З пенсією по життю

Негайна пенсійна реформа дає Україні шанс стати багатою європейською країною. Зволікання - зруйнує національну економіку вже в найближчі роки. Перетворення казки на дійсність потребує економічного зростання. Але де його взяти?

Пенсійний фонд України зараз виглядає як найбільша фінансова піраміда країни з річним оборотом 252 млрд грн. Те, як вона побудована, нагадує сумно відому "МММ": пенсійний дохід одного покоління фінансується із зарплат наступного. Вся ця "наступність" називається солідарною системою. На сьогодні у тому вигляді, в якому ця система функціонує, вона себе зжила, загрожуючи зруйнуватися в недалекому майбутньому. У Національній комісії з цінних паперів і фондового ринку (НКЦПФР) нагнітають пристрасті, стверджуючи, що до настання моменту критичного розкладання нині існуючої системи ПФ залишилося щонайбільше три роки. Точку неповернення ще не пройдено, але економіка-2014 уже намацала її.

Обсяг щорічних виплат ПФУ досягнув 17% від ВВП. Це - континентальний рекорд за швидкістю проїдання національного багатства (у Греції - 12,6%, Росії - 9,4, Великобританії - 6,7%). Для зростання пенсій у падаючої економіки немає жодних контраргументів. Але не підвищувати пенсії неможливо. По-перше, вони в Україні надзвичайно низькі. По-друге, січнева девальвація гривні неминуче призведе до подорожчання предметів першої та й другої необхідності. Не простягнути руку допомоги бідним, навіть якщо в цій руці буде смішна надбавка в 50–100 грн, влада не зможе - 25 травня президентські вибори.

Ситуацію погіршує демографія країни. 30,8% громадян України - пенсіонери (в Італії - 16,7%, Німеччині - 17,2, Франції - 20%). У результаті в Україні склалася унікальна ситуація: кількість пенсіонерів зрівнялася з кількістю працюючих. Фінансовій піраміді настає кінець. "Ми перебуваємо в зачарованому колі, - резюмує Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку. - Вирішити це можна, тільки якщо держава зміниться".

Докорінні зміни в державі невідворотні. Це одна з вимог Міжнародного валютного фонду - проведення в Україні повномасштабної пенсійної реформи. Вимогу цю було висловлено місією ще в 2010 р.

І хоча вчорашня опозиція, тобто нинішня влада, намагалася реформу скасувати, тепер прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк згодний на все. "Не може навіть стояти на порядку денному таке питання, як скасування пенсійної реформи", - сказав він, відкриваючи своє перше в кар'єрі засідання уряду.
4 березня 2014-го МВФ після тривалої перерви знову в Києві. Тут їх зустрічають не з порожніми кейсами.

План зі зміни держави в частині пенсійної системи розвитку фінансового сектора та недержавних пенсійних фондів (НПФ) запропонували відразу кілька експертів. Якщо з усього задуманого вдасться виконати хоча б половину, нинішнє покоління житиме при капіталізмі. Щоправда, українські реалії, як відомо, завжди привносять свої сюрпризи та корективи в благі наміри й починання. З іншого боку, очевидно, що й залишити все, як є, уже не можна - довго не протягнемо. Отже, підступатися до проблеми звідкись усе одно треба.

Діра великого сорому

Цього року міністр соціальної політики Наталія Королевська, яка вже пішла зі свого поста, обіцяла тричі підвищувати пенсії: з 1 березня, 1 липня, 1 жовтня. Чому напередодні президентських виборів про зростання пенсійних виплат заявляють голосно з телеекранів, а про пенсійну реформу - пошепки в кулуарах, пояснювати немає особливої потреби. Новітня історія України - це низка імітацій перетворень, де політична доцільність є основною.

Підвищення пенсій - це майже євангельська чеснота влади. Проте обраний інструмент - традиційно варварський. Адже тільки через вимивання коштів із реальної економіки та при колосальному навантаженні на держбюджет місія стає здійсненною.

Не від солодкого життя Закон України №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" у статті 20 надає ПФУ право залучати банківські кредити "для покриття тимчасових касових розривів". Крім того, цього року й без того перевантажений соцзобов'язаннями держбюджет планує спрямувати до ПФУ 87,4 млрд грн, з яких 65,3 млрд - дотація на виплату пенсій і надбавок, а 22,1 млрд - покриття дефіциту коштів.

