Американські санкції. Другий фронт.

У квітні я мав цікаву розмову з керівником однієї з великих брокерських контор на Волл-Стріт. Говорили, звісно ж, про Крим та про назріваючу "гідру" на Сході. Я дав свої оцінки стосовно розвитку ситуації. Короткострокові, до речі, всі збулися. А довгострокових дати я не міг. Під кінець розмови настала моя черга запитувати. Я поставив запитання, яке на той час уже крутилося в усіх на язику, - про санкції. Брокер скептично всміхнувся і сказав, мені в тон, що в короткостроковій перспективі вони неможливі, а в довгостроковій він передбачити не може. Та все ж таки, я запитав, якщо будуть секторальні санкції в банківському секторі – як це позначиться на Росії? Він відповів стисло, але вичерпно: це буде землетрус.

"Три товстуни"

Річ у тому, сказав він, що в російській банківській системі є три потужних світових гравці і, відповідно, три найбільш уразливі точки - Газпромбанк, Внєшторгбанк і Сбербанк. Якщо американські санкції сповна торкнуться хоча б одного з них - це буде надзвичайно потужний удар по всій російській банківській системі. А заодно й по всіх американських (і не тільки американських) партнерах російських банків. На останньому пункті він наголосив. На ньому ж базувався його скептицизм щодо самої можливості запровадження болісних для агресора санкцій.

16 липня сталося те, що здавалося вже майже неймовірним, - під санкції потрапили відразу два "товстуни". А заодно з ними - і сєчинська "Роснефть", і тимченківський "Новатэк", а також такі флагмани російської наноекономіки, як "НПО машиностроение", концерн "Калашников", "Уралвагонзавод" та ін. Оцінюючи наслідки того, що сталося, один із аналітиків банківського сектора вжив слово з того ж вокабуляра, що й мій квітневий гість, - сейсмічний удар.

Чому - сейсмічний?
І проти кого?

Образно кажучи, у рамках прийнятих санкцій банківські "товстуни" сідають на дуже потужну (але зовсім не здорову) дієту. Вони перетворюються на таку собі подобу кримської зони відчуження, в якій і літаки не літають, і кораблі не плавають. Найбільші російські банки, енергетичні компанії, підприємства ВПК, а також найбільша корабельна компанія Криму (вкрадена, як і все інше, в України) стають для американців не те що нерукоподаваними, а й просто недоторканними, зачумленими. А для тієї частини світу, яка має справу з американцями, - підозрілими. Американці дають сигнал: хочеш працювати з ними - подумай, чи хочеш працювати з нами. Нехай думають.

Але головне навіть не це. Без прогресу в Україні нові санкції будуть неминучими. А отже - під удар потраплять нові банки й підприємст_ва. Ще залишається РЗ. Ще залишаються безліч інших вгодованих "партнерів", кожен із яких може потрапити під удар, або інвестуючи в Крим, або підтримуючи сепаратистів, або - просто так. Ще залишається третій "товстун" - Сбербанк. Серед його власників є американці, і сам "Сбер" від перших санкцій тільки виграв: у ньому тепер кредитуються ті російські компанії, котрі змушені були закрити кредитні лінії в Європейських банках.

Але тепер ніхто з тих, хто вкладає в Росію гроші, не може бути впевненим, що завтра ці кошти не будуть благополучно заблоковані. На них спокусливо капатимуть відсотки, але помацати їх руками вже не можна буде.

У ЗАГС! - або до прокурора

Встановлюються червоні прапорці, мітяться особливо закоренілі хижаки. Значний зовнішній борг російських банків і великих компаній, по суті, відрізається від джерел рефінансування на Заході. А він, за даними, російського Центробанку, становить ні багато ні мало 650 млрд дол. Хто фінансуватиме "відновлення" Криму, Південний потік, газопроводи в КНР? Куди бізнес побіжить по гроші? До рідного Центробанку. Що той зробить? Запустить верстат. Або ще гірше - доведеться звертатися до БРІКС і його примарного свіжоствореного "банку розвитку". Тобто - до Китаю. Що тут казати, китайці плавають у кеші. Але інвестують його досить обережно - не тільки з м'яким відкотом для себе, а й із явною вигодою для власної скарбниці. А це такий формат, якого може не вистачити для жорстких російських відкотів і ще більше - для російської вигоди. Тим паче за відсутності альтернатив диктуватиме свої умови покупець.

Інакше кажучи, 16 липня - стало вододілом. Залишилися в минулому часи, коли Росія була в очах міжнародного капіталу досить вигідним, стабільним і передбачувано корумпованим (ключове слово - "передбачувано") місцем інвестицій. Відтепер вона не є ні першим, ні другим, ні третім.

