Бити чи не бити?

18 серпня, 2017, 16:34 Роздрукувати Bипуск № 30-31, 19 серпня-1 вересня 2017р.
Відправити
Відправити

Трагедія вибору

Бити чи не бити?

Мабуть, жодна навколопсихологічна тема, яка стосується виховання дітей, не викликає стільки дискусій і суперечливих думок, перетворюючи будь-який діалог на голівар, як тема "бити чи не бити дітей".

На жаль, але на всьому пострадянському просторі утвердилися думка, яка дедалі рідше висловлюється вголос, але, однак, перемагає і керує вчинками дорослих у реальності: мовляв, бити дітей усе-таки можна й потрібно. Але заради іміджу "хороших батьків", краще в цьому не зізнаватися: "Та добре! Чого вже там - шльопнув два-три рази для остраху! Переживе!" І ми століттями переживаємо цей батьківський гріх. І не стаємо вільнішими та впевненішими, і наші діти не стають. Бо знають: однаково битимуть. Ні за що, просто так, просто так треба, так узвичаїлося в цих незрозумілих дорослих, це така батьківська гра: тебе б'ють, а ти робиш вигляд, що усвідомив і зрозумів, чому й за що.

І з покоління в покоління передається цей стійкий патерн, ця матриця батьківської поведінки, яка обростає банальними виправдовуваннями, релігійними тлумаченнями, раціональними поясненнями й навіть науковими смислами.

Дітей б'ють в освічених та інтелігентних родинах, у простих робітничо-селянських, у багатих і в бідних, у благополучних і не дуже. Це ніяк від соціальних і культурних основ буття не залежить. Це, швидше, схоже на розщеплення особистості: батьки розуміють, що бити не можна і що це погано, але водночас утриматися не годні. Знаходять мільйон виправдань і раціоналізацію своєї люті, але все одно не можуть зупинитися. Принаймні щоб чомусь запобігти, потрібно зрозуміти, звідки проблема походить. Давайте досліджувати причини.

Причина перша часто виглядає як банальна фраза: "Мене били - і я став людиною". Цей залізобетонний аргумент часто звучить у моєму кабінеті, і в мене є власні контраргументи, які стосуються перспектив особистості дитини, на яку падає жереб "бити". І ці перспективи часто дуже сумні. Але мова нині не про це, а про те, звідки взялася ця сумнівна "доктрина".

На жаль, для багатьох - це традиція, яка передається дитині в спадщину, разом із системою виховання, де пороття дітей у сім'ї посідало почесне місце серед методів виховання та заходів впливу на них. Від початку важливим аспектом домінування сильних над слабкими, хазяїна над рабом, було саме фізичне покарання - а хіба котрийсь з батьків не вважає себе сувереном свого нащадка? Дітей іще 100 років тому били навіть в освіченій Європі, яка, усвідомивши наслідки, все-таки заборонила фізичні покарання.

Нещодавно я натрапила на одне соціологічне дослідження, в якому дітей запитували, чи погрожували їм коли-небудь батьки. Практично 100% дітей сказали, що хоча б раз у житті чули від своїх батьків фразу: "Я тебе вб'ю!" - і половина з них сприймала цю фразу серйозно! Тобто діти реально вірили, що в результаті їхніх "неправильних дій" батьки спроможні на крайність - убити. І потім уже самі діти, несвідомо виправдовуючи батьків, кажуть: "Так, батя бив мене за діло, я реально був винен", - і далі: "Це принесло користь, я все зрозумів і теж битиму, щоб і мої діти все зрозуміли і стали хорошими". Але цей батько не зрозумів одного: його батькові просто забракло щирої любові, терпіння знайти до нього підхід, він не знайшов адекватного виходу своїм емоціям, не вмів ділитися любов'ю, а вмів лише "зливати" роздратування й лють.

Друга причина - батьківське безсилля, а відтак біль, який просто вимагає реалізації. Діти бувають різні. Так! І важкі теж бувають. Звичайно, важливе запитання, як вони з рожевощоких пупсів перетворюються на монстрів, які кидають жаб під колеса проїжджаючих автомобілів і чіпляють консервні банки кішкам на хвіст, але ж щось цьому передувало. І боляче і незрозуміло, що і як повернулося в стосунках з дитиною не так, але дійсність уже оприявнилася. І з нею терміново треба щось робити. І хочеться боляче вдарити, щоб відчув, щоб зрозумів і усвідомив, щоб моментально перестав. І здається, що цей удар - кнопка, натиснеш - і все це пекло й сором за дитину припиниться, все дивом владнається, життя потече по-новому. Розчарування не забариться. Біль для дитини часто індульгенція, дозвіл на подальшу агресію. Якщо дорослому можна бити мене, то чому я не можу копнути ногою собаку?

Часто батькам здається, що якщо дитина чогось важливого не розуміє, то удар - це той значний аргумент, який швидко виведе її зі стану нерозуміння і дасть незримий поштовх до усвідомлення. Але психіка й мозок так не працюють. Афект гальмує інтелект, і замість отримати працюючий механізм, ми отримуємо інтелектуальний ступор, який може закріпитися надовго, - бо в багатьох випадках на переживання болю й образи витрачається надто багато енергії. Тієї самої енергії, яка за спокійного супроводу батьками дитини в складних ситуаціях могла би привести до конструктивних і розумних рішень.