Трансфери з держбюджету в Пенсійний фонд за останні шість років подвоїлися - з
42 млрд до 83 млрд грн у 2013 р. Іншими словами, ПФУ на третину складається з дотацій держбюджету. Держбюджету дотації в ПФУ на виплату пенсій обходяться у чверть його видатків. Три роки тому екс-міністр Грузії з координації економічних реформ Каха Бендукідзе, побачивши бухгалтерію ПФУ, від подиву перейшов на сленг: "Це все. Це кердик". Як казав герой фільму "Кавказька полонянка", "барбамбея кергуду".

Анатолій Амелін, член Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку, часто згадує цю саркастичну репліку грузинського реформатора. Він, як і більшість його колег, визнає, що солідарній пенсійній системі справді настає "барбамбея кергуду".

Щоб уникнути цього неприємного вердикту, у країні має відбутися економічний бум. Наприклад, зрости внутрішнє споживання. Його можна було б стимулювати за рахунок кредитних програм, але при сьогоднішній вартості позикових ресурсів - від 25% річних - це не стимул, а гільйотина. Можна спробувати заробити на експорті. Але в зовнішній торгівлі з 2005 р. торговельне сальдо практично незмінно в довгому мінусі. І кінця цьому тренду не видно. Економіка проїдає саму себе, віддаючи ресурси зовнішнім гравцям.

Ще один фактор зростання - інвестиції. Але поки що Україна частіше бачить спини інвесторів, ніж їхні обличчя. Анатолій Кінах, голова Українського союзу промисловців і підприємців, називає нинішній відплив капіталів безпрецедентним. Як наслідок, для підтримки обмінного курсу гривні в січні Нацбанк України витратив понад 1 млрд дол. із золотовалютних резервів. Сьогодні зрозуміло, що й ця жертва була даремною. Гривня стосовно долара перебуває в падінні, яке дуже нагадує вільне. Офіційний курс НБУ - 9,72 грн/дол., що більш як на 10% перевищує закладений у держбюджет 2014 р. середньозважений курс у 8,5 грн/дол.

Хто винний

Трохи історії. Солідарна система накопичення пенсій, коли працююче населення відраховує соціальний податок на утримання пенсіонерів, прекрасно прижилася в радянській Україні.

Друга світова війна викосила мільйони українців, які повинні були в 1970–1980-х роках вийти на пенсію. На противагу цьому післявоєнне зростання народжуваності в УРСР привело до того, що в ці самі роки кількість молодого, працездатного населення значно перевищувала кількість літніх людей. Ідеальна ситуація для солідарної системи. На одного пенсіонера - чотири-п'ять трудівників. Але вже під завісу існування СРСР народжуваність пішла на спад.

За даними ООН, для відтворення населення необхідно, щоб у країні щорічно на кожну жінку в середньому припадало по 2,1 дитини. Так було в Україні аж до 1970 р.

Потім народжуваність тільки знижувалася та в 2001 р. досягла рекордного мінімуму -
1,1 дитини на одну жінку. "Це найнижчий у світі рівень", - каже Лідія Ткаченко, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. До 2012 р. українки не без допомоги українців вирівняли ситуацію, довівши народжуваність до 1,5 на кожну жінку. Але навіть зараз, з вищим рівнем народжуваності порівняно з початком 2000-х, кількість новонароджених падає. Все тому, що представників покоління у віці 20–35 років (основний батьківський контингент) стає дедалі менше й менше. Народжувати нікому. Паралельно зі звуженням репродуктивності нації відбувається й зростання тривалості життя. "Відсоток тих, хто доживає до пенсії, буде дедалі вищим, і в пенсійному віці люди житимуть дедалі довше", - повідомляє цю деталь української демографії пані Ткаченко.

Якщо додати до цього проблему постійного відпливу з країни трудових резервів, що, за різними даними, становить від 3–
4 млн мігрантів, одержимо картинку, при якій пригадується блискуче застереження колишнього прем'єр-міністра Росії Віктора Черномирдіна: "Ми з вами ще так житимемо, що наші онуки та правнуки нам заздритимуть". До цього все і йде.

У найближчі роки на пенсію почнуть масово виходити представники покоління так званого післявоєнного бебі-буму, народжені в 1950–1960-х роках. Утримувати їх буде нечисленна армія народжених у 1980–1990-х.

