Улюблена фобія холостяка Чому виникає страх душевної близькості

Чому виникає страх душевної близькості

У величезному розмаїтті чоловічих характерів, ментальних потягів і типів поведінки з жінкою, самі жінки незмінно вибирають собі в партнери чоловіків, абсолютно не готових до сімейних, та й узагалі партнерських стосунків.

Психологи називають це явище інтимофобією, зовсім не маючи на увазі під ним страх фізичної близькості й сексуальних контактів, як це спочатку мали на увазі психіатри. Це - коли боїшся справді близьких емоційних стосунків.

Упевнена, що зустрічався й у вашому оточенні харизматичний чоловік при грошах і становищі в суспільстві, який тонко відчуває, що потрібно жінці, який вміє справити приємне враження, розмовляти з нею її мовою, залицятися, бути незрівнянним у ліжку й успішним у бізнесі, але абсолютно невловимим і непридатним для шлюбу. На велике розчарування жінок, які покохали такого чоловіка, проміскуїтет є для нього оптимальною формою сексуальної взаємодії, що по суті символізує не тільки свободу вибору і свободу від будь-яких зобов'язань, а й можливість почуватися психологічно автономним, а отже, не зазнавати почуттів, що заподіюють біль. Звідки ж цей первісний страх душевного болю?

Людям, що не витрачають часу на душевну близькість, досить часто вдається розкрити свій талант, стати великими або просто успішними у своїй справі. Можливо тому величезна кількість інтимофобів - серед артистів, художників і політиків. Скажу банальність: за кожною великою людиною стоїть його мати. За чоловіком-інтимофобом - тією ж, якщо не більшою, мірою. Притому імпульсивна, вимоглива й непослідовна. Сценарії можуть відрізнятися, але результат можна передбачити ще в дитячому садку. Звичайно, з дитинства такий хлопчик оточений всепоглинаючою материнською любов'ю, але ця любов більше скидається на удушення в обіймах і контрастний душ. Мама без очевидної для дитини причини може і залюбити, і відштовхнути.

Частіше такий розклад зустрічається в сім'ях, де мати виховує сина сама або роль батька абсолютно незначна з різних причин: батько багато працює, рідко буває вдома або позбавлений права дорадчого голосу через авторитаризм дружини. Але суті це не міняє. Мати повторює синові: ти єдиний чоловік у домі, надія, опора, мій захисник, маєш учитися, бути, стати… Ба більше, часто мати формує в хлопчика відчуття, що, коли він не впорається, вона покине його, відмовиться бути з ним, а отже, посилює умовну залежність і страх втратити прихильність. Дитина розуміє: якщо не впораюся, мами не буде, а маму треба берегти. Тому щосили намагається відповідати її вимогам. І благо, якщо маму результат задовольнив на першому етапі. Але частіше цього не відбувається, і все доходить до крайнощів - мати ніколи не задоволена результатами сина, вона стимулює і стимулює хлопчика бути все кращим і кращим, у своєму перфекціонізмі доходячи до крайньої точки. Такою точкою може стати серйозний протест, коли хлопчик, а іноді вже чоловік, знаходить у собі сили і сепарується, іде від такої матері. Іде абикуди - у невідомість, у будь-які відносини, в армію, на війну, щоб тільки розслабитися, бо тиск матері здається йому гіршим за будь-які чоловічі баталії. І це, по суті, найкраще, що може з ним статися.

Якщо душевних сил хлопчикові бракує, то він покірно намагається відповідати материнським запитам, старається щосили, мучиться, страждає, але йде до мети. Мети нібито досягнуто, але глибинний страх перед необхідністю відповідати нереально високим запитам жінки залишається. І вже байдуже, ким буде ця жінка. Для чоловіка стає потребою уникати будь-яких стосунків, де він впадає в залежність, тим більше в емоційну. Такий досвід озивається великим душевним болем. А досвіду подолання цього болю немає. Є несвідома потреба бути найкращим, завжди йти до мети, але немає розуміння, навіщо ця мета йому потрібна. Як у казках: після весілля немає сюжету.

Якщо ж хлопчик не навчився іншої любові, крім любові сина до матері, а, отже, досвід стосунків із жінкою-"не мамою" у нього відсутній, то в той момент, коли вони з'являються, він підсвідомо відчуває, що відбувається інцест. Як результат - першими псуються саме сексуальні стосунки, і чоловік шукає нову жінку, і молодшу, молодшу! Виникаючи у сфері підсвідомого, такі страхи призводять до свідомого бажання триматися подалі від усіх, кого можна визнати родичкою. Тому кидається такий індивід від жінки до жінки, ризикуючи зажити слави бабія і ловеласа, але суть метань - втеча від матері, від якої не так-то просто втекти, бо вона ввижається йому скрізь.

Так, завдяки мамі такий чоловік добре знає запити жінок: він уміє бути ввічливим, приємним у спілкуванні, добре виглядати. Мама вимагала цього ж: не будь грубим з мамою, скажи "спасибі", не мовчи, причешися! Жінки вважають його запобігливим, душевним, часом навіть щедрим. Щедрим, щоправда, до певного часу - щедрість, на жаль, згодом перетворюється на крайній ступінь скнарості, якщо йдеться вже про партнерські, а отже залежні, стосунки. Тобто тимчасовій партнерці, коханці чоловік готовий купити й автомобіль, а от дружині доведеться звітувати про всі, навіть незначні витрати. Залежність і гіперконтроль - близнюки!

