А БОРОТЬБА НА ВСЬОМУ ШЛЯХУ ВЗАГАЛІ РІВНА. МАЙЖЕ...

Каждый думает,
что он-то побойчей,

Каждый думает,
что меньше всех устал,

Каждый хочет
на высокий пьедестал.

В.Висоцький. «На дистанции четверка первачей...»

Не хочу образити космонавтів і мрійників, але їхній переконаності у цвітінні яблунь на Марсі навряд чи судилося матеріалізуватися не лише найближчим часом, а, напевно, й узагалі коли-небудь. Навіть попри те, що соковиті плоди цього чудового дерева дали щедрий врожай не на марсіанських, а цілком земних вітчизняних стовпах і парканах. І на цьому «дива природи» не вичерпуються, доповнюючись буйним цвітінням соняшників і іншої флори, яка, підкоряючись людській волі, покірно готова знехтувати вегетативними термінами. Бо подітися нікуди — коли в черговий раз настав доленосний час, значить облишмо умовності. Ну то й що, що лютий надворі, а коли треба цвісти та плодоносити — будь ласкавий, квітуй і плодонось незалежно від того, подобається це мічурінство комусь чи ні. А природа, як ви вже зрозуміли, тут зовсім ні до чого, і немає підстав дивуватися її примхам. До 31 березня їй узагалі слід відпочивати, смиренно підкорившись течії соціально-політичного процесу, якому гіпотетично належить визначити всякому фрукту (чи овочу) свій час (або місце).

Утім, щодо Запоріжжя, то місцеві політичні селекціонери з цього приводу сумнівів від самого початку абсолютно не мали. Ще минулого літа тон задав голова облдержадміністрації Євген Карташов, котрий заявив про свою безумовну симпатію до Партії регіонів. Ясна річ, висловлювання не залишилося непоміченим — передусім політичними опонентами. Зокрема, нардеп Павло Баулін на липневій сесії облради дорікнув Карташову тим, що, мовляв, негоже керівникові-можновладцеві, виступати глашатаєм однієї з партій. Відповідь була такою: «Хочу підкреслити, що я не є глашатаєм Партії регіонів, у чому мене нерідко звинувачують. Я не кажу про ідеологічні посилання, я кажу про конкретні дії кожної партії, і передусім про господарську програму й економічні інтереси». Зважаючи на все, нардепа ця заява цілком задовольнила. І навряд чи випадково на одній із наступних сесій облради він вже в не характерній для комуністів манері вельми схвально відгукнувся про роботу голови обладміністрації. Хтозна, чи не завдяки цій обставині регіональне представництво блоку «За ЄдУ!», визначаючись у фаворитах за дев’ятьма мажоритарними округами, залишило вакантним місце лише в одному — 77-му окрузі. Тому самому, де обрано П.Бауліна й де він має намір балотуватися на наступний термін. Що з цього вийшло, поговоримо трохи пізніше, а поки що торкнемося ще деяких особливостей регіональних політсимпатій.

Активізувалися в Запоріжжі «яблучники». Михайло Бродський, візити котрого до області почастішали, проголосив свою партію захисником запорізьких інтересів: «Так склалося, що в Запоріжжі немає свого лобі у Верховної Раді. Місто обрало комуністів і має комуністичне лобі, яке інтереси міста не захищає. Ось ми й узяли на себе функцію партії, котра лобіює інтереси Запоріжжя у Верховній Раді». Але, на жаль, шляхетний порив не знайшов позитивного відгуку у влади.

— Коли розпочинаються депутатські дебати й люди всіляко намагаються представити себе головними захисниками інтересів Запорізької області, я досить критично ставлюся до цього, — прокоментував заяву лідера партії «Яблуко» Є.Карташов. — Якщо є сьогодні внутрішнє бажання представити наші інтереси — це одна річ. А якщо є бажання використовувати інтереси області як чинник для власного просування й аргумента для голосування за ту чи іншу партію, а особливо за партію «Яблуко», то це зовсім інша справа. Завжди треба розбиратися — що людина зробила до початку передвиборних дебатів? Ось і я хочу запитати Бродського: що ним зроблено для просування нашої продукції?

Чи то до Михайла Юрійовича запитання не дійшли, чи то він не вважав за потрібне обгрунтовувати міру внутрішнього бажання — достаменно невідомо. Очевидно лише, що досі дискусію не продовжено.

Так само непродуктивними виявилися і спроби СДПУ(о) налагодити співпрацю з владою на регіональному рівні. Адже, зважаючи на все, таке бажання в об’єднаних есдеків було. Недаремно ж їхній обласний лідер Анатолій Свєтлицький ще на початку минулого року виступив у міськвиконкомівській газеті з вельми позитивною думкою про роботу запорізького міського голови Олександра Поляка. Але згодом стало очевидно, що О.Поляк віддає перевагу «заєдинінню» з обладміністрацією. Тому запорізькі соціал-демократи змушені були відкласти сепаратистські устремління до кращих часів, виставивши як тактичну альтернативу обережну опозиційність. Так, на листопадовій конференції обласної організації СДПУ(о) йшлося про те, що на місцях члени партії піддаються жорсткому тиску з боку влади. Їх нібито змушують писати заяви про вихід із соціал-демократичних рядів і вступати до партії, якій симпатизує влада. А через півтора місяця в стані запорізьких соціал-демократів сталося чергове непорозуміння. Відповідно до рішень партійного з’їзду, по семи запорізьких округах було висунуто кандидатів-мажоритарників. Але двоє з них так і не стали офіційними претендентами в змаганні за депутатський мандат. Кажуть, не обійшлося без втручання адмінресурсу — влада попросту порекомендувала претендентам приборкати амбіції, аби уникнути кар’єрних ускладнень у майбутньому. Наскільки ці чутки достовірні, залишається й досі загадкою, оскільки з боку партійців підтверджень не надійшло. Як, утім, і спростувань.

Проте, хоч які інтригуючі були б перипетії передвиборної партійної активності, зовсім не вона привертає до себе увагу виборців. Як і раніше, їх значно більше цікавлять змагання особистостей, котрих в області набралося без малого півтори сотні на дев’ятимісну квоту. І на формування цього дуже різношерстого списку — від 22-річних до тих, кому за 70; від безробітних до процвітаючих бізнесменів — активно мусована думка про впливовість адмінресурсу, мабуть, зіграла далеко не останню роль. Приміром, варто було «заєдинщикам» прозволікати з оголошенням свого фаворита в 77-му окрузі, як кількість претендентів на депутатський мандат там досягла 25 чоловік. І серед них значну питому вагу мають фінансово самодостатні претенденти чи, принаймні, котрі мають достатню фінансову підтримку. Для діючого нардепа-комуніста Павла Бауліна, котрий побажав балотуватися на другий термін, це, поза сумнівом, створить серйозні проблеми. Особливо якщо врахувати грунтовну підготовку конкурентів і наявність у списку однофамільця депутата. Утім, присутність кандидатів-однофамільців аж ніяк не унікальна особливість згаданого округу. В інших вони також є — ще чотири пари.

Переважна більшість діючих запорізьких депутатів виявили бажання залишитися виразниками інтересів своїх виборців на другий термін. Виняток склав лише Олексій Бабурін, котрий віддав перевагу списку Компартії, і Олексій Кучеренко. Останній хоча й мав цілком реальні можливості вдруге заручатися підтримкою виборців, проте вирішив не ризикувати, узявши до уваги істотно зіпсовані стосунки як із місцевою владою, так і господарниками. Утім, і в інших запорізьких «старожилів» парламенту шанси на успіх далеко не рівнозначні. Одні, заручившись підтримкою адмінресурсу, почувають себе впевненіше, а ті, котрі позбавилися «найвищого благословення», мають серйозний привід для занепокоєння. І часом воно зовсім не пов’язане з кількістю конкурентів. Приміром, у 84-му окрузі кандидатів порівняно небагато — лише 7. Серед них і діючий депутат Анатолій Єрмак, котрому влада протипоставила голову правління облспоживспілки Олександра Пеклушенка. Але на передвиборну дуель розраховувати явно не варто, бо є ще один серйозний суперник — колишній директор автозаводу Степан Кравчун. Він хоча й висунув свою кандидатуру самостійно, але водночас заручився підтримкою комуністів, до яких запорожці як і раніше відчувають симпатії. Хоча це й не обумовлює результат, як на минулих виборах, коли чотири з дев’яти мажоритарних мандатів одержали комуністи. Адже про колишню монолітність лівих говорити вже не доводиться.

А в іншому майбутні вибори не обіцяють запоріжцям несподіванок. Яблуко в соку, соняшники квітують, а обласна влада — в наполегливих закликах за підтримку свого блоку. Взагалі, все, як завжди...