Алюзія на справедливість

"Найтемніше місце - під ліхтарем", - каже стародавня китайська приказка, яка зажила популярності (якщо пам'ять мене не зраджує) завдяки Конфуцію. Згадав її 16 вересня після ухвалення Верховною Радою Закону з трохи пафосною назвою "Про очищення влади". Схваленого депутатським корпусом з третьої спроби, під акомпанемент гнівних вигуків чималого натовпу, який наглухо перегородив вулицю Грушевського і з ентузіазмом стимулював демонтаж старої системи за допомогою "вогняного шиномонтажу".

Нерепрезентативне (наголошую) експрес-опитування знайомих (ще раз наголошую) безпосередніх учасників дійства показало, що ніхто з них остаточного тексту документа не бачив. Одиниці в загальних рисах були знайомі з варіантом, незадовго до того схваленим у першому читанні. Може, мені просто не повезло? Може. Так, мені не пощастило зіштовхнутися, наприклад, з Єгором Соболєвим, Світланою Заліщук або Карлом Волохом, які мали бути в курсі істинного смислу історичного акта. Але (звертаю увагу) своє безневинне запитання я ставив переважно журналістам і представникам громадських організацій, яким сам Бог велів знати, за що ламають списи і палять покришки.

Спілкування з десятком знайомих депутатів привело до схожих результатів. Усі вони чесно зізнавалися, що або не бачили фінальної версії зовсім, або не встигли ознайомитися з численними внесеними в документ поправками, або просто не встигли вникнути в їхню суть. Так, я не спілкувався того дня, скажімо, з Юрієм Дерев'янком. Але ж не тільки автори закону віддали свої голоси за узаконену схему оновлення влади?

Та навіщо далеко ходити? Не далі як у четвер президент (якому закон нібито передали на підпис і який начебто за люстрацію) не зміг чітко пояснити, чи потрапив документ на Банкову і що в ньому…

Мені не подобалося, коли подібна практика "законотворчості" застосовувалася за часів Леоніда Даниловича, Віктора Андрійовича і Віктора Федоровича. Особливо, коли йшлося про документи надзвичайно важливі й чутливі. Позавчора Петра Олексійовича запитали, коли ми заживемо по-новому. "Уже", - відповів Петро Олексійович…

Найбільш часті відповіді опитаних: "А без люстрації влада ніколи не зміниться!", "Я за люстрацію! Це що - погано?" або "Краще поганий закон про люстрацію, ніж відсутність закону", - важко назвати переконливими.

По-перше, на мій, не надто популярний на сьогодні, погляд, якість влади може змінитися й без спеціального закону та/або створення спеціального уповноваженого органу. Для цього потрібні три речі. Наявність у влади політичної волі. Усвідомлення конкретної мети процесу. Визначення чіткого критерію "очищення", безпосередньо пов'язаного з метою.

Призначення Сергія Березенко, головою ДУСі, Сергія Кузьменка головою Кіровоградської ОДА, Руслана Демченка - радником президента, Олега Бачуна - заступником генерального прокурора, намір призначити Олега Татарова правою рукою херсонського губернатора (список можна продовжувати, шкода часу й місця) дає привід засумніватися в наявності волі. Коли закон "Про очищення влади" буде підписаний президентом (що досить імовірно), у нас буде можливість перевірити, чи потраплять названі (і багато інших) осіб під люстраційну сокиру.

Анітрохи не намагаючись виправдовувати бажання обурених мас занурити деяких політичних діячів у сміттєві баки, можу спробувати його пояснити. Подібна розправа - реакція на небажання, неможливість, неспроможність (непотрібне викреслити) нової влади встановити політичну справедливість. Дуже логічно - випустити всіх, кого можна, за межі Вітчизни, а потім погрожувати їм заочними судами. Дуже розумно - дати підрозділам "Беркута" передислокуватися в Крим разом зі зброєю, а потім підозрювати втікачів у причетності до розстрілів на Майдані й ремствувати на відсутність стволів, необхідних для експертизи. Звільнення з-під варти командира спецроти "Беркут" Дмитра Садовника, надто задумливий розгляд гріхів Єфремова, "енергійні" з'ясовування у справі КПУ, відсутність у правоохоронних структур будь-яких запитань до Медведчука, відсутність реальних результатів розслідування подій на Майдані взимку цього року - ці та багато інших прикладів кажуть, що ніхто нікого поки що насправді карати не збирався. Хіба що збиралися "люстрирувати" онука Януковича. І то з власних слів утікача.