Америка, що звикла довіряти законам ринку і вкрай неохоче застосовує свою владу на очах в усіх, вирішила: далі відступати нікуди. Жереб кинуто, слово вилетіло, санкції запроваджено. Тепер як у класика - "або я з нею в ЗАГС, або вона зі мною до прокурора". "ЗАГС" у нашому випадку - відмова від імперської політики стосовно сусідів, а "прокурор" - це спад, який, мов тягуча пітьма, вже починає збиратися по закутках російської економіки.

Кузьчина мать -
і кузьчин батько

Втім, багато хто в Росії думає, вірить, усім серцем мріє, що є й третій варіант, найбільш бажаний і близький (як власне вухо), - от як би так схитрувати, щоб американському пануванню у світовій економічній і фінансовій системі настав край. Щоб "доларова піраміда" впала, світова економіка обнулилася і на уламках американського самовладдя розквітла Велика Епоха Нафтовидобувних Країн.

"Великий філософ сучасності", споконвічний кузьчин батько Олександр Дугін та інші мракобіси віддають перевагу саме цьому варіанту. Вони впевнені у своєму праві сильного. Ну що ж, їм, у їхній ненависті, вже не зашкодиш - і не допоможеш. Що ж стосується психічно здорових і особливо економічно зацікавлених росіян - у них є привід журитися. Деякі постійні резиденти Лондона, як сказав мені один впливовий російський бізнесмен, взагалі "реально налякані".

Процес ішов і раніше, але тепер - перетнув таку собі межу. Той, хто має вуха, - чув. У тому числі ті тривожні для Росії дзвіночки, які ні-ні та й звучали на тлі загального скепсису. Почав активно пакувати манатки і виходити з російського ринку "Дойче Банк". Почали скидати російські активи великі інвестиційні фонди. Почався плавний, але невблаганний рух із диверсифікації енергопостачання в Європі. Все це відбувалося без галасу, щоб не викликати хвилю.

За дотепною аналогією Юрія Романенка, Україна виявилася схожою на білку з "Льодовикового періоду", яка вбила свій жолудь так вдало (чи не вдало), що через неї тріснув і розколовся столітній льодовик. Тільки тріщина пройшла не всередині Заходу, як розраховували кремлівські стратеги, а між Заходом і Росією. Вчора це було майже непомітно, сьогодні - чіткіше. Завтра це буде очевидно для всіх. Росії просто нічого запропонувати світу у плані боротьби ідей. Однополярний світ насправді зручніший, більш знайомий і вигідний, ніж багатополярний, криваве прев'ю якого організоване Кремлем в Україні. Як можна розраховувати на довіру далеких, якщо ти встромив ніж у спину близькому?

Отже, Захід і Росія розпочали дрейф одне від одного. Америка змирилася з тим, що Росія, як тепер люблять висловлюватися в Москві, "ляже під Китай". Росія традиційно вірить, що вона ще всім покаже кузьчину мать і що галантерейник та кардинал - це сила. Але "кардинал" грає довгу гру. Він мислить категоріями століть. Він пережив усіх. Переживе (пережує?) і свого нового метушливого друга.

Останній бій - найважчий

Звісно, нам, Україні, з цього приводу радіти нічого. Нам складніше і простіше за всіх. Складніше - бо Україна може запросто загинути в цьому місиві з крові, ненависті та економічних інтересів. Простіше - бо вибір у нас гранично простий: боротися з "проклятою ордою" або перестати існувати як країна. Росіяни звикли і полюбили думати, що можна "нормально ставитися до українців", але водночас відкрито зневажати й знищувати Українську державу. Ми це або дозволимо, або ні.

Насправді все почалося не з України. Все почалося з маленького "містера Фікса", що поселився в Кремлі. Дивним чином він виявився непоганим спокусником. Спочатку спокусив свій народ - перспективою величі на дурняк. Потім спокусив кримчан і частину донеччан - перспективою "чистого аркуша" у житті і зеленішої трави за пагорбом.

На цьому й скінчив. Україну він улещав давно й безуспішно - не розуміючи її й не відчуваючи. Вірячи в те, у що Україна не вірить. Він називає це прагматизмом, а ми - цинізмом і підлістю. Запроваджені Америкою санкції і майбутні санкції ЄС - знак того, що й Захід він так до кінця і не зрозумів.

Для світу він остаточно став мальчишем-плохишем. Ким станемо для світу ми, українці, - це, з погляду історії, складне запитання. Але якщо подивитися у вічі нашим хлопцям, які йдуть на фронт, - то принаймні в одному аспекті це питання дуже ясне й просте. Наше діло – справедливе. Ми захищаємо правду на своїй землі, - і світ дедалі більше розуміє це.