Краще з жінкою?

Усе життя вона вважала себе "гетеро". А потім, маючи вже за собою довгі роки в шлюбі й дорослих дітей, раптом зав'язала стосунки з жінкою. Дослідники припускають - таких випадків чимдалі більшатиме. За всіх часів "слабкі половинки" шукали в сім'ї насамперед фінансової безпеки. Сьогодні "слабка", якщо фінансово сильна, шукає в шлюбі передовсім безпеки емоційної. І, трапляється, знаходить її... в жінки.

Фахівці зазначають, що з кожним днем люди важче контактують між собою, хоча за природою своєю потребують спілкування одне з одним, бо є "істотами соціальними". "Людині потрібна людина" - ці слова професора Снайта з кінофільму "Солярис", мабуть, будуть актуальні завжди. І, трапляється, людина, з якою вдається порозумітися на емоційному, інтелектуальному, естетичному й сексуальному рівнях, виявляється такої самої статі. У жінок таке буває частіше, кажуть експерти, оскільки їхня "ерогенна зона" міститься насамперед у мозку: сексуальне бажання жінок, на відміну від чоловіків, ґрунтується передусім на почутті емоційної, психологічної близькості. "Якщо чоловік хоче, щоб вечір був вдалим, він іще вранці повинен сказати жінці комплімент", - сказав знайомий сексолог.

Про жіночий гомосексуалізм як наростаючу тенденцію на Заході заговорили в контексті сексуальної революції наприкінці 50-х - початку 60-х рр. Тоді до його вивчення звернулися не тільки психологи-сексологи, особливо психоаналітики, а й соціологи. Бо проблема почастішання випадків гомосексуальності (чоловічої і жіночої) вийшла зі сфери сексопатології і стала соціальною. Було виявлено дивну закономірність: що більш освіченими й професійно незалежними ставали жінки, то більше в цьому колі з'являлося лесбіянок. Помітили, що це явище має місце переважно у великих містах серед жінок, які, підпорядковуючись очікуванням суспільства, виходили заміж, народжували дітей, тобто виконували свій громадський обов'язок у ролі матері і дружини. Коли ж їхні діти виростали, вони самі, вільні вже від впливу батьків (і оточення), які підсвідомо утримували їхню "нормальність" у потрібному руслі, змінювали свої критерії і починали шукати того, з ким почуваються справді добре.

Зміни не забаряться

Дослідники зазначають, що зростання кількості лесбіянок - це провісник загальних глобальних змін. Що ж до зміни норм статевої моралі, їх можна побачити неозброєним оком (а якщо не бачимо, значить самі включені в цей процес). Візьмімо, наприклад, дошлюбний секс. Ще 30-40 років тому для матері, яка довідалася, що її юні син-дочка мали статевий контакт, це було би потрясінням. Сьогодні мами дітям-підліткам самі "підсувають" у кишені презервативи - "про всяк випадок". А середній вік першого статевого досвіду тепер на три-чотири роки менший, ніж у покоління "батьків": 15,5 року - у хлопчиків і 16,5 - у дівчаток.

Ще однією "прикметою часу" стало соромитися незайманості. Колись дівчатка приховували, що "перший раз" уже позаду. Сьогодні брешуть у протилежному напрямі: щоб бути "як усі" й не виділятися з групи. "Мені 14, а я ще ні з ким не була, допоможіть!", "Мені 13 років, а в мене немає місячних, може, це менопауза?". Це цитати з інтернет-форумів.

Донедавна суспільство оцінювало втрату незайманості юнаків і дівчат по-різному. У першому випадку батько міг навіть пишатися, що син, нарешті, став чоловіком. Стосовно дочки ніколи не було радості, а надто, коли повідомляла: "Я вагітна". Сьогодні ж батьки (і дівчат, і хлопців) сприймають як норму те, що молоді ще до весілля живуть разом у так званому шлюбі на пробу.

Сфера інтимних стосунків стала "розмаїтішою". У суспільстві стрімко щось змінюється, і це можна побачити за змінами статистики: зростає кількість бездітних пар, зростає число дітей, народжених поза шлюбом матерями-одиночками, збільшується кількість розлучень, подружніх пар, які проживають роздільно в окремих квартирах, нерівних за віком шлюбів (він набагато старший - вона молодша, вона старша - він значно молодший). А гомосексуалізм не просто "вийшов із підпілля", а став агресивно зухвалим, збільшується водночас кількість асексуальних зв'язків.

Цікаво, що за статистикою в пар лесбійських частіше, ніж у пар традиційних, секс згодом відсувається на дальній план, а то й припиняється зовсім, не позначаючись на міцності стосунків.

- На жаль, у світі посилюється тенденція відмови від сексу, як від "учорашнього дня", - каже керівник Українського Інституту сексології та андрології професор Ігор Горпинченко. - І асексуальне життя не має нічого спільного із сублімацією (відмова від статевого життя на користь іншої діяльності, насамперед творчості). Це, як на мене, шкідлива ідеологічна концепція: не створюються повноцінні сім'ї, не народжуються діти. Позбавлені сексу люди більше схильні до агресії та антисоціальних учинків. Цей феномен насторожує сексологів, вони поки що не можуть цього пояснити. Можливо, це данина моді, але не виключено, що вплив екології, аномалій у самій природі, генетичних мутацій, - збільшується кількість людей, які мають перехідні біологічні риси: чоловічі й жіночі. Чоловіки втрачають сексуальну агресивність, жінки втрачають ніжність, набувають у соціальному плані чоловічих ролей.