У 2013 р. кількість українських пенсіонерів досягла
13,5 млн осіб, а кількість платників єдиного соцвнеску - 13,7 млн. Тобто один працюючий узяв на утримання одного пенсіонера. "При зростаючій економіці, при зростанні зарплат, зростанні продуктивності праці, зростанні кількості робочої сили ця модель, може, була б виправдана, - каже А.Амелін. - В Україні ми маємо абсолютно зворотну ситуацію".

В Інституті демографії спроектували результати існуючих тенденцій до 2050 р. Це, до речі, не дуже далеко. У цей рік нинішні 24-річні українці вийдуть на пенсію. Отже, на той час кількість платників податків, за прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень, знизиться до 12,6 млн, за песимістичними - до 11,3 млн. Кількість пенсіонерів перевищить 15 млн. Тобто на 10 працівників припадатиме 13 пенсіонерів.

"Коли кожне наступне покоління більше за попереднє, тоді солідарна система добре працює, - пояснює Олександр Пасхавер. - Якщо воно однакове, не кажучи вже про те, що менше, то неможливо забезпечити пенсійні виплати".

З цієї причини, нагадаємо, десять років тому, в січні 2004-го, вступив у силу Закон "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який передбачав створення в Україні нової трирівневої пенсійної системи, що включає солідарну (перший рівень) та обов'язкову накопичувальну (другий рівень) системи, а також систему добровільного державного пенсійного забезпечення (третій рівень), основою якої були покликані стати недержавні пенсійні фонди. Що й казати про повноцінний третій, якщо навіть другий рівень за десять років так і не народився.

Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень, стверджує, що накопичувальна пенсійна система (тобто так званий другий рівень) не вирішить соціальних протиріч суспільства й навіть, навпаки, може їх створити.

Передусім тому, що цей рівень передбачає фактично приватизацію частини публічних пенсій. Вищезгаданий Закон "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" надає право власності спадкоємцям на одержання накопичувальної пенсії померлого пенсіонера. У солідарній системі успадковувати можна лише у випадку "втрати годувальника". Оскільки при розвитку другого рівня неминуче скорочуватимуться відрахування до першого, стан фінансів ПФУ незмінно погіршуватиметься.

Крім того, частина коштів накопичувальних фондів переміститься в корпоративний сектор - страховий бізнес, на фондові майданчики та ін. Таким чином, побоюється пані Лібанова, другий рівень поступово вийде з державної опіки. Але гарантії мінімального рівня пенсій за державою збережуться.

За таких умов застрахованим буде вигідно не одержувати до кінця своїх днів пенсію з другого рівня. А забрати її у вигляді одноразової виплати й далі одержувати мінімалку від держави. Це поки що тільки фантазії, але перетворити їх на дійсність не так уже й важко. Фінансові ринки України дуже слабкі. Держконтроль за використанням коштів у НПФ - досить примітивний і поки що дуже далекий від навіть мінімального рівня, необхідного для забезпечення більш-менш надійних гарантій збереження пенсійних заощаджень. І сьогодні це - головна загроза для втілення будь-яких благих і світлих намірів на цьому поприщі.

Та й коштів, які за десять років накопичилися в НПФ, надзвичайно мало - лише близько 2 млрд грн. Цих грошей ледь вистачить їхнім нечисленним вкладникам (а таких на кінець третього кварталу 2013 р. було 588,5 тис. осіб) для виплат мінімальних пенсій упродовж лише одного кварталу. Іншими словами, третій рівень недалеко відірвався від другого, почавши загинатися вже в зародку.

"Без розвиненого фінансового ринку говорити про якийсь другий і третій рівні пенсійної системи не можна", - зазначає Олег Устенко, виконавчий директор міжнародного фонду Блейзера.

Проблема, на думку Ігоря Бураковського, керівника Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, не тільки або не стільки в дефіциті коштів, скільки в дефіциті якісних інвестиційних пропозицій. "Немає фінансового ринку, - каже І.Бураковський. - Мені важко уявити, куди в Україні можна вкласти довгі гроші, з мінімальним прибутком, але з високим рівнем безпеки".

