Хто тестує ваших дітей?

Сповідь шкільного психолога.

За останні 10 років кількість дипломів про вищу освіту з престижним нині записом у графі "спеціальність" - "психолог" зросла в рази, але в школах посади психологів як і раніше вакантні.

Психологічній службі системи освіти України вже понад 25 років, і всі ці роки вона вперто намагається вижити, попри низькі зарплати й розмитість функцій. Психологи приходять і йдуть, а ті, хто затримується, реально можуть затриматися надовго. Бо школа не відпускає…

Нещодавно я залишила свій шкільний кабінет. Рівно 14 років я вивчала з усіх боків шкільне життя і за цей час дуже його полюбила. Я звикла до перманентного шуму дитячих голосів і порожніх коридорів у дні канікул, навчилася розуміти тонкощі вчительських запитів і знаю, чому вчителі плачуть. Я витирала сльози й рознімала бійки, вирішувала сотні дитячих проблем - від дрібної крадіжки до смерті близьких. Я припускалася помилок, про які пам'ятатиму завжди, але в мене є й перемоги, про які, сподіваюся, пам'ятатимуть мої маленькі й великі клієнти… Я любила, люблю і любитиму школу, в якій прожила всі ці роки, бо її є за що любити. І саме ця любов дає мені право говорити про свою роботу правду.

Коли ти вперше приходиш працювати в школу, то тобі здається, що ти її й не залишала. Легко згадуєш свої 10 років, і начебто все зрозуміло й просто - ти немовби занурюєшся у своє дитинство, але з іншим рівнем допуску. Ти почуваєшся старшокласницею, яка зайшла до вчительської по журнал. Але ніхто вже тебе не вижене - ти вже "своя" в цьому дорослому світі. Та рано зраділа. Психолог у школі - як окрема каста: свій серед чужих, чужий серед своїх. Якщо нового вчителя швидко вводять і приймають у колектив, то до психолога придивляються довго, ретельно і досить прискіпливо. Іноді навіть улаштовують "перевірки" на компетентність і знання. Адже головною захисною тезою всіх учителів є: "та ми теж у педінституті вивчали цю вашу психологію", наче ж теж "плавали, знаємо"… Так, справді страшно й небезпечно раптом виявитися не вельми розумним, бути "не в курсі" чи відповісти не так, але курс "молодого бійця" без таких причіпок нових колег буде неповним. Признаюся, мені довелося скористатися однією проективною методикою, аби довести новим колегам, що психологія - сила!

Безперечно, школа - дуже складний організм, у якому всі учасники процесу на тій чи іншій стадії проблем можуть прийти до тебе в кабінет. Або й просто перехопити в коридорі і на ходу запитати, адже в коридорі "просто запитати" значно безпечніше, ніж переступити поріг кабінету, напис на якому починається з "ПСИХ…".

Адміністрація школи. Головним визначальним фактором присутності адекватного й компетентного психолога в школі є адміністрація. Адміністрація будь-якої школи - це група людей, кожен з яких вважає, що ти йому підкоряєшся. Але згідно з посадовою інструкцією, якої багато хто з психологів і в руки не бере, психолог у школі підпорядковується виключно директорові. Будь-якому психологу важливо це знати, інакше перетворишся на людину, означенням якої стане "перший куди пошлють". Багато моїх колег скаржилися, що саме так вони почуваються в школі.

Від адміністрації залежить, чи буде у психолога окремий кабінет, адже основою конфіденційності в роботі психолога є і буде наявність окремого закритого кабінету, який психолог не ділить ні з ким. І це дуже й дуже важливо. Розуміють це чомусь не всі. І часто шкільний психолог змушений приймати ну майже в коридорі, а в найкращому разі - в одному кабінеті з соціальним педагогом чи іншим членом адміністрації. Про яку довіру до фахівця в таких умовах може йтися? Від адміністрації залежить і те, яке місце в колективі посяде психолог: чи матиме він право голосу і чи зможе він цим правом скористатися.

