПРО в Європі (зокрема РЛС системи "Aegis", центр управління та три мобільні батареї ЗРС SM-3 із 24 пусковими установками). Запасся Бухарест і неабиякою кількістю американських безпілотних літальних апаратів (БЛА) "Shadow 600". В ідеології переозброєння Бухарест тягнеться за Варшавою, хоча має відчутно менші можливості (бюджет приблизно у 2,5 разу менший за польський).

До речі, і не особливо марнотратна Білорусь діє в нарощуванні військових м'язів значно активніше, ніж Україна. Мінськ орієнтується на формування щита, але за рахунок військово-політичної дружби з Москвою. На кінець 2012 р. було прийнято рішення про закупівлю в РФ 4 навчально-бойових літаків Як-130. Із 2012 р. у стадії активного формування перебуває Єдина регіональна російсько-білоруська система ППО (договір підписано в лютому 2012 р.). Білорусь закупила в Росії 8 ЗРС С-300ПМУ1. У 2011 і 2012 рр. у РФ було придбано дві батареї нових ЗРК "Тор-2М" (поставки завершилися в грудні 2012 р.). Перед тим, ще в 2005-2006 рр., було придбано чотири дивізіони С-300ПС. Нарешті, у січні 2013 р. уже підписано контракт на поставку в Білорусь 2013 р. третьої батареї ЗРК "Тор-М2". Оборонна політика президента Лукашенка тільки на перший погляд видається простенькою й нехитрою. Насправді він уважно стежить за модними трендами. Скажімо, брюссельське видання Euobserver не так давно написало, що в безпілотниках, розроблених місцевими зброярами, які плануються в серійне виробництво 2013 р., в обхід санкцій ЄС використовувалися двигуни, вироблені німецькою фірмою 3W Modellmotoren. У результаті, з нинішнього року Мінськ планує щорічно виробляти для своїх силових структур по 10 БЛА "Стерх-БМ".

Про РФ і говорити не варто, - амбіції Володимира Путіна, який знову отримав президентство, без перебільшення, зросли на порядок. Окрім акценту на розвиток стратегічної, і насамперед ядерної компоненти, плани передбачають поставки декількох партій нових літаків: 27 Як-130 (2012 р.) 24 МіГ-29К и МіГ-29КУБ (2013-2015 рр.), 15 модернізованих МіГ-31БМ (2012 р.). Усього до 2020 р. ВС РФ мають одержати 600 літаків і 1000 вертольотів, а також кілька серій новітніх авіаційних ракетних комплексів для винищувача п'ятого покоління. Примітно, що 2013 року на озброєння російської армії надійдуть нові зенітні ракетні системи С-500 (українська система ППО відставатиме мало не на покоління). Також 2012 р. ВС РФ отримали дивізіон ЗРС С-400. Точних обсягів поставок інших типів засобів ППО військові не називають, обмежуючись заявами про те, що поставлено "значну кількість різних нових і модернізованих зенітно-ракетних комплексів", включно із З-400, З-300В4, "Тор-М2В", "Стріла-10М3", 20 ЗРПК "Панцирь-С", і не менше 250 ПЗРК ("Игла-С" або "Верба").

Крім того, є ще одна важлива спільна тенденція в розвитку сучасних армій, яка, здається, не торкнулася України. Йдеться про підготовку глибинного спецназу, що може активно використовуватися як "асиметрична зброя" для проведення глибинної розвідки та диверсійних операцій на будь-якому театрі воєнних дій. Скажімо, Варшава приділяє значну увагу розвиткові та підтриманню бойової готовності частин і підрозділів сил спеціальних операцій (ССО). Так, уже 2012 р. їх чисельність мала зрости до 3500 осіб, а кількість батальйонів спеціальних операцій - з п'яти до дев'яти. Таким чином, для дій у тилу противника може бути виділено від 36 до 72 розвідувальних груп, які зможуть діяти на глибині 300-500 км. У Румунії формування спеціальних операцій сягають чисельності 1400 осіб. Туреччина має чотири бригади командос, а також так званий підрозділ пошуку й порятунку "МАК" чисельністю близько 100 осіб.; складом і організацією цей підрозділ схожий на американський підрозділ "Дельта". Особливо активізувала розвиток ударних частин і підрозділів ПДВ (повітряно-десантних військ) Росія. 2012 р. оперативно закінчено розробку нової бойової машини десанту БМД-4 (10 машин буде поставлено у війська вже 2013 р.), Швидкими темпами освоюються нові безпілотники, приціли, стрілецькі комплекси, розпочато розробку нової самохідної артилерійської установки.

