Коли зважилися на другу

За статистикою, в Україні переважають сім'ї з однією дитиною.

Зважитися на другу багатьох зупиняють нестабільна соціально-політична ситуація і фінансове питання. Але для декого основним фактором виявляється психологічний: страх виникнення дитячих ревнощів, неможливість уявити, як ділити свою любов між дітьми, боязнь стати "поганою мамою" в очах первістка, власні переконання, сформовані в дитинстві, - мати брата або сестру - не найкращий досвід (як правило, через пережиті власні ревнощі).

Замислюючись про народження другої дитини, багато батьків тривожаться: "Чи впораємося?", "Чи потягнемо фінансово?", "Як ділити час та увагу між дітьми?", "Як відреагує старша дитина?", "Що робити з дитячими ревнощами?". І переживання ці закономірні, адже крім подвійного фізичного та матеріального навантаження на родину очікує також нове психологічне завдання: народження нового члена сім'ї істотно змінює вже усталений формат життя і стосунків. Це не означає, що буде неодмінно складно і важко, але зміни й не відомі досі батьківські хвилювання наздоженуть точно.

Ревнощі між дітьми: чи нормально це?

Ревнощі між сиблінгами (англ. siblings - діти одних батьків), особливо з невеликою різницею у віці (до п'яти років), - явище поширене і цілком природне. Неправильно думати, що коли між дітьми виникають ревнощі, то винні батьки. Безумовно, від мами в питанні становлення зв'язку між сиблінгами залежить багато. Але точно не все. Чи виникнуть ревнощі до молодшого брата або сестри у вашого первістка, залежить від безлічі факторів: чутливості дитини (є діти, які особливо вразливі і дуже потребують тісного контакту з мамою аж до шкільного віку), насичення первістка (чи задоволені його базові потреби в беззастережному прийнятті та турботі), включення інших членів родини у виховання - тата, бабусь, дідусів (якщо дитиною займалася виключно мама, то ймовірність виникнення ревнощів з появою "молодшого" значно вища).

Спостереження показують, що ревнощі найчастіше сильніші між дітьми однієї статі. Від різниці у віці теж багато що залежить: імовірність виникнення ревнощів менша в дітей з різницею до двох-двох із половиню років, а також - із великою різницею у віці (понад 10 років). Також позначається і багато інших факторів: загальний психологічний клімат у сім'ї, здоров'я дітей, їхні індивідуально-психологічні особливості тощо.

Утім, не можна також заперечувати того факту, що стосунки між дітьми, поки вони живуть у батьківській сім'ї, а також стосунки дітей з батьками залежать від самих батьків. І якщо повністю виключити наявність ревнощів у деяких ситуаціях неможливо, то вплинути на ступінь її вираження та інтенсивність проживання цього неприємного почуття дитиною батьки точно здатні.

Причини і варіанти прояву ревнощів між дітьми

Що ж таке дитячі ревнощі? Це сильне, неприємне, складне почуття, яке містить у собі одночасно кілька емоцій: великий страх втратити зв'язок зі значимим дорослим (найчастіше мамою), злість на молодшого сиблінга та/або на батьків за його появу, заздрість до брата або сестри за володіння тим, що раніше діставалося тільки первістку (увага, час, тепло, тактильний контакт, іграшки тощо), сумнів у силі маминої прихильності. А також - любов і потреба близькості. За великим рахунком, ревнощі - це реакція дитини на загрозу стосункам зі значимими для неї дорослими. Коли ми спостерігаємо дитячі ревнощі, це свідчить про те, що дитина боїться, що її відштовхнуть або замінять. Це сигнал, що їй чогось бракує в стосунках, і з якоїсь причини вона сумнівається, що перевага на її боці.

При цьому дитина зазвичай не усвідомлює, що вона відчуває, і, відповідно, не може озвучити свої переживання і вже хоча б цим полегшити свій стан. До того ж усі з перелічених вище емоцій у нашій культурі досі табуйовані, вважаються "поганими", "неправильними", "порочними", що лише погіршує ситуацію. Насправді ж усі відчуття, які в нас виникають, - нормальні, корисні і мають право на існування. Ми не можемо заборонити собі (чи будь-кому) відчувати будь-які емоції, тим паче сварити за них, звинувачувати чи карати. Управляти тим, як виражати емоції, ми здатні навчитися, але заборонити їх відчувати - точно неможливо.

