Репродуктивна автономія, або Право на аборт

Нещодавно ми отримали черговий "шедевр" законотворчої діяльності наших народних депутатів, який змусив хвилюватися кожну жінку. Бо не встигли ми відійти від масового обговорення декриміналізації сімейного насильства в Україні та дискримінації прав батька, як тепер мусимо в черговий раз обстоювати право жінки на аборт.

27 березня 2017 року депутат-мажоритарник від провладної фракції БПП Дмитро Голубов подав до ВРУ проект закону №6239 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень по проведенню операцій штучного переривання вагітності (абортів)", яким запропонував внести зміни та доповнення до українського законодавства стосовно дозволу на штучне переривання вагітності лише у випадках і за наявності обставин, встановлених законодавством.

На думку депутата, Україна у своєму пориві до євроінтеграції досягла таких рівнів, що серед показань для штучного переривання вагітності можна залишити лише медичні: якщо вагітність несе пряму загрозу життю вагітної жінки; є медичні показання щодо патології плоду, несумісної з життям дитини після народження; зачаття дитини в результаті зґвалтування. Звісно, дуже приємно, що для Д.Голубова Україна за показниками соціального, освітнього, гуманітарного, медичного й економічного розвитку може конкурувати з такими країнами, як Німеччина, Іспанія і Швейцарія.

Але чи справді це так, чи справді кожна українська жінка має доступ до якісного лікування; до гінекологічної допомоги загального профілю; до засобів контролю народжуваності; до медичних послуг з переривання вагітності (абортів); до допологової і післяпологової допомоги; до лікування жінок - жертв зґвалтування, інцесту й інших форм сексуального нападу і насильства; до навчання жінок у сфері нагляду за дітьми, гігієни харчування й в інших сферах, пов'язаних зі здоров'ям сім'ї; до охорони здоров'я для жінок, які живуть у сільській місцевості, для мігрантів, переміщених осіб, жінок-інвалідів, для жінок похилого віку, лесбіянок і жінок, що належать до етнічних і расових меншин тощо?

Можливо, цей перелік здасться комусь заважким для сприйняття, але він не охоплює й половини тих вагомих умов та обставин, за яких репродуктивне право кожної жінки може бути цілком і повністю реалізоване в нашій країні.

Неможливо не погодитись із Д.Голубовим, що Радянський Союз був першою у світі країною, яка легалізувала аборти за бажанням жінки без будь-яких обмежень. Це відбулося 1920 року, але вже 1936-го штучне переривання вагітності було повністю заборонено, і в результаті всі аборти стали кримінальними, а відповідні операції - нелегальними. Повторно аборти легалізували 1955 року. Відомі статистичні дані, які однозначно свідчать, що результатом заборони абортів стали: стрімкий приріст нелегальних переривань вагітності і не лише медичними працівниками, а й будь-ким іншим, хто хотів нажитися на цьому; зростання до критичних показників смертності жінок від нелегальних абортів та їхніх наслідків (наприклад, на початку 1950-х смерть від абортів становила 70% від усіх випадків материнської смерті).

"Аборт підриває основи держави (виникає демографічна проблема) і сім'ї (психічне здоров'я жінки надломлюється, моральна єдність подружжя послаблюється, сімейна гармонія порушується). Наслідки аборту в першу чергу несприятливі для жінок - виникає велика ймовірність як фізичних так і психічних травм чи втрата здатності народжувати дітей у майбутньому" - депутат надає забороні абортів статусу демографічної, соціальної і політичної необхідності, проте інтереси самої жінки залишаються виключно її особистими.

Яскравим прикладом маніпулювання проблемами людської репродуктивності у політичних інтересах стала сучасна Польща, в якій під впливом католицизму частково заборонили аборти, і лише завдяки масштабним протестам самих жінок вдалося обстояти неповну заборону переривання вагітності.

Для жінок право на аборт завжди супроводжується активною боротьбою за захист репродуктивних та сексуальних прав. І насамперед маємо зрозуміти зміст поняття "репродуктивні права". Це - право чоловіків і жінок ухвалювати вільні й самостійні рішення, без дискримінації, погроз і насильства, щодо свого репродуктивного здоров'я (в тому числі народження дітей, часу їх народження та проміжків між народженням дітей), а також право на отримання інформації з цих питань.

Конфлікт між носієм репродуктивного права і тим, хто повинен ці права забезпечувати і захищати, а це держава, виникає тоді, коли остання намагається вплинути на вибір жінки, якій законом дозволено самовільно здійснювати контроль над питаннями, які стосуються її сексуального поводження, включаючи сексуальне і репродуктивне здоров'я. Жінка має право вільно й відповідально ухвалювати рішення щодо свого сексуального і репродуктивного здоров'я без будь-якого примусу, дискримінації і насильства. Усі без винятку законодавчі акти наголошують на рівних взаєминах жінок і чоловіків у питаннях сексуальних стосунків і репродуктивного поводження. Ідеться про поважання недоторканності особи, взаємну повагу, згоду і спільну відповідальність за сексуальне поводження та його наслідки. Таким чином, Україна, як гарант цивільних прав свого населення, під виглядом забезпечення права на життя ще ненародженої дитини намагається вирішити демографічні, соціальні та гуманітарні проблеми на тлі триваючого воєнного конфлікту і надскладного шляху євроінтеграції, водночас порушуючи право своїх громадян на приватне життя - право жінки на переривання вагітності.

