Мотивація батьківства

Роль тата в сучасній сім'ї

Усі знають, повторюють і, можливо, на власному досвіді відчувають, що мама - це найважливіша людина на Землі. Вона через нас не спить, причому не лише в перший рік життя, завжди поруч, доглядає, годує, зігріває, розраджує, коли ображають. І ще є безліч вчинків, за які ми так любимо особливу жінку - маму.

А яку роль відіграє батько в нашому житті? Коли взагалі середньостатистична особа чоловічої статі стає татом?

Кожен з нас, особливо хлопці, шукаючи відповідь на перше запитання, одразу скаже: "Ну як же: тато приклад для мене, порадник у будь-який момент, великий авторитет і наставник".

Психологи вважають, що батько надзвичайно сильно впливає на дитину, сприяє формуванню в неї таких якостей, як емоційна стриманість, неспішність, самовладання й оптимізм. Він бере відповідальність за життя, здоров'я і благополуччя всіх членів сім'ї, планує майбутнє тих, ким опікується, є зразком для наслідування в життєвих ситуаціях і визначає, що добре, а що - погано.

Крім того, батько незамінний, коли дитина потребує захисту. З перших днів життя кожне дитя має знати, що в нього є хтось, хто захистить у разі небезпеки, тобто тато. Зовнішній світ - джерело безлічі небезпек. Обов'язок батька - попередити дитину про їх наявність у житті і завжди прийти на допомогу. Це він має навчити малюка переборювати страх, давати собі раду з деякими фантазіями, а іноді й бажаннями.

Батько по-різному впливає на хлопчиків і дівчаток. Для перших він - приклад, взірець чоловічої поведінки й характеру. Вже з 3-5 років хлопчик моделює свою поведінку рівняючись на тата, ототожнюючи себе з ним, намагаючись його наслідувати.

Спостерігаючи за стосунками тата і мами, хлопчик пізнає культуру взаємин між чоловіком і жінкою. Так у нього формується модель майбутніх стосунків з протилежною статтю. Часто буває так, що модель сімейних стосунків, засвоєна в дитинстві, відтворюється у власній родині.

Особлива роль батька у вихованні сина полягає й у турботі про його здоров'я. Це від нього найбільше залежить, якою буде фізична підготовка сина: чи буде він загартований, сильний, спритний і витривалий, чи спостерігатиме за такими по телевізору сидячи на дивані. Переймаючи активний спосіб життя, дитина стає більш організованою і дисциплінованою.

Тато - найкращий друг. Його похвала, готовність порадіти успіхам - дуже важливі для хлопчика. Батьківська доброта не впливає на сина негативно. Дослідження свідчать, що мужні хлопці виростають саме в тих батьків, які не скупляться на ніжність у ставленні до синів, особливо в ранньому дитинстві.

Для дівчат тато - теж взірець чоловічої поведінки. Тільки дочка сприймає тата інакше. Контакт із татом для неї - це перший досвід спілкування з чоловіком.

Вважається, що підсвідомо донька завжди шукатиме стосунків, які повторюють модель взаємин мами і тата, незалежно від того, погані вони чи хороші. Однак із цією роллю важливо не переборщити, інакше це може призвести до зміщення ролей, агресії у ставленні до мами і сприйняття батька "як свого чоловіка".

Ще одне важливе завдання батька у вихованні доньки - виховання допитливості. Саме він розширює кругозір дівчини, знайомить її з тим, що виходить за рамки вже відомого їй від мами.

На жаль, статистика свідчить, що участь батьків у житті дітей в Україні є недостатньою. Так, за даними дослідження, яке 2014 р. спільно проводили Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка і Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, 94% підлітків різного віку й статі впевнені в любові матері, а в любові батька - 78,5. 17-річні підлітки, особливо учні, які навчаються у професійно-технічних навчальних закладах, відчувають батьківську любов найменше. 88% підлітків легко розмовляють на теми, які їх хвилюють, з матір'ю, і лише 68% - з батьком. Із віком кількість тих, хто готовий довіряти батькам свої особисті проблеми, зменшується на 10-15%.

Відсутність людини, що уособлює батька, неминуче призводить до виникнення феномена неповної сім'ї. Такий тип вкрай негативний, оскільки йому властивий вищий, ніж у повній сім'ї, рівень конфліктності взаємин, нечіткість їхніх зовнішніх і внутрішніх меж. Це можна пояснити тим, що в умовах, коли батьки не живуть разом, складно виконувати звичайні функції сім'ї: спільне виховання дітей, встановлення надійних комунікативних зв'язків, спільне дозвілля, ведення домашнього господарства та багато інших. Як наслідок - зростає рівень незадоволеності сімейними стосунками, емоційної відчуженості, а відтак і конфліктності.

