Нам розлуку дано як випробування…

Драматичні події в Україні так чи інакше торкнулися кожного її жителя, незалежно від його політичних переконань та роду занять. Хтось воює на Донбасі, хтось допомагає фронту, пораненим чи біженцям, хтось вважає, що його це не стосується особисто, і тому він може не хвилюватися й каже собі: "Я просто не буду про це думати". Та навіть якщо людини це не торкнулося безпосередньо, вона докладає зусиль уже до того, щоб відгороджувати себе від неприємних думок. А отже, теж залучена в процес і переживає його по-своєму.

Багато людей тепер мусять жити в розлуці - близька людина на фронті, родич став переселенцем або виїхав за кордон. Такі події непросто переживати, особливо коли незрозуміло, як довго вони триватимуть.

Ще зовсім недавно, слухаючи радянські пісні воєнних років, ми сприймали рядки з відомої пісні "Ты меня ждешь и у детской кроватки не спишь, и поэтому знаю: со мной ничего не случится" як художню форму, лірику, що не має з нашою реальністю нічого спільного. Тепер такий текст або вислів "Я б із ним у розвідку не пішов" наповнилися буквальним, не переносним смислом.

* * *

Настя і Віталій зустрілися влітку, вже після початку війни. Настя не одразу дізналася, що Віталій воює в Нацгвардії і перебуває на ротації. Спалахнули почуття, і вони зрозуміли, що хочуть бути разом. Але відпустка скінчилася, й Віталій повернувся на фронт.

Коли Віталій поїхав, Настя з нетерпінням чекала будь-якої звісточки від коханого. Він попередив, що не завжди зможе бути на зв'язку, що мобільним зв'язком бійцям заборонено користуватися під час бойового виходу. Сказав, що писатиме або телефонуватиме коли зможе. Нинішні "листи з фронту" зовсім не схожі на ті паперові трикутники, що були у Другу світову. Настя отримувала повідомлення, дзвінки, і спочатку їй здавалося, що це наче чекати когось із відрядження. До того моменту, поки зв'язок із Віталієм не обірвався. Він не виходив на зв'язок весь тиждень. Настя не знаходила собі місця, зневірюючись і втрачаючи надію. І в цей самий момент вона усвідомила, що Віталій щодня ризикує життям і може загинути. Настя стежила за новинами, серце стискалося, коли їй здавалося, що він може бути серед загиблих. Вона зрозуміла, наскільки він їй дорогий, і вона не хоче його втратити. Ще складніше Насті було тому, що вона не могла дістати жодної інформації, оскільки не була офіційною дружиною Віталія.

Через тиждень Настя отримала повідомлення. Віталій не міг писати, був без телефону і потрапив під сильний обстріл. Тепер із ним усе гаразд. Дівчина відчула полегшення й водночас подумала: "Це що ж, тепер так буде завжди, доки він не повернеться?". Вона повною мірою відчула, що таке чекати когось із війни. Зв'язок часто зникає, але коли вони знову можуть чути одне одного, він розповідає про свої щоденні справи, про труднощі, які супроводжують службу. Настя каже, як сильно сумує. Віталій зізнається, що її повідомлення завжди поліпшують йому настрій і допомагають на час забутися. "Ти не уявляєш, яка для мене важлива твоя підтримка. Прочитав твоє повідомлення - і втоми немає зовсім".

* * *

Родин, у яких чекають із війни чоловіка, батька, брата, сина, тепер в Україні дуже багато. Коли з нами трапляється щось, чого ми не в змозі контролювати, ми відчуваємо свою безпорадність. Але мусимо до цього пристосовуватися, і адаптація не завжди буває комфортною. Розлука, очікування близької людини з фронту або евакуації - це подія саме такого роду, що вторгається в життя людини всупереч її волі. І, щоб упоратися з тяжкими переживаннями, потрібно зрозуміти, що коїться в душі людини під час розлуки, усвідомити, через які трансформації проходять її почуття. Це знання корисне для того, щоб підготуватися до випробувань і пройти через них із найменшими втратами душевних сил.

У момент прощання або коли ви тільки дізналися, що на вас чекає розлука з близькою людиною, ви відчуваєте гнів і внутрішній протест. Не в змозі вплинути на ситуацію, злитеся на абстрактну долю і обурюєтеся, чому вам випало пережити такий неприємний досвід.

Потім вас опановує відчай. Психіка адаптується до змін не зразу, ви усвідомлюєте, що реальність тепер інша, але на рівні почуттів не відразу вдасться змиритися з нею.

І, нарешті, після інтенсивних переживань, оскільки напруга, хоч би якою сильною вона була, не може тривати вічно, настає стан апатії. Гострота почуттів слабшає, і вам неначе більше вдається перебувати в цьому новому стані й витримувати його.

У цей період важлива ваша психологічна гнучкість, яка допоможе впоратися з напругою. Спостерігаючи за своїм станом у ці дні, зверніть увагу на три моменти: наскільки добре налагоджений зв'язок із близькою людиною, з чого складається кожен ваш день, хто може підтримати вас у тяжкий період.

Придумайте, як найкраще підтримувати зв'язок, доки ви не разом. Не так важить зміст повідомлень, як їх емоційне тло. Не панікуйте, коли розмовляєте або листуєтеся! Хоч би як вам було страшно читати щоденні новини, ви не в змозі щось змінити. Але вам під силу підтримувати і близьку людину, і себе. Потрапивши на фронт, людина втрачає зв'язок зі звичайною реальністю, зіштовхується з жорстокістю і безглуздям війни. Бійцю на передовій важливо відчувати і знати, що дома все гаразд, і його чекають. Це знання наповнює його дії смислом і допомагає вижити. У розмові або листування діліться будь-якими дрібницями й новинами, розповідайте про події в житті дитини, спільних знайомих, рідних. Це на певний час відверне від труднощів і скрути, з якими має справу ваша близька людина на війні. Нехай, ідучи, він візьме з собою якийсь предмет, що нагадує про вас (лист, іграшка, талісман, оберіг), інтимний, наповнений смислом і тільки вам двом зрозумілою історією.

Знайдіть людей, котрі переживають ті самі почуття, об'єднайтеся з ними й діліться досвідом, хто як дає собі раду. Координуйте з ними свої дії зі збору інформації та передачі допомоги вашим рідним на фронт.

Займіться якоюсь рутинною справою, творчістю або іншою дією, окрім роботи. Створіть певний ритуал, який повторюватиметься щодня. Це буде такий собі каркас, опора для впорядкування вашого часу, який втримає вас у реальності, не дасть зануритись у прірву розпачу. Ведіть щоденник. Згодом ці записи стануть для вас неоціненним досвідом подолання. Складіть список того, що вам приємне, й намагайтеся щодня реалізовувати хоча б один пункт.

Важливо, на якому етапі перебували ваші стосунки до розлуки - тільки починалися, тривали довго, переживали кризу. Якщо стосунки тільки почалися, саме в розлуці ви формуватимете спільні інтимні моменти, які стануть їхньою надійною основою в майбутньому. Якщо стосунки тривають уже довго й досить міцні, шукайте джерело у спільних приємних спогадах і подіях. Якщо до розлуки у стосунках була криза, але ви все-таки хочете їх зберегти, не загострюйте спілкування обговоренням проблем і не приймайте кардинальних рішень у період розлуки, відкладіть їх до зустрічі.

Розлука може серйозно змінити ваші стосунки - як у кращий, так і в гірший бік. Невизначеність ускладнює очікування. Адже інколи термін перебування на війні невідомий заздалегідь. І навіть у тих випадках, коли він визначений, може змінюватися непередбачувано. У таких ситуаціях часто тільки ваша віра у краще й оптимізм допомагають впоратися з розпачем.

Чому чекання рятує? Воно зігріває і оберігає, створює невидимий, але досить міцний зв'язок із близькою людиною, який робить її сильнішою, а отже менш уразливою до зовнішніх обставин та загроз.