Банкрутство фізосіб: неможливе — можливо?

На відміну від юридичних, фізичні особи в Україні не мають законодавчо закріпленого права на банкрутство. У пошуках шляхів невиконання кредитних зобов’язань, які стали найчастіше непосильними в результаті кризи, позичальники нерідко вдаються до крайніх засобів, навіть до дуже сумнівних. Вони намагаються «прослизнути» крізь лазівки в законодавстві, одна з яких — процедура банкрутства для фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності.

Чи може держава забезпечити і банки, і громадян справедливим механізмом вирішення кредитних конфліктів, які стали масовими?

Зарубіжна практика

Банкрутство — досить поширений у країнах західної демократії спосіб вирішення кредитного питання для позичальників-фізосіб, які опинилися у важкому матеріальному становищі. Так, 2009 року в Сполучених Штатах 1,4 млн. споживачів пройшли відповідну процедуру. За прогнозами групи American Bankruptcy Institute, 2010 року цей показник може зрости до 1,6 млн. чоловік.

У США існують два основні типи банкрутства фізосіб. Перший дозволяє списувати борги в частині, яка перевищує вартість майна боржника, решта погашається шляхом продажу майна. Другий спосіб дозволяє банкрутам виплачувати свої борги за затвердженим судом планом на термін переважно від трьох до п’яти років. Як правило, передбачається сплата основної частини боргів, без штрафних санкцій і відсотків за кредитом або навіть без частини «тіла» кредиту. Після закінчення терміну дії плану, якщо борги залишаються, кредитори можуть їх списати — у разі «хорошої поведінки» боржника.

Однією з найліберальніших у Європі є політика в сфері банкрутства у Великобританії, яка спонукає громадян інших європейських держав проходити відповідну процедуру саме в туманному Альбіоні. Звичайно вона, як і в США, передбачає затвердження судом плану виплат. Проте на відміну, наприклад, від американця, який не може брати кредити без згоди суду, чи австралійця, який без санкції суду не може керувати бізнесом, британський боржник має право брати нові позики чи керувати компаніями (хоча кредитори можуть це й заборонити). Слід зазначити, що не в усіх позичальників вистачає постійного доходу, щоб стабільно виплачувати, по суті, реструктуризований борг. Тому часто люди йдуть на розпродаж майна задля того, щоб борг їм якнайшвидше списали.

У Німеччині при продажу майна передусім задовольняються позови тих, хто володіє «правом заставного майна» (іпотека, позики на придбання автомобілів, відеотехніки і т.ін.). Але в рахунок погашення боргу не можуть забирати предмети щоденного вжитку: меблі, холодильник, кухонну плиту. Іноді банкрутам залишають навіть автомобіль, якщо він необхідний для поїздок на роботу, бо добиратися громадським транспортом проблематично. Однак паралельно в кредитну історію позичальника кредитне бюро робить неприємний запис, який роками не тільки перешкоджає боржникам брати в банках нові позики, а й дуже ускладнює одержання низки інших послуг (стільникового зв’язку, оренди житла тощо).

Питання про запровадження процедури банкрутства стоїть сьогодні в порядку денному й у Російській Федерації. Якщо Держдума затвердить розроблений міністерством економічного розвитку законопроект, кредитні організації зможуть ініціювати банкрутство громадянина тільки в тому разі, якщо розмір простроченої ним заборгованості перевищує 50 тис. рублів. Сам же боржник не обмежений мінімальною сумою безнадійного боргу: він може вимагати визнання себе банкрутом, навіть якщо прострочив оплату всього 1 рубля. Якщо громадянин за п’ять років не впорається з виплатами навіть у рамках плану реструктуризації, його буде визнано банкрутом, а борги буде погашено за рахунок його майна.

«Навколобанкрутні» проби законодавчого пера

Після початку кризи в Україні теж вдалися до спроби закріпити механізм банкрутства фізосіб законодавчо. Зокрема, навесні 2009 року до ВР надійшов законопроект «Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)» (№4273 від 27.03.2009 р.) Валерія Писаренка.

Документ пропонував ряд змін до Цивільного кодексу України і Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом». Зокрема, він визначав підстави для порушення справи про банкрутство громадянина. А саме: якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника в цілому перевищують вартість майна боржника або якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника разом становлять не менш як 150 мінімальних розмірів заробітної плати, і вони не були задоволені впродовж трьох
місяців після встановленого для їхнього погашення терміну.

Законопроектом встановлювався розгляд справ про банкрутство фізичних осіб за процедурою, передбаченою для громадян-підприємців. Щоправда, із певними застереженнями. По-перше, план погашення боргів міг подаватися незалежно від того, хто ініціює банкрутство — боржник чи кредитори. По-друге, громадянин має письмово обгрунтувати неможливість виконання грошових вимог кредиторів у повному обсязі. По-третє, для виявлення майна боржник упродовж місяця від дня прийняття госпсудом заяви про порушення справи про банкрутство зобов’язаний подати повний опис майнових активів (кошти, майно і майнові права), які належать йому. Якщо цього не буде зроблено добровільно, склад майнових активів установить призначений судом розпорядник майна.

Пропонувалося також розглядати справу про банкрутство фізосіб виключно господарським судом за місцем їхнього проживання.

Щоб попередити недобросовісні банкрутства, передбачалося запровадити для визнаних банкрутами громадян низку обмежень. Їм на п’ять років заборонялося:

— реєструватися підприємцями;

— ставати засновниками (учасниками) юридичної особи (за винятком придбання права на участь у порядку спадкування);

— входити до складу колегіального органу юрособи або бути призначеним (обраним) одноособовим виконавчим органом юрособи;

— купувати майно чи одержувати кошти в кредит;

— надавати поруку та передавати майно в заставу.

Однак законопроект так і не знайшов належної підтримки в законодавців. За його прийняття в першому читанні 16 лютого 2010 року проголосував тільки 31 депутат.

Питання найближчого часу?

Як розповів Валерій Писаренко під час засідання Фінансового прес-клубу на тему «Банкрутство фізосіб: перспективи впровадження в Україні», яке відбулося 28 листопада, він був змушений відкликати свою законодавчу ініціативу, оскільки в неї не було на той момент перспективи пройти через Верховну Раду.

Нині, на його думку, політична воля для ухвалення такого нормативного акта може з’явитися. «Сьогодні ми готові вийти з пропозиціями запустити цю процедуру, — зазначив народний обранець. — Якщо місія МВФ про це заговорить, і ми візьмемо на себе зобов’язання, то я переконаний, що ми зможемо зробити це в найкоротші терміни».

За словами пана Писаренка, процедура банкрутства в Україні вже фактично працює: громадяни мають можливість користуватися нею через механізм банкрутства суб’єктів підприємницької діяльності. Причому, за його словами, процедура банкрутства відкриває нині величезні можливості і для кредитора, і для боржників. «Для позичальників — це спрощення процедури сплати боргів. Для кредиторів — можливість через суд залучити правоохоронні органи і зробити запити, обов’язкові для виконання від імені суду, встановити, чи є ознаки фіктивного банкрутства, чи є в людини майно… Вся банківська система йде до того, аби нарешті заснувати реєстр, куди було б включено всіх людей, які або поводяться недобросовісно, або є банкрутами, або ж у них були проблеми з банками», — наголосив депутат.

«Можливо, моя позиція стосовно обмеження придбання прав на майно (для визнаних банкрутами громадян. — Прим. Aвт.) узагалі жорстка. Ми могли б усе це підкоригувати до другого читання», — зазначив пан Писаренко.

Чи все-таки ще не час?

На думку голови правління «Райффайзен Банку Аваль» Володимира Лавренчука, банкрутство фізосіб — це питання не сьогоднішнього дня для України, оскільки на ринку відсутня потрібна інфраструктура для ефективного виконання цієї процедури: «Реєстру (неплатників) іще немає. Кредитні бюро є, але вони не працюють ефективно. Має бути інфраструктура, що забезпечила б реєстр майна для перевірки при купівлі. У нас є такі інститути? Електронне забезпечення? Чистота обліку? Щоб скласти разом усе, щоб усе працювало, потрібні роки й підтримка тих, хто приймає рішення на державному рівні».

«Чому я дуже скептичний до законопроекту зараз? Тому що він буде дуже корисний тоді, коли ми зможемо його реалізувати. Якщо ж законом прописати речі, що не реалізовуються, — це невикористана ініціатива, яка створить скепсис. Нині практика показує, що складні речі в нас не виходять. Це дуже правильний законопроект, але він виглядає нереалістично», — наголосив банкір.

На думку фінансиста, поки що доцільно було б зосередитися на виконанні існуючих законів і вдосконаленні процедур, які найчастіше можуть двояко трактуватися (наприклад, про законність/незаконність видачі валютних кредитів, «поширення» процедури банкрутства підприємця на майно, яке перебуває в спільній власності з чоловіком/дружиною тощо).

Також експерт вважає за доцільне створити більш сприятливі умови для списання банками безнадійної заборгованості. Нині використанню цієї процедури заважає, зокрема, і високе податкове навантаження — 40% від суми списання (25% — податок на прибуток плюс 15% — за «подарунок» клієнтові, що сплачуються банком як податковим агентом, які потім ще треба стягнути з позичальника).

