Діткам у "клітці" не місце

Взимку темніє рано. Стрілки годинника підбиралися до десятої, а сина досі немає. Він ще підліток, однак щоразу хоче показати, що вже дорослий. Грубіянить, дратується, поводиться ніби їжачок, готовий згорнутися в колючий клубок. Але ж зовсім недавно вчителі не змовляючись говорили про нього як про найдобрішого хлопчика в класі... Північ. Тривога посилюється, синів телефон не відповідає. Обдзвонили друзів. Ніхто нічого не знає. Треба щось робити. Але що? Де його шукати? Про погане думати не хочеться. Однак північ - остання межа, за якою батькам уже важко мислити логічно й контролювати емоції, особливо якщо раніше дитина ніколи так допізна не затримувалася без попередження.

Уже пізно вночі пролунав довгоочікуваний дзвінок. Ледь чутний шепіт у трубці "мене підрізали, заберіть..." може звести з ума. Живий, слава Богу! Але в якому стані? Хапаємо машину, шалено мчимо нічними вулицями...

Нарешті син удома. Поріз на його спині невеликий, проте одяг у крові і в дірках від ножа. Нервово метушимося: допомагаємо роздягнутися, відмиваємо, знезаражуємо, перев'язуємо, вимагаємо пояснень за довгі години переживань.

- Я провів дівчину додому й повернувся до трамвайної зупинки, щоб доїхати до метро. Але трамвая довго не було. Раптом з'явився якийсь пацан і запитав, як добратися Борщагівки. Відповів, що не знаю. Він поліз битися - я теж йому врізав. Тоді він ударив мене ножем у бік і втік. Під'їхав трамвай, я сів, але пасажири почали звертати на мене увагу, довелося вийти... Що було далі - пам'ятаю погано, напевно через шок. Мобільний, мабуть, випав, або хтось його забрав. Спасибі, знайшлися добрі люди, дали телефон, щоб зателефонував додому.

Добре, що рана виявилася не небезпечною. Хоча син уже був удома і спав, ми ніяк не могли заспокоїтися. Вирішили по гарячих слідах поговорити з черговим психологом телефону довіри. Хто винен, що він потрапив у лиху історію? Син - потерпілий чи учасник бійки? Що б сказала друга сторона конфлікту, якби довелося розбиратися?

- Підлітковий вік - ризикований з погляду потрапляння в критичні ситуації. Підлітки психологічно готові переступити межу дозволеного, - пояснив спеціаліст, - оскільки відбувається зіткнення між прагненням до самостійності, з одного боку, і обмеженнями дорослих, з іншого. А незріла психіка і брак життєвого досвіду не дозволяють адекватно оцінювати правові наслідки. Спробуйте не робити йому зауваження, не провокувати на агресію.

Бували й інші стреси в нашій сім'ї. Наприклад, одного разу нам зателефонували й повідомили: син - у міліції. Сказали, що він... наркоман, але це "можна зам'яти". Ми не піддалися на провокацію, зрозумівши, що це - неправда й вимагання.

А як такі ситуації розцінюють правоохоронці? За словами досвідчених співробітників карної міліції у справах дітей, саме так батьків залякують, і ті готові віддати за дитину геть усе. Начальник карної міліції у справах дітей МВС Олексій Лазаренко каже, що навіть вживання дітьми наркотиків не є причиною ставити їх на облік у міліції. Але це в теорії, у спокійній обстановці добре говорити - "не піддавайтеся на провокації". А на практиці, коли дитина невідомо де, батьки готові багато віддати, тільки б із нею нічого не сталося.

Зри в корінь

"Украв торт для своєї дівчинки", "побився з сусідом", "заступився за дівчину", "вкрав мобілку (велосипед, мопед)", "побив бомжа", "хотів їсти - пограбував лоток", "убив людину" - підлітки примудряються заходити в конфлікти із законом з різних причин: від незначних до вкрай серйозних.

Завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної і політичної психології АПН України Вадим Васютинський характеризує підлітковий вік як вік "вибриків", коли підлітки провокують оточення і йдуть на все, щоб їх помітили. Причини такої поведінки він радить шукати в сім'ях, навіть благополучних.

- Благополучна сім'я - не та, де підлітка годують і не б'ють, а де його люблять і підтримують. Однак у більшості випадків є явні ознаки такого неблагополуччя, - коментує професор Васютинський. - Несприятливі умови в родині - це коли дітей не люблять, або, навпаки, занадто люблять. Такі "недолюблені" або "перелюблені" діти стають підлітками, а надмірна батьківська любов або її відсутність - головна причина такого "вибрикування". Чим сильніше переживання з цього приводу, тим більше це проявляється в асоціальних вчинках.

Корінь асоціальної поведінки треба шукати в сім'ях - так вважають практично всі спеціалісти, які працюють із підлітками. У дитячому віці батьки можуть забезпечити маленькі примхи своїх чад, а в підлітковому їхні бажання стають важко здійсненними. Підліток, який не знав відмови у примхах раніше, психологічно не готовий миритися з "нестатками" і компенсує їх злочинним шляхом. Такий механізм може спрацьовувати в дітей і з бідних сімей - як компенсація за незадоволення бажань.

Тільки торік неповнолітні скоїли близько 14 тис. злочинів. За статистикою МВС, переважно на злочини йдуть підлітки з неповних і неблагополучних сімей, вихованці інтернатів і діти, чиї батьки виїхали на заробітки. Приблизно на третину злочинів вони зважилися під впливом дорослих (корисливі прохання, поради, прилучення до наркотиків, алкоголю). Так, за інформацією УМВС Київської області,
23,3% від загальної кількості карних правопорушень підлітки вчинили спільно зі старшими. Найпоширеніші - крадіжки (62%). За даними генпрокуратури, кожен десятий "дитячий" злочин вчинено у стані сп'яніння, кожен п'ятий підліток іде на повторний злочин.

"Упакована" знайома, що виховує сина-підлітка, дивується: чого бракує її хлопчикові? "Артек"? Будь ласка! Гаджети? Найкращі! Одяг? Наймодніший! А її син (о жах!) подружився зі стареньким вахтером. Щоразу з нетерпінням чекає чергування свого консьєржа, щоб поговорити "за життя".

- Про що? - дивується знайома. - Ну про що можна розмовляти в цій смердючій "двірницькій", звідки сина силоміць не витягнеш?

А може, не треба силоміць? Може, треба і їй якомога частіше розмовляти з дитиною? Адже саме сім'я, батьки - "першоджерела", звідки діти черпають приклади та моделі поведінки. І можна "упаковувати" дитину, навіть водити її на прийом до модних психологів, але... душа дитини буде закритою, а поведінка - непередбаченою.

14-річний Павло вбив дівчинку. З'ясувалося, що він жив із психічно хворим дідом. Хлопчик одного разу намагався навіть викинутися з вікна. Психіатри хотіли поставити його на облік. Але мама заступилася, мовляв, не треба псувати хлопцю життя. Зрештою психічний розлад вилився в убивство...

"Тотальний доброзичливий контроль"

Із листопада минулого року в Україні діє новий Кримінальний процесуальний кодекс (КПК), що передбачає нововведення, зокрема й стосовно підліткової злочинності. У новому КПК, наприклад, ідеться про дитячих слідчих і дитячих прокурорів. Звісно, для роботи з підлітками потрібні спеціалізовані правоохоронці, які займаються профілактикою злочинів і рецидивів (так звана ювенальна міліція). Але достатньо вивчити криміногенну ситуацію в будь-якому міському районі або райцентрі, аби переконатися: такі служби поки що не заявили про себе. Замість того, щоби брати до уваги специфіку підліткової психології, система правосуддя за інерцією посилає винуватців у місця відбування покарань. Наше законодавство жорстоке до підлітків не так строками покарання, як відсутністю альтернативи. На думку експертів, у новому КПК, по суті, особливих новацій немає, а зберігаються, закріплюються й розвиваються інститути, закладені ще за часів СРСР.

Співробітники міліції відзначають, що тепер дітей можуть притягнути до відповідальності, наприклад, навіть за нанесення легких тілесних ушкоджень. Отже, матеріали будь-якої дитячої бійки можуть бути направлені в суд для порушення кримінальної справи, і за банальний синець можна потрапити за "колючку"... Або не втрималася дитина, поцупила в товариша "крутий" мобільний - усе, в'язниця! Питання в тому, чи стануть вони кращими після такого "перевиховання". Адже, за підрахунками уповноваженого з прав дитини в Україні, половина підлітків, що потрапили за ґрати, повертаються туди знову.

- Аналіз показав, що 70% дітей, котрі перебувають у колоніях, засуджені за крадіжки, тобто вони скоїли не тяжкі злочини, переважно - крадіжку мобільних телефонів... Це свідчить про неефективну профілактичну роботу, а також незадовільну роботу після повернення дитини з місць позбавлення волі, - констатував Юрій Павленко.

Фахівці схиляються до тієї ж таки профілактики. Наприклад, правоохоронці організували для проблемних підлітків екскурсії в... Лук'янівський СІЗО. Кажуть, вигляд справжніх камер подіяв на них як холодний душ. Інші влаштовують презентації "Кримінального кодексу для дітей", розповідаючи в доступній формі, що таке правопорушення та злочин, і якими наслідками вони загрожують. Як заявив начальник Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС Олексій Лазаренко, "три тисячі працівників кримінальної міліції у справах дітей спілкуватимуться з учнями в школах із допомогою гри, казки... Казковий хлопчик, що мріє стати міліціонером, розповідатиме дітям про небезпечні ситуації, яких варто уникати, про те, чого не слід робити".

А досвідчені співробітники міліції придумали оригінальний метод профілактики підліткової злочинності - розписку. Після першої крадіжки дитину, якщо вона не досягла віку покарання, просять написати: "Більше не крастиму і згоден, у разі повторення вчинку, бути покараним за всією суворістю закону". Здавалося б, папір не має юридичної сили, але найчастіше це діє.

Трапляються разючі приклади спроб профілактики дитячих злочинів. Так, за словами директора програми "Верховенство права" Романа Романова, бували випадки, коли дітей поміщали в приймачі-розподільники... самі батьки - "для перевиховання". Важко уявити, хто з батьків наважиться на такі жорсткі, надзвичайні заходи.

- З тим, що дитину слід карати саме так, я не згоден, - каже професор Васютинський. - Але й махнути рукою на неї теж не можна. Це тільки заохотить до подальших дій, дасть зрозуміти, що дорослі нічого не можуть зробити. Єдиний шанс виправити підлітка - тотальний доброзичливий контроль. Коли його не сварять, не б'ють, але він постійно під контролем. Зазвичай і до злочину батьки не дуже-то контролюють дитину, а потім утримати її вдома взагалі не можуть. Відправити в колонію або спецшколу - ще гірше: хтось із них виправиться і стане нормальною людиною, а хтось - сяде. Відсоток таких є в кожному суспільстві. І, щоб дитина не потрапила в цей відсоток, потрібен тотальний контроль.