Мустафа Джемілєв: "Ця трагедія мене не зламає. Сім'я Февзі — моя сім'я"

Травневе інтерв'ю з лідером меджлісу й народним депутатом України Мустафою Джемілєвим мало бути іншим. Аж ніяк не традиційним "до 18 травня", бо й сам День пам'яті жертв депортації кримських татар видався цього року нетиповим. Градус пристрастей і емоцій підвищувався протягом кількох місяців, підсилюючи протистояння меджлісу як із владою, так і з лояльними до неї "правильними татарами" - своєю опозицією. Глибина рову, проритого сторонами за рік із гаком після приходу в Крим Анатолія Могильова, мабуть, обернено пропорційна тому пагорбу, який був насипаний за Василя Джарти і з якого можна було видивлятися інше кримське завтра. Та всі ці політичні пристрасті починають здаватися несуттєвими й навіть ніби навмисними, коли в будинок приходить смерть. Горе й біда прийшли відразу у дві кримськотатарські оселі. Син Мустафи Джемілєва застрелив Февзі Едемова, який працював у його домі. Сиротами залишилися дві дівчинки - 7 й 13 років, без годувальника залишилися старі батьки. З іншого боку, ми можемо тільки здогадуватися, чого важить правозахисникові й дисидентові зі світовим ім'ям вимовляти слова "Мій син убив людину". Трохи втішає, що немає поки що в цій ситуації політичної й антитатарської істерії. Хоча, зрозуміло, що бажання заякорити непокірливого нинішній владі Мустафу було й нікуди не подінеться, і йдеться не тільки про можливість торгуватися при визначенні долі його сина, якого ще чекає психіатрична експертиза. У міліції поки що немає відповіді на запитання, чи правильно зберігав глава меджлісу свій карабін і боєприпаси? Житло народного депутата можна обшукати тільки за згоди ВР або його особистої. Ні того, ні того правоохоронці на сьогодні не мають.

- Мустафо-ага, ви для себе вже знайшли відповіді на запитання, як і чому сталася ця трагедія?

- Коли син подзвонив мені й сказав: "Батьку, я вбив Февзі-ага. Приїжджай негайно", я подумав - маячня якась. Я був в університеті, де проходила церемонія підписання угоди. Я все покинув, поїхав, по дорозі зателефонував Ахтему Чийгозу (голові Бахчисарайського меджлісу. - Ред.), голові райдержадміністрації Ільмі Умерову і сказав, що в мене вдома щось не в порядку. Приїхав, син розгублений: "Ось, я вистрілив". А чому вистрілив - не може пояснити. "А де зброю дістав?" - "Ось у вас там, у кишеньці, де сейф, я відкрив, ключі знайшов". Річ у тім, що сейф на третьому поверсі, а ключі - у кабінеті на другому, і в мій кабінет можу тільки я заходити. Потім я довідався, що він все-таки заходив туди час від часу - через кватирку. Він каже, що несамохіть натиснув. Карабін з оптичним прицілом - і постріл точно в скроню. Потім пояснював, що він щось уявив. Він часто грається, знаєте, у ці комп'ютерні війнушки.

Проблеми з психікою в нього почалися в 2007-му. Він без мого дозволу виїхав у Таїланд за туристичною візою, працював гідом (добре знає англійську), гроші заробляв. Я б, звичайно, не дозволив. Потім Сафінар (дружина Мустафи Джемілєва і мати Хайсера. - Ред.) мені каже, що в нашого Хайсера якісь проблеми в Таїланді, хтось його утискає. Я з ним зв'язався, він розповів, що заробив скількись там тисяч доларів, а тут російська мафія в нього віднімає, не дає працювати. Я було повірив і вже навіть сказав, що треба виїжджати. Але, добре, здогадався знайти хлопця, теж із Бахчисарая, з яким вони разом поїхали. І той каже: "Мустафа-ага, щось дивне з ним. Він від нас відокремився, дивні речі почав говорити". Я Хайсеру подзвонив, сказав негайно все кидати й летіти сюди, а з цією мафією, мовляв, потім розберемося. Привезли його в Київ, а він геть змарнілий, сам як палка, виснажений. І розповідає, що мало не вся поліція Таїланду на нього полює. І головне: "Батьку, тебе збираються вбити, ти, будь ласка, ніде, крім як удома, не їж. Тільки те, що мама готує". А охороні каже: "Мені залишилося зовсім мало жити, бережіть мого батька, за ним полюють, його хочуть убити".

Ми відразу стурбувалися, де його лікувати. Хотілося за межами країни, щоб не було розголосу... Знайшли в Стамбулі відому клініку, протягом трьох тижнів інтенсивно його лікували. Я й Сафінар були там, щодня приходили. Начебто отямився. При виписці лікар сказав, що в нього психічний розлад і що лікування - це тривалий процес, прописав усе, що йому слід приймати залежно від стану. І потім щороку ми їздили, особливо коли щось помічали. Уже не в клініку, а до психіатра, якого вони самі порекомендували.

