Батьки і діти — життя після розлучення

Куди зникають батьківські почуття після розлучення? Чому чоловіки вважають обтяжливим спілкування з власними дітьми, не хочуть брати участь у їх вихованні й платити аліменти? Як залишитися хорошим батьком для дитини, попри розставання з її матір'ю? Ці питання, так чи інакше, торкнулися багатьох розбитих родин.

Батьки бувають різні й поводяться після розлучення теж по-різному. Чоловік розлучається не з дитиною, чоловік розлучається з жінкою. Я не знаю ситуацій, коли батько розлюбив дитину і через це пішов з сім'ї. У пар виникають проблеми, з якими вони не можуть упоратися, і тому розходяться. А дитина, на жаль, часто стає об'єктом, на якому позначаються почуття чоловіка до жінки і навпаки. Сумно в цій ситуації те, що дитина - окрема маленька людина зі своїми переживаннями, якої дорослі в запалі шлюборозлучних битв часто не помічають.

Проблеми, що призводять до розпаду сім'ї, не в дитині. Вона лише стає каталізатором, роблячи явним те таємне, що вже існувало в житті подружжя.

Найпоширеніший тип чоловіків, які не бажають відповідати за власних дітей, - "вічний хлопчик". Це інфантильні чоловіки у віці від 21 до нескінченності, дуже часто - травмовані, що заважає їм подорослішати. Одна з ознак дорослішання - здатність піклуватися про себе і ще про когось, хто потребує турботи. Звичайно, діти в цих чоловіків з'являються неочікувано для них. "Хлопчики" чули краєм вуха, що від сексу бувають діти, але неясно уявляють, про що це.

Шлюби "через заліт", зникнення при звістці про вагітність коханої - це про них. Безумовно, вони можуть одружитися і просто так, однак дитина, навіть запланована, завжди стає несподіванкою. Поява "третього зайвого" у сім'ї стає лакмусовим папірцем для подружжя, для їхніх стосунків, створює додаткову напругу, яку не всі "хлопчики" можуть витримати. І тоді любовний човен розбивається об побут. Що відчуває такий тато після розлучення? Безперечно, полегшення. Багато хто настільки "полегшується", що "забуває" платити аліменти, і їх розшукують співробітники виконавчої служби.

Зв'язок батька з дитиною не такий, як у мами, він формується довше. Якщо тато втік із сім'ї, коли дитина зовсім маленька або ще не народилася, батьківські почуття просто не встигають сформуватися і зміцніти. "Полегшення" часто супроводжується почуттям провини: за самоусунення, за відсутність почуттів до дитини, за небажання опікуватися нею. Ця суміш буває такою нестерпною, що чоловік несвідомо опирається всьому, що пов'язане з об'єктом виникнення почуттів, - дитиною. З боку це може виглядати як байдужість. М'якший варіант - тато справно платить аліменти, не більше, але бачитися з дитиною і проводити з нею час не хоче. Ще буває тато - "поліцейська мигавка": він то з'являється, то зникає на невизначений час.

Та якщо розібратися, можна побачити, що "хлопчики" роблять так не з лихого наміру, не через бездушність і жорстокість, хоча з боку це може виглядати саме так. У "хлопчика" завжди є своя непроста історія. Його біда, а не провина, що він вступив у доросле життя зовсім непідготовленим до нього. Так, вони легковажні і не хочуть нести відповідальність ані за свої вчинки, ані за своїх дітей. Вони не можуть любити ще когось крім себе, бо самі вони діти, що потребують любові й турботи. Поки цю потребу не задоволено, поки "хлопчик" не дозрів - марно сподіватися від нього відповідального ставлення до дитини. Часто буває, що "хлопчик" дозріває до батьківської любові, коли його дитина вже виросла. "О, прокинувся!" - вигукує мама дитини. Так, чоловік нарешті подорослішав і готовий стати татом. Чудова можливість для дитини і його мами відігратися за всі образи! Що часто, на жаль, і буває.

Згадую випадок: коли чоловік довідався, що стане батьком, він різко припинив стосунки з жінкою. Народився хлопчик, але тато не захотів його бачити, брати фінансову участь у його вихованні. Коли дитині виповнилося сім років, мама вийшла заміж за іншого, який фактично став дитині батьком. Настав день, коли біологічний тато захотів познайомитися з сином, побудувати з ним стосунки, приїхав до нього через півкраїни. Син не захотів зустрічатися з татом. У цій історії в усіх її учасників багато образи й болю. Дуже хочеться, щоб згодом вони змогли хоч трохи порозумітися й вибачити один одного.

У жодному разі не применшуючи почуттів мами й дитини, все-таки зауважу: тато навіть через 15 років однаково краще, ніж його повна відсутність. Дитинства справді не повернути, але й дорослий може відчувати любов і підтримку батька, і саме це так потрібно всім нам.

Наступний, менш поширений тип батьків, - дорослі чоловіки, які люблять своїх дітей і опікуються ними. Буває, що дружину він уже давно розлюбив, але залишається в сім'ї тільки через дітей. Омину питання, наскільки він щасливий у шлюбі, - це його свідомий вибір. Але якщо така сім'я все-таки розпадається, тато нікуди не зникає. Він підтримує дітей матеріально, не обмежуючись аліментами, проводить з дітьми багато часу, тобто бере активну участь у їх вихованні.

І все було б чудово, якби не одне "але". Як показує практика, деякі жінки готові мирно розлучитися з чоловіком і підтримувати конструктивні стосунки в питаннях виховання спільних нащадків. Утім, із чоловіком можна розлучатися по-різному, головне - не втягувати в цей процес дітей.

Один клієнт розповідав мені, що розлучився з дружиною, коли синові ледь виповнилося три роки, і не бачив його ось уже 25 років. Не тому, що не хотів, - він не міг його знайти. Колишня дружина відразу після розлучення виїхала в іншу країну, потім іще кілька разів переїжджала, і зв'язок із нею втратився. Батько знайшов дорослого сина через соцмережі. "Я списався з ним, залишив йому всі свої координати: пошту, скайп, телефон. Він написав мені один раз, на той ящик, який я рідко перевіряю. Лист був місячної давності, син писав, що буде в Києві, і якщо я хочу, можна зустрітися. Я був у розпачі, що пропустив його, відразу відповів, але поштова скринька виявилася неактивною".

Ще одна історія: "Я готовий був спілкуватися з дітьми у вихідні й на канікулах, але колишня дружина весь час міняла правила. Приїжджаючи, я не знав, побачу їх чи ні, гратимуся з ними протягом години під наглядом колишньої тещі чи зможу забрати до себе. Це так напружувало і вимотувало, що я зрештою запитав себе: кому все це треба? Діти нервуються, я засмиканий… Та ну його! Просто даватиму гроші і почекаю, поки діти підростуть".

На жаль, у нашій країні історично склалося так, що діти після розлучення практично завжди залишаються з мамою, і вона, а не батько, є головною, а отже й вершителькою доль дітей. А тим часом не всі батьки такі жахливі, що не заслуговують права на виховання своїх дітей. Рішення суду, за яким діти залишаються з мамою, часто стає батогом, яким жінка карає чоловіка.

Байдуже, хто був ініціатором розлучення. У результаті дуже часто чоловік залишається з величезним почуттям провини. Знову процитую клієнта, в якого двоє дітей у першому шлюбі: "Коли після розлучення я знайомився з жінками і казав, що в мене двоє дітей, бачив в очах німе запитання. Якби я сказав, що сам пішов від дружини і двох дітей, - козел. Якби сказав, що дружина пішла від мене з двома дітьми, - тим більше козел. Як не крути, я винен". Чи винен він у тому, що більше не хотів і не міг залишатися в шлюбі з мамою своїх дітей і шукав щастя для себе?

Провина, сором, злість, біль, безсилля, розпач - далеко не повний спектр почуттів, яких зазнають двоє колись близьких людей, проходячи через процедуру розлучення. Чоловік залишається з усім цим набором, безліччю зобов'язань і без дітей. Бачитися з дітьми, брати участь у їх вихованні - завжди означає спілкуватися з колишньою дружиною, знову й знову доторкатися до свіжих ран. Не в кожного стає сил нести цей вантаж. І тоді єдиний вихід - утекти і забути. Забути хочуть не дітей, а колишнього партнера, якого діти так нагадують.

Не можу не згадати один прийом, який, свідомо чи ні, використовують багато колишніх дружин. Щоб зробити боляче колишньому чоловікові і полегшити тим самим свій біль, мами розповідають дітям, що їхній тато - погана людина. Якщо тато намагається спілкуватися з дітьми, то рано чи пізно довідається, що думає про нього дитина. Зрозуміло, це не зміцнює їхніх стосунків. Іноді все налагоджується, коли діти виростають і здатні скласти власну думку. Але частіше буває навпаки.

Звичайно, буває і так: чоловік і дружина розлучаються, але залишаються люблячими батьками для своїх дітей. Такий сценарій трапляється нечасто, але можливий. Причому він можливий навіть у найгіршому варіанті розлучення. Коли при згадці про "колишнього" або "колишню" накочує дев'ятий вал складних почуттів, із цим варто піти до психолога. Розібравшись зі своїми переживаннями, відокремивши те, що належить екс-дружині, від того, що належить дітям, можна змінити ситуацію і поліпшити якість спілкування з дітьми.