Особисто мені з адміністрацією неймовірно пощастило. Але серед моїх колег дуже багато тих, хто просто тікає зі школи через розбіжності з адміністрацією. Причиною найчастіше є розмитість функцій психолога в школі. Молоді психологи взагалі не розуміють, з чого починати і що треба робити, що часто звужує їхні функції до простого тестування всіх поспіль - з метою і без мети, із запитом і без. У досвідченого психолога теж варіантів небагато: його або залучають там, де він зовсім не приносить користі, або не дають брати участь у необхідній роботі. Наприклад, намагаються зробити його "знаряддям" у намаганнях позбутися складних учнів, замість дати можливість допомогти таким учням брати адекватну участь у шкільному житті і полюбити навчання. Часто психолога свідомо відсторонюють від участі в конкурсному прийомі дітей у перший клас, хоча це його пряма функція в школах, де є конкурсний відбір. Адже саме психолог повинен дивитися не на знання і рівень підготовки, а на фізичну, психологічну і соціальну готовність до школи, може перевірити моторику, пам'ять і увагу - те, що вчителі роблять не завжди правильно.

Методичний день. Якщо рахувати кількість годин, які психолог повинен відпрацювати в школі, то це ледь не найбільш залучений працівник у навчальному закладі. Якщо вчитель повинен відпрацювати 18 годин на тиждень, то психологу нормами робочого часу відведено 40. При цьому психолог, як і вчитель, має право на методичний день, що надається педпрацівникам не як вихідний, а як спосіб навчатися, розвиватися й удосконалювати свою майстерність. У Києві цей день для психолога - четвер, і в цей заповітний четвер по місту проводиться безліч конференцій, семінарів, тренінгів і лекцій для психологів, а вчитися психологи люблять. Багато хто навіть так старанно вчиться, що забуває працювати. Тож четвер для мене назавжди - "священна корова"…

Документація. Жах будь-якого і молодого, і досвідченого психолога - це документація. Психолог повинен вести близько п'яти журналів і писати ще купу папірців, форм і звітів. Це - крім методик і тестів, які він проводить з дітьми, вчителями й батьками. Кожен свій крок шкільний психолог повинен урахувати і зафіксувати. Це справді сильно напружує і стомлює, особливо через те, що незрозумілий зміст. Мені завжди було складно визначити ефективність роботи за кількістю прийомів. Погодьтеся, є відмінність у допомозі одній людині в кризовій ситуації і тестуванні цілого класу, наприклад, на темперамент. Але ефективність роботи психолога в школі вимірюється кількістю, і так було завжди. І тільки коли психолог іде зі школи, можна помітити, яким була його присутність: або його відсутності ніхто не помітить, або виникне реальна діра.

Учителі. Учителі до кабінету психолога ходять рідко, а якщо вже приходять, то реально трапилося щось серйозне. Частіше, як уже йшлося вище, учитель легко може "перехопити" психолога в коридорі "щось запитати", і це вже велика перемога. Особисто я сама ходила до вчителів у кабінети, і, повірте, їм завжди було про що зі мною поговорити. Починаючи від особистих домашніх проблем і закінчуючи соціальними проблемами в країні. Звичайно, говорили і про учнів, про індивідуальні підходи й способи реагування на прояви темпераментів і характерів. Про нові технології і нове покоління, яке сидить на перервах і не бігає, і що це вчителям "дуже зручно".

Багато говорили і про батьків, чиї запити до вчительської праці за останній час сильно змінилися, і як стало важко виконувати "соціальне замовлення" на творців і лідерів, адже не всім дано творити і бути лідером. І це правда! Але мені здається, що найважливіше говорити з учителями про них самих, і якби моя воля, то особисту терапію для вчителів я зробила б обов'язковою, з тим самим стандартом, який існує для психологів, щоб уникнути професійного вигоряння й деформації особистості. А ці в будь-якій професії неминуче. До речі, мінімум особистої терапії, яку має пройти психолог, щоб бути адекватним, становить 250 годин. Якщо ходити до психолога щотижня - це п'ять років! Чи багато ви знайдете шкільних психологів, які пройшли власну психотерапію?

Батьки. Сучасні батьки справді стали іншими. Стурбовані раннім розвитком, вони не готові миритися з тим, що їхні діти не такі, як були вони. Діти не гірші й не кращі - вони просто інші, але батьки вперто вимагають від них неможливого: неймовірних успіхів, творчості, досягнень, усвідомленої комунікативності. Батьки ставлять учителям незручні запитання, на які вчителі не те щоб не можуть відповісти, але й не знають відповіді - адже світ змінився до невпізнаваності. Інтернет, смарт-дошки, технології - усе не таке, не звичне, і цьому треба якось давати раду. Крейда і вказівка - нині рудименти! Батьки і стосовно дітей, і стосовно вчителів діляться на два табори: одні душать в обіймах, вимагають і контролюють, а інші віддали - і забули, а отже, надали школі повну свободу вибору, що робити з їхнім чадом. Обидва варіанти погані, але в обох батьки на фініші ставлять гострі запитання: а де обіцяні успіхи? Хто винен?

