Потрібні нові підходи

Війна війною, але завдання ставити інтереси народу понад усе ніхто не скасовував. Навіть у воєнний час, коли він (народ) усе одно споживає не вітчизняне (хіба лише те, що можна з'їсти, випити або викурити), а китайське, підприємства ж наші працюють тільки один на одного (доходи одних дорівнюють витратам інших, а сумарний податок - нульовий) без кінцевого споживача, поки випадкова народна копійчина біжить не до них і навіть уже не завжди в Китай (це хоча б давало роботу торгівлі та інфраструктурі), а в обмінні пункти. З усіма відповідними наслідками.

Виходить, потрібні нові рішення.

1. Податкові зміни: щоб і держава не постраждала, і платникові полегшало

Уже давно ніхто не вимагає зниження податкових ставок. Коли держава заганяється в глухий кут, важче стає всім, тому що з глухого кута вона поводиться, як з глухого кута. От знизили на 28% ставку податку на прибуток (замість 25 стало 18%, тобто зменшення на 7 відсоткових пунктів, але у відсотках - на 7/25 х 100 = 28%!) - і кому полегшало? Просто держава, якій зібрати треба в абсолютних цифрах більше, ніж раніше, тепер викручує не лише руки, а й усе інше, до чого дотягується.

Тож хочемо не знижень (про ЄСВ - розмова особлива), а пом'якшення, адекватності, часом - просто ясності.

1.1. ПДВ-рахунки: ніякої першої події

Якщо вже скасувати електронні ПДВ-рахунки держава не бажає і вимагає різкого відволікання обігових коштів (до яких підприємства за 22 ПДВ-роки вже звикли) швидко й одразу, то треба хоча б скасувати правило першої події.

Віддавати ПДВ миттєво, не чекаючи строку оплати, - це вже саме по собі лихо досить страшне й порівнянне для багатьох за руйнівною силою з воєнними діями. Але віддавати при цьому ще не отримане - тільки через те, що без передоплати відвантажили (наприклад, покупцеві-монополісту, який інакше не візьме взагалі), - це дикість, нонсенс і грабіж.

Тож ПДВшні обов'язки/права мають виникати не за відвантаженням/оприбуткуванням, а виключно за оплатою. Інакше з
1 липня всі завиють.

Не скасовуючи першої події формально, можна скасувати її ну хоча б для електронного ПДВ-адміністрування: вимагати включення до реєстру (з відповідним грошорезервуванням) лише тих податкових накладних, які відповідають уже отриманим оплатам.

Тоді логічно за скаргою покупця, що здійснив оплату, й після перевірки продавця давати першому право на податковий кредит, а з рахунку другого просто списувати відповідний ПДВ, щоб і невинуватий не страждав, і кара була не раніше одержання грошей.

Заодно й відшкодування вираховувати з податкового кредиту не просто заявлене, а фактично отримане, щоб не виходило, що, мовляв, ми відшкодуємо вам колись, а поки що вже зараз вносьте вдруге.

Буде і справедливо, і не так боляче. Якщо вже держава бажає ПДВ-рахунки все ж таки мати, щоб забирати ПДВ одразу, а чекати, як раніше, уже не хоче і, ріжучи золотоносну курку, вимагає яєць одночасно з м'ясом.

Зазначу лише: то є щастя, що напасть таку хоча б відклали. Адже збиралися запровадити її з 1 січня, а ні рахунки, ні система, ні інструкції не готові досі.

1.2. ЄСВ: скасувати "диференціацію не туди"

Плутана диференціація ставок ЄСВ не лише складна, а ще й несправедлива.

Так, ризикові види діяльності пов'язані з великою захворюваністю, через що "нещасний" соцстрах начебто повинен мати за ними більший норматив. Але ж там до пенсії доживають рідше і живуть на ній менше! Отже, пенсійний норматив треба за тими ж ризиковими зменшити, а його питома вага в ЄСВ незрівнянно вища за питому вагу в ньому ж нещасного "нещасного" соцстраху!

Тобто диференціація ставок, якщо говорити загалом, іде в протилежному до правильного напрямку! Чи не логічніше тоді її зовсім скасувати?

Зібрали все докупи, а держава нехай сама вже ділить, не обтяжуючи цим платників! Буде і простіше, і менш несправедливо.

