Емоційний інтелект

За останні кілька років поняття "емоційний інтелект" (EQ) стало надзвичайно популярним.

Його протиставляють когнітивним здібностям (IQ) особи і вважають найголовнішою умовою для щасливого та повного життя. Учені, які досліджують цю здібність, небезпідставно заявляють, що емоційний інтелект - найважливіша навичка XXI століття.

Що ж це за диво-здібність, а головне - як вона може допомогти в сімейному житті?

Емоційний інтелект - це здатність людини усвідомлювати емоції свої та оточення, вміння опановувати свої почуття, впливати на стан інших людей, виявляти емпатію (співпереживання, співчуття). EQ - це здатність перетворити емоції й почуття в ресурс, який дає можливість будувати міцні та глибокі стосунки.

Саме ці навички й здібності надзвичайно важливі для щасливого подружнього життя. За останні десятиліття істотно змінилася мета створення сім'ї, а відповідно - функції й очікування від сімейного життя. На сьогодні сім'ї створюються не для виживання, не для задоволення господарсько-побутових потреб або соціальної захищеності (як це було заведено в період патріархату) і навіть не для продовження роду та задоволення сексуальних потреб, - усе це можна реалізувати і не пов'язуючи себе узами шлюбу, при цьому не піддаючись соціальному осуду.

Сучасні люди одружуються і створюють сім'ю, відчуваючи ніжні почуття до партнера, і прагнуть у таких стосунках задовольнити свою потребу в прийнятті, близькості, повазі, психологічній безпеці. Таким чином, основними функціями сучасної сім'ї стали емоційна підтримка, комунікація, духовний розвиток. Психологічне задоволення від шлюбу стає вирішальним у питанні збереження стосунків. І саме розвинений емоційний інтелект партнерів сприяє реалізації вище перелічених емоційних потреб. Більше того, EQ - це основа, ґрунт для глибоких стосунків, для справжньої близькості.

Як це виглядає не в теорії, а на практиці?

Справжня близькість із партнером починається з розуміння себе - своїх бажань, потреб, цінностей. І саме наші почуття та емоції можуть допомогти нам у цьому. Відповідаючи на запитання "що я відчуваю?", ми можемо знайти причину переживання, а отже - зрозуміти, яка потреба за ним криється. Наприклад, ображаючись на поведінку свого чоловіка, який часто затримується на роботі, жінка може відповісти собі: "Я почуваюся самотньою, покинутою", - і тоді очевидною стає її потреба - бути в контакті, почуватися потрібною і цінною. Наступне питання, на яке їй слід відповісти: "Що мені необхідно, аби відчувати, що я важлива партнерові?" (яким чином я можу задовольнити цю потребу?). І тоді звичне "Ти взагалі не приділяєш мені уваги!" перетвориться на "Мені так потрібно, щоб ми більше проводили часу вдвох, наприклад щовихідних виїжджали кудись разом, без дітей чи друзів".

Усвідомлення своїх емоційних станів - це також перший крок до того, щоб опанувати їх. У нашій культурі не заведено демонструвати свої "негативні" емоції, тому єдиний відомий більшості спосіб керування ними - стримування або придушення. Але кожна емоція нам дана для чогось, і природою задумано так, що будь-яка емоційна реакція має бути прожита. Коли нас переповнюють роздратування або гнів, ці емоції шукають виходу. Пригнічуючи їх, ми тільки сильніше стискуємо пружину, яка рано чи пізно вистрелить, і тоді станеться емоційний вибух. Саме в цьому полягає причина бурхливих і гучних конфліктів сімейних пар. Якщо нами керує гнів (який накопичувався тривалий час і нарешті знаходить вихід), то образи партнера у сварці практично неминучі, і тоді знайти вихід із конфліктної ситуації буде значно складніше, а рани, завдані необережними висловлюваннями, руйнуватимуть довіру між подружжям.

Та коли навчитися помічати найменші відтінки свого настрою, коли відзначати про себе перші дзвіночки невдоволення чимось, то стає можливо не доводити до "останньої краплі". Відчувши роздратування на котрусь із дій партнера, можна не стримувати, не ковтати свою емоцію, а спокійно сказати: "Коли ти робиш (те-то), я почуваюся (так-то)" або "Мене злить, коли ти…" І тоді це роздратування точно не перетвориться на гнів, яким уже практично неможливо керувати. Здатність контролювати свої імпульсивні реакції та сильні емоції - запорука успіху і в стосунках, і в житті загалом.

Ну й, безперечно, однією з найважливіших навичок у сімейній взаємодії є здатність помічати почуття та емоції партнера, розуміти, чим вони зумовлені, а також - уміння бути чуйним, підтримувати, співпереживати. Натомість у нашій культурі, як правило, заведено знецінювати емоції: "Та чого ти переживаєш! Подумаєш, начальник нагрубіянив! Завтра ти вже забудеш про це!", "Це такі дрібниці! Не варто навіть думати про це" - замість простого й щирого: "Я розумію, як тобі! Це справді так неприємно! Я б теж засмутилася". Без надання плану з порятунку, без інструкцій, як треба було сказати чи зробити, просто показати, що ви - поруч. Це і є емпатія. І починається вона з уміння усвідомити, що ж саме відчуває партнер, знайти у своєму серці таке саме почуття і приєднатися в переживаннях. Саме такі дії й дають відчуття психологічної близькості, відчуття підтримки та розуміння.

Усе вищевикладене починається з ознайомлення з почуттями та емоціями, вивчення багатої палітри емоційних станів. Навчати цього важливо з раннього дитинства, тоді в лексиконі дорослої людини буде набагато більше визначень свого стану, ніж тільки "Я в шоці!" і "Мене бісить". І тоді можливість побудувати глибокі, міцні стосунки буде в рази вищою. Адже саме ця здатність людини впливає на якість її життя й задоволеність ним. Щасливими нас роблять не досягнення або придбання, а добрі стосунки (з коханими, з друзями, колегами, дітьми).

На жаль, забезпечити подружжю психологічну задоволеність у шлюбі під силу не всім. Це значно складніше, ніж просто спільно господарювати чи задовольняти базові потреби (безпека, їжа, продовження роду). Саме цей факт обумовлює високе зростання розлучень за останні 100 років, адже основна потреба, яку ми прагнемо задовольнити в шлюбі, - емоційна.

Але добра новина в тому, що здатність будувати стосунки - це навичка, яку можна й треба розвивати. Ні для кого не секрет: для того, щоб стосунки були міцними і тривалими, потрібні зусилля. Зазвичай під "роботою над стосунками" слід розуміти вміння вибачати, стримувати свої емоції, йти на компроміси. Усе це стає можливим, якщо розвивати свою усвідомленість (у тому числі емоційну), вчитися знаходити контакт зі своїм емоційним світом, тренуватися в мистецтві емоційної саморегуляції, проживати, а не стримувати свої почуття - навіть неприємні.