Таким чином, відчуваючи загрозу зв'язку та близькості зі своїм головним дорослим, дитина переживає бурю відчуттів, з якою до того ж упоратися в дошкільному або ранньому шкільному віці вона не здатна ще суто фізіологічно (через незрілість певних відділів головного мозку, які відповідальні за саморегуляцію).

Проявляються дитячі ревнощі по-різному: вони можуть бути спрямовані на сиблінга (і тоді дитина каже щось на кшталт: "Віддайте його назад", "Я хочу, щоб вона померла!", "Він - поганий!" або ж проявляти агресію проти молодшого брата чи сестри) або батьків (фразами "Я тебе не люблю!", "Ти погана мама!" або демонстративною неслухняністю). Може також спостерігатися регрес у розвитку (починає мочитися ночами в ліжко, смоктати палець, перестає ходити на горщик), що спричиняється підвищенням рівня тривоги, а також - плаксивість, істеричність, агресивність, поганий сон та апетит, апатія. Як бачите, дитячі ревнощі - це не тільки ситуації, коли діти конфліктують відкрито. Ревнощі (в основі яких, повторюся, лежить тривога за близькість) можуть мати і соматичні, і поведінкові прояви.

Як допомогти первістку прожити ревнощі до молодшого

Щоб допомогти маляті впоратися з таким неприємним почуттям, треба насамперед усвідомити, що наявність ревнощів не робить поганими ні дитину, ні вас. Це точно не її провина, що вона має велику потребу в близькості з мамою, але це відповідальність батьків - допомогти їй упоратися із цим почуттям, навіть якщо воно виникло попри всі батьківські зусилля й старання запобігти цьому.

Безумовно, необхідно готувати старшу дитину до появи брата або сестри, повідомити про майбутнє поповнення якомога раніше, щоб у вашого первістка було досить часу звикнутися із цією думкою. При цьому ніколи не слід запитувати дозволу або "благословення" в дитини на народження нового члена сім'ї: це рішення ухвалюють батьки, перекладати відповідальність на дитину в цьому питанні не можна. Розповідаючи про майбутню появу маляти, не треба обіцяти "золоті гори": якщо ви будете описувати все тільки в райдужних кольорах, то рано чи пізно вашого сина або доньку неминуче спіткають розчарування і злість, адже "разом гратися" і "дружити" ваші діти точно будуть не з перших днів. Поступово готуйте старшу дитину до реалій прийдешнього життя: розповідайте, як зміниться уклад у сім'ї, описуйте, якого догляду потребуватиме дитина, пояснюйте, що немовлята зовсім безпорадні, а тому їм потрібно багато уваги. При цьому постійно підкреслюйте: попри те що часу й уваги старшому, імовірно, приділятиметься менше, любити його менше точно не будуть.

Після появи малюка подбайте про те, щоб для старшої дитини не було кардинальних змін: не переселяйте її відразу до окремої кімнати, не віддавайте в садок, не забирайте звичного для неї простору. Обов'язково придумайте особливі ритуали зі старшою дитиною - щовечірні 10 хвилин розмови наодинці за чашкою чаю або читання книжки перед сном в обнімку. При цьому важлива не кількість часу, а ваша включеність і заглибленість у старшу дитину.

Підключайте старшу дитину до догляду за немовлям - нехай у неї буде свій якийсь нескладний обов'язок, щоб вона почувалася важливою і причетною. При цьому не перевантажуйте свого первістка обов'язками, відповідальність завжди має бути на дорослих - за все, що відбувається з дітьми або між ними. Якщо старша дитина ще не досягла шкільного віку, не залишайте її наодинці з дитиною навіть просто в сусідній кімнаті - це правило безпеки номер один.

При дитячих конфліктах, коли молодший член сім'ї вже підросте, ніколи не обмежуйте прав старшої дитини фразами: "Віддай йому, він же маленький", "Ти ж старший, поступися!". Ви повинні обстоювати інтереси своїх дітей, незалежно від їхнього віку й старшинства. При цьому важливо, щоб у первістка були не тільки обов'язки старшого, а й привілеї, переваги.

Пам'ятайте, якщо ви помітили прояви ревнощів, у жодному разі не сваріть дитину! Намагайтеся побачити в цьому неприємному почутті заклик до любові, любові до вас - батьків. І якщо хтось із дітей запитає вас: "А кого ти любиш більше?" - найправильніша відповідь: "Я люблю тебе як старшу дитину. А твого брата/сестру - як молодшу. Це різні почуття, але однаково сильні".