Що робити

Колишнього прем'єр-міністра Ізраїлю Голду Мейєр одного разу запитали, у чому секрет економічного дива її країни. "У нас була секретна зброя, - відповіла вона, - відсутність альтернативи". У цьому сенсі Україна озброєна до зубів: альтернативи немає зовсім.

"Зрештою, із чим ми хочемо зіштовхнутися? З тим, що жодному пенсіонеру взагалі нічим буде платити? - переймається запитанням О.Устенко. - Чи доведеться різати пенсії в номінальному вираженні зовсім скоро, через 5–10 років".

У відповідь на цей глас волаючих НКЦПФР розробила план дій, який презентувала членам уряду - міністрам фінансів, економіки, соцполітики, а також віддала на експертизу в Інститут демографії. Автори проекту розраховують, що в результаті реалізації запропонованих заходів в Україну потечуть інвестиції, фінансовий ресурс стане доступним для бізнесу будь-якого розміру, національні фондові ринки зберуть якісних емітентів, отже, українські пенсіонери зможуть скласти конкуренцію німецьким одноліткам на головних європейських курортах. І кажуть вони про все це цілком серйозно, тому що на піку реформи, за їхніми розрахунками, середня пенсія має досягти 7,2 тис. грн.

Зрозуміло, йдеться про політичну та економічну ситуацію набагато стабільнішу порівняно з нинішньою. Це, так би мовити, післявоєнна реформа, яка покликана перетворити одну з найбільш нещасних економік континенту на швидкозростаючий ринок.

Такий, м'яко кажучи, непомірний оптимізм навряд чи враховує всі особливості української дійсності. Йдеться не тільки та не стільки про політичну кризу, яка переросла в Україні в громадянське протистояння з незліченними жертвами. Йдеться про докризову повсякденність.

"У нас дуже несприятливе середовище для проведення реформ, - визнає Л.Ткаченко. - Якщо у Швеції, хоч би яку реформу проводили, все піде добре, то в нас будь-яку реформу буде зведено до чергового дерибану".

Однак пенсійна проблема в Україні вже набула такої гостроти та актуальності, що пошук шляхів її вирішення давно має вестися в усіх урядових, парламентських, наукових та інших державних кабінетах, що називається, і вдень, і вночі. Тож чому як базову пропозицію для подальших дискусій не розглянути б пропозицію НКЦПФР і не тільки її?

Олександр Савченко, ректор Міжнародного інституту бізнесу, реалізацію своєї пропозиції про накачування економіки грошима радить розпочинати з кардинального скорочення єдиного соціального внеску (ЄСВ становить у середньому близько 40%) аж до 12%. "Потрібно збільшити пенсійний вік, зробити для всіх однакову систему пенсійного забезпечення, і тоді нам вистачатиме 12% ЄСВ", - каже О.Савченко.

А.Амелін пропонує опустити планку до 15%. Теж дуже сміливо. Щоб компенсувати очевидні втрати й без того злиденного Пенсійного фонду, НКЦПФР пропонує зобов'язати спочатку держкомпанії, а потім й інших 15% від фонду оплати праці спрямовувати на накопичувальні рахунки своїх співробітників у НПФ.

Після того, як у НПФ підуть гроші, 70% від цих доходів вони зобов'язані будуть перші п'ять років вкладати в держпапери. Побічний ефект - дохідність ОВДП має впасти з нинішніх 9% до приблизно 5%. Держпаперам доручать фінансувати дефіцит Пенсійного фонду. При цьому 30% від доходів НПФ спрямують у реальний сектор, що простимулює інвестиційну активність, а головне - почне знижувати вартість внутрішніх банківських запозичень.

Наступний інструмент хірургічного втручання в пенсійні накопичення- зміна структури ЄСВ, у якому 86% - це пенсійні відрахування. "Я переконаний, що безболісно можна перерозподілити та переспрямувати 90% до Пенсійного фонду, а в інші, відповідно, менше, - ділиться своїми міркуваннями А.Амелін. - Це додаткові 5 млрд грн на покриття дефіциту Пенсійного фонду".

Після того, як частину ліквідних коштів буде інвестовано в держпапери, потім у якісні квазідержавні та забезпечені держгарантіями папери держкорпорацій, настане черга й корпоративних паперів, а слідом за ними - нарешті ринку акцій. За ідеального сценарію весь цей спектр здатний розгорнутися впродовж найближчих п'яти років. Поява ж перших 5 млрд грн вищезгаданого довгого внутрішнього пенсійного ресурсу здатна пожвавити фінансовий ринок й особливо фондові біржі.