Передчасним вважає впровадження інституту банкрутства фізосіб і народний депутат Юрій Полунєєв. На його думку, щоб не було масового стимулу до банкрутства «за будь-яку ціну», спочатку країна має вийти з кризи, щоб за більш стабільної роботи економіки впевнено зростали доходи населення.

Ю.Полунєєв критично оцінює низку обмежень для осіб-банкрутів, передбачених у законопроекті його колеги В.Писаренка: «Людина у фінансово-господарському аспекті залишається повністю безправною. Наприклад, брати кредит, закладати своє майно, бути засновником підприємства — це фундаментальне право кожної людини відповідно до Цивільного кодексу. Обмеживши його, ми, по-перше, позбавляємо людину можливості поліпшити своє фінансове становище, по-друге, невідомо, яким чином у нас у суспільстві сприйматиметься ярлик, що наклеюється на людину, — «вона банкрут». Що це означатиме в повсякденному житті?»

Можливою альтернативою такому способу очищення банківської системи від проблемних позик населенню експерт назвав «оптовий» продаж безнадійних кредитів (і фіз-, і юросіб) спеціальному санаційному банку. Проте «для цього потрібні серйозні фінансові ресурси, знайти які доволі проблематично».

Як поінформував Ю.Полунєєв, найближчим часом у парламенті буде зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав кредиторів і споживачів фінансових послуг». Документ посилить права як кредиторів, так і позичальників. Банки одержать право виселяти боржників із житла навіть за наявності малолітніх дітей у разі, якщо нерухомість було придбано за кредитні кошти. Водночас виселення здійснюватиметься за рішенням суду або прокуратури за умови надання тим, кого виселяють, нового постійного житла.

«Якщо залишити норму, що сім’я може бути виселена, не передбачивши, яким чином і де ця сім’я існуватиме, то можливості проходження такого законопроекту через парламентський зал дорівнюють нулю. Не справа законодавця думати, звідки, з яких ресурсів забезпечувати житлом. Це буде за рішенням суду. Суд визначатиме, що, наприклад, певний муніципалітет повинен забезпечити соціальним житлом людину, яка має бути виселена», — зазначив депутат.

Серед озвучених паном Полунєєвим потенційних законодавчих нововведень, спрямованих на посилення прав споживачів фінансових послуг, — заборона всіх споживчих кредитів в іноземній валюті; вимога зазначати в кредитному договорі повний перелік складових вартості кредиту (додаткові послуги, страхування, комісії тощо); можливість дострокового повернення кредитів без додаткових санкцій тощо.

Банкіри не проти, але...

До ідеї забезпечення «виселенців» нехай і гіршим, але все ж таки придатним для проживання житлом негативно поставився голова правління банку «Фінанси та Кредит» Володимир Хливнюк. Банкір упевнений, що цим шляхом «ми йдемо в сферу популізму», бо «безвідповідальна людина ходитиме в банки до своїх друзів і братиме кредит незліченну кількість разів».

Оцінюючи ж ідею банкрутства фізосіб в Україні загалом, пан Хливнюк наголосив, що поки що в нашій державі «права кредиторів викладено так, що переваги на стороні позичальників»: «Потрібно написати закон, який допоміг би фізичній особі, яка хоче сплачувати, вийти з проблемної ситуації. Не можна забувати, що ми — посередники. Що означає списати кредит? Не повернути грошей, які нам дали люди, юрособи, іноземні інвестори? Ви дозволите законом їм не повертати? Ні. Тому давайте прагнути до того, щоб усі сторони все-таки розраховувалися одна з одною».

«Я особисто за те, щоб цей інститут банкрутства впроваджувався. Ми хочемо закон, але щоб санацію було визначено в ньому як основний принцип. Ми хочемо, щоб не банкрут подавав сам на себе до суду, а кредитори, коли вони зрозуміють, що з позичальником говорити складно. При цьому не можна зупиняти виконання зобов’язань на етапі, поки людину не визнано банкрутом. Не можна зупиняти або забороняти стягнення заставленого до початку процедури банкрутства майна. Обов’язково має бути рада кредиторів. Поручителі не повинні звільнятися від відповідальності до моменту визнання їх неспроможними як поручителів. Слід надати право кредиторам оспорювати договори, укладені фізособою після одержання позики. І цивільна дієздатність має бути обмежена, причому дуже серйозно», — впевнений голова правління банку« Фінанси та Кредит».

Докладніше про засідання Фінансового прес-клубу читайте в спецпроекті «Банківський ККД» на сайті «ДТ».