Декларації не пахнуть…

Ціна питання — фактичне перетворення (або неперетворення) ПДВ на 20-відсотковий податок на весь оборот.

Як відомо, указом президента від 29.10.2009 р. №872/2009 було зупинено дію славнозвісного розпорядження Кабміну від 23.09.2009 р. №1178-р, у п. 5 якого, зокрема, йшлося:

«Покупець втрачає право на податковий кредит відповідно до податкової накладної, якщо сума податку на додану вартість згідно з накладною не відображена продавцем у податковій декларації або продавець не провів у повному обсязі розрахунки з бюджетом за такою декларацією».

Це створило у багатьох враження, що, мовляв, тепер (після зупинення цього всього) вже цілком безпечно відображати податковий кредит до сплати відповідного ПДВ продавцем у бюджет.

Зрозуміло, п/п. 7.5.1 закону про ПДВ, на який, до речі, посилається і п. 2 чинного розпорядження Кабміну №1120-р, справді не містить вимоги чекати постачальникової оплати для покупцевого податкозменшення (податкового кредиту). Нагадаємо, однак, абзац 1 п. 3 того самого розпорядження №1120-р:

«Органи державної податкової служби в разі встановлення факту виписування податкових накладних, згідно з якими платник податку на додану вартість — постачальник товарів (робіт, послуг) не задекларував податкові зобов’язання, мають право вжити заходів для анулювання реєстрації такого платника відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» (в якому нічого такого немає. — О.К.)».

Звичайно, безпосередньо все це покупця ніби і не стосується. Та чи вціліє його податковий кредит після такого скасування реєстрації постачальника як платника ПДВ? Ну хіба що — до скорої зустрічі… перепрошую, до скорої зустрічної перевірки такого покупця серед інших контрагентів колишнього платника.

У цьому зв’язку за гіршого варіанта розвитку подій навіть декларування «анульованим» ПДВшником відповідних зобов’язань (ну не всього ж він не декларував!) покупця може не врятувати.

По-перше, ще треба якось довести, що задекларовано було податкові зобов’язання з ПДВ, пов’язані саме з цим контрагентом, а не з будь-яким іншим (адже декларації, як і гроші, не пахнуть);

а по-друге, відсутність сплати за цими податковими зобов’язаннями (знову повертаємося до відсутності запаху) у ситуації з екс-ПДВшником напевно стане фактором вагомішим, ніж просто декларування.

Тобто для повної безпеки покупцевого податкового кредиту (на яку насправді ніхто й не розраховує) доводилося б чекати сплати постачальником сум за всіма(!) його податковими зобов’язаннями. Тільки як про таку оплату дізнатися? Не кажучи вже про те, яким чином на її здійснення вплинути...

Між тим Верховний суд у постановах від 12.02.08 р. №08/28, від 09.09.08 р. №08/158 та від 21.10.08 р. №08/224,— як і Вищий адміністративний суд в ухвалі від 12.05.09 р. №А27/244-07, — зазначає, що несплата ПДВ продавцем аж ніяк не позбавляє права на податковий кредит його покупця. При цьому доводити, що йому про «злочинні задуми» продавця і не було, і не могло бути відомо, платник не зобов’язаний. Доводити що-небудь у суді в цьому випадку повинні саме податківці — і згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, і згідно з вищезгаданою постановою Верховного суду від 12.02.08 р. №08/28.

Ну а який саме варіант спрацює в кожному конкретному випадку?

Найімовірнішим є, на жаль, найгірший: незаконний, але майже повсюдний — інакше ДПАУ просто скасувала б свій додаток №5 до ПДВшної декларації, який має відстежувати ланцюжок постачальників і який при законному варіанті повністю втратив би сенс.

Причина нашого песимізму ще й у тому, що прецедентного права в Україні немає, і кожному все доводиться доводити для себе окремо, а на це потрібні і сили, і час, і кошти. Часто буває дешевше просто відступити.

Або домовитися…