Ось сім'я на пляжному відпочинку. Мама постелила чистий рушник на лежак, і радісне маля залазить на нього забрудненими в піску ніжками. Мама в гніві шльопає дитину й стягує силою з лежака. Чи зрозуміла дитина причину маминого гніву? Чи усвідомила, за що її вдарили? Переконана - ні! Але вона вловила небезпеку, що йде від матері. Чи впорається вона із цим? Не впевнена... Але дитина набуває досвіду батьківської непередбачуваності, вона тепер не в цілковитій безпеці, бо небезпека походить і від матері.

Часто батьки, які вдарили свою дитину у хвилинному пориві, буквально відразу каються і навіть можуть перепросити за цю несподівану реакцію. Але саме це ще більше плутає почуття дитини: вона, не розуміючи, що викликало гнів, тепер іще й отримує порцію материнської провини, що в результаті виглядає усвідомленим висновком: так, батьки непередбачувані, а отже, довіряти їм не можна!

Причина третя - удар призначався не дитині. На жаль, таким способом реалізації свого гніву часто грішать самотні матері або матері, які перебувають у тривалому конфлікті з батьком дитини, незалежно від того, живуть батьки разом чи ні. Буває, що й батьки, які не наважуються через зовнішні формальні переконання вдарити дружину, бо "жінок бити не можна", чомусь визначають, що на дітей це не поширюється, і б'ють чад, щоб заподіяти біль їхнім матерям. Часто батьки при цьому, ніби на своє виправдання, кажуть: "Мені не вистачає на нього терпіння!"

У цій ситуації важливо усвідомити, який істинний стан справ у сім'ї, яка психологічна обстановка і справжні причини "браку терпіння". Можливо, це перманентна втома, невирішені конфлікти, однобічність виконання обов'язків з догляду за дитиною, де той з батьків, який більше залучений у взаємодію з дітьми, надто втомлюється від відповідальності, а можливо, і взагалі не може впоратися з нею. У цій ситуації часто батьки самі потребують психологічної допомоги або хоча б підтримки близьких людей, і не тільки психологічної. Якщо мати, наприклад, надто багато часу проводить з дітьми, то, можливо, нагромадилася така кількість емоцій, що її власний емоційний контейнер уже переповнений, і їх фізична реалізація просто неминуча.

Причина четверта - брак інтелекту в батьків і слів для того, щоб проявити свої емоції та пояснити свої побажання. Так, на жаль, коли розумовий процес пробуксовує, простіше й швидше взяти ремінь, ніж підвищити свій рівень до спроможності пояснювати дитині очевидне. Часто таку людину супроводжує відчуття власної неповноцінності й незначності, і в цьому випадку самоствердитися за рахунок дитини - майже єдиний спосіб для таких батьків. Не ходити ж бити пику перехожим. У психології є таке поняття - алекситимія: це така особистісна особливість, яка проявляється в труднощах розуміння й словесного опису своїх і чужих почуттів. Люди з алекситимією практично не спроможні відчувати емпатію - співпереживання, що є важливим аспектом у вихованні дітей та й у побудові будь-яких близьких стосунків.

Причина п'ята - сексуальна незадоволеність. Так, сексуальна енергія за своїм енергетичним складником дуже подібна до фізичної агресії. І в сім'ях, де відсутній регулярний секс, дітей можуть бити значно частіше. Так, накопичена сексуальна енергія однаково вимагає реалізації, а отже, знаходить різні засоби для виходу. У таких сім'ях може практикуватися зокрема сексуальне й психологічне насильство над дітьми, що є серйозною проблемою суспільства в цілому. У цьому випадку подружжю, а водночас і батькам, не обійтися без допомоги компетентного фахівця.

Ще одна причина - батьки рятують дитину від небезпеки, завдаючи їй болю. Типова ситуація: мати боляче смикає дитину за руку, щоб вона не потрапила під машину, не вивалилася з вікна, не торкалася гарячого. Так, трапляється, що діти порушують правила, які ми вже із сотню разів із ними обговорили, і роблять те, що не просто погано, а й небезпечно для їхнього життя. Часто це бувають гіперактивні діти або діти з розладами соціальної комунікації, які не надто добре розуміють, що становить небезпеку для їхнього життя. І батьки завдають їм болю, бо це єдине, що може зупинити дитину. Це не виправдовує насильства загалом, адже є достатньо методів, які допомагають працювати з подібними дітьми, уникаючи епізодів насильства, встановлюючи для них прийнятні рамки й правила.

Related video

Чи можна взагалі назавжди відмовитися від усіх покарань у процесі виховання дитини? На жаль, не завжди... Але, вибираючи заходи впливу на дитину, ми просто зобов'язані виключити саме насильство: фізичне, психологічне, моральне, - і навчитися регулювати погану поведінку адекватними заходами, які передбачають повагу до особистості дитини і є тимчасовими обмеженнями, що не завдають шкоди її психіці. Важливо перервати цей патологічний зв'язок між поколіннями, які передають насильство як естафету, і, можливо, наші правнуки будуть нам за це вдячні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК