Держборг потребує професіоналізму. Як перетворити державні запозичення з бюджетного тягаря на двигун економічного прогресу

Сьогодні 40% доходів громадян прямо чи опосередковано витрачається на енергоносії. Сюди входять тепло, електрика, гаряча вода, їх частка у виробництві різноманітних товарів тощо. З іншого боку, до споживача доходить лише одна калорія з трьох, які містяться у спалюваному паливі. «Винні» в тому застарілі котли теплоцентралей, а також величезні втрати при транспортуванні тепла і в самих житлах. Останніми роками на утримання й ремонт тепломереж у середньому виділяється лише одна гривня з двадцяти необхідних. На докорінну реконструкцію комунальних тепломереж у країни немає коштів.

Звісно, Європа, яка вже «проходила» енергетичну кризу на початку 70-х і потім реалізувала програму масового впровадження енергозберігаючих технологій, готова нам їх на такий випадок позичити. Як, запитаєте ви, Україна, знемагаючи під тягарем зовнішнього боргу, мусить позичити ще мільярди доларів? Народний депутат, голова парламентського підкомітету з питань державного боргу Володимир МАЙСТРИШИН вважає, що коли позичати розумно, то можна збільшити держборг у кілька разів і водночас істотно зменшити витрати на його обслуговування.

— Для реконструкції комунальної сфери потрібні кредити терміном на 10—12 років і обсягом у кілька мільярдів доларів, — каже Володимир Майстришин. — Проте, якщо взяти гроші в комерційних банків, їх обслуговування обернеться підвищенням тарифів на комунальні послуги. Інша річ, якщо дати комунальній сфері можливість отримати дешеві й довгострокові кредити в міжнародних фінансових установ у рахунок державного боргу. Сьогодні цілком реально позичити кошти з умовою відстрочки їх погашення на три роки — саме на період реконструкції. А потім повертати їх із сум, які економитимуться за рахунок енергозбереження.

— Тобто ви пропонуєте збільшити і так малопідйомний для країни державний борг?

— Державний борг не такий страшний, як його малюють. Сьогодні у країні збільшується ВВП. Темпи його зростання перевищують темпи зростання державного боргу. Спостерігається також зниження частки державного боргу у ВВП. Якщо 2003 року вона становила 29%, то в поточному — уже 25%, а наступного року ця цифра має знизитися до 21%.

Сьогодні в Україні проводиться політика незбільшення самого боргу. Це нормальна державницька позиція. Проте ніхто не працює над зменшенням витрат на обслуговування боргу! А саме ж показник частки обслуговування держборгу у видатковій частині бюджету і найважливіший. Витрати на державний борг відносно дохідної частини бюджету дорівнювали у 2003 році 23%, у 2004-му — 21, 2005-го плануються в розмірі 18,5%. Проте існує безліч механізмів, які можуть допомогти їх знизити, послабити борговий тиск на державний бюджет.

— Наприклад?

— Сьогодні в загальному портфелі держборгу є старі кредити, взяті під 14 і навіть під 16%. Тоді як суверенний рейтинг України дозволив їй зробити останні запозичення під 6,43% (це справді заслуга нинішнього уряду й оцінка стабільного зростання нашої економіки). Будь-який комерсант розуміє: є можливість позичити кошти під 6,43% і віддати з цих грошей усі кредити, взяті під 14—16%. Це називається заміщенням. Той-таки комерсант звільнив би свого фінансового директора, якби при таких можливостях у нього в портфелі зберігалися дорогі кредити.

Проте все це просто лише на словах. Наприклад, можна точно спрогнозувати, що така операція стосовно окремо взятих кредитів викличе незадоволення інших кредиторів: вони запитають, чому було достроково погашено саме цей кредит, а не борги перед ними. Такі самі запитання можуть виникнути й у нашої прокуратури.

Є ще один цікавий механізм дострокового погашення. На рахунках Держказначейства без руху місяцями лежать величезні кошти — на сьогодні декларується сума в 12 млрд. грн. Звідти можна було б здійснювати короткострокові запозичення на дострокове повернення кредитів у ході їх заміщення. А через два-три місяці повертати туди кошти за рахунок нових, дешевших запозичень...

— Що ж потрібно, аби ці механізми запрацювали?

— Закон. Усі такі механізми повинні працювати не в режимі ручного управління, а бути прописані в законі про державний борг. На сьогодні такого законодавства в Україні, на жаль, немає. А проблем воно могло б розв’язати багато.

Закон також повинен визначати, хто займатиметься операціями з державним боргом. Сьогодні на це уповноважено відповідний департамент Міністерства фінансів. Однак про ефективність його роботи в цьому напрямі судити важко. Бо не визначено конкретних критеріїв цієї ефективності. До речі, у різних країнах операціями зі здешевлення боргових позицій найчастіше займаються спеціалізовані агентства з управління державним боргом — при міністерствах фінансів, але самостійні.

— Які ж можуть бути критерії оцінки ефективності таких операцій?

— Для прикладу: на охорону здоров’я в нашій країні виділяється близько 2,6 млрд. грн. на рік. А на обслуговування державного боргу — 13 млрд. грн. Отож, головним критерієм ефективності операцій із держборгом має стати здешевлення його обслуговування, наприклад, на п’ятсот мільйонів гривень на рік. Тобто конкретна економія для державного бюджету. Причому не лише в рамках одного року. Повинен існувати принаймні десятилітній план зменшення боргових зобов’язань, що спирається на існуючий графік платежів.

