Жертви банків

Ніколи принципово не уникаю розмов із розгніваними групами, готовими розірвати будь-кого, а депутата особливо. Ані коли виходив до тих, кому банки-банкрути не повертають грошей, ані коли йшов прямо в юрбу трохи озвірілих валютних позичальників.

Ця друга зустріч з народом запам'ятається надовго. Запитання, навіщо брали кредит у валюті, маючи дохід у гривні, яка на той час уже встигла знецінитися утричі до початкового курсу й нічого хорошого на майбутнє не обіцяла, зустріло дружну відповідь "Ганьба!" - у сенсі ганьба мені, що таке запитав.

Заодно поцікавилися, скільки мені платять банки за такі запитання і як я можу дивитися людям в очі. Пролунав також заклик повісити мене на дереві, який зустрів гучне схвалення, і запитання від однієї з валютних позичальниць, як їй прожити на зарплату 900 грн. Виявляється, такі теж брали кредит чи то в доларах, чи то у франках! Самих доларів, як і франків, ніхто, звісно, не одержував, але фіксувався кредит саме в них…

"А як можна було інакше купити машину?" - звучало так упевнено, наче вся країна була зобов'язана забезпечити машинами всіх, хто грошей ще не мав, а машину вже хотів.

Для розмови з юрби мені виділили юриста, яка відмовилася визнавати цю заборгованість для банків дебіторською. Я запитав: "А що, кредиторська?". "Ні, - відповіла мені юрист, делегована юрбою. - Ніяка!".

На такому рівні йшов діалог. Усі вимагали дозволити розрахуватися за курсом 5,05. Я несміливо запитав дозволу перерахувати хоча б на зростання зарплат відтоді. Отут і почалося.

- Яке зростання зарплат? Та це провокатор з іншої країни! У нього й костюм імпортний! У мене 15 років зарплата тисяча гривень! П'ять-нуль-п'ять! П'ять-нуль-п'ять! Сьо-го-дні! Гань-ба! (Останнє було, звісно, мені, як і "На дерево!".)

Я все ж таки насмілився запитати, як банки, що пробачили частину кредиту, самі повертатимуть гроші своїм вкладникам. Чи не вийде, як із "Дельта-банком"? - Ви не змішуйте одне з іншим! Не треба нас зіштовхувати лобами!

А чому, власне, не треба?

Чому ті, хто терміново при зарплаті 1000 грн хотів машину, не думаючи, як погашатиме кредит, зафіксований у швейцарських франках, тепер із сокирою в руках войовничо добиває залишки банківської системи, не маючи ні грошей, ні бажання погашати взяті на себе зобов'язання ("Нас змусили!"), і ті, кому самі банки не повертають грошей, у тому числі й через таких валютних позичальників із зарплатою 1000 грн, скаржаться ОКРЕМИМИ юрбами, а не разом?

Нехай перші (які втрачають людську подобу просто на очах) розкажуть другим самі, без мене, про 5,05.

А месидж щодо того, що повернення грошей може бути замінене юрбою і горлом, розумні зрозуміють. Як і те, чи варто довіряти гроші настільки добрій і полохливій системі, яка легко їх розбазарить і навряд чи поверне.

Щоб такого послання уникнути, при підготовці знаменитого законопроекту № 1558-1 до другого читання треба передбачити, що зобов'язання, перераховані за відправним (5,05) курсом в національну валюту, мають не просто погашатися з відсотками для інвалютних зобов'язань, відсотки за якими значно нижчі відсотків за кредитами нацвалютними, а інакше:

- або сплачуватися з урахуванням фактичного індексу середньої зарплати за час кредиту на момент кожного погашення (він значно нижчий і індексу курсу, і індексу інфляції);

- або просто із заміною відсотків інвалютних на відсотки, які на момент кредиту надавалися за гривневими зобов'язаннями.

Тоді при курсі 25 можна зараховувати в національній валюті те, що було взято при 5,05.

І, звісно, без дикого "совка" щодо необхідності враховувати при поверненні (!) рівень кредитоспроможності. Якщо йдемо на таку попсу, то не треба було змінювати устрій.

Кожен із двох запропонованих вище порядків суттєво суми не змінить, для більшості кредити все одно виявляться давно погашеними, але це буде більш виразно й справедливо, а головне - зі значно реальнішими шансами на остаточне проходження у ВР, ніж сьогоднішній варіант закону.