Наші предки з Житомирщини. Хто вони і як жили?

Кожному народу або етномовній спільноті хочеться бути дуже древніми. Слов'янам важко змагатися з греками або вірменами у стародавності їхніх етносів, але якщо ваші предки жили, скажімо, на північному заході України, то цілком можливо, що ваше генетичне коріння сягає далекого VII, а то й V століття нашої ери — епохи існування так званої празько-корчацької археологічної культури. Цю культуру нарівні з іще кількома вчені визначили як найбільш ранню незаперечно слов'янську.

Слов'яни тієї епохи не мали писемності та сформованої державності, але залишили археологам артефакти: кераміку, прикраси, предмети побуту, які дозволяють ідентифікувати й датувати культуру, точніше — культури.

Кореспондент ZN.UA поставив кілька запитань старшому науковому співробітнику Інституту археології НАН України Андрієві Скибі. Серед них були й «вічні»: «Хто ми? Звідки прийшли?».

Відповідь виявилася несподіваною для неспеціаліста: слов'янське населення півдня східної Європи — автохтонне. Тобто слов'янська етнічна спільність сформувалася приблизно там само, де проживає понині, за винятком степового Причорномор'я.

Але чому ж такі назви в археологічних культур: празько-корчацька, зарубинецька, київська тощо? Як з’ясувалося, зовсім не тому, що в цих населених пунктах перелічені культури зародилися, а тому, що там уперше були знайдені артефакти, які належать цим культурам.

Бронзовий предмет невідомого призначення

Фото з архіву Андрія Скиби

Зокрема 1950-го у результаті вивчення артефактів, знайдених у селі Корчак під Житомиром, археолог Юрій Кухаренко виділив їх в окрему групу і назвав її корчацькою. Схожу кераміку також виявив неподалік Праги археолог українського походження Іван Борковський. Тому він запропонував називати її празькою. Ось так і отримала археологічна культура, яка була поширена від Ельби і Дунаю до середнього Дніпра, подвійну назву: празько-корчацька. Про неї, найстародавнішу, ми й поговорили з Андрієм Скибою.

— Чи можна празько-корчацьку культуру вважати витоком слов'янства?

— Можу впевнено сказати, що на території Києва знаходять артефакти V–VII століть нашої ери саме празько-корчацького типу. Але їх знаходять також у Польщі, Чехії, Словаччині й навіть на території Берліна. Тоді майже одночасно виникло ще кілька культур.

— У ті часи схід і центр Європи населяли різні народи, у тому числі іранські й тюркські. Чому празько-корчацька та інші схожі культури, які не мають писемних пам'яток, визначаються саме як слов'янські?

— Датування знайдених артефактів збігається з письмовими згадуваннями про слов'ян. Починаючи з VI століття, з'являються згадування про слов'ян у грецьких і латинських джерелах під їхнім власним іменем: словіни або склавени (склавіни). Зокрема про склавінів згадує готський історик VI століття Йордан у своїй праці Getica. В описі поминальної трапези у зв'язку з кончиною правителя гунів Аттіли він пише, що склавіни зробили таку собі «страву». З контексту випливає, що це — поминальна трапеза, як і в значенні цього слова в сучасній українській мові. А пили слов'яни (вони ж склавени, склавіни, венеди, анти) мед. Цілком слов'янська назва хмільного напою. Таким чином, період із V по VII століття можна назвати виходом слов'ян на історичну арену і, можливо, у складі війська Аттіли.

— То чи був у ті далекі часи єдиний слов'янський етнос?

— Треба розуміти, що єдиного слов'янського етносу ніколи не було. Була спільнота споріднених племен, які спілкувалися взаємозрозумілими діалектами. Спільнота ця була досить широка і формувалася на різних етнічних субстратах між степом та півднем зони лісів від басейну Дніпра, включно з його лівим берегом, і до Вісли. Це і є прабатьківщина слов'ян.

— Якщо говорити про празько-корчацьку культуру, поширену на дуже великій території, то чи була вона скрізь однакова, однорідна?

