Податки: як мінімум — щоб без шкоди, як максимум — щоб іще і з користю

1. Щоб без шкоди, або Кілька слів про спецрахунки

"Cito!" ("терміново!") пишуть на рецептах для тих, кому потрібна невідкладна фармдопомога. "Statim!" ("негайно!") треба писати на рецептах протиотрут від кимось рекомендованих смертельних ліків або на вимогу їх скасування. Доки не пізно.

Дивуюся, чесно кажучи, чому практично мовчить суспільство.

Чи воно прокинеться в середині січня, коли вийде з холодного запою-2015, відсвяткувавши Н. р. і Р. Х.?

Бухгалтерське похмілля ("Ану ж, а що тут на роботі, які подарунки від Батьківщини?") буде ненудним. Запізнілі крики широкої економгромадськості, що, мовляв, ґвалт, нас торік, виявляється, круто обікрали, потонуть у суворих буднях воєнно-кризового часу. Тобто обурюватися треба вже зараз.

Запроваджувані спецрахунки з ПДВ, як усі мають розуміти, виведуть одну шосту обігових коштів більшої частини підприємств з господарського обороту: тимчасово вільні суми ПДВ, що надійшов від покупця, не можна буде використовувати.

Так, контрольну функцію спецрахунки, на яких буде цей недоторканний ПДВ, зможуть виконувати. Та аби ж цим і обмежилися!

А от навіщо забороняти позичати з них гроші на рахунки звичайні? ОК, нехай під якісь невеликі відсотки державі (яка тут ні до чого), зі штрафами (можливо, драконівськими) за несвоєчасне повернення грошей у свою ж ПДВшницю, але щоб можна було з цими грішми хоч якось працювати!

1/6 - це не просто 1/6, коли решта 5/6 залишилися.

1/6 від виручки може бути прибутком, а коли його немає - нема й сенсу щось робити. 1/6 від людини - це голова…

Не буде звичних обігових коштів - не вийде і виробничого процесу. Чи то в колишньому обсязі, чи то взагалі. З усіма відповідними наслідками - і для контрагентів по обидва боки (по ланцюжках, які теоретично нескінченні), і для (до речі) податків. Ріжуть не курку, яка несе яйця, ріжуть увесь курник. Глобальне зачищення.

Безіменні автори моторошної ідеї погрожують навіть заборонити повернення з казначейської ПДВшниці на нормальний власний рахунок коштів, які були туди з нього скинуті на термінові платежі, коли в ПДВшниці не вистачало грошей. Це - дорога в один бік, назад не можна, жодних позик, тільки подарунки!

І як же відрізнятимуться за цінністю платежі один одному до строку сплати ПДВ у бюджет і після нього! Якщо ПДВ від покупця (на ПДВшний рахунок!) запізниться, то його доведеться для своєчасного розрахунку з бюджетом терміново скинути - у разі тимчасової відсутності грошей на ПДВшному рахунку - з рахунку звичайного безповоротно! Чи як?

І буде дві ціни? Для проплати до і проплати після?

А що задумано для перехідного етапу? Як бути з попередніми оплатами? Сплаченими, отриманими? Коли це все розкажуть?

Придбання були сплачені по-старому зі звичайного рахунку, у тому числі й у частині ПДВ, а виручка у частині ПДВ прийде вже на чужий рахунок? Виручка від продажу того самого! Чи буде розподільний облік?

А в кого навпаки? Коли спочатку одержали гроші від покупця, а потім уже розраховувалися зі своїми кредиторами?

А якщо між різними циклами "купив-продав" - ще й великий проміжок часу?

Чи для когось це все - деталі-дрібниці?

Про мертвонароджену ідею відшкодування експортерам на нормальний рахунок - при тому, що ПДВ з внутрішніх операцій буде їм самим надходити на рахунок "чужий", тобто ПДВшний. Хто і як ділитиме (що звідки?) податковий кредит від сплати постачальникам "і за те, й за те", що вилазить до відшкодування? Адже відшкодування, що припадає на експорт, матиме йти на свій рахунок, а решта відшкодування - на ПДВшний!

А при туманному майбутньому купованого? За змішаного (і всередині, і на експорт) використання? За неточних прогнозів на момент купівлі/
оплати? В умовах, коли в один бік можна, а назад не можна? За "тимчасового згасання" діяльності через те, що у партнерів - аналогічні проблеми?

Я знаю, чим це закінчиться.

Поекспериментують на живих - і скасують. Але тих, хто не доживе до виживання або втече в тінь чи в нікуди, повернути до життя буде вже складно. Це - теж дорога в один кінець.

Найспритніші почнуть дробитися, щоб піти в єдиноподатники, які ПДВ можуть не платити.