А головне, без фіскального стимулу не запрацює ні третій, ні другий рівень пенсійної реформи. Неможливо змусити платити додатковий податок у накопичувальну систему, зберігаючи інші податі на колишньому рівні.

Махрова маніловщина? Читати про такий "мармелад", коли в країні рвуться гранати, а до гранат тріщала економіка, нестерпно. Очевидно, що реформи потребують політичної тиші та економічної стабільності. Романтизувати реформу небезпечно, тому що її пропозиція збіглася з найгіршим періодом у новітній історії України. Але циклічність життя така, що за найгіршим настає світанок. Має настати.

Приблизно за таким сценарієм був створений цілком успішний проект - Варшавська фондова біржа. Саме пенсійні гроші дали життя цьому східноєвропейському гіганту ринку цінних паперів тоді, коли Польща ще лежала в попелі. Непорівнянному з українським, але все-таки в попелі.

Пенсійна реформа в Польщі стартувала в 1999 р. Відповідно до одного з її аспектів кожен працюючий поляк віком понад 30 років має платити 12,2%, а не 19%, як раніше, у державний пенсійний фонд, а 7,3% перераховувати на особистий накопичувальний рахунок у НПФ (нова норма закону - 2,3%). За перші чотири роки було створено 16 НПФ, які управляли близько 45 млрд злотих (понад 10 млрд євро). Ще через три роки грошова маса зросла до 29,5 млрд євро, а до 2011-го - перевищила 50 млрд євро. В Україні, як ми вже зазначали, місцеві НПФ за десять років зібрали близько 2 млрд грн.

О.Устенко наводить також приклад США, де додаткові відрахування до НПФ заохочуються відповідним зниженням прибуткового податку. Заохочення податковими пільгами як бізнесу, так і населення до накопичення в НПФ - це ще далеко не все, уточнює О.Пасхавер. "Головна проблема полягає в якості державних зобов'язань, у їхній надійності та довірі до них, - каже експерт. - Ми не можемо цього зробити, тому що населення не довіряє державі".

Ще більше українській державі не довіряють портфельні інвестори. На початку лютого рейтингове агентство Fitch понизило довгостроковий рейтинг дефолту України в іноземній валюті з рівня В- (обмежений запас міцності) до рівня ССС (можливий дефолт). За десять днів до них РА Standart&Poor's провело цю саму процедуру, "нагородивши" Україну рейтингом ССС+ (високий кредитний ризик). А вже 21 лютого S&P "упустила" український рейтинг ще нижче - до переддефолтного рівня CCC.

Розставлені навколо українського держборгу червоні прапорці зовсім не означають, що іноземний капітал остаточно охолов до вітчизняного ринку. Надто вже він величезний, щоб його ігнорувати. Це не в останню чергу стосується потенціалу ринку НПФ.

За підрахунками О.Устенка, уже на старті реформи можна залучити приблизно 3 млн українців до накачування НПФ довгими заощадженнями. "Три мільйони - це вже ринок, - робить він висновок. - Це означає, що ти маєш допустити на цей ринок світових відомих страховиків або перестрахувальників. В іншому разі довіри, такої, як до Lloyd's або подібних до компаній, не буде. Іноземці не проти ввійти сюди".

О.Пасхавер пропонує ще один шлях до реанімації ринку НПФ. Оскільки на сьогодні в Україні немає привабливих інструментів довгих капіталовкладень, чому б не дозволити інвестиції в іноземний ліквід? "Це, звичайно, погано, коли зібрані кошти працюють на чужі економіки, - визнає експерт. - Але спочатку можна було б дозволити вкладати в чужі економіки або в чужі валюти".

У разі реалізації цього плану О.Устенко прогнозує великий відплив капіталу з країни. Наприклад, на Варшавський майданчик. "Цього треба боятися", - попереджає він. Але ж на європейських біржах торгуються й акції українських компаній. Вітчизняні НПФ могли б купувати там наші цінні папери. Ця ідея, висловлена журналістом DT.UA, заспокоїла О.Устенка та навіть підказала йому шлях для подальшого аналізу. "З одного боку, ти пожвавлюєш цей ринок, - продовжує експерт. - Я маю на увазі пенсійні фонди. І паралельно ти пожвавлюєш наших виробників, які перебувають у пошуку капіталу за межами власної країни. Коли вони побачать, що є ресурс усередині країни, можливо, вони прийдуть розміщуватися тут".

В інвестиційній компанії "Альтана Капітал" підрахували, що економічний і соціальний ефект від реалізації планів із накачування НПФ довгими грошима з допомогою зниження фіскального тиску на бізнес істотно пожвавить національний ринок цінних паперів.

У цьому місці статті мали б звучати бурхливі оплески. Але вони не звучать. Тому що пропозиція несе великі ризики. Наприклад, відповідно до проекту рівень середніх пенсій з 2020-го по 2035 р. у результаті зростатиме значно повільніше, ніж при нині діючій системі.

Це кисла новина для народжених у 1960-х і 1970-х. Щоправда, потім, з 2040-го відповідно до проекту пенсії мають стрімко піти верх. Це - блага звістка для восьмидесятників і молодше.

Лідія Ткаченко закликає шукати золоту середину та знаходить її в ставці на солідарну систему. Її перевага в тому, що система працює з коліс, скільки зібрали, стільки й роздали. Ахіллесова п'ята інвестиційних грошей у тому, на думку експерта, що вони вилучаються з обороту, і тоді скорочується споживання.

У будь-якому разі, стверджує Елла Лібанова, розмір соціальних виплат завжди залежить від масштабу поточного національного доходу. Це безперечні істини. Питання в тому, як цей поточний дохід без довгих інвестицій збільшити?

Автори запропонованої реформи стверджують, що вже в перший рік реформи через НПФ внутрішній інвестор спрямує в економіку України понад 3 млрд грн, на наступний рік -
12,5 млрд грн, через п'ять років - 63,4 млрд грн (розрахунок у цінах 2013 р.). Тиск грошей знизить вартість фінансового ресурсу для корпоративного сектора з сьогоднішніх 25% річних до 12%. Номінальний ВВП у результаті пенсійної реформи до 2025 р. більш як подвоїться.

До 2050 р., коли сьогоднішні випускники вузів готуватимуться до виходу на заслужений відпочинок, пенсія на 87% складатиметься з виплат НПФ. Її середній розмір - 7,2 тис. грн (у цінах 2013 г). До цього часу держбюджет має забути, що таке дотації в ПФ для утримання солідарної системи. Щоб казка стала дійсністю, всі пазли мають скластися в ідеальну картинку. Але світ далекий від ідеалу, а Україна далека від світу. Тут можливий будь-який сценарій.

Наприклад, зберігається високий ризик не витримати навантаження на держбюджет через різке скорочення ЄСВ. А.Амелін каже, що йдеться про діру розміром у 2 млрд дол. Її він сподівається залатати з допомогою зовнішніх запозичень. "Іноземним інвесторам буде зрозуміло, що ці гроші працюватимуть на реформування фінансової системи в частині пенсійного забезпечення, і це дасть свої плоди", - пояснює член НКЦПФР.

Ще одна слабка ланка реформи - це традиція виплати зарплат у конвертах. Якщо з допомогою зниження фіскального тиску вдасться вивести заробітні плати з тіні хоча б на 40%, можна буде пити шампанське, якщо менше - доведеться пити валідол. Тоді навантаження ПФУ на держбюджет і через 15 років залишатиметься досить високим. Ще важче прорахувати політичні ризики та ризики глобальних економічних криз. Але від цього не застрахована жодна з країн світу.

В остаточному підсумку все залежатиме від температури інвестиційного клімату в Україні. І тут необхідна реалізація ще кількох принципових базових умов, характерних для будь-якої цивілізованої країни, де правосуддя не продане, конкурентне середовище створило всім умови рівних можливостей, а боротьба з корупцією - це не імітація боротьби нанайських хлопчиків, а реальний механізм захисту національних інтересів. Чи здається вам, що ті, хто заступив на посади у виконавчій владі в Україні, здатні реалізувати цю програму-мінімум? Отже, ви оптиміст/реаліст (потрібне підкреслити).

"Капіталізму не вистачає, - резюмує Лідія Ткаченко. - Тоді в нас усе запрацює. Тільки коли ж це буде?".