Механізми стримування цього конфлікту лежать у площині визначення меж реалізації права жінки на вибір, приватне життя та розпоряджання власним тілом. Скажімо, це крайня межа, за яку державі заходити не можна, але при цьому межа дозволеного контролю має задовольняти мінімальні потреби держави, спрямовані насамперед на збереження потенційного життя і здоров'я, яким може загрожувати аборт, зроблений за відсутності визначених медичних стандартів.

На мою думку, ті обмеження, які на сьогодні є в Україні, цілком виправдані, це ідеальний баланс політики держави і репродуктивних прав людини. В Україні штучне переривання небажаної вагітності за бажанням жінки може здійснюватися у строк до 12 тижнів.

Можливість втручання держави у приватне життя жінки визначається законами: обмеження вибору жінки щодо аборту, відповідно до сучасних медичних показань, наступають після тримісячного строку вагітності. До цього строку смертність від аборту нижча, ніж смертність при пологах. Саме такі показання дають державі право регулювати процедуру аборту з тим, щоб зберегти здоров'я матері. Умовою заборони аборту є показники життєздатності плоду, тобто його спроможність жити поза утробою матері. Аборт у цьому випадку роблять лише у зв'язку із загрозою життю матері.

Українське законодавство визначає, що небезпечний аборт - це процедура переривання небажаної вагітності фахівцем, який не володіє необхідними навичками, або в умовах, які не відповідають медичним стандартам. Таким чином, заборона офіційних абортів зробить кожний другий аборт небезпечним, оскільки жінка знайде спосіб уникнути небажаної вагітності, і в таких випадках знайдуться і заклади, і, так би мовити, фахівці, і ті, хто за гроші видаватиме комісійні дозволи на штучне переривання вагітності.

Чому я впевнена в цьому? Все просто. Заборона абортів жодним чином не вплине на народжуваність, бо розкіш мати трьох, чотирьох і більше дітей матимуть ті ж верстви населення, що й нині: безсоромно багаті, безсоромно бідні і надміру релігійні. Нікого образити не хочу, але це звичайна життєва статистика, з якою ми зустрічаємося щодня. Населення середнього достатку найчастіше обмежується однією дитиною, ну максимум - двома.

При цьому кількість абортів не зменшується і їх причини залишаються тими самими, що й 20 років тому, коли незалежна Україна почала на законодавчому рівні впроваджувати державні програми для збереження й поліпшення репродуктивного здоров'я населення.

Ми ще й досі соромимося засобів контрацепції на тлі аморальної розбещеності й порнографічної доступності. Наші діти знайомляться з різноманіттям сексуального життя, коли їхні знання про контрацептиви обмежуються в найкращому разі презервативами.

Кілька днів тому в метро побачила двох підлітків. На перший погляд вони здалися мені такими милими, навіть попри рожеве волосся й сережки у всіх доступних місцях. Пили какао, ніжно посміхались одне одному. І ось хлопчина запитує у подруги, чи оцінила вона іграшки, які він обрав для них. Іграшки…для сексу. Він, виявляється, вдало їх придбав оптом: кайданки, батіг, кляпи і ще щось, чого я не запам'ятала. Від почутого я аж знітилася, подумала що малі надивилися "відтінків сірого". Але потім розмова пішла про зустріч у дівчинки вдома, коли її мама-трудівниця поїде на дачу.

Не вдаватимусь у подробиці, але у підсумку я подумала: "Як добре, що аборти в нас іще дозволені, бо результат підліткових експериментів чомусь став очевидним, як і те, що вона йому не відмовить, а про контрацепцію посоромиться щось сказати, аби сподобатись і не розчарувати..."

І ще один приклад. У деяких селах малеча народжується наче від дощу, бо люди ніде не працюють, зловживають спиртними напоями і ведуть аморальний спосіб життя. Їм багато не треба. Такі батьки вдячні державі за безпроблемне життя: вони державі - дітей, а держава їм - соціальну допомогу. І так доти, доки репродуктивні можливості жінки не вичерпаються межею її аморальності…

Так от, до таких діток, які здебільшого потрапляють до дитячих будинків, можуть додатись і дітки, від яких вимушено відмовлятимуться матері, які не змогли перервати небажану вагітність через заборону абортів.

Підсумовуючи, скажу лише одне - держава повинна спрямувати свої зусилля на головне - підвищення рівня життя й освіченості населення, тоді й випадків небажаної вагітності поменшає. Поінформованість населення щодо його репродуктивних і сексуальних прав, доступність контрацептивів не зменшать народжуваності - вони зменшать кількість абортів.

А забороняти аборти не потрібно, бо випадків небажаної вагітності буває набагато більше, і наївно чоловіки вважають, що це лише вагітність у результаті зґвалтування… Зґвалтування сторонньою особою трапляється в рази рідше, ніж насильство і зґвалтування в сім'ї… Про це жінки соромляться говорити, як і про багато інших речей, які спонукають її до такого болючого кроку - переривання вагітності.

Шановні чоловіки-законотворці, залиште жінці право на таємницю свого вибору, бо в тих таємницях чимало і ваших неприємних історій.