Стирання
подвійного стандарту

Найбільш знаковим результатом змін стало стирання подвійного стандарту статевої моралі, яка існувала багато століть. У патріархальні часи оцінки сексуальної поведінки істотно розрізнялися для чоловіків і жінок, пише у своїй книжці "Трансформація інтимності" соціальний психолог Ентоні Гідденс.

Від жінки вимагалося неухильно зберігати вірність чоловікові, будь-які її спроби навіть безневинного флірту з іншими чоловіками розцінювалися як моральна розбещеність. Жіноча "чеснота" ґрунтувалася на здатності жінки "опиратися", не піддаватися сексуальній спокусі. А от чоловіків трактували (і жінки також) як істот, які потребують сексуального різноманіття.

Для чоловіків завжди вважалося прийнятним мати до шлюбу численні сексуальні зв'язки. Жінки ж виходили заміж, фактично, зовсім не маючи жодних знань про секс. "Мати зазвичай напучувала дочку: "Після твого весілля, дорогенька, з тобою робитимуть дещо неприємне, але ти не зважай, я завжди так і робила", - пише Гідденс.

З появою контрацепції для жінок переривається хронічне коло вагітностей і дітородінь, пов'язаних зі статевим актом. "Головні героїні сексуальної революції - жінки. Їм належить основний виграш від трансформації інтимності, що відбувається нині, - вказує Гідденс. - Сексуальна революція дала жінці право на володіння власною сексуальністю й отримання сексуальної насолоди".

Імовірно, колись дуже здивувалися б тому, скільки сьогодні уваги приділяється проблемам жіночого оргазму. Усього якихось 100 років тому побутувала думка, причому навіть серед фахівців (невропатологів і гінекологів), що жіночий оргазм - не що інше, як симптом істерії. Сьогодні навряд чи хтось не поінформований про необхідність отримання й жінками сексуального задоволення.

Що, втім, відповідає її природі: "Людська особа жіночої статі є єдиною серед усіх самок живих істот, яка наділена гіперсексуальністю, тобто здатністю спаровуватися більше, ніж потрібно для запліднення. Це така сама унікальна особливість людини, як користування вогнем і мовою" (Гідденс).

Пластична сексуальність

У минулі часи основна маса населення розглядала статевий акт майже виключно з погляду необхідності зачаття нового життя. Саме із цією головною метою створювався інститут моногамного шлюбу, оскільки будь-який статевий акт (не було надійних контрацептивів) був практично невіддільний від подальшого дітонародження. До того ж "навряд чи життя, сповнене безперестанної важкої праці, могло спрямовуватися пристрастю; наприклад, згідно з дослідженнями, у XVII ст. серед одружених селянських пар Франції і Німеччини поцілунки й пестощі були дуже рідкісним явищем", пише Гідденс.

З відділенням сексу від відтворення пов'язане відкриття "пластичної сексуальності" в людини (про яку першим, за твердженнями Гідденса, заговорив Фрейд). Відповідно до концепції, сексуальність не слід розглядати в екстремально протилежних значеннях: або гомо, або гетеро. Це шкала, на одному кінці якої - "гетеро", на іншому - "гомо". А людина "балансує" між цими двома полюсами: ближче-далі. Жінки, на відміну від чоловіків, ближче до "золотої середини".

Більшість жінок не зараховують себе до "гомо", проте близько 25% із них відчувають еротичну зацікавленість своєю статтю - такі дані досліджень Річ Савін-Вільямс. Він зазначав також, що в той час, як чоловічий гомосексуалізм зазвичай буває вродженим, генетично детермінованим, жіночий, як правило, - результат соціально обумовленого й особистого вибору.

Альфред Кінсі, який вважається батьком сексології, систематичного наукового вивчення людської сексуальності, розробив шкалу виміру сексуальної орієнтації, відому нині як шкала Кінсі, що має значення від нуля до шести, де нуль відповідає виключно гетеросексуальній, а шість - виключно гомосексуальній орієнтації. У своїх дослідженнях (1948, 1953) він зазначав: "...тільки 50% усіх американських чоловіків були, за їхніми словами, "виключно гетеросексуальними", тобто не брали участі ні в гомосексуальних діях, ні гомосексуальних бажань не відчували;18% були або виключно гомосексуалами або стійкими бісексуалами. Серед жінок 2% були повністю гомосексуальними, 13% - залучені в якісь форми гомосексуальних дій, тоді як інші 15% мали гомосексуальні бажання без задоволення їх".