Спочатку - ті, хто продає людям. Для них і раніше ПДВ не мав особливого сенсу: податкова накладна фізпокупцю не потрібна, тож ПДВ цей просто збільшував ціну. Постачальникам із тим самим успіхом можна було заплатити і зі своїх коштів. Але була хоч якась користь від тимчасового поповнення обороту, яке за стабільної діяльності ставало постійним! Відтепер цього не буде, тож який сенс бути ПДВшником? Настав час дробитися, а тим, хто й так потрапляє в єдиноподаткові рамки, переходити в не платники ПДВ. Переходячи, до речі, й на договори доручення, аби не було єдиного податку з товару (а тільки з надбавки-різниці).

Ну а слідом за роздробом позбавлять сенсу свої податкові накладні його постачальники - оптовики. БезПДВшний "продавець людям" почне вимагати від них не податкової накладної, а зниження ціни на суму цього ПДВ. От і оптовики почнуть з ПДВ сповзати.

А далі - по ланцюжку. Хто - через дроблення до рівня спрощенця, хто - через дроблення до рівня безПДВшного домільйонника, хто - через перехід у тінь, хто як. Цього, дякувати Богу, всі давно навчилися.

Не треба заганяти платників у кут. Ні, здачі не дадуть. Просто - саморозчиняться. Шукайте їх потім, щоб знову матеріалізувати.

Поки що, однак, усі нарікання зводяться зазвичай до обговорення того, якого кольору приносити мотузки для самоповішання…

2. Щоб із користю, або Єдине врятування

Єдиний податок (ЄП) - це не тільки спосіб уникнення ПДВ для тих, кому не треба компенсувати ПДВ вхідний саме з ПДВ отриманого. Це ще й більше, ніж в інших, податкове навантаження. Було б інакше - на 5-ту і 6-ту групи (оборот за рік - до 20 млн) переходили б масово. А так - ні. Не потрібен великим єдиний податок. Ні за 5% + ПДВ, ні за 7% без ПДВ. Отже, усі свої податкові проблеми вони вирішують значно дешевше.

Єдиний податок - це і зайнятість, за якої люди не беруть грошей з бюджету, а навпаки, до нього щось платять.

Це, як показує досвід, і відносно недорогі товари, тобто знову маємо вирішення соціальних завдань.

Однак ЄП - завдяки рівномірному податковому навантаженню на всі складові виручки (якщо наймаються не працівники, а залучаються теж незалежні підприємці) - ще й підвищення трудової складової у виручці, що неминуче приводить до підвищення рівня життя.

Ну а в житті неєдиноподатному - усе поки що інакше.

Коли я порівнював теперішні ціни з цінами 1913 р. у перерахунку на теперішні зарплати (DT.UA №5 від 14 лютого 2014 р., "Ціни-1913 у перерахунку на зарплати-2013"), дійшов висновку, що в цілому за сто років нічого не змінилося.

Це означає, що зростання цін за ці сто років небаченого прогресу анітрохи не відставало від збільшення зарплат.

В останні ж роки було очевидно, що ціни ростуть швидше від зарплат. Тобто рівень життя за сто років не зріс, а нині й узагалі падає. Зайве казати, що в нормальних країнах інакше, у тому числі й у тих, у гості до яких ми зібралися.

Як же підвищити рівень життя, щоб зарплати зростали швидше за ціни?

Звісно, знижувати матеріаломісткість, збільшуючи цим питому вагу нової вартості. Тоді частка зарплат у цінах зростатиме, і, відповідно, зросте темп їх збільшення, випереджаючи зростання цін.

Між тим сьогоднішнє українське оподаткування робить усе для того, щоб цього не сталося.

Оскільки, щоб гривня пішла на матеріали, приблизно гривню і треба витратити.

А щоб гривня пішла на оплату праці, витратити - з урахуванням усіх податків, відрахувань і нарахувань - треба близько двох гривень.

Тому вигідніше купувати готове і продавати, а якщо вже виробляти, то матеріаломістке, щоб не витрачати грошей марно.

Покупцеві байдуже, нова праця чи стара, у ціні ринку все враховується приблизно однаковою мірою, але на нову треба витратити удвічі більше, бо у ті ж два рази вона і невигідніша від праці попередньої. Тобто на відставання зарплат від цін ми приречені.

А от єдиний податок від цього всього вільний. Недаремно ж саме його платять ті, хто продає дешевше за інших. У ньому й порятунок. Можливо, з якоюсь диференціацією ставок. Деталі можна продумати.

Але - щоб для всіх. Аби було бажання.

Розумію: податок з обороту замість ПДВ цивілізованій євроспрямованій країні не дозволять. Ну а хоча б розширення сфери застосування єдиного податку? З урахуванням нашої ментальності, котрій будь-яке вирахування з оподатковуваної бази протипоказане? Адже ПДВ в Європі - працює нормально, а у нас - в інший бік.

А як перестанемо бути жебраками - перейдемо від соціально корисного ЄП до податків, узвичаєних у тих, до кого ми зібралися. Всерйоз і надовго.