НАЙШЛА КОСА НА КАМІНЬ

або Чому сім бюджетних установ Одеси виявилися без фінансування

Сьогодні, коли нагорі розпочали формування бюджету на 2003 рік, внизу тим часом усе ніяк не можуть розібратися з бюджетом на 2002-й. Майже два з половиною місяці спеціалізовані установи охорони здоров’я Одеси перебували на голодному пайку. Півтори тисячі медиків не одержували зарплат. Два дитячі будинки, в яких перебувають немовлята, самі шукали гроші на харчування. Де брати кошти на найневідкладніше, не знали ні туберкульозна, ні інфекційна лікарні, побоюючись, що ось-ось відключать світло і воду... А все тому, що міська і обласна влада сперечалася, з якого бюджету мають надаватися кошти на їхнє утримання.

З’ясовування стосунків — хто має рацію, а хто ні — настільки затяглося, що профспілки погрожували вивести лікарів разом із хворими на мітинг протесту. Та, дякувати Богу, днями установи, які потрапили в розряд «тимчасово безгоспних», гроші отримувати почали. Однак долю їхню до кінця не вирішено. Тому інцидент із припиненням фінансування може повторитися. Місцева влада вважає, що в цій ситуації винний Бюджетний кодекс, на основі якого вперше зверстано головні фінансові документи міста і області.

Проблеми з фінансуванням спеціалізованих установ виникли цього року не тільки в Одесі. Та саме в нашому місті процес пошуку прийнятного рішення затягнувся. Сьогодні місцева влада, яка ніяк не може домовитися між собою, розраховує, що міністерські працівники усунуть неточності, що призвели до подвійного тлумачення Бюджетного кодексу, і в такий спосіб бюджетна колізія вирішиться сама по собі.

Хто ж винний?

«Винуватицею» конфлікту вважається 90-та стаття кодексу. Вона велить фінансувати спеціалізовані лікарні, центри, диспансери, будинки дитини тощо з обласного бюджету. Раніше ці установи були міською комунальною власністю і перебували на утриманні міста. Область, дотримуючись вимог кодексу, у своєму бюджеті запланувала на ці цілі 10 млн. грн., записавши, що ця сума надається на утримання установ м. Одеси, що мають бути передані в обласне підпорядкування. Такий же рядок з’явився й у міському бюджеті з переліком 15 установ. До нього ввійшли два будинки дитини, одна туберкульозна лікарня, три туберкульозні диспансери, два дитячі туберкульозні санаторії, дитячий санаторій «Веселка», інфекційна лікарня, шкірно-венерологічний диспансер, а також чотири центри: кардіоревматологічний, мікрохірургії ока, дитячий лікувально-діагностичний та з профілактики і боротьби зі СНІДом.

Два місяці (січень і лютий) область надавала на їхнє утримання кошти, а потім припинила, посилаючись на все той же Бюджетний кодекс.

Річ у тім, що згідно з його прикінцевими положеннями, передавання бюджетних установ відповідно до розмежування витрат між бюджетами мало здійснитися до 1 березня 2002 року. Однак таке передавання до зазначеного терміну не зробили. Що, втім, і зрозуміло — під час виборчої кампанії вирішувати питання просто не було часу. А щоб не створювати зайвої напруженості серед електорату, облфінуправління все-таки переказало частину коштів на березневу зарплату — в розмірі 40% від потреби. І все. Відтоді більше ні копійки виплачено не було.

29 квітня відбулася сесія міськради, на якій ухвалено рішення передати області десять спеціалізованих установ — усі туберкульозні й інфекційні лікарні та будинки дитини. А два дитячі санаторії і три високоспеціалізовані центри вирішено реорганізувати (щоб уникнути статусу спеціалізованих) і залишити в міській медичній мережі. Що й було зроблено. Однак сесія облради, котра відбулася 17 травня, прийняти десять закладів у спільну власність міст, сіл і селищ відмовилася. Мотивуючи тим, що в області немає коштів на їхнє утримання, і тим, що їхнє фінансування — прерогатива міста, відповідно до Бюджетного кодексу.

Цього року обласний бюджет порівняно з минулим скоротився на 160 млн. грн., тоді як міський — збільшився на 220 млн. Що стосується безпосередньо охорони здоров’я, то в місті ця стаття витрат зросла на 15,4 млн. грн. і становила 76,4 млн. В області вона скоротилася на 7,5 млн. — до 72 млн. У результаті обласні фінансисти стверджують, що для утримання мережі лікувально-профілактичних закладів Одещини бракує сьогодні 2,3 млн. грн. Тому, з погляду обласного керівництва, брати в такій ситуації на своє утримання ще десять установ — означає фінансово ущемити власну медичну мережу.

Та річ не лише в цьому. Головний аргумент у суперечці області з містом полягає в тому, що гроші на утримання спеціалізованих установ закладено в міському бюджеті. І саме місто зобов’язане фінансувати ці заклади ще й тому, що вони обслуговують населення Одеси. І якби статті Бюджетного кодексу не суперечили одна одній, вважають в області, то так воно й було б.

Як відомо, кошти між місцевими бюджетами, відповідно до постанови Кабміну, розподілялися за формулою, розробленою Мінфіном. Відповідно до цього формульного методу, при розрахунках асигнувань на охорону здоров’я фінансисти виходили з кількості громадян, що мешкають на кожній території, і обсягу наданої їм медичної допомоги. І це було зроблено для того, щоб жодну територію не обділити. В Одесі, як і в інших обласних центрах, обсяг основних медичних послуг найповніший, тому бюджет Одеси на 2002 рік помітно зріс. Стаття 86 кодексу в цілому розмежовує, яка допомога і з якого бюджету фінансується. Але статті 89 і 90, в яких докладніше йдеться про види допомоги і про заклади, де ця допомога подається, її немов перекреслюють.