Не зміна сексуальності,
а зміна ставлення до неї

- Ми маємо справу не зі зміною сексуальності, а зі зміною ставлення до її проявів,коментує психолог-сексолог Олександр Коломійчук. - Інакше кажучи, маємо справу із процесом реалізації того, що вже було, але не визнавалося раніше суспільством, а тому не було реалізоване. Сьогодні гомосексуальним людям простіше визнати свою нетрадиційну орієнтацію і не пригнічувати її. І, що важливо, така людина вже не вважає себе ущербною і не почувається неповноцінною. Однак табу на прояв сексуальності все ще існує. І, як наслідок, не завжди сексуальність, особливо в жінок, є їхньою справжньою, істинною сексуальністю. Я маю на увазі, що бісексуальність жінки все ще пригнічується суспільством, а отже, і її власним підсвідомим, неусвідомлюваним страхом. Бо в суспільстві подібне сприймається як аморальність і розпуста. І оскільки жінка змушена пригнічувати свою істинну сексуальність, через те що суспільство її не сприймає, вона обирає сексуальність, комфортну для себе в цьому суспільстві.

Однак кожна людина від початку бісексуальна. У кожній є сукупність двох начал: жіночого і чоловічого. Я не згоден щодо віку. На різному життєвому етапі людину може вабити до одного чи іншого. Тому що сексуальність проявляється в людини завжди - і не завжди в контактах з особами протилежної статі. Сексуальність - це набагато більше й ширше, ніж фізіологія: це також близькість емоційна, психологічна. А статевий контакт - лише окремий випадок прояву сексуальності.

Ставлення людства до питання сексу й свого тіла постійно змінюється. В античних, індійських цивілізаціях суспільство сприймало різні прояви сексуальності. У Середньовіччі ж вважалося, що сексом можна займатися тільки для того, щоб народити дитину. Зараз ми виходимо з епохи заборон, але далеко від них іще не відійшли. До того ж у глобальних тенденціях є локальні. І завжди є коливання. Так, за часів сексуальної революції 60-70-х рр. минулого століття в нас було більше сексуальної свободи. Сьогодні суспільство налаштоване "не бачити-не чути", і представники сексуальних меншин змушені афішувати себе, щоб донести до суспільства своє становище. Пропаганда гомосексуалізму існує лише тому, що є заборона. Звідси й агресія секс-меншин. Людина не винна, що вона "не така", а їй кажуть, що вона "погана". Насправді ми не маємо права осуджувати, якщо хтось когось "не того" кохає. Гадаю, суспільство рухатиметься в бік вільного й толерантного ставлення до різних проявів сексуальності.

Правда, одна річ - створювати одностатеві союзи, а інша - виховувати в одностатевих шлюбах дітей. Із приводу дітей, як складової одностатевої сім'ї, сьогодні взагалі немає однозначної думки. Оскільки це явище нове й не вивчене. Необхідно досліджувати це питання. Знову ж таки - не шляхом заборон, а шляхом вивчення.

Сім'я не помре

"Жінка поступово, хоча й досить швидко за історичними мірками, здобуває дедалі більшу економічну самостійність і незалежність. Причому це парадоксально позначається на посиленні нестабільності моногамної сім'ї", - пише Гідденс. (Україна на першому місці в Європі за кількістю розлучень, відсоток розлучень у нас досяг 61%, про це нещодавно заявив директор департаменту сім'ї і дітей Мінсоцполітики).

Однак поки що передчасно говорити про кінець інституту моногамного шлюбу. Навіть стрімке зростання кількості розлучень не може бути тут показником. Бо в більшості розлучаються не для того, щоб залишитися холостяками, а щоб узяти новий шлюб.

Попри всі досягнення емансипації й наслідки сексуальної революції, шлюб, як і раніше, посідає важливе місце в житті більшості сучасних жінок, принаймні набагато більше, ніж у житті чоловіка. Для більшості жінок вдалий шлюб із чоловіком, як і раніше, значно важливіший, ніж вдала професійна кар'єра.

Що ж до меншин, то гетеро-сексуальна більшість, за всього свого неприйняття, яке доходить до відрази, дедалі терпиміше ставиться до гомосексуалізму (як до чоловічого, так і жіночого) і визнає його право на існування поруч із загальноприйнятою гетеросексуальною практикою. І йдеться аж ніяк не про те, що дедалі більше чоловіків і жінок утягуються в гомосексуальну практику.

З лексикону медиків-професіоналів зникає сам термін "збочення" щодо гомосексуальних зв'язків. Хоча не скрізь і "зі скрипом". Один "дуже гетеросексуальний" (як він сам себе назвав) директор інституту репродуктивної медицини категорично мені заявляв із приводу звернення до нього лесбійської пари: "одностатева - це не сім'я, а "мале підприємство", і до нього не можна застосувати положення українського Сімейного кодексу, і ми ніколи не надамо допомоги "таким" у стінах нашої шанованої медичної установи. Нехай завісять вікна, двері й роблять там, що хочуть...".

Ще недавно у вітчизняному законодавстві передбачалося кримінальне покарання за мужолозтво, а в багатьох американських штатах такі статті діють і досі. Однак у той час, коли в одних країнах точаться дискусії, як можна вилікувати гомосексуалізм, а в інших починають приймати ситуацію, коли людині в обраному нею форматі стосунків краще, - держава такий союз має охороняти.