Чоловіки часто вигадують раціональні виправдання такої поведінки. Діапазон розумних пояснень широкий: від "усі жінки дурні" (з вигадливими варіаціями "я не зустрів такої, яка б могла… була… відповідала…", "я переконаний холостяк") до "всі такі прекрасні, що я не можу вибрати одну".

Та, по суті, і те й інше означає: "я не зустрів жінки, яка змогла б замінити мені матір", разом із протилежним посилом: "боронь, Боже, ще раз потрапити під материнський вплив". Та під будь-який вплив! Навіть коли стосунки розвиваються загалом у позитивному ключі, інтимофоби (як чоловіки, так і жінки) підсвідомо шукають граблі, на які вони можуть і зобов'язані наступити, шукаючи навіть там, де все цілком безхмарно. Партнерові в цій ситуації не позаздриш: саме на піку стосунків інтимофоб може раптово зникнути, проявити агресію, його поведінка починає відштовхувати і лякати. Таким чином він розлучається з партнеркою, зробивши саме себе не вартим стосунків, виправдавши всі материнські посили.

У жінок приводів уникати близьких стосунків і набути інтимофобію як певний захист теж достатньо: нещасна любов, зради у попередніх стосунках, розчарування після першого шлюбу, матеріальні труднощі, що виникли з вини чоловіків. Жінці значно легше знайти безліч виправдань, чому не жити в парі. Але саме жінки можуть і вийти заміж практично автоматично, спонукувані соціальними нормами: жінка має бути заміжня, а вже як там діло піде, поживемо - побачимо. До того ж у неї є перевага - вона завжди може народити дитину "для себе". Так, найчастіше патерни поведінки матері вбере й дитина. Але кого це взагалі хвилює? Все-таки не одна! Судження про чоловіків у таких жінок завжди свідчать про їхній досвід або досвід їхніх матерів, зазвичай негативний. Такі жінки часто бояться розчинитися у стосунках, втратити своє "я", зникнути як особистість. І знову ж ключовим є страх, що виправдовує внутрішню настанову: якщо мене щось не влаштує в цих стосунках, я завжди можу пошукати когось цікавішого, сексуальнішого, багатшого, кращого.

До речі, не завжди під маскою інтимофобії приховується саме інтимофобія. Іноді чоловіки й жінки, стомившись від численних запитань родичів, друзів і знайомих, чому він або вона не одружений/одружена, надівають на себе маску відкидання близьких стосунків, а насправді просто поки що не бачать для себе утилітарної користі шлюбу. Адже моделей шлюбу - дуже багато, усупереч твердженням Толстого. І знайти людину, яка задовольнить більшість вимог на взаємній основі, цілком реально, чим, власне, і пояснюється велика кількість нетрадиційних в обивательському розумінні шлюбів, таких, приміром, як гостьовий або одностатевий. Адже цілком припустимо, що запропонована як зразок батьківська модель може бути такою жахливою і неприйнятною, що повторити її - це, скоріше, крок у безодню, а не до щастя.

Буває, що в пари просто з самого початку різні темпи зближення, приміром, чоловік уже зрозумів, що він готовий одружитися і прожити з цією жінкою все життя, а жінка ще хоче все гарненько перевірити. Або дівчина дозріла, а чоловік хоче зрозуміти, наскільки вона адекватна і приємна в побуті. Це явно випадки іншого порядку і геть далекі від інтимофобії. Тому важливо враховувати соціокультурні умови дорослішання особистості для того, щоб не порушити допустимого темпу, не зіпсувати все в періоді сходження.

Загалом і інтимофоби одружуються. Чоловіки вибирають жінок не надто освічених, але вродливих, без перспектив професійного зростання, потенційних моделей або домогосподарок. Саме на таких непорушно діє впевненість чоловіка у власній незрівнянності, багатстві, успішності. Жінки з інтимофобією більше націлені на сексуальну задоволеність і вибирають, скоріше, інструмент сексуального задоволення, ніж особистість, хоча особистості теж можуть проскочити. Згодом такий партнер перетворюється на альфонса з більшою чи меншою перспективою бути вічно залежним, а як результат - стати істеричним і непередбачуваним.

Напевно, тут важливо сказати, що такому індивідові з інтимофобією потрібна допомога фахівця - психолога, психотерапевта, психіатра. Але зазвичай по психологічну допомогу вони не звертаються, вважаючи свої особливості більше чеснотами, ніж вадами чи проблемою. Буває, що родичі приведуть, у розпачливій надії поправити сценарій їхнього життя. Але вони надовго не затримуються.

Як на мене, важливо зрозуміти одне: якщо у вас з'явилося відчуття, що на вашому шляху інтимофоб і якщо ви не одержимі ідеєю змінити світ, краще тікайте. Не спокушайтеся бажанням їх переробити - не вийде. Не доводьте до шлюбу - йдіть першими. Витрачених на все це сил вистачить, щоб побудувати єгипетські піраміди. Повірте.