ПРОКАЖЕНИЙ БАНК?

Приїхавши до Києва на три дні, куратор Центральної Європи в МВФ Джон Одлінг-Смі змусив владу повернутися до проблеми кризового банку «Україна». Уряд утретє пообіцяв її вирішити. Крайній термін встановлено — 1 липня. Швидше за все, ці п’ять місяців влада витратить даремно. Ніхто не хоче закривати банк, де зберігають гроші 1,7 млн. чоловік. Водночас ніхто не виявляє бажання його «вилікувати». Його вважають за краще не чіпати. В результаті один із найбільших банків країни може гучно й болісно розвалитися.

Банк «Україна» зіштовхнувся з великими проблемами 1998 року. За офіційною версією банку, він, услід за тодішнім урядом, став жертвою російської кризи. За оцінками експертів, проблеми банку виникли через його ж менеджерів. Взагалі «Україна» виховала багато великих банкірів і чиновників. Віктор Грибков очолює Ощадний банк, Ігор Францкевич — Raiffeisenbank—Україна. Ігор Мітюков працює міністром фінансів, а Віктор Ющенко — прем’єр-міністром. Однак статус кузні кадрів приніс самому банку проблеми. Забезпечуючи управлінцями інших, він залишив їх надто мало для себе. Жоден його голова правління не пішов на підвищення. Усі зазнавали невдач, десантуючись у маленькі банки або на нижчі посади.

До всього, від радянських часів «Україні» залишилася дуже небезпечна клієнтура — сільськогосподарські підприємства. Розбещувані урядом з одного боку й обплутані бандитами — з другого, аграрії дуже погано платили по кредитах. Разом зі злодійством менеджерів це зіграло з «Україною» лихий жарт. На межі весни-літа 1998 року банк почав втрачати платоспроможність і зазнавати збитків.

Спочатку на той час другий за величиною банк виглядав трохи хворобливим. У ньому відмінно були поставлені операції на фінансовому ринку та міжнародний бізнес. Йому довіряли фізичні особи, і його акції хотів купити ЄБРР. Банк був занадто великим, щоб не отримати підтримки влади. Здавалося, варто підтягнути кредитні й аналітичні напрями, які трохи непокоїли, — і все буде гаразд. Відповідальний за початок кризи голова правління Віктор Кравець пішов у Національний банк. Його з антикризовою програмою замінив заступник голови Дмитро Гриджук. НБУ підтримав нове правління, дуже швидко відкривши «Україні» стабілізаційний кредит на
150 млн. гривень. Гриджук пообіцяв, що банк одужає.

Однак нова команда виявилася слабкою. Вона не тільки не нейтралізувала хворобу, а й дала їй можливість ускладнитися. 1998 рік «Україна» закінчила з величезним збитком — 123 млн. гривень. Ще грізний, але вже нестійкий банк атакували конкуренти. Кожен із шести інших найбільших банків відрізав по частині пирога. Кращі клієнти йшли, збільшуючи проблеми. Слідом за ними йшли професійно підготовлені службовці, не витримуючи відчуття безперспективності й падіння зарплат.

Зрештою, слабкістю банку скористалися його боржники. Один із них — очолювана народним депутатом Володимиром Сацюком група «УкрРос» викупила в уряду 13% акцій «України», ставши таким чином найбільшим акціонером банку. У травні 1999-го Сацюк змінив на посаді голови ради банку Віктора Ситника. Через місяць із банку було звільнено трьох заступників голови. Через два Сацюк звільнив Гриджука, призначивши на його місце заступника голови Петра Михєєва.

Час Сацюка став для «України» дуже спірним періодом. Спочатку він вдихнув у банк оптимізм. «Україна» відчула, що вперше від радянських часів у неї з’явився господар. До цього акції банку були розпорошені, тобто банк був нічиїм, що, у принципі, розкладало керівництво. Сацюк, який прийшов з аграрного бізнесу, був набагато сучаснішим і агресивнішим за Ситника. Того підтримував Олександр Ткаченко, який уже почав здавати позиції, тоді як Сацюку протегував Олександр Волков, що допомагав Президенту переобиратися. Нові зв’язки дозволили банку розпочати погашення проблемних кредитів. «Україна» посилила внутрішню дисципліну, спробувавши взяти за горло керівників регіональних дирекцій. Вона провела стратегічно важливу реформу філіальної мережі. В результаті другу половину 1999 року банк закінчив навіть із невеликим прибутком. Щоправда, збитки першої половини висіли каменем, і в цілому рік приніс мінус 96 млн. гривень. Разом із 120-мільйонними збитками 1998 року він зжер капітал банку. Йому вже були потрібні не лише нові технології, а й нові гроші.

Сацюк їх не дав. Окремі джерела стверджують, що він від самого початку прийшов у банк, щоб не повертати йому боргів своїх компаній. Інші кажуть, що він просто не розглядав «Україну» як центральну частину свого бізнесу і не міг робити на неї ставку. У кожному разі, на початку минулого року ситуація знову стала погіршуватися. Перший квартал приніс 44 млн. гривень збитків. Після цього до приватного банку посилилась увага влади.

Тривогу забив Міжнародний валютний фонд. Його експерти попередили Кабмін і Нацбанк, що крах банку, який обслуговує 1,7 млн. фізичних осіб і понад 200 тис. корпоративних клієнтів, — це страшно. МВФ зажадав від влади взяти ситуацію під контроль. Весна-літо пішли на переговори, а у вересні Національний банк запровадив в «Україні» тимчасову адміністрацію. Головою адміністрації призначили лідера Індексбанку Віктора Тополова. Цей банкір із хорошою репутацією, який, щоправда, ніколи не працював у великому банку, пообіцяв вивести «Україну» із збитків протягом року. Після цього настала пауза, і вже чотири місяці «Україну» покрито не дуже райдужною запоною таємничості.

Щось Тополову вдається. Збитки банку в четвертому кварталі становили приблизно 8 млн. гривень проти 88 млн. за січень-вересень. Банк зміг повернути більшу частину кредитів, виданих селянам під посівну-2000. Однак це локальні успіхи. «Україні» потрібні вливання грошей, новий персонал і хороший план за потужної підтримки НБУ та уряду. Поки що є лише план. Все інше тимчасова адміністрація сама знайти не в змозі, а влада боїться братися за банк.

Експерти НБУ надто недосвідчені. За десять років роботи Нацбанку жодного разу не вдалося врятувати бодай один великий банк. Тому починати з «України» дуже ризиковано. В уряді банківських санаторів немає взагалі, бо й не повинно бути. В результаті ніхто нічого практично не робить. Замість рішень генеруються найекзотичніші ідеї — від переведення рахунків у не набагато благополучніший Ощадний банк до поділу «України» на кілька банків. При цьому НБУ хоче, щоб рішення прийняв уряд, а Кабмін каже, що це питання НБУ. На тих і інших тиснуть МВФ зі Світовим банком. Тема «України» стала однією з найболючіших на переговорах з основними кредиторами.

Тим часом від краху банк досі рятувала лише вкрай погана поінформованість та необачність населення. Купуючи падаючі долари, фізособи, однак, не бояться тримати гроші у збиткових банках. Але не зазнаючи потужних зовнішніх ударів, банк має запас міцності зсередини. При цьому ризик його розвалу невиправдано великий. На 1 жовтня минулого року в «Україні» лежали 418 млн. вкладів населення, 411 млн. депозитів юридичних осіб і 167 млн. бюджетних грошей. Фактично крах «України» рівнозначний загибелі п’яти банків «Слов’янський».