У Збройних силах України (ЗСУ) де-факто створено ССО, але вони не оснащені згідно зі світовими стандартами. Даних про їх підготовку й потенціал немає.

Уроки для України

Таким чином, основні зусилля армій сусідніх держав спрямовані на зміцнення протиповітряної оборони та формування щита з опорою на бойові літаки, зенітно-ракетні системи і, в окремих випадках, на ракети та військово-морські сили (ВМС). Закуповуються й розробляються системи виявлення, обробки інформації й ударні комплекси. Інтенсивно посилюється мобільна складова - за рахунок закупівель військово-транспортних літаків і вертольотів. Україна, яка досі не купує нових озброєнь (у регіоні до таких держав належить лише Молдова) залишається аутсайдером у галузі переозброєння й технічного переоснащення ВС. Ба більше, частина пріоритетних програм переозброєння ВСУ, м'яко кажучи, не вписуються в регіональні тенденції. На тлі нарощування військової потуги державами, котрі входять до військово-політичних блоків, не мати стратегії негайного переозброєння (мова про придбання для ВС нових оборонних систем) - вкрай необачно і надзвичайно небезпечно.

Не практикується й не розвивається імпорт іноземних оборонних технологій, хоча національна оборонна промисловість здатна забезпечити потреби ВСУ в нових зразках озброєнь та військової техніки не більше ніж на 30%. Понад те, навіть закуплені зразки не освоюються, - ідеться про БЛА Bird Eye 400, придбаний в Ізраїлі.

Серед сучасних експертних рекомендацій щодо переозброєння ВСУ можна виділити такі.

По-перше, слід активізувати реалізацію раніше оголошених пріоритетних програм: розробки та закупівлі нових ракет (багатофункціонального ракетного комплексу (БФРК) "Сапсан" - зброї стримування, яка на тривалий час здатна компенсувати відсутність нових бойових літаків і систем ППО), корвета й Ан-70. До них додати вирішення проблеми забезпечення ВСУ боєприпасами - шляхом поєднання можливостей самостійної розробки і виробництва із закупівлями. Симптоматичною є заява генерального директора державної компанії (ДК) "Укроборонпром" Сергія Громова. Глава концерну зазначив: за розрахунками Міністерства оборони України, на 2013 рік підприємства ДК "Укроборонпром" мають виробити боєприпаси, грошовий еквівалент яких становить 2 млрд дол., але грошей на вирішення цього завдання в держбюджеті просто немає.

По-друге, потрібно активізувати процес ухвалення рішення про проведення глибокої модернізації наявних на озброєнні ЗРС і ЗРК, переведення систем ППО на сучасну цифрову елементну базу, забезпечення продовження ресурсу ЗКР. Слід завершити розробку та впровадження АСК ППО й авіації "Ореанда-ПС", закупити й модернізувати парк РЛС, спираючись на можливості вітчизняних виробників. Для розвитку і посилення національної ППО варто перейти до відкритого тендера щодо закупівель і модернізації нових систем.

По-третє, слід всебічно забезпечити всі роди військ ВСУ новими цифровими засобами зв'язку, засобами супутникової навігації вітчизняного виробництва, які вже розроблені і виробляються підприємствами України. А також завершити розробку бронетранспортера БТР-4, забезпечивши його удосконаленим двигуном, підвищеним протимінним захистом, після чого почати його закупівлі для ВСУ. Потрібно також модернізувати вертольоти Мі-24, Мі-8 для потреб наших збройних сил.

По-четверте, розпочати реалізацію стратегії освоєння нових напрямів у сфері створення озброєння та військової техніки (ОВТ). Приміром, Міноборони України й РФ одночасно закупили БЛА. Однак у Росії вже розгорнуто виробництво безпілотників "Форпост" і "Застава", створених на базі ізраїльських Searcher Mk.II і Bird Eye 400, відповідно. Тоді як в Україні комплекс Bird Eye 400 навіть не освоєно належними структурами ВСУ.

Варто нагадати, що Росія нині щорічно закуповує закордонних озброєнь і технологій на суму 100-150 млн дол., причому до цієї цифри не входять витрати на будівництво вертольотоносців типу "Містраль" за французькими технологіями.

Якщо в Україні не постане нова ідеологія закупівель нових систем озброєнь для ВСУ, в найближчі 4-5 років держава буде глибоко відсталою у військовому плані, а ризики використання застарілої військової машини зростуть у рази. Ідеться про необхідність негайних закупівель, бо результати програмних (пріоритетних) проектів з'являться не раніше, ніж через 3-4 роки.