Викиньте ліжечко, або Італійський рецепт самостійної людини

Сергій Брін, співзасновник корпорації Google, в одному зі своїх виступів сказав: "Я вважаю, що отримав чималу користь від Монтессорі-освіти, яка деколи дає учням набагато більше свободи робити щось у своєму власному темпі, відкривати щось нове".

Його партнер Ларрі Пейдж, котрий теж навчався за методикою італійського педагога, так само не заперечує впливу альтернативної педагогіки на свою успішність. Серед Монтессорі-дітей - засновники Амазону і Вікіпедії, лауреати Нобелівської і Пулітцерівської премій, письменники, актори, підприємці, інші видатні люди, чимало з яких вважають свою нестандартну освіту ключем до майбутніх здобутків.

То що ж такого приховано у системі виховання Марії Монтессорі, і чи обов'язково відвідувати спеціальний навчальний заклад, щоб скористатися її перевагами?

Перші кроки дорослих

Педагогіка Монтессорі зародилася на початку ХХ ст. і досі не втрачає популярності. Ідеї, що видавалися революційними сто років тому, для багатьох незвичні й зараз: думка, що навіть маленьких дітей треба поважати, не очевидна для багатьох батьків і вихователів. В основі підходу Марії Монтессорі лежить сприйняття дитини як істоти, що від природи прагне самостійності й розвитку, сама обирає діяльність, напрям, темп пізнання, і завдання дорослого - допомогти їй у цьому, а не заважати власним "я зроблю краще й швидше". Так само важливо розуміти, що для розвитку повноцінної особистості діти повинні мати власну думку, вміти робити власний вибір, і ці дитячі рішення заслуговують на таку ж повагу, як і дорослі, - саме з них виростає відповідальність за власне життя, брак якої ми часто закидаємо іншим.

"Я починала роботу за фахом у звичайному дитячому садку і досить швидко зрозуміла, що традиційна педагогіка - з її командуванням, авторитарністю, зневагою до особистості й потреб дитини - мені не подобається, - розповідає Ольга Лопатіна, психолог і Монтессорі-педагог. - Коли я вперше потрапила до групи Монтессорі, мене вразила сімейна атмосфера й відсутність дистанції між поколіннями. Діти живі, легко спілкуються, охоче діляться думками, не соромляться говорити про свої потреби. Я зрозуміла, що це - моє. Простудіювала теорію на курсах і перекваліфікувалася на роботу саме в Монтессорі-закладах. За дев'ять років роботи я жодного разу не пошкодувала про це".

Утім, після першого знайомства з педагогікою Монтессорі чимало батьків повертаються до традиційних підходів. Необхідність мати підготовку, матеріали, з якими потрібно працювати, відлякує: адже через складні, написані науковою мовою тексти засновниці доводиться просто-таки продиратися, а ідеї поваги до дитини й відсутності покарання сприймаються як жахлива вседозволеність. Багатьом батькам банально бракує часу, сил чи просто бажання день за днем підтримувати в дитині прагнення самостійності й пізнання. Вдягти малечу буде швидше, ніж спостерігати за тим, як вона сама намагається знайти рукою вивернутий рукав. Нарізати огірок самому простіше, ніж це зробить дитина, та ще й не треба боятися, що вона вріже собі пальця. Сказати "виростеш - зрозумієш" легше, ніж пояснювати і прислухатися.

Серед мінусів закладів Монтессорі часто називають брак уваги до творчих сторін особистості, відмову від іграшок і книжок, без яких нам важко уявити дитинство. Однак будьмо відверті: наскільки дбатимуть про талант художника чи музиканта у звичайному садку? Справді творча дитина в будь-якому разі потребуватиме додаткових занять - а книжками й іграшками можна розважити її й удома. Більшою проблемою є те, що освіта Монтессорі коштує досить дорого, а садочків, де вартість занять не захмарна, а професійність працівників - не занизька, точно не вистачить на всіх охочих.

Не садочком єдиним

Деякі батьки вважають, що відповідного навчального закладу цілком достатньо для того, щоб долучити своє чадо до переваг знаної і престижної педагогіки. Але без підтримки вдома всі старання вихователів зійдуть нанівець. Марія Монтессорі у своїх роботах говорить про дитячий розум як про губку, що всотує все, що бачить. І коли вдома одне, а в садочку інше - дитина розгублюється, бо не розуміє, за якими правилами мусить "грати". Якщо прагненню самостійності заважають удома - вона втрачає його і в приязній до власних ініціатив атмосфері. Якщо вдома практикують похвали й покарання - вона чекає того ж і від вихователів.

То що - вдома теж доведеться готувати спеціальне середовище, виготовляти самим чи купувати дорогі матеріали, які нема де зберігати у невеликій квартирі, щодня виділяти час на заняття з дитиною? Зовсім не обов'язково. "Методику Монтессорі часто сприймають як черговий підхід до розвитку інтелекту дитини, - каже пані Ольга. - Це не зовсім правильно. Основне -ставлення до дитини, і тут матеріали зовсім не потрібні, з ними набагато цікавіше й зручніше займатися в садочку, де є і вибір, і компанія".

