Нам потрібні різні школи

03 вересня, 2016, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 31, 3 вересня-9 вересня 2016р.
Відправити
Відправити

Нам потрібні різні школи

Нам потрібні різні школи
© kiev.klichko.org

Шкільна реформа, яка ось-ось почне свою ходу країною, викликаючи резонанс і суперечливі відчуття, все ж таки відбудеться. Тому батьки, яких вона буквально заскочила зненацька, стривожені, а отже перебувають у пошуку якомога більш вдалої форми отримання знань для своїх дітей.

На жаль, сучасна система освіти в нашій країні передбачає недиференційований підхід до дітей, що забезпечує їм перманентний стрес у процесі навчання, який, за великим рахунком, треба вирішувати не зміною шкільної програми, а глобальною зміною педагогічних технік та підходів до подачі інформації. А це означає, що доведеться або замінювати, або навчати нових підходів педагогів, які безпосередньо навчають дітей шкільних предметів. На мій погляд, не важливо, у другому чи в п'ятому класі вивчатиметься тепер таблиця множення, - важливо, як вона вивчатиметься, які методи навчання використовуватимуться, і чи буде це ефективно. Тобто основним питанням освіти має стати не питання "що вчити?", а питання - "як учити?", Щоб знання були корисними, актуальними й цікавими, застосовувались на практиці. Щоб дитина, отримуючи ці знання, почувалася комфортно, цікавилася і, зрештою, засвоювала те, що передбачає шкільна програма, уникаючи по змозі стресових ситуацій. Інакше традиційна освіта зазнає краху через свою незатребуваність.

Уже сьогодні ринок освітніх послуг пропонує досить широкий спектр різноманітних програм навчання, які не передбачають відвідування традиційної школи.

І в цьому розмаїтті варто розібратися. Але почнімо з традиційних.

1. Очна школа. Зазвичай якщо ви кажете, що ваша дитина "ходить до школи", то маєте на увазі, що вона ходить до традиційної очної школи, де є класно-урочна система навчання, учитель та клас (учні). Така система навчання була вже в епоху античності і, по суті, не дуже змінилася. Традиційно в очній школі заняття розбиті на окремі предмети (уроки), і обов'язковий систематичний контроль знань, що, зрештою, й зробило таку школу залежною від показників успішності її учнів. Чим вищі такі показники, тим популярніша школа.

Є безліч рейтингів, які переважно будуються не на показниках шкільного комфорту, а на рейтингах показників ЗНО, що не завжди відповідає реальним знанням, отриманим саме в школі. Чому? Бо величезна частина навантаження з освоєння знань у таких школах лягає не на шкільних учителів, а на репетиторів, непричетних до конкретної школи. Тому часто (не завжди!) рейтинг за ЗНО - це рейтинг батьківських грошей, витрачених на репетиторів.

Необхідність постійного контролю та оцінки знань і вносять стресовий чинник у будь-яке навчання. Форми контролю знань у школі, яку пройшли практично всі нинішні дорослі, виглядають як відповіді біля дошки, самостійні, контрольні, а тепер ще й тестові контрольні завдання. На жаль, не всі діти здатні адекватно впоратися зі стресом під час такого контролю, а отже, результати можуть відрізнятися від реальних, і навіть найрозумніша дитина може показати не найвищі результати.

Нинішня реформа передбачає, що оцінка має поступово піти з молодшої школи, але я вважаю, що саме батьки, а не діти, виявляться до цього неготовими. Сучасні батьки, вирощені в умовах необхідності доброї оцінки за знання, не зможуть так з ходу відмовитися від оцінок. Вони вимагатимуть, проситимуть, таємно вмовлятимуть педагога хоч натякнути їм, у якому місці рейтингової шкали перебуває їхня дитина. Бо сучасні батьки надто залежать від соціальних оцінок, що хоч і робить їхнє життя нестерпним, але дає ілюзію визначеності.