І з безліччю подібних запитань батьки забрідають до психолога. Вони не завжди знають, які реальні повноваження в психолога, але упевнені, що в нього в кишені є чарівна таблетка, яка неодмінно допоможе негайно. Робота з батьками для мене завжди була основною. І я вдячна тим, хто зміг мене почути.

Діти. Діти до кабінету психолога просочуються нишком, намагаючись проникнути непомітно. Часто вони не мають уявлення про те, чим психолог займається, чим він відрізняється від психіатра, а психіатра бояться чомусь усі. Це, очевидно, частина батьківських страхів, які вони успадкували від тоталітарного режиму, де психіатрія мала каральні функції. Але діти знають - психолог може допомогти, і вони найбільш усвідомлено отримують реальну допомогу. Бо приходять "просто поговорити", і в більшості випадків цього буває досить. Іноді це перетворюється на привід прогуляти урок під пристойним приводом, і доводиться встановлювати чіткіші рамки спілкування. Буває й учитель заштовхне тобі в кабінет учня і вимагає "щось з ним зробити". У такому випадку я намагалася взагалі не говорити з дитиною про причину її потрапляння до мене, бо зовсім не бачила сенсу перетворитися на ще один каральний орган. Бракувало ще виробити в дітей страх перед психологами!

Ви здивуєтеся, але діти в кабінеті шкільного психолога найчастіше скаржаться не на вчителів, а на батьків. На жаль, але це так! І не тому, що не довіряють правилам конфіденційності, а тому що для багатьох саме батьки визначають те, яким йому можна і треба бути в школі, саме батьки задають тон любові-нелюбові до школи й учителя, ґрунтуючись на своєму, не завжди приємному, досвіді, саме батьки вносять свій запит до школи, формуючи й ставлення до неї дитини.

У роботі шкільного психолога є одна складність, і про неї мені розповіла колега, яка, будучи вчителем, вирішила здобути другу - психологічну освіту. Вона сказала, що не може бути психологом, бо в неї ніяк не виходить вийти з учительської ролі: не бути директивною і вміти зрозуміти в той момент, коли вона чує, що хтось не вивчив уроку. Тому я вважаю, що шкільних психологів треба готувати окремо, не даючи їм класичної педагогічної освіти, оскільки вона дуже спотворює уявлення про дітей. Шкільним психологам потрібнішими й важливішими були б знання з фізіології, нейропсихології, дидактики, конфліктології та психодіагностики.

Тести. Психодіагностика в школі - камінь спотикання, незважаючи на те, що левову частку свого робочого часу шкільні психологи когось намагаються тестувати. Особисто я рішуче виступаю проти всіляких тотальних тестувань у школі. Студентам, які приходили до мене на практику з купою різноманітних методик, які вони зобов'язані були провести з чиєїсь примхи, без урахування потреби в цьому, я завжди казала: навіщо? Навіщо ви буде проводити цей тест? Що це вам дасть? Що ви будете робити з результатом, і як будете потім допомагати тим, кого протестували? Якщо психолог не має відповіді на ці запитання, тестування проводити не можна! Воно абсолютно марне і робиться виключно для "галочки", "щоб було". Тести - це допоміжний інструмент, який допомагає фахівцеві точніше зрозуміти, що відбувається з клієнтом. Психологи не ставлять діагнозів! Вони можуть направити дитину до вузького спеціаліста, щоб допомогти вчасно відстежити хворобу чи патологію, але ні в якому разі не повинні брати на себе функції лікаря. І ніяких СДУГ і аутизму від шкільного психолога звучати не повинно. Сумніваєшся - до психіатра або невролога. Тільки лікар має право на діагноз.

