Про малі народи замовте слово

18 травня в Україні заведено відзначати роковини депортації кримських татар. Представники цього народу проявляють єдність, яка заслуговує на повагу: так, цього року на традиційний жалобний мітинг у Сімферополі вийшов приблизно кожен сьомий татарин Криму. Звичні в цей день і диспути, і провокації: цього разу в медіа набула розголосу історія з неполіткоректним висловлюванням російського консула про фільм "Хайтарма", що описує події виселення через призму біографії двічі Героя СРСР льотчика Амет-Хана Султана. Консул зрештою втратив посаду, але скандал не ущух. Він, по суті, не вщухає з часу повернення кримських татар на півострів. З одного його боку - етнічні росіяни Криму, особливо ті, які переселилися на півострів уже після депортації. Вони доводять, що кримці* самі заслужили таку долю співробітництвом з окупантами. Їхні супротивники, у свою чергу, повторюють, що колабораціонізм не був настільки всеосяжним, щоб через нього можна було виселяти цілий народ з місць його споконвічного проживання.

Цю суперечку неможливо припинити. Але можна довести, що вона не має сенсу.

Для цього треба лише на якийсь час відкласти тему кримських татар і депортації 18 травня і звернутися до іншої дати - 27 червня того ж 1944 р., коли були виселені вірмени, болгари і греки. Якщо у випадку кримців обвинувачення й виправдання депортації підкріплені документально, і суперечка ведеться у площині "чи достатньо таких проявів колабораціонізму для подальшої загальнонаціональної депортації?", то з іншими народами все значно складніше. Деколи непросто навіть зрозуміти, за що їх, власне, виселили.

Забута депортація

З трьох націй, які зазнали депортації 27 червня, особливу увагу варто звернути на субетнос кримських греків. Чому саме їх? Безумовно, можна було б проілюструвати долею і кримських вірменів, і кримських болгар, але ситуація греків більш показова.

По-перше, це автохтони, "достеменно корінні" жителі Криму. Вони живуть на території півострова 2700 років - період, величезний навіть за загальноєвропейськими мірками. Це значно більше, ніж болгари, кримці, вірмени, кримчаки, караїми, та й будь-який інший народ Криму.

По-друге, до греків, по суті, навіть причепитися не було за що: якщо на вірменів або болгар можна було "повісити" сумнівні, але хоч якісь обвинувачення, хоч чимось обґрунтувати їх виселення, то у випадку з греками Криму слона треба було робити не з мухи, а з порожнього місця. Подробиці - нижче.

По-третє, історія грецьких депортацій 30–40-х рр. не обмежується ні Кримом, ні післявоєнним періодом і добре ілюструє ставлення радянської влади до малих народів Причорномор'я загалом.

Для початку - передісторія. Як відомо, греки в СРСР компактно проживали в Криму, Причорномор'ї, Приазов'ї та Абхазії. Одна їх частина - кримські і приазовські греки - жила на цих територіях століттями, інша - це біженці, що постраждали від турецьких етнічних чисток початку ХХ ст. Їхні відносини з радянською владою не завжди були рівними: приміром, під час громадянської війни греки Приазов'я брали активну участь у махновському русі, а пізніше багато хто потрапив під розкуркулювання. Однак у наступні роки, при взятті керівництвом СРСР курсу на коренізацію, становище стабілізувалося. Нове загострення почалося після 1935 р., коли в Греції формально була відновлена монархія, а реально - утвердилася напівфашистська диктатура прем'єра Йоанніса Метаксаса. Ще раніше керівництво СРСР "розвернуло вектор" національної політики, перейшовши від коренізації до придушення етнічних спільнот. Під особливою увагою були "потенційно неблагонадійні" етноси, тобто ті, основна національна держава яких мала кордон з СРСР. У результаті в другій половині 1930-х було репресовано багатьох представників румунської, фінської, латиської та інших нацменшин. Але навіть відсутність у Греції спільних кордонів із Союзом не врятувала еллінів. Директива №50215 від 11 грудня 1937 р. за підписом наркома внутрішніх справ СРСР М.Єжова заявила про роботу грецької розвідки "в інтересах англійської, німецької і японської розвідок", а також про залучення до цієї роботи греків СРСР. Заарештовували всіх греків, "підозрюваних у шпигунській, диверсійній, повстанській і націоналістичній антирадянській роботі". У ході так званої грецької операції НКВС 30–
40-х рр. було заарештовано понад 20 тис. греків (для порівняння: загальна кількість усіх греків СРСР за переписом 1939 р. - 286444).