По-друге, люстрація - це і не добре, і не погано. Це механізм, який використовується в разі нагальної потреби, за наявності математично вивірених критеріїв та усвідомленого розуміння можливих наслідків. У своєму нещодавньому інтерв'ю "Українській правді" ідеолог вітчизняної "зачистки системи" Єгор Соболєв згадував "Вацлава Гавела, Леха Валенсу […] одержимих ідеєю побудови нових суспільств". Забувши додати: і колишній керівник Чехії, і екс-президент Польщі були… противниками люстраційних процесів у своїх країнах. Аргументи? Страх зведення порахунків - раз. Ризик залишити багато важливих органів без кваліфікованих кадрів - два. У підсумку, обидві держави, які все-таки зважилися провести люстрацію, зіткнулися і з першим, і з другим. На щастя, для обох країн наслідки не були масштабними.

По-третє, теза "Краще поганий закон про люстрацію, ніж відсутність закону" більше відповідає філософії передвиборних гасел, ніж математиці державних процесів. Наявність закону не обов'язково передбачає його ефективне застосування. Відсутність закону не обов'язково означає неможливість досягнення мети. Можливо, я когось здивую, але частина "фільтрів", які з легкої руки ініціаторів Закону "Про очищення влади" тепер дістануть назву "люстраційних", уже присутня, наприклад, у Законі "Про державну службу", у Законі "Про засади запобігання і протидії корупції" та низці інших нормативних актів. У них уже передбачено відповідні інструменти перевірки. Які вже довели свою неспроможність.

Що є люстрація? З політичного погляду - механізм очищення системи влади від елементів, які сприяли компрометації та дискредитації цієї самої влади. З правового - інструмент тимчасового правосуддя, який забезпечує перехід від авторитаризму (тоталітаризму) до демократії та верховенства права.

Для практично будь-якої системи поганий закон - краще, ніж його відсутність. Для держави перехідного періоду, в якій ми, на жаль, на даний момент проживаємо, поганий закон (до того ж такий, що торкається чутливої сфери) може виявитися каталізатором очевидних процесів дезорганізації сфери державного управління.

Чи поганий закон "Про очищення влади"? Про це - трохи нижче. Особисто знаю деяких авторів та ініціаторів його ухвалення, не маю підстав сумніватися в щирості їхніх намірів. Але є привід сумніватися в тому, що всі, хто так нестямно радів появі "очисного закону", цілком розуміють, про явище якого характеру й масштабу йдеться.

Аби не бути голослівним, пошлюся на три авторитетні думки. Десять років тому Адам Міхнік - один з істинних творців сучасної польської держави - у бесіді зі мною відчеканив майже бездоганне формулювання: "Люстрація має бути гострою бритвою, а не гострою сокирою". Відчуйте різницю. Дивлячись на сучасну кадрову політику, перегортаючи сторінки свіжоухваленого закону, думаю про тупу сокиру. Дуже хочу помилятися.

Думка друга, особисто для мене ще більш значуща. Думка Сергія Набоки, журналіста, дисидента і просто потрясаючої людини, яка, на жаль, уже відійшла в кращий світ. Так вийшло, що наша остання з ним розмова 2003-го була присвячена, у тому числі, й цій темі.