- Тобто в Криму він не був на обліку й не спостерігався?

- Та не було в цьому потреби...

- Але була інформація з посиланням на вас, що у Львові Хайсер теж лікувався?

- Ні. Це журналістка переплутала. Запитую в неї: звідки ви взяли про Львів, він ніколи в житті там не був?! А вона каже, що переплутала. Він тільки в Стамбулі був на лікуванні… Розумієте, хлопець народився в Якутії, коли я був на засланні, 1981 р. На його очах кілька разів батька заарештовували, обшуки були постійні, безсонні ночі з матір'ю. І в нього з дитинства була така напруженість, він ніби оборонявся від усіх. Але в сім років він успішно склав іспит у турецьку школу для обдарованих дітей (приватний інтернат для обдарованих дітей у с. Танковому Бахчисарайського району. - Ред.), пройшов тест, його прийняли, і я заспокоївся. Після школи вступив до Стамбульського університету, казав, що все добре. Але потім з'ясувалося, що багато чого не склав, якось втратив інтерес до навчання. І ми його забрали сюди. У 2010-му він одружився. Дівчина прекрасна, і жили добре. Тепер вона з нами.

Февзі як член нашої родини був. Він понад 10 років у нас. Усі будівельні роботи робив і в мене, і в Хайсера. Якщо якась проблема, щось треба відремонтувати - відразу до Февзі. І навіть коли не було роботи, ми щось підшукували, щоб дати йому заробити, бо його сім'я бідувала, а брати гроші просто так він не хотів.

За день до цього Февзі разом із дружиною і маленькою дитиною прийшли до нас, довго сиділи, пили каву. І тут Сафінар каже, що вони розсаду помідорів посадили у дворі в Хайсера, треба було б їх підв'язати. Февзі відповів: "Я підв'яжу. Разом із Хайсером усе підв'яжемо". Справді, вони вдвох працювали. І коли закінчували, залишалося два-три кущі, Хайсер піднявся у ванну й звідти без будь-якої причини...

- А Февзі був іще біля помідорів і тому сидів навпочіпки?

- Так. Тепер багато хто сперечається, як це: три поранення - в голову, руку й ногу...

- То скільки куль було все-таки?

- Одна куля. Бо це карабін, дуже грізна зброя. А куля мало не протитанкова.

- А боєприпаси зберігалися там само, де й карабін?

- Ні, вони мають бути окремо. Але тепер я не можу знайти ключ від місця, де зберігалися боєприпаси. Я взагалі про цю зброю згадував, коли потрібна була перереєстрація, якою займалася моя охорона. Остання перереєстрація була на початку року, і вони всю мою зброю возили, але, кажуть, що начебто патронів там не було...

Учора похорон був. Мені хлопці кажуть, може, не варто ходити - емоції, всі родичі зберуться. Але хай там що - це мій моральний обов'язок. А потім родичі зателефонували й сказали, що мати покійного каже, що Февзі вважав Мустафу-ага найближчою людиною, і вона хоче, щоб молитву перед обмиванням я прочитав. Приїхав, звичайно, очікував усякого, все-таки батько людини, яка вбила. Але, чесно кажучи, я був вражений. Така коректність! Родичі підходять, обнімають... Це наше спільне горе. І я сказав: діти Февзі - мої діти, його батьки - мої батьки.

- Ви також багатьох вразили, Мустафо-ага. Можна сказати, що Хайсер -теж своєрідний мажор, бо син лідера народу, відомої людини, політика, ні в чому не мав відмови. Але я не можу пригадати, щоб була якась трагедія за участі або з вини сина якоїсь відомої людини, ДТП чи навіть навмисний злочин, і не було спроб замовчувати цю тему або згортати розслідування. А ви не тільки не намагаєтеся про щось промовчати, ви раніше за міліцію сказали журналістам, що сталося, а потім приїхали й на похорон...

- Тут треба по совісті. Було б гріхом інакше чинити...

- Мустафо-ага, як зміниться ваше життя після цієї трагедії у вашій сісм'ї, з огляду на те, що ви належите не тільки сім'ї?…

- Я найбільше боюся за дружину. Боюся за сина. А старший син, від першого шлюбу Сафінар, підходить і каже: "Тату, давайте я напишу заяву, що це я стріляв. Хайсер же не може там сидіти". Але так не можна... Взагалі, я був вражений відгуком людей, усі намагаються заспокоїти. Дзвінки з міжнародних організацій, посольств. І наша преса мене вразила. Я вчора вже казав, що одержав інформацію про нібито "вказівку" з Києва подавати в ЗМІ повний негатив щодо ситуації, щоб можна було мене "добивати". Але журналісти не виконують цієї "вказівки" - понад 90% подають інформацію коректну.

- Але в мережі з'явилися коментарі придворних політологів про те, що Мустафа - це "Брежнєв кримськотатарського народу", і після цієї трагедії має піти з посади голови меджлісу. Відповідальність, яку ви взяли на себе публічно за дії сина, що передбачає?

- Ця ситуація мене не зламає. А з посади голови меджлісу я й так збирався йти. Загальновідомо, що на наступному Курултаї буде обрано нового голову. Тому це не може бути розтлумачено, нібито я йду через цю драму - мій відхід запланований набагато раніше.

- Так, це не новина. Але новиною може стати те, що ви знову залишитеся лідером меджлісу, погодившись на вмовляння оточення…

- Ні, я буду, звичайно, поруч, далеко не піду від меджлісу. Для мене головне, щоб система працювала, щоб діяльність меджлісу не залежала від особистості. Бо багато недругів думають, що ось два-три динозаври підуть зі сцени, а потім він стане ручним. Цього не буде. На початку червня закінчуються вибори делегатів Курултаю, але оскільки після підбиття підсумків почнеться місяць Рамадан, думаю, що сесія Курултаю буде в серпні. Що ж до умовлянь, то ми домовилися, що цього більше не буде. Інакше я б не балотувався в делегати Курултаю, а голова меджлісу обирається тільки з їх числа.

- Як називатиметься ваша посада після серпня? Може, з'явиться нова - наприклад, посада голови Курултаю?

- Так, є в нас такі, хто вигадує посади, хочуть мене працевлаштувати. Хтось каже - почесний голова. Але я сказав, що ні на що не погоджуся. Взагалі-то, у глибині душі, я хотів би мати право ініціювати скликання позачергової сесії Курултаю - на випадок, якщо відчую небезпеку, і потрібне буде рішення національного з'їзду.

- Але ви не припускаєте, що зі зміною голови Меджлісу щось зміниться в його політиці й позиції?

- Мене єдине турбує, що спочатку можуть бути проблеми особистісних взаємин.

- Смута в лавах, перетягування канату? Ви когось пропонуватимете з'їзду як свого наступника?

- Я хотів би утриматися від цього, бо це буде тиск. Але я вже, у принципі, озвучив імена. Це Рефат Чубаров, Ремзі Ільясов, ще Ахтема Чийгоза назвав, хоча він навряд чи погодиться, знаючи свій характер. От якби ділові риси Рефата Чубарова і Ремзі Ільясова поєднати в одне… Ільясов - дуже хороший організатор, хоча він не публічний, не виступає, не дипломат. А в Рефата слабкість інша: усе хоче зробити сам, а коли не встигає, спалахує. Я йому казав, що якби в мене був такий характер, як у тебе, Рефате, я б із зони не вийшов. Тобто у мене завдання - сприяти зміцненню нового керівництва меджлісу, і щоб зміна керівництва пройшла безболісно. Не виключаю, що особливо перший час можуть виникати якісь течії, і вони можуть бути дуже жаркими. Тому я далеко від Меджлісу не буду.

- Загалом, це буде дуже умовний відхід?

- Як сказати… Все-таки мій голос буде один із 33.

- Якщо повернутися на кілька місяців назад, до подій, які передували жалобним заходам 18 травня. Спроби опозиції меджлісу провести альтернативний мітинг, що загрожувало провокацією масових заворушень, формування владою свого загону "правильних татар" в особі Ради представників при президентові. До чого в результаті призведе це напруження, зважаючи на зміну керівництва меджлісу? Тобто період нестійкий, як ви самі побоюєтеся.

- Корінь у тому, що Могильов зрозумів, що з меджлісом вони не домовляться з основних питань. Те, про що ми особисто з Віктором Януковичем говорили, і що він потім прем'єру Туреччини Ердогану передав, він хотів би, щоб меджліс був у його команді... І з Ердоганом у мене була особиста розмова. І він казав мені, що, напевно, у наших інтересах та в інтересах нашого народу бути ближче до президента Януковича, який хоче, щоб ми були в його команді. А я йому пояснив: пане прем'єр, я не збираюся хвалитися, але престиж меджлісу як демократичної структури настільки високий, що заради того, аби збільшити десь фінансування або одержати якісь посади, піти в його команду ми ніяк не можемо. Курултай такого рішення не ухвалить, навіть якщо я буду дуже наполегливим. Але я не буду наполегливим. Що ж стосується виборів 2015-го, про які так турбується Янукович, дай Боже, щоб він до 2015-го залишився президентом. Я нещодавно читав у газеті, що в другому турі може перемогти й мавпа...

- Ви не боїтеся це говорити в той час, як ваш син перебуває під слідством?

- Те, що я вважаю правильним сказати, я ніколи не ставлю в залежність від того, які можуть бути наслідки. Що є - те є. Завжди, коли до мене звертаються, я кажу - не Мустафа Джемілєв вирішує, є структура. Дуже багато речей, на яких наполягає Мустафа Джемілєв, не проходять, бо все-таки вирішує Курултай. Доживемо до 2015-го - побачимо. Але в Партії регіонів уже зрозуміли, що ми не домовимося. І нинішня спроба ламати нас через коліно дуже безграмотна. Ці етнічні чистки в органах влади: хоч би хто був близький до меджлісу - звільняти. Якщо знаходять - ставлять з донецьких, а якщо кримського татарина - обов'язково якусь "шістку". Це до того нерозумно й мерзотно, що ще раз переконуєшся, що нам із ними не по дорозі, ми не домовимося. І хоч би що вони робили - одержують зворотний ефект. 18 травня зібралося значно більше людей, ніж торік. Мені посол Туреччини телефонує і запитує, як у нас усе минуло. Я кажу, що дуже добре, хочу написати вдячного листа Могильову. Якби не було його капостей, ми б не змогли стільки народу зібрати.

- А ви не припускаєте, що багато людей за ці десятиліття просто стомилися бути в стані постійної боротьби? Що їм хочеться просто спокійно жити, робити кар'єру, не акцентувати на національному питанні …

- Така категорія людей теж є. Не варто заперечувати цього.

- І ви не думали про те, що Курултай збереже свій авторитет у народу, якщо він буде справді національним з'їздом, тобто надпартійним органом, а його делегатами будуть представники й симпатики різних політичних сил?

- Він і зараз такий. У середньому у виборах беруть участь близько 60% наших виборців. На парламентських виборах у Криму було 48%, а в нас - понад 60%, і це означає, що з'їзду довіряють.

- А тим часом прем'єра першого фільму про депортацію кримських татар була затьмарена двома скандалами. Сутичкою прибічників меджлісу та їхніх опонентів на підході до кінотеатру й витівкою нині вже екс-консула РФ Андрєєва, який, по суті, заборонив запрошеним учням і колегам Амет-Хан Султана дивитися "неправильне" кіно. За вашою інформацією, дії Андрєєва - це була художня самодіяльність, спричинена нереагуванням з боку України на колишні подібні випади, чи він виконував настанову Москви?

- Думаю, що це його тупість. На перегляд фільму запросили учнів Амет-Хан Султана, льотчиків, генералів. Проте найцікавіше, що Андрєєв не дивився цього фільму тільки через те, що він про депортацію, тому й сказав - не йти. Це просто ідіотизм. Зрештою, є закони, ухвалені у твоїй же Російській Федерації, закон "Про реабілітацію жертв депортації", де чітко сказано, що депортації були злочинними. Твоя держава підписала Бішкекську угоду
1993 р., де чітко сказано, що це був злочин.

Але тут іще питання - як Україна відреагувала. У Верховній Раді був день уряду, я підійшов до міністра закордонних справ Леоніда Кожари і кажу: "Леоніде, це добре, що ви зробили заяву, що Андрєєв неправильно висловився. Але ж йому вже не буде спокою. Ми не дамо йому працювати. У нормальних країнах таких людей випроваджують". Він сказав, що в МЗС зроблять усе, що можуть, і ввечері стало відомо, що Андрєєв усе-таки йде. І в мене запитують: чи ми задоволені заявою нашого МЗС, чи ні? Ну, хоч за це спасибі. Хоча, взагалі-то, реакція мала бути іншою. Уявіть собі, що якийсь дипломат в Ізраїлі висловлюється з приводу Голокосту… Здогадайтеся, скільки хвилин він там залишиться? Або, приміром, український дипломат дозволить собі в Росії сказати щось проти росіян… Скільки він там пробуде? Поважають державу, яка обстоює свої права.

Але цікаве також інше. Того дня, коли кримські татари збиралися пікетувати генконсульство, мені зателефонував віце-прем'єр Павло Бураков і попросив, щоб ми перенесли свою акцію… до меджлісу, оскільки біля консульства також збирається проводити мітинг "Русское единство", і в уряді бояться, аби не було сутичок. Я кажу: "Павле, ваші вуха чують, що ви говорите? З якого дива мої співвітчизники прийдуть пікетувати меджліс?! І з якого дива реалізацію своїх демократичних прав ми повинні координувати з тим, що думає всяка шовіністична наволоч? У вас у Криму 12 тисяч міліціонерів - забезпечте порядок. Забракне сил - ми й без міліції забезпечимо". Він іще сказав, що збираються також заяву Радміну робити щодо висловлювань Андрєєва. Я кажу: "Порекомендуйте Могильову, щоб він зробив заяву з приводу своїх публікацій стосовно кримських татар. Вони були навіть іще гіршими, ніж в Андрєєва".