Але тут сталася подія, яка мала б розвіяти всі підозри радянського керівництва. У 1940 р. Греція вступила у Другу світову війну, але зовсім не на боці Осі. Навпаки, королівство саме ледь не стало жертвою італійських фашистів. Лише ціною неймовірних зусиль еллінам вдалося відбити вторгнення значно більших італо-албанських сил і навіть перейти в успішну контратаку. Вона, на жаль, була перервана вторгненням нацистів. "Напівфашистська" Греція впала в нерівній боротьбі з фашизмом, а в партизанській війні, що розгорнулася на її території, першу скрипку грало комуністичне угруповання ЕЛАС.

Здавалося б, чи можуть після цього бути в керівництва СРСР претензії до "своїх" греків? Однак після визволення Криму в 1944-му з'являється ініціатива про їх депортацію. Походить вона від Берії й укладається в одну коротку записку Сталіну від 29 травня 1944 р. - у ту саму, де йдеться також про вірменів і болгар. Процитуємо уривки (повний текст можна знайти в Мережі):

"Після виселення кримських татар у Криму триває робота з виявлення та вилучення органами НКВС СРСР антирадянського елемента... На території Криму враховано проживаючих на цей час болгар - 12075, греків - 14300, вірменів - 9919 чол.

У період німецької окупації значна частина болгарського населення брала активну участь у заходах, які проводили німці, щодо заготівлі хліба і харчових продуктів для німецької армії, сприяла німецькій військовій владі у виявленні й затриманні військовослужбовців Червоної Армії та радянських партизанів, отримувала "охоронні свідоцтва" від німецького командування. Німцями організовувалися поліцейські загони з болгар, а також серед болгарського населення проводилося вербування для відправлення на роботу в Німеччину.

Грецьке населення проживає в більшості районів Криму. Значна частина греків, особливо у приморських містах, з приходом окупантів зайнялася торгівлею і дрібною промисловістю. Німецька влада сприяла грекам у торгівлі, транспортуванні товарів тощо".

"Вірменське населення проживає в більшості районів Криму. Великих населених пунктів з вірменським населенням немає. Організований німцями Вірменський комітет активно співпрацював з німцями і проводив велику антирадянську роботу. У Сімферополі існувала німецька розвідувальна організація "Дромедар", очолювана колишнім дашнацьким генералом Дро, який керував розвідувальною роботою проти Червоної Армії і з цією метою створив кілька вірменських комітетів для шпигунської та підривної роботи в тилу Червоної Армії і для сприяння організації добровольчих вірменських легіонів...

НКВС вважає за доцільне провести виселення з території Криму всіх болгар, греків, вірменів".

Про що свідчить ця записка? Про те, що серед греків не було зафіксовано не тільки жодного випадку активного колабораціонізму, а й жодного приводу для подібних підозр (інакше їх обов'язково згадали б, як вірменів і болгар). Тобто греки співпрацювали з нацистами менше, ніж, наприклад, росіяни Криму, серед яких були поліцаї. Забігаючи наперед, скажемо: згодом стало відомо, що греки становили значну частку кримських партизанів. І навіть серед обвинувачень на адресу колабораціоністів з числа кримських татар нерідко називають їхню допомогу німецьким карателям при спаленні грецького села Лакі, жителів якого звинувачували в підтримці партизанського руху. Виходить, що в Криму греки протистояли нацизму більше, ніж будь-який інший народ. Однак при депортації на це заплющили очі, звинувативши найдавніший етнос в "торгівлі та дрібній промисловості". За версією Берії, кримські греки "заробили" собі депортацію за рахунок пошиття одягу та продажу риби на базарі!

Як з'ясовується з тієї ж записки, звинувачення на адресу болгар і вірменів також досить сумнівні - аналогічні можна було б висунути будь-якому етносу, що проживає на окупованих територіях. Чи мало було колишніх білих генералів, поліцаїв і паперових "легіонів"? Однак і цього вистачило для зачистки Криму від народів, які століттями проживали на його території.

