Як звичайно — це скільки?

Отже, вибори відбулися, політика скінчилася, почалася знову економіка. Звичайна економіка зі своїми звичайними проблемами — і звичайними цінами. Тобто ми знову про рідне: є ідея, до того ж підказана.

Порядних платників податків досить часто діймають сумніви щодо того, чи сподобаються їхні ціни податківцям і чи будуть при перевірці ціни продажу вважатися прийнятно високими, а ціни придбань — прийнятно низькими. Бо якщо не сподобаються й не будуть, то у разі більш як 20-відсоткового різночитання прийнятності станеться (з ініціативи податкової через суд) істотне донарахування ПДВ — чи то через збільшення оподатковуваної продажної ціни до рівня звичайної, чи то через зниження податкозменшуючої закупівельної ціни — також до звичайної. У випадку ж, коли контрагент — фізособа чи особа, яка для цілей оподаткування зветься пов’язаною, а також коли має місце бартер чи якась інша екзотика, донарахування при ціні, визнаній «незвичайною», можливі і з податку на прибуток, причому в таких ситуаціях податкозбільшення — і з ПДВ, і з прибутку — відбуватимуться навіть при менш як 20-відсоткових відхиленнях, тобто незалежно від «ступеня незвичайності».

При цьому чесний платник зовсім не збирається обманювати державу й «не таку» ціну може встановити або прийняти від контрагента просто через незнання — бо не має інформації. Особливо — коли це стосується ціни придбання того, що купується не дуже часто, або при продажу чогось не дуже профільного або просто при купівлі-продажу чогось новенького.

До того ж знати звичайну ціну платникові податків (хоч юрособі, хоч фізпідприємцю) потрібно не тільки для цілей оподаткування (хоча й для цього теж), а й просто з точки зору грамотного ціноутворення. Бо залежить ціна зараз не стільки від собівартості (яка, звичайно, є прогнозованою), скільки від ринкової кон’юнктури й цілого ряду ускладнюючих факторів, із прогнозованістю яких набагато гірше.

Плюс — слід врахувати явну невизначеність щодо того, що саме із цього всього в податковій захочуть визнати, а що — не захочуть.

Таким чином, надзвичайно затребуваною (і тому добре оплачуваною) виявилася б послуга (якби її хтось надавав) із кваліфікованого експертного визначення звичайної ціни для тієї чи іншої конкретної ситуації.

Бо величезний пункт 1.20 закону про оподаткування прибутку підприємств (на який у своєму 1.18 посилається й закон про ПДВ і який фактично діє також для цілей податку на доходи фізичних осіб — через згадування в п/п. 4.2.9 «е» відповідного закону «звичайних знижок») дозволяє визначити звичайну ціну в надто широкому діапазоні. І нема ні найменшої впевненості в тому, що податкова з таким діапазоном (або з будь-якою цифрою в його межах) погодиться й не подасть до суду на платника, який надто буквально зрозумів закон. А в суді вже багато що залежатиме від ціновідчуття судді.

Тим більше що процедури, встановленої законом (!) для звичайноцінових донарахувань за непрямими методами, до якої апелює цей 1.20 (в 1.20.10), досі немає!

Ну а з урахуванням наказу ДПАУ від 31.12.2009 р. №756 (маємо на увазі п.3 затверджених ним змін до Методичних рекомендацій) до суду може й не дійти. Оскільки податківці дозволили собі надсилати платникові «лист-пропозицію щодо самостійної сплати розрахованих (податковою) із застосуванням звичайних цін податкових зобов’язань», що для багатьох сумирних платників, які дороги до суду не знають і сваритися ні з ким не бажають, буде рівнозначно «листу-вказівці».

Тож експертне визначення звичайних цін до перевірки, а не за її підсумками (а ще краще — на етапі формування ціни чи обговорення договору з контрагентом) було б дуже доречним. Ясна річ, за умови, що:

— податківці таку експертизу визнаватимуть (про що має бути підписаний якийсь спільний документ із відповідними фірмами-експертами);

— факт замовлення такої експертизи не оприлюднюється;

— її результат аж ніяк не зобов’язує платника застосовувати розраховану ціну (має бути лише оплата проведеного розрахунку);

— гарантією об’єктивності стане комплекс антикорупційних запобіжних заходів — наприклад, положення про позбавлення права надавати цю розрахункову послугу після першого ж програного в суді спору, під час якого «розрахункова продукція» (розмір обчисленої звичайної ціни) буде визнана неякісною.

Певну паралель — але без зобов’язалівки! — можна тут провести з уже існуючими організаціями оцінювачів. Тільки їхні послуги потрібні не всім і рідко, а от звичайні ціни корисно знати всім і завжди — щоб на споконвічне «Ану, яка у вас ціна?» можна було, нарешті, чемно відповісти: «А яку вам треба?»