Заручники інтернатів

Напередодні Дня захисту дітей чиновники вкотре згадають про плани влади замінити інтернати для сиріт на будинки сімейного типу, що й досі залишаються нереалізованими. Наразі 20 тис. дітей продовжують перебувати в закладах інтернатної системи, яка фактично позбавляє їх права на повноцінне життя після настання повноліття. Адже їм не надають якісної освіти, не дбають про їхню соціалізацію та реабілітацію, через що вони приречені на виживання в дорослому віці.

Підтвердженням цього є історія Стаса Деметра із Закарпаття. Хлопець 17 років прожив в інтернаті для розумово відсталих дітей, а коли туди прийшла комісія, виявилося, що він там перебував помилково. Адже в Україні розподіл дітей-сиріт відбувається за принципом: де є місце, туди й відправляють. До інтернатів держава спрямовує осиротілих розумово відсталих малюків, а також дітей із фізичними вадами. І всім їм, незалежно від потреб, надається однаковий комплекс соціальних послуг.

Коли Стасові виповнилося 18 років, статус розумово відсталої дитини з нього зняли, він отримав атестат Домбоківської школи-інтернату про закінчення неповної середньої освіти, хоча не вміє навіть читати й писати. Однак як людина, котра досягла повноліття, має стати самостійним громадянином України, зобов'язаний знайти собі роботу, самотужки влаштуватися в житті. Його виставили за поріг інтернату, хоча за рівнем соціалізації хлопець відповідає рівню п'ятирічної дитини.

Стас поневірявся, доки співробітники служби у справах дітей Мукачівської міської ради не надали йому місця гуртожитку. Більше нічим зарадити сироті не змогли, адже за законом він - "уже не їхній". Якби не волонтери з Мукачевого, хлопець помер би від холоду й голоду, бо не мав ні одягу, ні грошей, за які можна було б прогодуватися. Іноді хтось зі щиросердних сусідів приносив йому щось поїсти. Незважаючи на це Стас відмовлявся повертатися до інтернату для розумово відсталих, на чому наполягали представники соцслужб та адміністрації гуртожитку. Адже їм було легше визнати його недієздатним, надавши ліжко у спеціальному закладі, триразове харчування та пенсію у 800 грн, ніж дати путівку в повноцінне доросле життя.

На щастя, на життєвому шляху Стаса зустрілися люди, небайдужі до його долі. Попри наявність великої кількості бюрократичних перепон, зайнялися оформленням усіх необхідних документів: від довідки з військкомату - до реєстрації за місцем проживання. Хлопець пройшов медогляд, під час якого лікарі виявили в нього важку форму запалення легень і відразу ж направили на лікування до стаціонару, звідки він вийшов здоровим, але без найменшої перспективи на майбутнє.

- Ні, не тому, що він сирота, а тому, що розумово відсталий сирота, - каже співробітниця Центру правової інформації та консультації у місті Мукачевому Наталя Козир. -А такі люди Україні не потрібні, адже їх ні на навчання, ні на роботу не беруть. Тому ми розробили план соціалізації Стаса: займаємося з ним кілька разів на тиждень українською мовою та літературою, вчимо писати, читати і просто жити. Він здоровий (щоправда, дуже худорлявий), веселий, балакучий хлопець. У нього з'явився сенс жити далі.

На жаль, в Україні склалася система, за якою дітей-сиріт спершу направляють до інтернатів, ставлячи їм діагнози "розумово відсталий", де діти не розвиваються, а лише деградують. Далі їм видають атестати про закінчення середньої школи. І причепитися ж нема до чого: все за законом! Відтак виникає замкнене коло, коли дитина, віддана з перших років свого життя до інтернату, живе там до смерті.

- Такий сценарій вигідний працівникам інтернатів, оскільки зменшення кількості вихованців тягне за собою скорочення ліжко-місць, а відтак і персоналу таких закладів, - пояснює директор програми "Верховенство права" Міжнародного фонду "Відродження" Роман Романов. - Тому ця система працює передусім на себе. Вона монополізувала право на освіту, виховання, соціалізацію та реабілітацію дітей-сиріт, але не виконує своїх зобов'язань і продукує клієнтів для інтернатів для дорослих.

- Проте найбільшою проблемою цієї системи є її закритість для суспільства, - зазначає юрист і волонтер Благодійного фонду інформаційних та освітніх ініціатив "Розвиток" Мирослава Пилипчинець. - Адже тривалий час здійснювати загальний нагляд за роботою таких закладів мали змогу лише працівники прокуратури, які робили це доволі формально, не цікавлячись подробицями життя вихованців інтернатів. Нормальним вважалося, коли дітей-сиріт, які проявляли надмірну активність і не хотіли коритися суворим порядкам таких закладів, направляли до психіатричних лікарень, де їх лікували від неіснуючих психічних розладів. Дозвіл на це, часом навіть без огляду майбутніх пацієнтів, а лише за супровідними документами, надавала психо-медико-педагогічна комісія того чи іншого регіону країни. Жертвою таких порядків неодноразово ставав і Стас Деметра.

Запобігти цьому, на думку адвоката, голови Судової асоціації України "Фундація сприяння правосуддю" Катерини Тарасової, можливо лише завдяки посиленню громадського контролю за вихованням, навчанням, соціалізацією та реабілітацією дітей в інтернатах. Слід змінити ставлення до таких дітей суспільства загалом.

Усього в Україні, за даними Харківського інституту соціальних досліджень, 55 дитячих будинків-інтернатів, підвідомчих Міністерству соціальної політики України, та 687 шкіл-інтернатів, якими опікується Міністерство науки і освіти України. За інформацією Міністерства соціальної політики, в Україні 95,5 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них 20 тис. перебувають в інтернатах.

Охопити таку кількість дітей-сиріт моніторинговими візитами вирішили представники Асоціації незалежних моніторів, робота яких стала можливою, завдяки запровадженню наприкінці минулого року в Україні Національного превентивного механізму. Відтак вони отримали можливість навідуватися без попередження до різних типів "місць несвободи", зокрема й до інтернатів.

- Таким чином, вдалося не лише зібрати й оприлюднити інформацію про стан дотримання прав людини і громадянина в зазначених закладах, а й виявити цілу низку порушень, - каже директор Асоціації незалежних моніторів Андрій Черноусов. - Проте для того, щоб докорінно змінити ситуацію, до цієї справи слід залучати якомога більше небайдужих людей. Також варто розробити стандарти надання соціальних послуг у закладах такого типу, яких би обслуговуючий персонал суворо дотримувався. Лише такий крок уможливить виокремлення різних спеціалізацій, що дасть змогу більш "адресно" підходити до проблем кожної дитини. А це вкрай важливо в нинішній ситуації, коли помітно затягується запланований владою перехід від застарілої інтернатної системи до виховання в будинках сімейного типу.