Я був агресивним прибічником люстрації, зокрема публічного осуду й заборони на продовження кар'єри для сексотів, - розповідав Сергій, покусуючи свою незмінну люльку. - Навіть зараз періодично закликаю до цього, але більше для того, щоб ті, кому треба, боялися… Свого часу один колишній гебешник "злив" мені частину архіву. Коли я подивився, хто і на кого "стукав", мені просто стало страшно. Я сховав ці папери у валізу, валізу сховав під ліжко й боявся до неї доторкатися. Якщо це надрукувати, то громадянська війна буде дитячою забавою порівняно з тим, що розпочнеться. А я знаю тільки частину. І скільки ще буде брехні, від якої потім не відмиєшся. Система була страшною, багато хто ламався. Не всі Стуси. Хтось має отримати шанс спокути без покарання…

Ще одна думка. Угорського політика, причетного до люстраційних процесів у його країні, імені якого я назвати не можу. Він розповідав, скільки осіб, очевидно причетних до цькування інакодумців, уникли чистки, бо "зачистили кінці" завдяки грошам і зв'язкам. А ще розповідав про кваліфікованих чиновників, які підпадали "під сокиру" за суто формальною ознакою. Які не завдали особливої шкоди країні в минулому, але були позбавлені можливості принести користь своїй державі в майбутньому. Від перегинів не врятували ні відносно вивірена законодавча база, ні цивільний контроль…

"Чистка рядів" - річ делікатна. Жодна з держав, які застосовували люстраційний механізм, не уникла суб'єктивізму при проведенні даної політики. Дозволю собі звернути на це увагу тих, від кого залежить "чистота чистки". Поки вона ще не розпочалася.

Противники закону кажуть, що це буде ілюзією справедливості. Гірше, якщо це буде свого роду алюзія на справедливість. Іронічний натяк на її можливість.

Коли в єдиному русі зійдуться жага помсти юрби і бажання влади позбутися неугодних (а поки що все виглядає саме так), - люстрація ризикує перетворитися на фарс. Автори закону переконують, що закон містить майже бездоганний механізм очищення влади. Не впевнений. Але навіть якщо мої сумніви необґрунтовані, їхня правота також сумнівна. Бездоганних механізмів не буває. І ще. Жодна країна (виправте, якщо не правий) не проводила люстрації в умовах війни й потенційного дефолту. Коли громадська думка як ніколи суб'єктивна. А об'єктивна потреба у зваженій політиці як ніколи затребувана.

Хто виграє від того, що буде позбавлена права обіймати посаду у виконавчій владі людина, яка чверть століття тому працювала персеком у райкомі чи співробітником аналітичного відділу в КДБ, якщо останні 20 років вона об'єктивно приносила користь державі? І чому вона більш шкідлива для держави, ніж той, хто вчора стояв на Майдані, а сьогодні кришує контрабандні схеми, своєкорисливо завалює тендери Мінздраву пиляє рефінанс чи продає задорого кримінальні справи? Хто виграє від того, що місце, так, відвертого конформіста, але при цьому класного спеца, не лиходія і не зрадника займе проворний патріот, який не відрізняє нафти від газу, людина з бездоганним "майданним" минулим? Або швидко підчищеною біографією.

Хоч скільки кажи "люстрація", але влада чистішою не стане, якщо призначенцями будуть куми, сини, брати, особисті банкіри, партнери по бізнесу, однокласники, однокурсники. Жоден закон не допоможе.

А тепер кілька слів про закон. Має право на життя. Хоча така процедура його ухвалення не може мати права на існування.

Перше. Рекомендації Ради Європи, затверджені ПАРЄ, передбачають, що люстрація повинна проводитися єдиним, незалежним, спеціально створеним для цього органом влади. У першому читанні на цю роль пропонувалося Національне агентство з питань державної служби. Ефективність якого видавалася сумнівною в силу того, що його діяльність залежала від роботи інших держорганів. Але, зрештою, новий орган помер, так і не народившись. У результаті єдиного відповідального за люстрацію немає.

Координація - у руках Мін'юсту. Організацію перевірок, згідно з п. 4 ст. 5, покладено на керівників органів, у яких проводиться перевірка. Процедура перевірок, з погляду фахівців юридичного управління ВР, досить бюрократична, а тому малоефективна.

Друге. Досвід люстрації в інших державах показує, що оптимальним інструментом очищення влади від небажаних елементів є спеціальна люстраційна комісія, до складу якої входять ті, кого зазвичай називають моральними авторитетами. Тобто леза, а не сокири. У початковій версії законопроекту був цілий розділ "Участь громадськості в перевірці". З підсумкового документа його було вилучено. Залишилося згадування про дорадчий громадський орган з питань люстрації при Міністерстві юстиції, повноваження якого та критерії відбору в який неясні. І, якщо я правильно зрозумів, визначатимуться Мін'юстом. Не хочу коментувати.

Третє. Рекомендації Ради Європи передбачають застосовувати механізми люстрації щодо тих осіб, діяльність яких може загрожувати демократії та правам людини. Що логічно. Не забиратиму ваш час. Хто не цікавиться цією темою, не читає цього тексту. Хто цікавиться - уже знайомий з переліком осіб, які підпадають під люстрацію. Перегляньте його ще раз. Ви переконані, що всі зазначені категорії посадовців несуть загрозу демократії та правам людини? Натомість, користуючись формальними нормами закону, можна зачистити потрібні посади під "своїх". Очищення влади тут при чому?

А як же справедливість, запитаєте ви? І я з вами погоджуся. Особи й організації, причетні до трагічних подій останнього року, зобов'язані понести покарання. І ми повернемося до того, з чого розпочинали. До "Беркута" і "Альфи", до Медведчука і Єфремова, до КПУ і ПР, до Кузьменка й Татарова. А закон про люстрацію тут при чому?

Четверте. Люстрація - інструмент тимчасового правосуддя, але закон надає процесу характер постійного. Закон має на увазі здійснення відповідних перевірок на постійній основі, а з самою юридичною природою поняття "люстрація" це ну ніяк не комутується. Для невтаємничених - вивчіть досвід Чехії, Угорщини etc. Для подібних обмежень існують інші форми й інші способи. Деякі з них вже присутні в нашому законодавстві, але потребують уточнення.

П'яте. Можу помилятися, але, як на мене, закон не встановлює чіткого механізму швидкої та ефективної заміни звільнених (може йтися про велику кількість людей, у тому числі керівників), що, теоретично, здатне призвести до втрати реальної керованості органів і секторів.

Шосте. Закон фактично закріплює принцип колективної відповідальності, несумісний із самим принципом люстрації. Свого часу ПАРЄ чітко встановила, що "ніхто не може бути підданий люстрації виключно за членство в будь-якій організації або діяльність на користь будь-якої організації, що була правомірна на момент існування такої організації". Переводимо на загальнолюдську. Сам факт належності до КДБ або робота в райкомі КПРС не може бути приводом для люстрації. Не подобається? Мені теж. Але тоді ініціюймо вихід України з ПАРЄ. Або хоча б ухвалімо рішення про визнання КДБ і КПРС злочинними організаціями.

Далі. Та ж таки ПАРЄ пропонує звільняти від покарання тих, хто "діяв під тиском". Згідно з законом, усі співробітники МВС, причетні, наприклад, до складання протоколів під час Майдану, потраплять "під ніж". Чи всі з них штампували протоколи за наказом? Усі? Чи всі були переконані у своїй правоті? Не знаю, чесно. Але питання в іншому - зачистимо всіх, а хто працюватиме?

Сьоме. Питання мети. Коли в одну купу змішують і тих, хто тридцять років тому працював на КДБ чи в ЦК ЛКСМУ, і тих, хто рік тому вільно чи невільно сприяв кровопролиттю на Майдані, кінцева мета закону про люстрацію особисто для мене залишається розмитою.

І останнє. Люстрація передбачає існування універсального механізму її проведення. Для тих, хто не знає: Валенса і Гавел були об'єктами люстраційної перевірки. А тепер уривок зі згаданого інтерв'ю Єгора Соболєва УП: "На самому початку обговорення закону з лідерами урядових сил ми пропонували проведення люстраційної перевірки президента. Але президент відмовився. Ми отримали чіткий сигнал від фракції УДАРу: якщо не викреслимо президента з переліку осіб, які люструються, то не отримаємо їхніх голосів…"

Хай живе люстрація?

Люстрація вмерла?