Повернімося до тестів. Основний критерій адекватного тесту - валідність, але, на жаль, часто його взагалі ігнорують. У психодіагностиці "валідність" - міра відповідності методик і результатів дослідження поставленим завданням. Багато психологів беруть перші-ліпші тести з Інтернету і тестують усіх поспіль, не враховуючи, що тести можуть серйозно зашкодити. Пам'ятаю, як втішала дівчинку, якій молодий спеціаліст оголосив на весь клас, що вона "меланхолік", не завдавши собі клопоту пояснити, що це за слово, і що немає поганих і хороших темпераментів. Дівчинка сприйняла дивне слово як образу й безутішно плакала, доводячи, вона таки меланхолік, але це дуже образливо.

Іншому моєму клієнтові шкільний психолог оголосив, що він соціофоб, і хлопчик, начитавшись в Інтернеті доступної літератури, свято повірив у цю свою особливість і "пристосував" її під свої потреби, відмовившись ходити до школи. А є й реально небезпечні тести, які можуть мати такі формулювання, як "зірка" або "ізгой", і результати яких оголошувати не можна, а давати їх тільки у вигляді рекомендацій. Нещодавно в Україні видали книжку, яка визначає методики, допустимі для використання в умовах школи, і ці методики схвалені Міністерством освіти.

Проведення тестів - теж дуже непростий процес, де місце, час і обставини проведення можуть істотно вплинути на результати, спотворивши їх до невпізнанності. Недоречно, наприклад, проводити тест на тривожність перед семестровою контрольною. Але ще однією проблемою шкільного психолога є відсутність у нього можливості безпосередньо контактувати з кожним класом і, інколи єдиною такою можливістю є заміни - вихід на уроки замість учителів, які захворіли або з якихось причин відсутні. Заміни трапляються хоч і часто, але безсистемно й неочікувано, і це не дає можливості спілкуватися, наприклад, з цілою паралеллю класів, щоб ніхто не був обійдений увагою. До того ж підготуватися до такої зустрічі з учнями не завжди встигаєш, бо для цього важливо сформулювати запит і підготувати матеріали. Окремих уроків психології або планових зустрічей з психологом у більшості шкіл не передбачено. Кожну зустріч з класом психологові доводиться випрошувати або в класного керівника або у вчителів-предметників, що часто для молодих психологів стає реальною проблемою, адже довіра у вчителів до психологів далеко не завжди висока.

Ще один важливий аспект, який важливо врахувати і вчителям, і батькам, та й самим психологам: психотерапія в школі неможлива, хоч як вам цього хочеться. Тільки консультування, у найкращому разі психокорекція, якщо психолог упорався з діагностикою і не перестарався з нею. Психотерапія вимагає суворіших терапевтичних рамок, значно жорсткіших вимог до конфіденційності, якої в школі взагалі дотриматися неможливо. Усі можуть бачити, хто і коли зайшов до твого кабінету, і обов'язкову оплату, що теж для школи неприпустимо, бо психолог працює за зарплату, і вона не залежить від кількості індивідуальних клієнтів.

І що ж тоді залишається психологові? Свого часу я чітко поставила собі цілі і, дотримуючись їх, вирішувала чимало завдань у школі. Основною метою своєї роботи я зробила просвітницьку діяльність. Так, важливо розповісти вчителям і батькам, як функціонує мозок дитини, що для нього краще на цей момент, і чому він так реагує, наприклад, на стрес. Так, важливо розповісти всім учасникам про конфлікти, про те, що конфлікти - це не завжди погано, і про те, як структурувати себе в конфлікті. Важливо вміти пояснити батькам, що в них найкраща дитина, але саме зараз вона не потягне школи, при цьому не давши їм образитися, дати відчути турботу про дитину. Так, учитель іноді від безсилля кричить, але робота в нього важка і напружена, а поговорити відверто буває ні з ким, і це називається професійним вигорянням. Так, важливо розповісти підліткам, що вони дуже різні, але їх об'єднують спільні проблеми, сумніви і бажання, що конфлікти з батьками - це нормально, але тимчасово. Так, потрібно пояснити, що іспити й ЗНО можна пережити, і вибір вищого навчального закладу - це особиста відповідальність того, хто вступає, і краще бути щасливим автослюсарем, ніж нещасним юристом.

Так, у психолога в школі багато роботи, і грамотний фахівець може бути дуже корисним, роблячи інколи непомітну, але надзвичайно важливу справу - налагодження взаєморозуміння. Але поки дорослі і діти не знатимуть, чим займається шкільний психолог і чим він може бути корисний, поки всі у школі не почнуть йому довіряти, не бачачи в ньому загрози, його шкільний кабінет буде порожній…