За рівнем витрат очна школа не є дешевою, і показники грошових вкладень з боку держави та батьків у одного учня - непорівнянні. Батьки купують форму, шкільне приладдя, часто - підручники. Ні для кого не секрет, що саме на батьківські, а не на державні кошти багато державних шкіл ремонтують шкільні приміщення та купують необхідну техніку. Для цього створюються фонди, і витрати формуються у процесі виникнення дефіциту або необхідності поточного ремонту. У приватних школах цей процес відбувається відкрито: ви вносите гроші в касу, а не у фонди, тому там є чіткий бюджет, і грошей понад домовлену суму з вас навряд чи вимагатимуть, навіть якщо несподівано зламався бачок у туалеті або розбили шибку. Все це, за умовчанням, оплачено у приватній школі.

Один із головних плюсів традиційної школи, незалежно від форм власності, - можливість спілкуватися з безпосереднім "носієм знань" - учителем. А також можливість поставити йому запитання й тут-таки отримати відповідь, дискутувати з учителем, звісно, якщо вчитель адекватний і ставиться до запитань та дискусій як до способу пізнання, а не як до настирливості та тролінгу з боку учнів.

Наступний незаперечний плюс - можливість соціалізації дитини, навчання її поведінки в суспільстві, навиків спілкування та вміння розв'язувати конфліктні ситуації. Бувають, звісно, і невдалі приклади, коли дитина замість соціалізації отримує досвід відторгнення й неприйняття суспільством, але на загал дитина, котра навчається у традиційній школі, все ж таки досить добре пристосовується до нових обставин, легше знайомиться і веде діалог.

Традиційна очна школа зараз набуває й нових форм. У країні з'являються школи Вальдорфської і Монтессорі-педагогіки, які прагнуть розвивати здібності дитини без насильства над особистістю, базуючись на її особливостях та схильностях до певних наук. Ідеї таких шкіл дуже відрізняються від традиційних. Не вдаючись в особливості кожної з них, мушу зазначити, що школи - з'явилися, а ось педагогів, які можуть працювати чітко в парадигмі цієї школи, катастрофічно бракує. Тому школи, будучи такими за визначенням, не є такими по суті й за змістом, отже не виконують завдань, наприклад, Монтессорі-педагогіки, де важливим аспектом є реалізація потреб дитини, що абсолютно неможливо в дитячому колективі, який налічує понад 20 осіб. Саме тому на практиці такі школи перетворюються на місця, де приживаються діти, котрим у звичайній школі буває некомфортно через особливості їхньої нервової системи або розвитку.

Ще одна вада цих шкіл у тому, що наразі в таких напрямах працюють лише дитячі садочки та початкові школи, а шкіл, котрі б освоїли повний цикл (з 1-го до 11-го класу), в Україні немає. Тому учневі, наприклад, школи Монтессорі доводиться переходити після 4 класу в звичайну школу, де зовсім інші принципи подачі та контролю знань, де йому відразу виставляють суворіші рамки, і він фруструється просто від радикальної зміни педагогічних підходів.

2. Домашнє навчання. До домашнього, або індивідуального, навчання вдаються сім'ї, в яких дитина не може відвідувати школу через хворобу, інвалідність або особливості розвитку, що, врешті-решт, теж пов'язане з конкретним діагнозом, таким, наприклад, як аутизм або СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивність). Деякі діагнози заважають дитині адаптуватися або взагалі відвідувати школу, і, по суті, вважаючись учнем конкретної школи і конкретного класу, дитина до школи не ходить. Згідно із законом, учителі повинні навчати її вдома або скласти індивідуальний графік відвідин школи в позаурочний час, даючи дитині індивідуально уроки, які держава окремо оплачує вчителю. Для переведення на домашнє навчання дитині потрібно пройти психолого-медико-педагогічну комісію (ПМПК) і встановити конкретний діагноз у вигляді висновку, який дасть підставу районному управлінню освіти ухвалити рішення про домашнє навчання.