— Ні. Відмінності були істотні. Так, у Прип'ятському Поліссі, де міститься село Корчак, поселення були невеликі, на кшталт хутірків, у яких мешкали одна-дві великі патріархальні родини. А на Дністрі відомі досить великі поселення. Так, у поселенні Рашків-3 на території Чернівецької області знайдено понад 90 осель. Це поселення існувало досить довго: з другої половини V по VII століття. Найбільше зі знайдених поселень празько-корчацької культури — Розтоки. Воно розміщене поблизу Праги. Там досліджено кілька сотень осель. Поліські ж поселення існували недовго, буквально по два-три десятиліття.

Фото з архіву Андрія Скиби

— У чому причина таких відмінностей?

— Це пов'язано з особливостями ведення господарства. На Поліссі застосовувалося підсічно-вогневе землеробство: підсікалися й випалювалися ділянки лісу, які потім засівалися. Коли родючість ділянки виснажувалася, випалювали нову ділянку і будували новий хутір, а попередній покидали. В лісостепу розвивалося прогресивніше, орне землеробство — рік у рік розорювали одні й ті самі ділянки землі так званими ралами із залізними наконечниками. Як тяглову силу використовували коней і волів. Там же й селилися стародавні слов'яни, причому надовго.

— Досить скромний побут, порівняно з Візантією та Римом…

— Сформувалося стереотипне уявлення, що слов'янські культури раннього Середньовіччя дуже бідні. Зокрема гончарного круга вони не знали (хоча попередні культури успішно його застосовували), метали використовували рідко.

Гончарі Празько-Корчацької культури не знали гончарного круга. Усі посудини, виготовлені ними – ліпні

Фото з архіву Андрія Скиби

Однак в останні два десятиліття з поширенням металодетекторів з'явилася багато (на жаль, переважно стараннями чорних копачів) чудових артефактів: бронзових і срібних фібул (застібки для плащів), пряжок від поясів, інших прикрас та предметів озброєння.

Декілька витончених застібок, виготовлених майстрами Празько-Корчацької культури

Фото з архіву Андрія Скиби

Найчастіше це Середнє Подніпров'я і Дніпровське Лівобережжя, де зосереджені пам'ятки близьких до празько-корчацької пеньківської та колочинської культур. Відомі серії знахідок із району Меджибожа на Хмельниччині. Ще раніше було знайдено крилоський скарб (село Крилос поблизу Галича). Чимало деталей костюма та кінської упряжі, наконечників стріл і списів походять із городища Зимне (Волинська область). Ціла серія знахідок візантійських монет VI–VII століть походять із Замкової гори та прилеглих районів Подолу в Києві. Саме на Замковій горі могло міститися найдавніше городище Києва.

— Як були влаштовані оселі ранніх слов'ян?

— Це були невеликі (9–16 кв.м) напівземлянки, вкопані на глибину близько метра. Опалювалися печами без димоходу, складеними з каменю або з глини. Печі мали чималі розміри й займали близько чверті площі всього житла. Такі напівземлянки — свого роду слов'янський бренд.

— Поставимо, мабуть, насамкінець «запитання профана»: на жаль, дуже часто доводиться чути й читати (навіть у солідних виданнях), що трипільці — це «перші українці». Чи причетні до слов'ян, і українців зокрема, представники культури епохи пізньої кам'яної та ранньої бронзової доби (V тисячоліття до нашої ери) — трипільці?

— Трипільська культура не могла бути ні слов'янською, ні українською, в етнічному й культурному сенсах. Вона українська — в сенсі території, на якій була поширена, і звісно ж, залишила тут генетичний слід.

— А ось представники празько-корчацької культури — уже наші безпосередні предки?

— Так. Як і пеньківської та колочинської. Із цим періодом і самим населенням, котре залишило пам'ятки перелічених культур, пов'язаний і початок етногенезу українців.

Більше статей Віктора Конева читайте за посиланням.