Що ж стосується компенсаторів реального зниження ставки ЄСВ, то я на вихід із "тіні" особливо не покладався б. Вирішення бачу в іншому: недержавні пенсійні фонди, які працюють поки що за принципом фінансових пірамід, мають бути зобов'язані державою, що їх ліцензує, нести відповідальність не тільки перед майбутніми пенсіонерами, але й - у межах зібраних коштів - перед уже сьогоднішніми. Як і сама держава, яка несе цю відповідальність узагалі без будь-яких меж.

А майбутнім - з майбутніх надходжень. За тією самою аналогією. Інакше нічого не вийде.

1.3. Індивідуальні податкові роз'яснення: заборонити - як корупційну ганьбу нації

Уже за четвертого президента я не можу домогтися скасування вкрай ганебних положень (сьогодні вони в 52.2 і 53.1 Податкового кодексу) про індивідуальний характер податкових роз'яснень, не затверджених наказами як узагальнюючі консультації для всіх. Тобто для більшої маси роз'яснень, для переважної їх кількості діє, як і раніше, бандитський принцип "не ви його оплачували/одержували - не вам його й танцювати".

Ах, роз'яснення було з урахуванням конкретних особливостей і конкретної специфіки?

Однак, по-перше, знаємо ми цю специфіку й почому вона; по-друге ж, треба, виходить, просто відобразити всю конкретику в листі, щоб скористатися могли тільки аналогічні, а не геть усі. Однак для аналогічних-то він в такій само ситуації має працювати теж, а не тільки для адресатів, які персонально проплатили потрібну відповідь!

А то вже доходить до анекдоту: аудитори запитали в податкової, одержали письмову відповідь, розповіли клієнтам, ті послухалися - і потім були оштрафовані! Тому що відповідь була спрямована, бачте, не їм особисто, а їхнім аудиторам!

Кінець світу в окремо взятій країні. З окремо взятими фірмами, яким офіційно - згідно з Кодексом! - можна те, чого іншим у тій самій ситуації не можна.

Попутно - про аудиторів. Зараз податковий облік обухоблікували - і в частині податку на прибуток, і в частині визначення собівартості для ПДВ-цілей. Податківці ж, і це не секрет, у бухобліку, як правило, нічого не розуміють, це окрема спеціальність, якої треба окремо й довго вчитися. А перевіряти - мають право.

Може, є сенс законодавчо дозволити такі перевірки аудиторам? Ну, хоча б кожній аудиторській фірмі - до першої помилки. З початковою довірою до них податківців і паралельним вибірковим контролем.

2. Соціальні сертифікати для незаможних: штучний попит в обмін на стабільність цін

Роздати допомогу найбіднішим, через них новим попитом на вітчизняне завести економіку, паралельно сприяючи законній сплаті податків і вбиваючи бажання ходити в обмінні пункти - для всього цього, причому без інфляції з девальвацією (!), і пропонуються соціально-податкові сертифікати. Недогроші для бідної країни XXI століття, що розвивається. Напівповноцінні грошозамінники обмеженого застосування.

Отримувати їх час від часу мають представники встановлюваних державою соціально найбільш незахищених категорій. Витрачати - тільки на оплату вітчизняних товарів/робіт/послуг. Приймати - ті, хто добровільно виявить заради зростання продажів таке бажання і продавати за такі сертифікати погодиться без зростання цін.

Підприємства, які прийняли їх в оплату, зможуть ними оплачувати іншим суб'єктам підприємництва вже їхні вітчизняні товари/роботи/послуги, а ті - аналогічно і т.ін. Заодно можна дозволити ними сплату податків, можливо, у певних межах.

Держава, отримавши ними податки, ними ж буде розраховуватися за держзамовленнями - на знову ж таки добровільній основі. Або - знову роздавати найбіднішим.

Заодно держава зможе розраховуватися ними з банками за валюту з обмінних пунктів. Щоб кожен, хто її навіщось купив і тепер хоче продати, одержував відсотків двадцять належної гривні саме такими сертифікатами на купівлю вітчизняного.

Якщо справа піде, ними можна буде видавати на добровільній основі якусь невелику частину приросту (тільки приросту!) зарплат і/або соціальних виплат. Щоб не все йшло Китаю або обмінним пунктам. Але це - якщо вийде.

Ті, хто приймати таке нове щастя не захоче, втратять у попиті - порівняно з тими, хто захотів, тож їм теж буде не до зростання цін: тут втрачений попит треба відновлювати, а не ціни збільшувати.

Припливу в обмінках сертифікати не дадуть: їх там приймати не можна, а зекономлені завдяки ним кошти опиняться у найбідніших, яким не до обміну.

Усім спасибі, треба хоча б щось із цього швидко робити.