Як пояснюють медики, це сталося через те, що не враховано низку моментів. А саме. Існують два рівні спеціалізованої медичної допомоги. На першому — подається первинна допомога. Скажімо, у міських туберкульозних лікарнях і диспансерах, що займаються виявленням і обліком хворих, лікуванням і профілактикою. Тобто це та сама допомога, що відповідно до Бюджетного кодексу і має подаватися безпосередньо на території, де людина мешкає. Наступний рівень — вищий, і допомога тут має подаватися в обласних спеціалізованих лікарнях і центрах.

Через змішування двох понять і відбулася плутанина. Аби її усунути, підготовлено наказ МОЗ із переліком медичних установ і їхніх характеристик. Відповідно до проекту цього документа, лікувальні заклади діляться на кілька видів. Отож інфекційні, дерматовенерологічні й туберкульозні лікарні та протитуберкульозні диспансери можуть належати одночасно і до однопрофільних лікарень, і до спеціалізованих. Відмінність між ними в тому, що однопрофільні, як сказано в додатку до переліку, розраховані на подання допомоги населенню певної території, тобто міста чи району, а спеціалізовані — населенню регіону. Якщо йти за цією логікою, то три високоспеціалізовані центри, які місто реорганізувало і залишило в себе, саме й мали бути передані області, а туберкульозні диспансери й інфекційна лікарня — залишитися місту. Однак усе відбулося навпаки.

Поки пани сперечаються...

Як вважають сьогодні в області, поява на світ рятівного наказу МОЗ допоможе ліквідувати суперечності й розставити всі крапки над «і». Та коли він буде підписаний, не знає ніхто. А тому, щоб і далі не нагнітати пристрастей, керівництво області ухвалило рішення продовжити фінансування десяти «безгоспних» установ з обласного бюджету. Водночас воно продовжує наполягати на тому, щоб місто цю ношу взяло на себе. Адже установи досі перебувають у його комунальній власності, і за законом область не має права їх утримувати. Місто ж вважає, що за законом воно теж не має права фінансувати спеціалізовані установи, оскільки це буде нецільове використання бюджетних коштів.

Як ревно, виявляється, шанує букву закону влада! Хоча, коли почитати довідки КРУ, то там часто-густо фігурують факти нецільового використання грошей. На додаток до цього треба зауважити, що за березень усе ж було виплачено 40% зарплати, попри букву закону. Але вибори закінчилися, і турбота про людей перейшла геть в іншу площину. Бо чим же пояснити мотиви, які рухали керівництвом міста, коли воно високоспеціалізовані центри і санаторії залишало собі, а решту віддавало області? Вочевидь не Бюджетним кодексом. Адже в міській туберкульозній лікарні (в Одесі є також обласна) і в районних тубдиспансерах міста лікуються лише городяни. В інфекційній до 90% — теж городяни. Що стосується центру з профілактики та боротьби зі СНІДом, то він був створений у місті зовсім недавно. (Хоча є обласний.) За указом Президента України, підписаним, до речі, після прийняття Бюджетного кодексу, у містах, де понад 500 тис. населення, мають бути свої центри ВІЛ-інфікованих. В Одесі, за офіційною статистикою, таких 12 тис. Отже, цей центр перебував на стадії організації, свого будинку не мав, але в районних поліклініках міста встиг відкрити свої кабінети. Тому незрозуміло, що збиралося передавати місто? Кабінети у своїх поліклініках?

Керівництво області вважає, що місто могло б усі ці установи — так само, як і свої спеціалізовані центри — реорганізувати в диспансерні відділення, номерні міські лікарні і залишити їх у себе. Однак цього не сталося. Міська влада вчинила за принципом: «На тобі, небоже, що мені негоже».

І що цікаво, область спочатку мала намір забрати під свою опіку всі 15 установ Одеси. Не випадково в її бюджеті на 2002 рік заплановано 10 млн. гривень на їхнє фінансування. Та потім її позиція різко змінилася. Хоча, якщо брати до уваги проект наказу МОЗ, із яким вона була ознайомлена, то цей документ зовсім не стосується будинків дитини, котрі, хоч як крути, обласний бюджет зобов’язаний узяти на своє утримання. До того ж на їхнє фінансування потрібні не такі вже й великі гроші.

Загалом, поки у високих кабінетах сперечалися, медики сиділи на голодному пайку. Однак у цій ситуації дивувало й інше — крайня безпорадність людей, продиктована побоюванням сказати владі все, що про неї думають. Більше того, завідувачка одного з будинків дитини по місцевому телебаченню заявила, що місцева влада у цій ситуації геть ні при чому (?). Винний, мовляв, у всьому лише Бюджетний кодекс. Щоправда, медики однієї з лікарень пішли далі: вони мали намір подати позов до суду на... головлікаря. Про те, що їм не платять зарплату.

Що ж, людям за такого настрою зазвичай довго доводиться чекати своїх кровно зароблених... Утім, цього разу їм, можна сказати, пощастило. Відомо, що одеські медики і вчителі торік і позаторік ще й не стільки місяців сиділи без зарплати. Та фінансувати їх тоді ніхто не відмовлявся. Однак чи надовго нинішнє везіння? На жаль, це питання в Одесі звучить сьогодні як риторичне.