Що потрібно для українського інвестклімату? Здоровий глузд

Для створення гарного інвестиційного клімату потрібні захист інвестицій і непідкупний суд. На цьому розмову можна не лише завершити, а й навіть не починати. Тема інвестицій в Україну вже років зо два як відійшла на третій-четвертий план, тому що розмови про це стали не так банальними, як тупиковими. Ой, ну про що тут говорити (тут додається короткий матюк)?

Очевидно, що українська влада не тільки нічого не робить для залучення інвестицій - внутрішніх і зовнішніх, не тільки їм всіляко перешкоджає, а ще й щиро вірить, що чинить правильно. І до всіх численних чинників, які вбивають інвестиції на підході, слід додати ще один - відсутність у влади здорового розуму. Дурною їх не назвеш (не тому що страшно, а тому що це не так), але казнокради і бездарні управлінці, в тому числі обрані народом, явно позбавлені знань про те, що їхні нинішні дії завдають країні великої шкоди. Це як зливання у річку відходів виробництва: начебто підприємство працює і заробляє гроші, але й вбиває середовище свого ж проживання, а оскільки риба в річці дохне далеко внизу за течією, то у нас начебто все ОК. Простіше кажучи, здорового глузду в інвестиційній сфері вже не спостерігається. Чи не нагадати владі про те, що тут щось не так?

В одній із областей України працює сільськогосподарська компанія, яку заснували європейці. Вона поставляє продукти найбільшій мережі ресторанів швидкого харчування. Інвестиції опинилися під загрозою - хто міг би подумати - через зруйновану дорогу, котра веде від їхнього господарства до міста. Керівництво компанії просило і благало місцеву владу відремонтувати дорогу, але так нічого й не домоглося. Час спливав, дорога руйнувалася, автотранспорт ставав непридатним, строки доставки продукції збільшувалися і зривалися, замовник починав виявляти невдоволення. Що робити?

Європейці вирішили зробити дорогу власним коштом. Коли місцеве начальство побачило свіженький і рівний асфальт, воно відкрило рота від подиву. Але не тому, що було приємно здивоване. Начальнички сприйняли цю дорогу як акт нечуваного нахабства. І незабаром цю європейську компанію, котра вклала гроші у виробництво в Україні, почала пресувати місцева прокуратура: "Тому що нікому не дозволено будувати дороги особисто!". З точки зору здорового глузду це був безплатний дар іноземного інвестора державі Україна. З точки зору чиновника - це навіть не порушення закону, а посягання на ухиляння від сплати відкотів і хабарів. Нечуваний акт агресії на чужій території!

У цьому місці хтось подумає, що все це брехня і небилиці...

Мені доводилося читати безліч досліджень корупції та інвестицій. І в жодному з них не йшлося про те, що причиною поганого інвестклімату є великі податки. При тому, що в Україні податки справді високі, що їх занадто багато, але розміри ставок майже нікого не хвилюють. В особистих розмовах із керівниками великих іноземних компаній, котрі мають філії в Україні, теж можна почути, що справа зовсім не в тому, що той таки ПДВ становить 20%, і що якби він був 18 чи 15%, усім одразу стало б добре. Один із керівників компанії, відомої в усьому світі, прямо сказав, що він гадки не має, які податки в Україні, і що його це турбує в останню чергу - з податками розберуться його українські менеджери. Гірше інше - він не може планувати свою роботу в нашій країні більше, аніж на півроку чи рік. Протягом цього часу обов'язково щось буде поставлено з ніг на голову, після чого всі плани, всі розрахунки, всі тактики і стратегії полетять під три чорти. У тому числі і з цієї причини року десь 2009-го західна компанія, яка виробляла в Україні будматеріали, на прощання не полінувалася і витратила невелику суму грошей, щоб гучно оголосити через ЗМІ: "Ми залишаємо Україну. Прощавайте". Чому, що сталося, як же так?! Може, криза винна?! "Ні. Зає...ли".

Іноземні компанії, котрі ще від нас не пішли, втрачають своїх менеджерів, яких ми називаємо експатами. Начебто не XVII століття надворі, але відрядити менеджера, скажімо, з Франції до наших країв усе ще сприймається, як заслання до Сибіру. Бізнесмен, з яким ми часто обговорюємо українські події, знає випадки, коли безнадія змусила успішних менеджерів піти зі своїм компаній, щоб не працювати тут. Їхні дружини ставлять ультиматум: або я, або вона (Україна).

Зазвичай у пресі таких випадків не описують. А коли таке і трапляється, то доводиться обходитися без згадування імен і назв, як це роблю зараз і я. Від того можна нарватися на звинувачення у вигадуванні. У такому разі можна поговорити мовою статистики: офіційною та незалежною. З якої почати?