Наприклад, відповідно до умов реструктуризації зовнішнього боргу України, з 2000-го по 2002 рік країна була звільнена від платежів з держборгу. Проте починаючи з 2003-го й по 2012-й доведеться щороку виплачувати рівні частини основного боргу, а також відсотки з усього боргу. І слід обов’язково підкреслити: Україна виконує взяті на себе зобов’язання. У результаті 2005—2006 роки є піковими у плані фінансового навантаження з обслуговування держборгу.

— А тут ще ваші пропозиції зі збільшення боргових зобов’язань для реконструкції комунального господарства...

— Головною цифрою, прописаною в державному бюджеті, має бути не абсолютна величина щорічних виплат, а норматив бюджетних відрахувань на обслуговування державного боргу. Тобто граничний відсоток видаткової частини бюджету, спрямовуваний на обслуговування боргу. Сьогодні в нас такого нормативу немає. Ми вже казали, що на ці потреби спрямовується 23—21% витрат бюджету. Проте ця цифра визначається не законом, а ситуацією, яка складається на ринку зобов’язань.

Наприклад, сьогодні у США відношення боргу до їхнього ВНП величезне — 80%. Проте там є законодавчо обмежена норма: на обслуговування цього боргу повинно спрямовуватися не більш як 10% витрат державного бюджету. У Росії цю норму встановлено на рівні 15%.

Коли запропонуєте такий підхід чиновникам Міністерства фінансів, почуєте відповідь: як ми можемо обмежити норму обслуговування, якщо завтра в нас пікові навантаження? Однак чи зробили вони все можливе, аби піку не було? Невідомо. Але поки немає такої норми, немає й критерію оцінювання ефективної роботи. Немає стимулу проводити заміщення, реструктуризацію. Немає стимулу розробляти стратегічну програму державних запозичень, де розписано за роками, коли скільки береться й коли скільки віддається.

Ще один момент. Сьогодні керівник комерційного банку, який працює з оборотом 10—15 млрд. грн., отримує зарплату 20—25 тис. дол. Бо ж якщо зарплата буде низька, не можна розраховувати на те, що вдасться найняти на роботу професіонала високого класу, і це може спричинити значно більші втрати для власників банку. А чиновник у департаменті держборгу Мінфіну, який працює з оборотом 23 млрд. грн., отримує 900 грн. зарплати... До речі, коли кілька років тому в Ірландії створили агентство з управління держборгом, у тамтешнього Мінфіну була проблема, як засекретити зарплати його співробітників.

Заробляти можна навіть на самому факті запозичень! Сьогодні департамент державного боргу Росії за три-чотири місяці до випуску своїх облігацій продає право початкового їх розміщення за 1—2% від вартості. Тобто при розміщенні облігацій на 200 млн. дол. їхній Мінфін отримує додатковий доход у 2—4 млн. А в нас існує дисконт на рівні 1—2%, тобто держава доплачує 2—4 млн. дол. тим, хто візьметься розміщувати ці облігації. Це при тому, що деякі котирування наших облігацій перебувають приблизно на рівні 102—104% від їхньої вартості, і навіть при купівлі права їх розміщення за 1—2% оператор міг би стільки ж заробити на їх продажу!

— Які ще завдання має вирішити закон про держборг?

— Головне — законодавчо обмежити витрати держбюджету на обслуговування боргу. Друге — уповноважити на операції з держборгом конкретну установу. Я вважаю, це повинно бути агентство. Є думка, що вистачить і департаменту Мінфіну. Але головне, щоб у нього був стимул ворушитися. Ну й прописати механізми, які дозволили б Мінфіну оперативно управляти державним боргом.

Серед цих механізмів — уже згадане заміщення, а також використання коштів єдиного казначейського рахунку. Проте для здешевлення позицій державного боргу є ще чимало резервів.

Наприклад, держава володіє невеликими пакетами в багатьох уже приватизованих підприємствах — по 10—15%. Особливого прибутку вони, як правило, не приносять, стратегічного значення також не мають. Можна було б погасити частину держборгу ними.

Ми сьогодні провели пенсійну реформу й відкрили можливості для створення недержавних пенсійних фондів. А кошти ж пенсійних фондів — це найдовші й найдешевші гроші у світі. Їх також потрібно використовувати в державних запозиченнях.

Ну й, нарешті, резервом є саме підвищення рейтингу країни, що спричинить здешевлення запозичень. Є навіть розрахунки, скільки коштує наша політична нестабільність. Це різниця між вартістю обслуговування боргу при нашому нинішньому рейтингу і, приміром, при рейтингу на одну сходинку вищому.

— Справді, чого не зробиш заради реконструкції комунального господарства й розвитку енергозбереження...

— Річ не лише в енергозбереженні. Якщо ми сьогодні ухвалимо закон про державний борг і запустимо механізми його здешевлення, ми зможемо створити умови для залучення вигідних кредитів і спрямування коштів на стратегічні цілі. Головне — розділити запозичення, які йдуть на покриття доходів, котрих бракує (проїдання), і корпоративні кредити під інноваційні проекти, які своїм коштом реалізувати не під силу. Це й уже згадана реконструкція комунального господарства. І масове впровадження енергозберігаючих технологій на виробництві. І розвиток малої та альтернативної енергетики. І реконструкція дорожнього господарства...

Ми звикли боятися державного боргу. А в розвинених країнах — це потужний інструмент інвестування в економіку. Ось тільки поводитися з ним треба грамотно. І відповідно до закону.