Відомі й інші "унікальні" випадки. За компанію з кримськими татарами в депортацію вирушили представники ромської (циганської) національності. Під час окупації вони, рятуючись від нацистів, видавали себе за татар (розмовляли татарською мовою) і тим самим підписали собі вирок. Найменше пощастило одному з найдавніших малих етносів Криму - кримчакам (тюркський народ юдейського віросповідання): нацисти їх розстрілювали як євреїв, а НКВС депортував як кримських татар. А ось їхнім найближчим родичам караїмам (тюркський народ, що сповідує свою, некласичну, версію юдаїзму) "пощастило": ще до війни їхні представники з'їздили до Берліна і довели нацистським ідеологам свою належність до "тюркської раси", а в 1944 р. більшості з них вдалося довести свою відмінність від кримських татар. Втім, невелика їх частина, особливо представники змішаних сімей, все одно потрапила під коток...

Справедливості заради зауважимо, що деякі кримські депортації справді вписувалися у тогочасну воєнну традицію. У такий самий спосіб американці інтернували власних громадян японського походження, а в Криму виселяли тамтешніх німців, нечисленних угорців, румунів та італійців.

"Ты виноват уж тем,
что хочется мне кушать"

Який урок можна засвоїти з цієї інформації, та так, щоб він і в наші дні став у пригоді? Очевидний: всі розповіді про те, що ту чи іншу кримську націю депортували за особливо активну допомогу нацистам, - спекуляції. Спробуймо розглянути ситуацію з позиції тих, хто на адресу тих-таки кримських татар повторює: мовляв, самі винні. На секунду змусимо себе повірити у твердження, що принцип колективної відповідальності цілих націй за злочини окремих її представників доречний і в ХХ столітті. Приймемо версію, що колабораціонізм серед тих-таки кримських татар справді був безпрецедентним (що, м'яко кажучи, суперечливо). Все одно не сходиться: адже якщо висилали саме "за погану поведінку", то, виходить, тих, хто "поводився добре", не чіпали б. Але це не так, що стає очевидним на прикладі інших народів Криму. Висилали і тих, хто був відносно нейтральний до окупантів (болгари), і тих, хто їм протистояв (греки), і тих, хто від них постраждав (кримчаки). Могили в степах Середньої Азії урівняли і партизанів, і колабораціоністів, і простих селян, єдина провина яких полягала в поєднанні національності і місця проживання.

Очевидно, що Крим зачищався. Проводилася планомірна й послідовна чистка Кримської АРСР від малих народів, після завершення якої не стало і самої автономії. Через рік після депортацій і через два місяці після падіння Берліна, 30 червня 1945 р., її було перетворено на Кримську область РРФСР. Ще раніше почалося її інтенсивне заселення, що повністю змінило етнічну, культурну, та й економічну картину півострова. Навіть хрущовське добро на повернення депортованих у Крим (за винятком кримських татар) вже не надто виправило ситуацію: повернутися змогли не всі, та й у старих будинках жили нові люди.

Не будемо спекулювати: навряд чи сьогодні можна з певністю заявити про кінцеву мету зачистки. Чи хотів Сталін просто позбутися "неблагонадійних" елементів, чи бачив Крим як звичайну область РРФСР, чи ж тримав у голові якийсь інший план - на кшталт "кримської Каліфорнії"? Цю таємницю він забрав із собою в могилу. Але те, що за депортаціями не стояло ні бажання когось покарати, як про це прийнято було говорити в СРСР, ні бажання когось "захистити від гніву більшості кримчан", як про це іноді говорять сьогодні, - очевидно. Варто лише відвести погляд від вічної суперечки татар, які повернулися, з постсталінськими "колоністами" з російської глибинки і поглянути на долі інших народів Криму.

*Автор використовує термін "кримці" як альтернативну назву кримських татар, щоб уникнути плутанини з іншими татарськими народами, спорідненість яких із кримцями часом досить віддалена, і просить, у свою чергу, не плутати з кримчаками - малим етносом юдейського віросповідання.