Почнімо з офіційної. Саме вона, як багато хто справедливо вважає, мусить брехати, як "сивий мерин", тому що "злочинна влада" завжди бреше. Це правда, що бреше, і, згідно з останніми даними Національного банку, в першому кварталі 2013 р. (свіжіших даних поки не опублікували) капітальні інвестиції в Україну зросли на 3% (див. табл.). Галузі, в які потекли гроші, такі: сільське господарство - 10%, промисловість - 47, мистецтво, спорт і сфера відпочинку - 6,7, операції з нерухомістю - 1,9%.

А де і на скільки інвестиції впали? Тепер перед кожною згадуваною цифрою поставте знак "мінус":

- будівництво - 0,3%;

- торгівля - 20,2%;

- транспорт - 52,6%;

- готелі та громадське харчування - 28,9%;

- телекомунікації - 7,6%;

- банки та страхування - 8,1%;

- наукова і технічна діяльність - 74,6% (не забуваємо, що це "мінус");

- освіта - 49%;

- охорона здоров'я - 7,7%;

- інші види послуг - 79,7%.

Звісно, тут йдеться про капітальні інвестиції не лише приватні, а й державні. Що не заважає нам зробити висновок і про скорочення видатків держбюджету (прихований секвестр), і про скорочення витрат приватного сектора, і про те, що все це разом можна назвати економічною кризою. Та не тільки, це ще й криза інвестиційна. Торік цифри із переважної кількості галузей, перелічених вище, були додатними, а загальне зростання капінвестицій становило не 3%, як зараз, а 22,4%. Що теж небагато. Але тенденція така, що тепер стає тільки гірше.

Неофіційна статистика відображає такі ж тенденції. Індекс інвестиційної привабливості, що його складає Європейська бізнес-асоціація (штаб-квартира розташована в Києві), в першому кварталі 2013 р. впав до історичного мінімуму з 2008-го (кризового) і становить 2,12. У другому кварталі 2011 р. індекс зростав і сягнув максимуму - 3,49. Після затяжного зростання почалося стрімке падіння.

Збільшення цього індексу, котрий складають на основі опитування бізнесменів, пояснювалося значною мірою хорошими очікуваннями інвесторів. Наприклад, позитивними сигналами вони вважали зниження податку на прибуток, обіцянки повертати ПДВ вчасно тощо. Але щойно інвестори побачили, що легше від цього не стало, що в уряду вже вичерпано всі ідеї щось відреформувати, тут вони і скисли. Надії вже нема - немає жодних сигналів, що щось змінюватиметься в кращий бік.

Ще у 2011 р. серед інвесторів знайшлися аж 18%, які український інвестклімат вважали абсолютно привабливим, але цього року таких просто нема. 2% вважали два роки тому, що інвестклімат в Україні взагалі ніякий, а сьогодні так думають 43%, чого не було за минулі п'ять років жодного разу. 85% опитаних інвесторів заявили, що в Україні нема жодних змін на краще, і лише 1% побачили позитивні зміни.

У порядку зменшення наведу чинники, які викликають найбільше занепокоєння інвесторів:

- зростаючий адміністративний тиск;

- критична економічна та політична ситуація;

- корупція і відсутність судової системи;

- зростання податкового тиску;

- зростання митних зборів і зростання їхніх ставок;

- авансові податкові платежі;

- інфляція;

- віддалення перспективи євроінтеграції;

- рейдерство на користь правлячої верхівки (!);

- зменшення обсягів споживчого ринку;

- погані дороги (!);

- погіршення інвестиційного законодавства.

Отже, серед 12 чинників, які свідчать про поганий інвестклімат, судова система опинилася не на першому місці, і вперше тут з'явилися погані дороги. Вони ніколи не були хорошими, але 2013-го вони стали причиною скорочення інвестицій в українську економіку. Неймовірно. Абсурд. Немислимо. Але так є.

І ще один чинник, який міг бути притаманний країні з правителем-канібалом, наприклад, але аж ніяк не державі в центрі Європи, - у нас правляча верхівка займається забиранням чужого бізнесу. Так-так, це не новина, але це стало причиною того, що в цю країну привозити гроші і вкладати їх у цю економіку загрожує збагаченням тієї самої верхівки, скажемо прямо - Сім'ї, синків і просто розбійників.

Справедлива судова система, про яку йшлося на початку і яка теоретично могла б стати захисником інвестицій, залишається дуже затребуваною. Але звідки ж їй узятися, якщо є чинник Сім'ї? Не буде її. І не буде її не лише тому, що вона - ненажерлива тварина, а тому що ця тварина позбавлена здорового глузду, який повинен був би подати сигнал про те, що з таким підходом до управління країною інвестицій може й зовсім не бути, а без них - і всього іншого.

2008-го іноземні інвестиції в Україну перевищили 8 млрд дол., цього року уряд очікує 4 млрд дол. Хтось може сказати, на чому ґрунтується такий оптимізм? Не на розсудливості так точно.