Їхній дім — в'язниця

Введення понад 20 років тому в педагогічний штат шкільних психологів було не випадковим, оскільки проб­леми поведінки дітей давно вийшли за звичайні рамки вікової педагогіки, і розібратися, тим паче боротися, з їхніми причинами вчителям було вже дуже складно.

Перша економічна криза початку 90-х, підміна духов­них цінностей матеріальними і, як результат, - деморалізація суспільства стали фундаментом серйозних психологічних відхилень у розвитку молодого покоління. І особливо дітей.

"Тоді перед нами вперше масово постали такі явища, як алкоголізм і наркоманія батьків, насильство в сім'ї, відсутність елементарних побутових умов для життя дитини, нестача харчів, - згадує Катерина Євсєєва, шкільний психолог з Харкова. - Причому, два останні фактори були результатом не погіршення економічної ситуації в країні і в сім'ї зокрема, а безвідповідального ставлення батьків до дітей".

Через два десятиліття з моменту створення психологічної служби допомоги дітям поле діяльності цих фахівців не звузилося, а, навпаки, роботи додалося. "Проблемних дітей" в Україні сьогодні стільки, свідчать цифри, що кваліфікованих психологів для роботи з ними вже не вистачає. Адже важливо не тільки виявити дитину, яка потребує психолого-соціальної допомоги, і визначити причину її проблеми, а й грамотно допомогти їй, не завдаючи ще більшої шкоди.

Мама поза законом

Зі зростанням криміналізації суспільства та збільшенням кількості ув'язнених дедалі частіше по допомогу до психолога звертаються діти, один з годувальників яких (а то й обидва!) перебувають у місцях позбавлення волі.

За даними департаменту охорони, нагляду, безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень Держпенітенціарної служби України, сьогодні в нашій країні близько 140 тис. ув'язнених, з них 1845 - отримали довічний строк.
23 із засуджених довічно - жінки, які відбувають покарання в спецсекторі Качанівської колонії в Харкові. До речі, Україна - єдина держава на пострадянському просторі, де довіч­не позбавлення волі за особливо тяжкі злочини поширюється й на жінок.

…Семирічна Віка своєї мами не пам'ятає. Вона знає про неї з розповідей тата й бабусі, а ще - завдяки весільним фотографіям, на яких - радісні й щасливі мама і тато.

"Мама дівчинки відбуває покарання за вживання й розповсюдження наркотиків, - розповідає Кате­рина Євсєєва. - За ґрати вона потрапила, коли Віці не було й трьох. Звільниться у вересні наступного року". Тато дівчинки теж "сидів на голці", але, усвідомивши, що може втратити права на дитину, з пагубною звичкою зав'язав.

Віка переконана, що "злий чарівник зніме з мами чари", і вона повернеться додому. Щоправда, бабуся й тато в щасливий фінал "казки" не вірять: під час останнього побачення мама Віки повідомила, що покохала іншого, і дочка їй не потрібна.

"Відсутність материнської участі у вихованні дитини (особливо дівчинки) може обернутися серйозними психологічними проблемами, які згодом будуть перенесені дівчинкою (майбутньою мамою) у вигляді поведінкової асоціальної норми у свою сім'ю, - переконана психолог. - Добре, якщо родичі, які виховують дитину без матері, намагаються компенсувати "пробіл" посиленою турботою і любов'ю. Спірне питання - що краще: погана мати, але мати, чи взагалі її відсутність?".

Часто хмизу у вогонь підкидає оточення дитини. "Мені відомий випадок, коли 10-річний хлопчик вирішив звести порахунки з життям не тому, що тато був у в'язниці, - продовжує психолог. - А через те, що в класі з нього знущалися, називали "зеком", а вчителька завжди посилалася на нього як на поганий приклад: мовляв, не будете добре вчитися, станете, як Іванов і його тато-злодій... Добре, що хлопчик не реалізував задуманого. Його перевели до іншої школи. А через рік тато звільнився".

"Вийду - зав'яжу!"

Діти, мабуть, - головний стимул для виправлення більшості ув'яз­нених. Це заради них вони так хочуть додому. Для людини в обмеженому просторі думки про те, що вона живе не даремно, що комусь потрібна, - душевна панацея.

Свого часу мені довелося спілкуватися із в'язнями-жінками, які відбувають різні строки у 129-й виправній колонії в Умані.

Кожна кримінальна справа - доля, трагедія, надії. Утім, і за ґратами є життя. "Зечки" працюють на виробництві, влаштовують дні іменинника, концерти. Дехто малює, пише вірші й навіть бере участь у творчих конкурсах. У кожному такому творі - звернення до тих, хто чекає їх на волі. Валентина П. зізналася, що тільки в ув'язненні зрозуміла, наскільки дорогі для неї син і донька. Очікуючи УДЗ (умовно-дострокового звільнення), жінка переконана, що ніколи більше не порушить закону. "Адже мушу піднімати дітей, - каже Валентина. - Мені за ґрати більше не можна".

Думками про п'ятирічну доньку Світлану жив і ув'язнений Сергій з Конотопа. У свої неповні 30 років він відбував уже другий строк за крадіжку, але між відсиджуваннями Сергієві вдалося одружитися й стати батьком. "Вийду - зав'яжу!" - казав він начальникові колонії, і той йому вірив.

Утім, інших планів на майбутнє дотримувалася мати Світланки, колишня Сергієва дружина - Олена. Із чоловіком вона розлучилася відразу ж, щойно його засудили вдруге. А через два роки Сергій довідався, що його позбавлено батьківсь­ких прав.

Бабуся й дідусь з боку батька на колишню невістку дуже ображені. Вважають, що маніпуляцію з позбавленням їхнього сина батьківства вона провернула не без підкупу посадових осіб. Юристи стверджують, що позбавити батьківських прав засудженого за законом можливо. Але тут постає і моральне запитання: а чи треба це робити, чи стане краще дитині?

Як тато

На консультацію до Катерини Євсєєвої 14-річного Вітю привела мама. Ірина Іванівна повторно вийш­ла заміж, у другому шлюбі - у неї двійня дівчаток. Та от лихо - проблеми із сином! Зі слів мами хлопчика, він регулярно тікає з дому, курить, не відвідує школи, погрожує поїхати до батька. "Ми його й на облік поставили, і б'ємо регулярно, і в кімнаті зачиняємо, а він усе на зло робить, - ділиться методами виховання сина Ірина Іванівна. - Боюся, що рано чи пізно поїде до цього негідника..."

Негідником вона називає колишнього чоловіка, батька Віті, якого хлопчик, до речі, чудово пам'ятає й любить і якому, всупереч заборонам матері, регулярно пише теплі листи й отримує на них зворушливі відповіді.

На думку психолога, випадок з Іриною Іванівною та Вітею - типовий для матерів, у яких колишні чоловіки (татусі їхніх дітей) перебувають у місцях позбавлення волі. Жінка побудувала для себе нове життя, створила нову сім'ю, і в ній немає місця минулому, отже, на її думку, немає минулого й для її дитини, яка подорослішала. Але це неправильно.

"Для Ірини колишній чоловік - просто колишній чоловік, чужа по крові людина, - пояснює фахівець. - Для Віті він - батько. Знаючи ситуацію в цій сім'ї, хочу сказати, що від батьківського обов'язку тато Віті ніколи не відмовлявся. Сім'я була в міру забезпечена, відпочивали на морі, вирізали й клеїли з картону кораблі. Батько для Віті - авторитет, навіть попри те, що схибив і порушив закон. А мама, відчуваючи ревнощі щодо сина, не бажає із цим миритися".

Чим закінчиться протистояння мами й Віті? Тим, що вона втратить сина. Хлопчик може зненавидіти її (і не виключено, що в її особі - і всіх жінок), приохотитися до пагубних звичок, піти стопами батька, підсвідомо реалізувавши, на зло мамі, своє бажання у всьому бути схожим на нього. У тому числі - і в порушенні закону.

Як виховувати підлітка,
якщо хтось із батьків
за ґратами?

У жодному разі не робіть за дитину вибір, особливо, якщо вона вже доросла й сама може оцінити поведінку тата чи мами. Не применшуйте ролі й становища того з батьків, який переступив закон. За злочин його покарав суд. За інше покарає вищий суд... Але не ви.

На прикладі поганого вчинку когось з батьків навчіть дитину не робити так, як вчинив тато (мама). Своїм же поблажливим ставленням до засудженого покажіть приклад великодушності, жалю, розуміння! Так, тато помилився. Але він обов'язково це усвідомить і виправиться, бо він тебе любить....

