"Я хочу, дай, купи, не буду": про причини дитячих примх та істерик

11 вересня, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 33, 11 вересня-18 вересня 2015р.
Відправити
Відправити

Гадаю, кожен з вас тією чи іншою мірою стикався з дитячою істерикою. Коли дитина кричить і падає на підлогу посеред магазину, не реагує на прохання й нікого не чує, тупотить ногами і кидається на вас з кулаками. Батькам, звичайно, в такий момент не позаздриш. Дехто розгублюється в такій ситуації, в когось вона викликає агресію. Тож розберімося, що таке істерика і як правильно на неї реагувати.

"Я хочу, дай, купи, не буду": про причини дитячих примх та істерик

Гадаю, кожен з вас тією чи іншою мірою стикався з дитячою істерикою. Коли дитина кричить і падає на підлогу посеред магазину, не реагує на прохання й нікого не чує, тупотить ногами і кидається на вас з кулаками. Батькам, звичайно, в такий момент не позаздриш. Дехто розгублюється в такій ситуації, в когось вона викликає агресію. Тож розберімося, що таке істерика і як правильно на неї реагувати.

Насамперед мусимо навчитися розрізняти дитячу "істерику" і "примху". "Примха", "каприз" з французької перекладається як упертість, затятість, причуда або забаганка. Примхи, як і істерики, можуть супроводжуватися криком, плачем, тупанням ногами. Дитина маніпулює батьками, щоб домогтися бажаного або заборонного.

Примхливими часто стають розпещені, надто заголублені діти. Надмірна увага не завжди добре позначається на дитині. Це може стомлювати маля. Дитяча психіка швидко реагує на підвищену увагу й опіку, і через починаються капризи. Або ж навпаки - коли дитині приділяють недостатньо уваги, байдужі до неї. Тоді вона починає вередувати, намагаючись привернути до себе увагу.

Ще одна причина вередування - вседозволеність. Коли немає жодних обмежень. У таких дітей не формується вміння стримуватися, контролювати свої бажання й емоції. Тому надзвичайно важливо вчасно привчити дитину до самообмеження. Забороняйте те, що справді може завдати їй шкоди, або те, чим вона сама може зашкодити.

Істерики трапляються через те, що дитина не може впоратися з емоціями. Дитяча істерика супроводжується заливистим плачем, криками, маля сукає ніжками і б'є кулачками. І це в межах норми, бо діти дорослішають, у них з'являються власні бажання й інтереси, які можуть розходитися з бажаннями й інтересами дорослих. І якщо в дитини не виходить домогтися свого, вона сердиться, дратується або ображається. Такі емоційні вибухи починаються з одного року, коли дитина намагається проявляти перші спроби самостійності (пристрасть до досліджень, цікавість). У період дитинства маля орієнтується тільки на свої потреби (у їжі, теплі, спілкуванні). Коли підростає, його бажання стають більш усвідомленими потребами. Але сприйняття часу в цьому віці ще недосконалі, тому, якщо якесь бажання виникає, маля вперто домагається його виконання цієї ж хвилини. Саме в цьому одна з причин так званої кризи першого року. Потім піком істерик вважається період кризи трьох років. У кризовий період істерики можуть бути до 10–15 разів на день, практично з будь-якого приводу. У чотири роки така поведінка вважається рідкістю, дитина вже в змозі висловити свої почуття й емоції.

Щоб уникнути неприємностей, намагайтеся дотримуватися таких рекомендацій. Треба знати й розуміти, що дитина у віці від одного до двох років тільки вчиться управляти своєю поведінкою та емоціями. Але іноді вона втрачає самовладання, що може спричинити істерику. Спостерігаючи за малям, постарайтеся зрозуміти, який стан свідчить про наближення істерики. Це можуть бути підібгані губи, пхикання. Якщо ви вловили якісь ознаки, перемкніть увагу дитини на щось інше. Запропонуйте іншу іграшку, книжку, перейдіть в іншу кімнату. Але цей прийом може бути ефективним тільки тоді, коли істерика ще не розігралася.

Намагайтеся, щоб дитина повноцінно відпочивала.Вчасно вкладайте її на денний і нічний сон. Не допускайте перевтоми. Навчайте висловлювати свої почуття й емоції.Показуйте на картинках, як діти гніваються, ображаються, плачуть. Розповідайте, чому так буває. Називайте почуття дитини і дайте зрозуміти, що ви їх поділяєте: "Я розумію, що ти сердишся", "Напевно, ти образився, бо хлопчик не дав тобі машинки?", "Можливо, ти гніваєшся, бо тобі не дісталося цукерок?" тощо. Це допоможе маляті навчитися говорити про свої почуття й контролювати їх. Не намагайтеся все робити за дитину, покажіть, що вона вже доросла і може сама впоратися з труднощами, ви лише підштовхнете до цього. Покажіть, як будувати пірамідку, перегортати сторінки в книжці, але тільки покажіть, а не робіть за неї - це надзвичайно важливо для подальшого розвитку. Надавайте маляті право вибору. Дитина, яка може самостійно робити вибір, відчуває, що її поважають і з нею рахуються: "Ти їстимеш суп чи кашу?", "Ти хочеш гратися літаком чи машинкою?", "Ти хочеш надягти сукню чи спідницю?"

Зазвичай істерика починається зі слів: "Я хочу, дай, купи, не буду…" Якщо запобігти істериці не вдалося, не намагайтеся заспокоювати дитину, вмовляти, сварити, підвищувати голос, а тим більше бити. Це лише погіршить ситуацію. Насамперед слід опанувати себе і постаратися не дратуватися. І не варто в момент сплеску пристрастей намагатися достукатися до свідомості й совісті маляти.

У жодному разі не залишайте дитину на самоті, це може налякати її. Будьте поблизу, в полі зору маляти, постарайтеся зберегти спокій і впевненість у собі.

Якщо дитина влаштувала істерику, щоб отримати бажане, не поступайтеся. Негайно виконуючи її бажання в момент істерики, ви тим самим закріплюєте цю форму поведінки. Дитина і далі чинитиме так само, щоб домогтися свого.

Не вдавайтеся до фізичних покарань. Робіть свої справи, ігноруючи істерику. Дитина зрозуміє, що це не приносить бажаної уваги і надалі не варто витрачати свої сили.

Використовуйте тактильний контакт. Спробуйте міцно пригорнути малюка і тримати певний час у своїх обіймах, повторюйте, що ви його любите, навіть у ті моменти, коли він сердиться, але вас засмучує, коли він голосно кричить і кидається на підлогу. Однак не варто насильно втримувати дитину в обіймах, якщо вона виривається, ліпше дати їй спокій.

Не дозволяйте, щоб вами управляли. Якщо вам треба йти, а дитина, не бажаючи залишатися з татом чи бабусею, влаштувала істерику, спокійно попрощайтеся з нею і виходьте з дому. Що довше ви відтягуватимете момент розставання, то тривалішою буде істерика.

Якщо істерика сталася в громадському місці, намагайтеся не зважати на осудливі погляди людей. Якщо ви поступитеся зараз лише для того, щоб уникнути публічного скандалу, будьте готові до того, що і далі вам доведеться діяти так само. Нехай дитина обуриться, потупає ногами й висловить невдоволення. Якщо ви впевнено заявите про своє рішення, маля зрозуміє, що істерикою воно нічого не доб'ється. Почекайте. Після того як істерика минула, не відмовляйте дитині в ніжності, візьміть її на руки, заспокойте. Поговоріть про те, що так засмутило малюка. Скажіть, що ви його дуже любите, і вам приємно говорити з ним, коли він спокійний. Дитина повинна вчитися висловлювати свої бажання за допомогою слів.

Якщо ж істерики ввійшли в дитини у звичку, це може означати, що вона навчилася домагатися своєї мети. Скоріш за все, вона зрозуміла, що так ви йдете на поступки: купуєте їй солодощі чи іграшки, дозволяєте не лягати вчасно спати. Тому батьки повинні мати на увазі, що, поступаючись цим істерикам, вони поступаються бажанню, яке з тих чи інших причин не збиралися виконувати, і сприяють тому, що істерики стають звичкою.

У цьому випадку запасайтеся вагоном терпіння. Та якщо ви розумієте, що істерики стали для дитини методом змусити вас щось зробити, єдина тактика боротьби з ними - не зважати на них.

Не дивуйтеся, якщо дитина, побачивши, що її намагання не дають бажаного ефекту, подвоїть, а то й потроїть їх. Саме тоді ви мусите зібрати всі свої сили в кулак, щоб не звертати уваги на ці крики: ні жесту, ні погляду, ні слова.

Бувають випадки, коли істерики можуть перерости в захворювання нервової системи. Якщо ви помітили, що дитина під час істерики затримує дихання або непритомніє; істерики частішають і стають агресивнішими; істерики тривають у дитини і після чотирьох років; маля завдає ушкоджень собі й іншим; істерики супроводжуються нічними кошмарами, страхами, різкими перепадами настрою, тоді звертайтеся до фахівця - дитячого невролога.

Якщо зі здоров'ям дитини все гаразд - проблема полягає в сімейних стосунках і реакції близьких на поведінку дитини. Не дозволяйте дітям маніпулювати вами й домагатися бажаного за допомогою істерик. Будьте терплячими і знаходьте компроміси. Більшості істерик можна запобігти, зрозумівши їхні причини.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК