Як народжується батьківська любов до дітей

Попри те, що ми поступово відходимо від патріархального розподілу функцій і ролей у сім'ї, коли виховання дітей вважалося виключно жіночою парафією, багатьом чоловікам досі непросто дається батьківство - і на функціональному рівні, і, тим більше, на емоційно-психологічному.

Тривалий час було заведено вважати, що чоловікові (на відміну від жінки) складніше включитися в батьківство й відчути любов до дітей, бо в нього немає вродженого інстинкту турботи про потомство. Наче материнський інстинкт автоматично передбачав нездатність турбуватися про своїх дітей і відсутність емоційної включеності у їх виховання в батьків. Безумовно, матері, яка дев'ять місяців носить під серцем, а потім годує грудьми, налаштуватися на дитину допомагають, зокрема, гормони - окситоцин і пролактин.

Але гормони й інстинкти у формуванні сучасної батьківської поведінки відіграють далеко не провідну роль. Вимоги до батьківських функцій і уявлення про образи ідеальних мами й тата змінювалися з кожною новою епохою. На сьогодні очікування від матері та батька передбачають не лише забезпечення виживання і турботу про фізичне благополуччя дітей, а й створення сприятливих умов для формування психологічно здорових особистостей.

Чому чоловікам важко ввімкнути в собі тата

Дані різних сучасних досліджень свідчать, що прив'язаність і любов до немовляти виникають у результаті активного й регулярного піклування дорослого про нього. Оскільки після народження малюка в більшості сучасних українських сімей 90% часу з ним проводить мама, а тато зазвичай зайнятий роботою, то в батьків просто фізично не залишається вдосталь часу, щоб подружитися й прив'язатися до дитини.

У чоловіка немає інстинктивної потреби брати на руки, цілувати і зворушуватися крихіткою (на відміну від жінки, чия материнська поведінка підживлюється гормоном вагітності й лактації - окситоцином, який ще називають гормоном обіймів, любові та прив'язаності). Тому в перший період, коли батькам доводиться тільки вчитися, як правильно брати на руки, годувати, купати, міняти підгузки, татусі зазвичай не прагнуть займатися цим, боячись нашкодити. Якщо молода сім'я до того ж мешкає з батьками, то активна участь бабусі в догляді за немовлям може просто витіснити тата з числа тих, хто безпосередньо щоденно турбується про малюка.

Процесові формування прив'язаності в тата до дитини також може заважати й сама мама. Не поспішаючи посвячувати майбутнього тата в підготовку до пологів або вибираючи все виключно на свій смак, приймаючи важливі рішення самостійно (який візочок купити, в якому пологовому будинку народжувати, чи робити щеплення, чи хрестити дитину тощо), не підпускаючи до крихітки, осмикуючи, критикуючи, відчитуючи за кожен неправильний крок у догляді за немовлям, мама може пропустити важливий момент, коли в її чоловіка міг би вже проявлятися інтерес і виникати потреба активної участі в житті малюка.

Крім того, на батьківській поведінці все ще дуже позначаються різні стереотипи й суспільні міфи про те, що виховання дітей - це не чоловіча справа, що сильне емоційне включення у сім'ю тільки заважає образові сильного чоловіка, що купівля підгузків або підмивання сідничок малюка можуть якось негативно вплинути на мужність його батька.

Як же стимулювати батьківську любов

Зважаючи на всі ці обставини, які можуть зашкодити формуванню теплого і турботливого контакту татуся з дитиною вже з самого немовлячого віку, важливо створити сприятливі умови для входження батька в нові роль і статус.

Батьківська відповідальність - як мами, так і тата - починається задовго до того, як дитина приходить у цей світ. Планування сім'ї й усвідомлений підхід до народження дітей - перший крок на шляху до відповідального батьківства. І рішення ці подружжя має приймати спільно, а обговорювати - навіть ще до створення сім'ї. Адже якщо в когось із подружньої пари немає бажання ставати мамою чи татом, то наївно очікувати від партнера включеності й емоційного залучення зразу з настанням вагітності.

Жінка раніше починає усвідомлювати, що вона вже мама, адже її організм поступово змінювався й підлаштовувався під нове життя впродовж дев'яти місяців. Вона фізично відчуває свою дитину задовго до того, як уперше візьме на руки. Татусям складніше в цьому плані, - вони вперше взаємодіють із дитиною тільки після пологів. Тому важливо залучати чоловіка в контакт із малюком ще в період вагітності: ходити разом на УЗД, запрошувати його послухати серцебиття на КТГ, доторкатися до маминого живота під час ворушіння дитини.

Надзвичайно важливо залучати чоловіка до всіх аспектів підготовки до народження нового життя: купівлі одягу, вибору пологового будинку, пошуку потрібних медикаментів, супроводу на консультації в ЖК тощо. Добре, якщо пара відвідує курси для майбутніх батьків. Це не тільки дає можливість дізнатися безліч потрібної інформації, а й допомагає чоловікам швидше включитися в батьківську роль. Адже вони зможуть обговорювати отримані знання, спільно приймати рішення та вибирати свою виховну стратегію.

Сприятливо позначаються на включеності тата в новий статус партнерські пологи: емоційний досвід, який переживає чоловік під час народження своєї дитини, допомагає більш усвідомлено та дбайливо ставитися і до новонародженого, і до його мами. Якщо тато присутній на пологах і має можливість брати безпосередню участь (допомагати дружині під час переймів, спілкуватися з лікарями, приймати рішення разом із дружиною, перерізати пуповину), то в нього, з вищою ймовірністю, проявиться емоційне залучення в немовля з перших же днів батьківства.

Після повернення з пологового будинку додому дуже бажано, щоб у новоспеченого батька була можливість узяти на роботі відпустку, хоча б на кілька днів. Перші дні перебування вдома нового члена сім'ї - особливі для всіх, до того ж мамі новонародженого знадобиться допомога після пологів як у побуті, так і в догляді за немовлям. Крім того, жінка в післяпологовий період особливо вразлива, тому присутність та підтримка чоловіка їй конче потрібні. Така фізична й емоційна участь чоловіка в турботі про своє сімейство з перших же днів сприятливо позначиться на його включеності в батьківство й народження теплих почуттів до малюка.

Найкраще, коли допомога, яку зможуть запропонувати бабусі, спрямована на побутові питання - зварити суп, сходити в магазин, помити підлогу, а не на допомогу з немовлям. Безумовно, досвід старшого покоління в догляді за новонародженим теж може бути цінним для молодих батьків, але тільки як разовий приклад, а не регулярні обов'язки. Інакше батьківські функції швидко поділяться між мамою й бабусею, а тато виявиться не при ділі. Навіть якщо в новоявленого батька не дуже добре виходить замінити підгузок або надіти бодік, бабусям точно не слід перебирати ці завдання на себе і вже, тим більше, критикувати або попрікати молодого батька в недосвідченості.

Якщо пологи минули благополучно і ні мама, ні дитина не потребують особливого догляду, то батькам найкраще взагалі не вдаватися до допомоги третіх осіб, а постаратися впоратися з новими обов'язками самотужки. Адже з часом допомоги не стане, і знову треба буде перебудовуватися й звикати до нового формату і обов'язків. До того ж, якщо з самого початку розраховувати тільки одне на одного, це зміцнює стосунки й допомагає не плекати порожніх надій та ні в кому не розчаровуватися.

Добре, якщо в тата з перших же днів з'являться свої персональні обов'язки в догляді за малюком, наприклад вечірня ванна або масаж. При цьому мамі слід довіряти своєму партнерові. Якщо вже вона залишає малюка на тата або доручає якесь завдання, то не слід по кілька разів перевіряти, контролювати і стояти над душею. Як мама, так і тато - абсолютно рівноцінні у відповідальності за дитину.

Багато татусів чекають, що в них виникне бажання займатися з дітьми, коли ті трохи підростуть, аби було цікаво: разом гратися, кататися на велосипеді, ділитися досвідом. Але важливо розуміти, що цей інтерес ніколи не буде як до дорослої людини. Щоб виник інтерес до дитини, її треба спостерігати в динаміці: спочатку вчитися взаємодіяти з немовлям, яке нічого не вміє й не дає ніякого зворотного зв'язку, потім отримувати у відповідь перші усмішки, відповідати на гукання, помічати, як маленька людинка починає впізнавати й радіти під час зустрічі. Для того щоб це побачити, треба бути у щоденному контакті, навчитися помічати напівтони й відтінки, опанувати нову для себе мову поглядів та інтонацій. Це може бути непросто, десь нудно й буденно, але важливо докласти зусиль - і тоді чоловік зможе відчути справжню любов та прив'язаність до своїх дітей, а вони, своєю чергою, обдарують його почуттями, яких він ніколи не зможе відчути у стосунках із ким-завгодно іншим.