Людині у в'язниці, обмеженій у свободі й діях, дуже погано. Вона замкнута, пригнічена, пасивна. Позбав­лення її батьківської ролі (нехай навіть на відстані) поглибить пригніченість психологічного стану, переконана психолог. Простіше кажучи, знаючи, що її чекають, людина прагне вийти на волю. А зрозумівши, що вже не чекають, не виключено - що в зашморг...

За даними правового комітету парламенту, у першому півріччі 2013 р. у вітчизняних в'язницях померло понад 500 осіб. Якщо у 2010 р. серед ув'язнених життя самогубством покінчили 44 особи, то у 2012-му - 59, повідомляють правозахисники.

Ув'язнені янголи

В'язниця і діти - такі дві різні, що, здавалося б, ніяк не перехрещуються, теми. Утім, у рамках цієї пуб­лікації неможливо обійти тих, хто опинився за ґратами з вини батьків. А точніше - матерів. Це діти, народжені за ґратами.

Маля, народжене в місцях позбавлення волі, несе покарання за чужу провину ще до своєї появи на світ. Уявити важко, в яких, часом нестерпних, умовах перебуває вагітна, очікуючи суду, відбуваючи строк. Туберкульоз, брак свіжого повітря, відсутність вітамінів... Емоційний стан матері-зечки, яка не завжди веде здоровий спосіб життя, позначається на психіці дитини важким тягарем різних травм і наслідків. Кажуть, що людина повертається туди, де закопана її пуповина. Куди може повернутися така дитина?

Вдумайтеся тільки! Якщо вірити цифрам, у 90% випадків народжені у в'язниці діти - небажані або ж народжені з корисливою метою (щоб скоротити строк покарання й хоч на якийсь час полегшити умови перебування "матері").

Український закон до порушниць юридичних норм гуманніший, ніж до порушників. Особливо він "щед­рий" до матерів. Кримінальний кодекс України передбачає, зокрема, що жінки, засуджені до позбавлення волі, можуть бути звільнені від покарання в межах строку, якщо вони завагітніли й народили у в'язниці.

З квітня 2013 р. українські матері-в'язні почали отримувати й так звані дитячі гроші. Тепер, якщо жінка народила в СІЗО або колонії, адміністрація установи передає відповідний пакет документів до соцзабезу, після чого в банку на ім'я дитини відкривається депозит і нараховується фінансова допомога. Щоправда, готівкою мати може їх отримати вже на волі. Але чи витратить вона ці гроші на маля - велике запитання.

Як же реалізовується материнство за ґратами?

Будинки дитини, згідно зі ст. 141 КВК України, організовуються при жіночих виправних колоніях. Головна особливість такого будинку - створення умов для спільного проживання матері з немовлям. Якщо мати виявила бажання жити окремо, за нею зберігається право спілкуватися з дитиною без обмежень. Якщо ж не бажає, щоб її дитя відбувало строк разом з нею, то може передати дитину на виховання родичам або опікунам. Щоправда, такий сценарій розгортається рідко, адже саме народження дитини (нехай і за ґратами), як правило, пробуджує в жінці сильний материнський інстинкт, здатний змінити на краще і її світогляд, і моральні принципи.

У три роки малюка передають на виховання у відповідні дитячі заклади поза системою пенітенціарної служби. Іноді, якщо до виходу матері на волю залишається менше ніж рік, дитину в тюремному дитбудинку можуть "притримати". Все-таки тут краще: хоча й за ґратами - зате поруч із мамою.

Не суди і судимий не будеш...

…Із сімейною парою львів'ян Тетяною й Олександром я познайомилася, будучи у відрядженні в колонії-поселенні в селі Зікрачі, що на Київщині (в "зоні", де відбувають покарання "ДТП-івці"). Вони - молодята, одружилися у в'язниці, куди хлопець потрапив після скоєння аварії, що спричинила смерть потерпілого.

"Ми разом працювали, - розповідає Тетяна. - Коли тривало слідство, від Сашка всі відвернулися. Мені стало шкода його, я намагалася його підтримувати, так і закрутилося..."

Тетяна каже, що любить чоловіка й ніколи не шкодувала, що вийшла заміж за засудженого, та ще й у колонії. Молоді будують плани на майбутнє, мріють про дітей.

Якщо їхній малюк народиться до того, як тато вийде на волю, Тетяна знайде в собі сили, щоб підняти його. А потім - і потрібні слова, аби пояснити дитині, чому тата довго не було... Молоді переконані, що кохання перемагає все. І навіть у в'язниці трапляється щастя.