На домашньому навчанні до дитини прикріплено конкретних учителів, і вона має свій клас, але, як правило, контакт із класом встановлюється рідко, хоча ніхто не повинен обмежувати дитину, наприклад, у походах на екскурсію зі своїм класом. Насправді ж дитина опиняється в ізоляції, і на класні заходи таких дітей запрошують рідко.

Зрозуміло, про соціалізацію в таких умовах взагалі не йдеться. Натомість дитина регулярно атестується і має оцінки в журналі й табелі.

3. Екстернат. Здавалося б, чудова альтернатива традиційній школі - школа-екстернат. Таких в Україні вже відкрилося чимало, але потреб охочих у них навчатися вони не покривають. Зазвичай класи в таких школах переповнені, хоча, по суті, діти школу не відвідують.

Учень у школі-екстернаті має дуже багато вільного часу, проте, на жаль, не має головного носія знань - учителя. Тобто батьки можуть найняти дитині будь-якого вчителя, але за власні кошти. Конкретний плюс - учителя можна підібрати під темперамент і психологічні особливості дитини, а конкретний мінус - такий учитель коштує дорого. Часто учнів екстернатної форми навчання батьки об'єднують у невеликі групи по 5-6 осіб, які навчаються в домашніх умовах, наймаючи вчителя на кожен предмет. Такий підхід не тільки може зробити навчання дешевшим, а й дасть дитині можливість спілкуватися з однолітками.

Матеріальні витрати на купівлю форми та портфеля і внески в школу - мінімальні, що теж є величезним плюсом. Заощаджені гроші завжди можна витратити на конкретних учителів та книжки (підручники).

Ну, а насправді екстернат переважно здійснює контроль знань, що дає можливість просто отримати атестат. Така школа, яка вважається формою навчання, а, по суті, є формою атестації, стає матеріально доступною практично кожному. Проте якість знань - питання виключно особистої відповідальності учня та його батьків.

4. Дистанційна школа. Дистанційна школа - це гідна альтернатива очній школі, де є можливість навчатися колективно, але за індивідуальною програмою. Слід розуміти, що дистанційна школа не орієнтується на дітей, які погано адаптуються у звичайній. Швидше, це школа для дітей, котрі мають інші, важливіші на даному етапі їхнього життя, заняття - спорт, мистецтво, науку. У дистанційній школі можуть навчатися діти, котрі живуть в іншій країні й іншому часовому поясі, засвоюючи програму саме української освіти відповідно до затвердженого календарного плану. Так, тут можуть навчатися і діти-інваліди та діти з особливостями розвитку, але для цього не потрібно мати якісь довідки та проходити комісію. Дистанційна освіта підходить і дітям, які перебувають у Криму чи в зоні АТО: вона дає їм можливість здобути українську освіту і український атестат.

Дистанційні школи не слід плутати з екстернатом, - у дистанційній школі є розклад, учитель, регулярний контроль знань у вигляді самостійних та контрольних робіт, творчих завдань. Спілкування з учителем відбувається через Інтернет - по Скайпу, поштою, але, як правило, є й можливість очних консультацій. Уроки можуть іти онлайн або бути записані на відео, можуть подаватися у вигляді презентацій. Дитина може поставити запитання вчителеві, а отже, здійснюється зворотний зв'язок, що психічно дає можливість почуватися повноцінним учнем, а не просто числитись у школі. У дистанційній школі діти розподіляються в класи, є класний журнал і щоденник, у який фіксуються поточні оцінки та записуються побажання щодо виконання робіт.

Зазвичай дистанційні школи - приватні, але вартість навчання в них цілком доступна, оскільки витрати такої школи йдуть переважно на зарплати вчителів та підтримку інтернет-контенту.

Мені видається дуже хорошою тенденцією те, що традиційна школа, змінюючись, отримує альтернативу у вигляді інших шкіл, які готові врахувати всі вади своєї основної конкурентки. Саме в ситуації здорової конкуренції школа зможе зрозуміти свої завдання і повернутися обличчям до учня, даючи йому не тільки надійні знання, а й можливість проявити свою допитливість, ефективно використовуючи прекрасний час дитинства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК