«Андердог» Барак Обама

Якби Барак Обама вмів читати українською або російською, то рано чи пізно у нього стався б нервовий зрив. Причому швидше рано, ніж пізно. Бо ще на початку президентської кампанії 2008 року він дізнався б, що «Америка за чорного ніколи не проголосує» і що кожній розумній людині зрозуміло: виграє Маккейн. І хоча Обамі вольовими зусиллями все ж таки вдалося виграти ті вибори, пост­радянська блогосфера й експертна тусовка залишалися неприхильними. Для росіян він (цілком передбачувано) був маріонеткою світової закуліси. А українські знавці називають його «запроданцем» і зрадником демократичних ідеалів. Ну а якщо вже зовсім під кепський настрій - то й взагалі «американським Ющенком».

«Ось побачите, виграє…». Ніде ця комбінація не популярна до такої міри, як на пострадянському просторі, де демократія, на жаль, часто має вигляд технології. Розумієш технологію - знаєш прикуп. Знаєш прикуп - не даси себе задурити.

У цій проникливій і мудрій частині світу, яка вперто не дає себе задурити демократією західного зразка, заведено вважати, що справа Обами труба. Ці очікування згустилися до щільності 35-процентної сметани після
3 жовтня, коли президент дав інтерв’ю каналу Ей-бі-сі, в якому, згідно з повідомленнями російських ЗМІ, прямо заявив, що він, мовляв, аутсайдер цих перегонів. Після таких слів логічно було б очікувати загальнонаціональної хвилі харакірі активістів-демократів і масового переходу фінансистів партії у ченці-бенедиктинці. Однак ні першого, ні другого чомусь не сталося. Більше того, інтерв’ю не стало сенсацією. Цей парадокс має дві розгадки - політичну й семантичну.

Почнемо з останньої. Англійський термін underdog, який ужив стосовно себе Обама, лише почасти збігається значенням із нашим словом «аутсайдер». Андердог в американському політичному лексиконі - це не невдаха, який теліпається в кінці турнірної таблиці й готується боротися в наступному сезоні з охтирським «Нафто­виком» та бурштинським «Енерге­тиком». Андердог - це кандидат, кот­рий кидає виклик і протистоїть істеблішментові. Це кандидат, якого спочатку недооцінюють, але який завдяки народній підтримці набирає швидкості й виграє вибори.

Не дивно, що Обамі та більшості інших кандидатів цей термін милий і дорогий. Ось і все. Намальована російськими ЗМІ і ретрансльована в Україні капітуляція американського лідера, як сказав би Шерлок Холмс, «розчиняється у повітрі», а на її місці матеріалізується президентська кампанія, що відбувається за своїми канонами, які, на жаль, часто втрачаються в перекладі.

Реальність майже ніколи не буває такою жахливою або такою прекрасною, такою простою або такою складною, як здається на перший погляд. Особливо реальність політична. Відповідно, американські вибори заслуговують не так апокаліпсичних або утопічних оцінок (особливо з чужого голосу), як аналізу правил, за якими вони відбуваються.

Правило перше - в Америці переобиратися простіше, ніж обиратися. Насамперед для лідера нації, яким є президент. Не переобрався свого часу Картер - тому що на ньому висіла потужна рецесія і заручники в Тегерані. На Обамі рецесія висить, але таких демонстрацій президентської слабкості, як іранська криза, - немає. Швидше, навпаки: є вбитий бін Ладен та кілька інших «ворогів свободи». Не переобрався Буш-старший, але, швидше, не з власної вини, оскільки в перегони тоді втрутився ексцентричний мільярдер Росс Перро, відібравши в республіканців більше голосів, ніж у демократів. Обамі такі сюрпризи поки що теж не загрожують.

Правило друге - не слід жваво робити прогнози щодо переможця, особливо коли до виборів залишається більше року. Нагадаю: коли попередні президентські вибори були на такому етапі, то, згідно з опитуваннями, фаворитом у демократів виступала Гілларі Клінтон, а в республіканців - Руді Джуліані, який згодом з тріском провалив гонку. І хоча нинішні вибори будуть менш «волатильними» (у демократів є чіткий кандидат), усе ще може змінитися.

Правило третє (а за певних обставин - і головне) - стеж за економікою. Економіка - слабке місце Обами. І якщо до 6 листопада 2012 року, дня виборів, економічна ситуація не покращиться, то, на думку деяких критиків чинного президента, влада валятиметься на землі. Хто проходитиме мимо й підбере - той і виграє.

Тут постає ключове запитання: то хто ж проходитиме мимо? За логікою, охочих ув’язатися в бійку у республіканців має бути з головою. За логікою - таки так, а «по житті» - таки навпаки. У лавах республіканців поки що панує чехарда. Все розпочалося навесні, коли з прогону зійшло най­яскравіше відкриття республіканської кампанії 2008 року - колишній губернатор Арканзасу, священик і рок-гітарист Майк Хаккабі. Потім своїх прибічників розчарували колишня губернатор Аляски Сара Пейлін і нинішній губернатор Нью-Джерсі Кріс Крісті (що ж тут вдієш, люблять американці своїх губернаторів).

Упродовж літа й осені в ролі республіканського фаворита побували конгресвумен Мішель Бокман і техаський губернатор Рік Перрі. І перша, і другий яскраво спалахнули на початку, однак потім швидко згасли. Тепер на республіканському політичному обрії з’явився взагалі екзотичний птах - недавній глава мережі піцерій Герман Кейн. Цей харизматичний афроамериканець із Джорджії, який любить з’являтися на публіці в ковбойському капелюсі, свого часу заробив солідний статок на фаст-фудах і в банківському бізнесі, а тепер промишляє лекціями та спічрайтерством (25 тисяч за одну написану промову). Під час республіканських теледебатів у Флориді він єдиний викликав у публіки справжній ентузіазм і несподівано переміг Ріка Перрі, який на той момент був фаворитом. Однак чи вистачить харизми й ораторського хисту для подолання расових стереотипів республіканського електорату - це ще велике питання.

Якщо Кейн згорить так само швидко, як і решта фаворитів, то на полі республіканців залишиться лише один воїн - Мітт Ромні, колишній губернатор Массачусетса, добре знайомий за кампанією 2008 року. У Ромні, безумовно, є ціла низка переваг. По-перше, на відміну від Обами, він має успішний досвід економічної діяльності (успадкував свого часу і примножив активи великої інвестиційної корпорації). В умовах депресивної економіки та непопулярності економічної політики Обами ця карта вочевидь козирна. По-друге, мільярдер Ромні має необмежений фінансовий ресурс. По-третє, після губернаторства в ліберальному Массачусетсі Ромні має сильні позиції серед «незалежних» виборців, а саме вони традиційно й вирішують результат виборів в Америці.

З іншого боку, всі ці переваги можуть обернутися й вадами. Успішна корпоративна діяльність та багатство можуть бути представлені як служба мамоні. А що стосується губернаторства в ліберальному штаті, то деякі його моменти можуть відлякати особливо консервативних республіканців. Ну й нарешті - два найслабших місця Ромні. По-перше, він мормон (багатьох християн це лякає). По-друге, в американській політиці важко перемагати без почуття гумору. А судячи з ваговитих виступів Ромні, йому доведеться ще довго й наполегливо працювати над цією частиною своєї політичної персони.

Отже, що залишається? З одного боку - Обама, ослаблений, але досі сильний. З іншого - досить строката група республіканців, у якій лідирують Ромні та Кейн. Попереду - кампанія, яка, за висловом Обами, буде менш «сексуальною» і перемогу в якій доведеться «вигризати». Знати, хто виграє, - неможливо. Можна тільки припускати.