Дітям дошкільного і молодшого шкільного віку, які виховуються у неповних сім'ях, притаманні підвищений рівень тривожності, емоційне відчуження від того з батьків, який не живе з сім'єю (у 78,3% неповних сімей разом із сім'єю не живе батько, у 10,7 - мати; в 11,0% - обоє). У таких дітей рівень емоційного благополуччя в сім'ї нижчий, ніж у дітей цього ж віку з повних сімей.

Виховання дитини у неповній сім'ї часто впливає на її психічний розвиток. Такі діти частіше відчувають страх, відчай, тривогу, роздратування, невпевненість і безпорадність, мають комплекси, що негативно позначається на їхній соціалізації. У них спостерігається підвищена агресивність у ставленні до одного з батьків або, навпаки, залежність, що супроводжується змінами в соціальному та емоційному розвитку дитини.

Виховання дитини в неповній сім'ї може призвести в дорослому житті до соціальної ізоляції, блокування власного життєвого потенціалу, відчуття самотності, провини, тривожності, до надмірної імпульсивності, заздрощів, ревнощів, конфліктності, схильності маніпулювати іншими, деструкції взаємин з оточуючими, зрештою, порушення статевого самоусвідомлення особистості. Крім того, в таких дітей спостерігається тенденція до блокування взаємин з оточуючими, викривлення уявлень про гендерні ролі чоловіка і дружини.

Наведу просту статистику, яка покаже глибину проблеми в нашій державі. За інформацією Держкомстату, у 2013 р. на 295 тис. укладених шлюбів в Україні припадало 130,7 тис. розлучень. Тобто розлучалися 44,3% подружніх пар. Водночас, за даними згадуваного раніше спільного дослідження Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка та Представництва ЮНІСЕФ в Україні, станом на 2014 р. 30,1% підлітків проживали без батька. Очевидно, що ситуація далека від благополучної.

Крім психологічних, фіксуються й інші проблеми. Так, вчені-педіатри дійшли невтішного висновку: діти з неповних сімей значно частіше, ніж з повних, схильні до гострих і хронічних захворювань із важчим перебігом.

Виховання без батька призводить і до підвищення частоти правопорушень серед підлітків. За даними Державної пенітенціарної служби, станом на 1 червня 2015 р. 48% засуджених неповнолітніх - саме з таких сімей.

Тому, шановні татусі (втім, мами теж), активніше беріть участь у житті власних дітей. Дуже часто маємо ситуацію, коли батько достатньою участю у вихованні сина чи доньки вважає їх матеріальне забезпечення. А іноді чоловік бачить свою роль у контролі за виконанням правил, встановлених у сім'ї, і тому поводиться як поліцейський. Буває також, що батьківський інстинкт з'являється через кілька місяців, а то й років після народження дитини. Звісно, це також вплине на неї не найкраще.

Водночас трапляються випадки, коли чоловіки відчувають своє батьківство ще до народження дитини, свідомо готуються до цієї події: облаштовують житло, активно проявляють свою відповідальність за майбутнє немовляти і потім беруть максимальну участь у його житті.

Т.Архіреєва і Є.Польова, досліджуючи мотивацію батьківства, виявили три її типи.

Перший тип характеризується ставленням до батьківства як до способу вирішення особистісних і сімейних проблем. Сюди увійшли такі мотиви, як "несвідоме бажання мати дитину", "відповідний вік", "сприятливе матеріальне становище", "бажання збільшити сім'ю", "розуміння того, що діти зміцнюють сім'ю", "бажання дружини мати дітей". На думку дослідниць, ці мотиви можна розуміти як недостатньо зрілі, але такі, що передбачають можливість подальшого розвитку. Їхня незрілість полягає в тому, що дитина ще не є для батька самостійною цінністю і предметом задоволення потреби в батьківстві.

Другий характеризується "вимушеною" необхідністю. По суті, тут узагалі немає будь-якої мотивації до батьківства, бо дитина з'являється "випадково", не заплановано. Чоловік при цьому ставиться до свого батьківства як до вимушеної обставини.

Третій тип пов'язаний із ціннісним ставленням чоловіка до дитини, що включає такі мотиви, як "любов до дітей", "бажання мати дитину від коханої жінки", "розуміння того, що дитина є продовжувачем роду". Цей тип мотивації означає свідоме ставлення чоловіка до свого батьківства, яке є не засобом задоволення якихось додаткових потреб, а самостійною метою. Автори теорії називають це "мотивацією цінністю дитини".

Отже, батько справді відіграє важливу роль у житті дитини. Він є прикладом поведінки для неї, мотиватором, тренером, другом, захисником, прототипом тощо. Звичайно, ця роль дуже складна і вимагає багато часу, сил та емоцій. Справжній і відданий батько - це важка, але приємна робота.