Однак дещо змінити в житті родини все ж таки доведеться. "Найголовніше, що треба змінити, - впевнена пані Малгожата, вихователь і мама двох дітей - чотирирічного Філіпа і піврічної Сари, - це те, як ми думаємо про дитину і сприймаємо її. На потреби дитини маємо зважати так само, як і інших членів родини. В часи мого дитинства діти були на найнижчому щаблі в родинній ієрархії. Їхні бажання, потреби і голоси завжди були на останньому місці. Я не хотіла такого своїм дітям і тому обрала підхід Монтессорі". Наступний крок - допомога в розвитку самостійності. "Нам небагато довелося змінити: прикріпити гачки так, щоб син сам до них діставав, приклеїти нижче дзеркало, щоб він міг бачити себе, коли чистить зуби, виділити на кухні власну шафку, де завжди є їжа, яку він сам може дістати, коли голодний, і легенький глечик з водою. - продовжує пані Малгожата. - Коли син трохи підріс, ми поклали на підлогу матрац, і тепер він не мусить чекати, доки хтось з батьків прийде й дістане його з ліжечка. Важливо полегшити дитині доступ до різних речей - ганчірки й віничка, щоб прибрати за собою; одягу, який вона може вибрати і вдягти самостійно; інших предметів щоденного користування. Саме так виростають самостійні люди, бо вони знають, на що здатні. І довіряйте дитині. Філіпу не було й двох років, коли він уперше взяв до рук голку і жодного разу не вколовся".

Не менш важливий баланс між свободою і дисципліною. Повага до дитини не означає індульгенції на будь-які дії: дорослі обов'язково повинні окреслити кордони розумної поведінки. В садочках Монтессорі можна займатися будь-чим - самому обрати собі партнера до занять чи робити щось самостійно, але не можна заважати іншим. Вдома на дитину не кричать і не сварять її, доступ до небезпечних чи шкідливих предметів обмежують, а потенційні конфлікти вирішують розмовами і поясненнями. І з часом дитина навчиться поважати інших так само, як поважають її. Адже коли мама щоразу питає: "Можна я зайду до тебе в кімнату?", - то так само питатиме і дитина. І це підводить нас до ще одного важливого моменту - переймання поведінки батьків. "Не виховуйте дітей - виховуйте себе" - цей принцип цілком співзвучний з підходом італійського педагога. Що думатиме дитина, коли їй дають потиличника, примовляючи: "Не можна бити дітей"? Як вона має діяти, якщо її переконували, що брехати недобре, а потім тато просить не казати мамі, що вони півдня дивилися мультики? Ваше ставлення до всіх членів родини, до інших людей, до проблем - усе має значення.

Незручні діти Монтессорі

Чи вийде в результаті ідеальна дитина? Ні. Вікові кризи й гормональні бурі неминучі незалежно від методу виховання. З одного боку, з дітьми Монтессорі легше домовитися: їм не потрібні покарання, вони допитливі, розуміють наслідки своїх дій і здатні самостійно вирішити більшість конфліктів з іншими дітьми. Вони емоційно зріліші, відповідають за свої вчинки й не потребують повсякчасного піклування дорослих. З іншого - це діти, котрі мають свою думку і прагнуть її висловити, вони не розуміють необґрунтованих наказів і заборон, бо звикли отримувати відповіді на свої запитання і спілкуватися з дорослими як рівні. Вони не звикли бути приниженими і прямо говорять про свої почуття й емоції. Їх не виховували слухняними і зручними, їх виховували максимально самостійними - а такий підхід не дуже "вписується" в традиційну педагогіку.

На жаль, в Україні поки ще не вибудувано системи закладів Монтессорі, яка давала б дітям змогу отримувати не лише дошкільну, а й середню освіту, тому випускники найкращих садочків так чи інакше потрапляють до звичайних шкіл, де повага до дитини - рідкісне явище. Та й на рівні дошкільної освіти гучна назва не гарантує професіоналізму вихователів і розумного підходу: ідеї Марії Монтессорі вже давно трактують по-різному: дехто - лише як спосіб заробити на батьках побільше грошей. Однак навіть перехід до іншої системи не означає катастрофи - за підтримки батьків діти швидко прилаштовуються до нових правил, не втрачаючи набутих раніше вмінь, навичок і рис характеру, а якщо ще й пощастить із чуйним викладачем, то проблему можна вважати вирішеною. Те саме стосується й дошкільних закладів: якщо немає можливості відвідувати спеціалізований садок, варто пошукати вихователя, котрий бодай почасти поділяє ідею поваги до дітей, їхньої свободи виражати себе й самостійності.

Якщо чесно, мені дуже хочеться, щоб таких незручних дітей у нашій країні ставало більше. Щоб потім, у дорослому світі, більше людей вміли завершувати розпочаті справи, відповідати за власне життя і вчинки, поважали інших і не дозволяли принижувати себе. Щоб уміли домовлятися й пояснювати, вірили у свої сили, любили вчитися і відкривати щось нове. Ми багато говоримо про молодь, яка має змінити все. То даймо їй шанс бути такою - з Монтессорі чи без.